ВИМОГИ ДО УРОКУ         

    ХРИ                                            ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ

( методичні рекомендації Жуковського В.М., доктора

педагогічних наук, професора, декана гуманітарного

факультету НУ «Острозька академія»)

    Уро         Урок християнської етики за своєю структурою має багато  

    спіл       спільних рис з уроками інших   предметі  Разом із тим

    ур           уроку християнської етики  притаманні і   певні   особливості.

        Знання змісту уроку. Важливими передумовами успішного уроку християнської етики є ґрунтовне знання вчителем Біблії та навчального матеріалу, а також віра в те, що вчитель викладає    та сповідує ті самі християнські принципи, які передаються учням.

       Відповідність уроку змісту Біблії. Зміст уроку християнської етики має відповідати   Біблійним    істинам. Вчитель повинен сам глибоко збагнути Біблійні знання перед тим, як розкривати їх учням.   Коли виникають труднощі в розумінні Слова Божого, учителеві слід звернутись за консультаціями  до фахівців - священика, пастора, теолога за роз'ясненням. Діяльність вчителя спрямовується на те,  щоб якнайкраще передати Слово Біблії учням.

        Міжконфесійний   характер   уроку.   У   класі   на   уроці християнської етики, як правило, знаходяться представники різних конфесій, тому урок має носити міжконфесійний характер, тобто матеріал, який викладається, повинен бути спільним для всіх християнських конфесій. Звичайно, на уроці християнської етики може подаватись точка зору певної конфесії на те чи інше питання, особливо у старших класах, але у цьому випадку має бути подана точка зору й іншої конфесії на проблему, яка розглядається. Важливо дотримуватись толерантності у   викладанні матеріалу уроку. Використання інформації, що пропагує одну конфесію і принижує іншу, не допускається.

         Використання матеріалу з життя. Зміст уроку слід наповнювати матеріалом країнознавчого, загальнонаціонального, регіонального та місцевого рівнів, а також активно використувувати досвід учня та його найближчого оточення. Цей матеріал має органічно вплітатись у канву уроку і подаватись учителем та сприйматись учнями у світлі Біблії.

           Міжпредметні зв'язки. Здійснення міжпредметних зв'язків - одна і найважливіших передумов успішного уроку християнської етики. Використання знань з літератури, історії, фізики, хімії, біології, географії, музики, образотворчого мистецтва тощо збагачують урок християнської етики, допомагають підтвердити Біблійні істини, дають підґрунтя для дискусій.

            Актуальність матеріалу. Урок християнської етики повинен містити не лише відомості Старого та Нового Заповітів, але й виводити дітей у сучасне життя, показуючи, що Біблійні знання є керівництвом до дії у повсякденному житті, а звідси важливою є актуальність матеріалу та змісту уроку, його зв'язок з історією та сучасністю держави,  регіону,  життям родини учня,  його найближчим оточенням та інтересами.

           Врахування індивідуально-психологічних особливостей.

психологічним та віковим особливостям учнів. Плануючи урок, підбираючи матеріал, форми та методи роботи, учитель має враховувати вік, рівень знань, інтереси і психологічні особливості учнів класу.

               Форми і методи. Учитель християнської етики запозичує кращі, найбільш ефективні форми і методи, які використовуються з інших предметів, пам'ятаючи про особливості предмету християнської етики. Різноманітність, ефективність та доцільність форм і методів, що використовуються на уроці, має відповідати поставленій меті, а також віковим особливостям учнів та змісту уроку християнської етики.

               Мовлення учителя. Адекватність мовних і мовленнєвих засобів учителя індивідуальним особливостям учнів та змісту уроку є складовою частиною успішного уроку християнської етики. Перенасичення мови вчителя Біблійними термінами, прізвищами, поняттями, які невідомі для учнів, ускладнить розуміння змісту уроку, тому слова, поняття, терміни і прізвища, які невідомі учням, мають бути пояснені та записані в словник.

                Мотивація навчання. Мотивація навчально-виховної діяльності учнів має здійснюватись переважно за рахунок змісту уроку та майстерності вчителя. Сюди ж відноситься і оцінювання учнів. Відсутність балів за урок християнської етики зменшує його цінність в очах учнів та їх батьків. Учні оцінюються з допомогою оціночних суджень вчителя, а також поурочного балу.  Оцінка виставляється за знання, отримані учнем, за наявною шкалою. Оцінку за вихованість виставляє саме життя і Творець.

           

               ОРІЄНТОВНА СТРУКТУРА УРОКУ                 

                      ХРИСТИЯНСЬКОЇ  ЕТИКИ

Урок християнської етики - результат і синтез тривалих роздумів учителя, роботи з літературою, консультування з фахівцями, використання досвіду і співпраці з учнями. Кожний урок християнської етики неповторний, тому говорити про жорстку регламентацію уроку не доводиться. Разом з тим для вчителів-початківців слід дотримуватись певної схеми уроку християнської етики.

Тема уроку. Тема уроку синтезує його зміст, вміщує проблему. Вона має формулюватись коротко з допомогою декількох слів.

Навчальна мета. Навчальна мета передбачає засвоєння учнями певних Біблійних знань. Досягається на одному уроці або серії уроків. Не слід»ставити багато цілей на один урок. Навчальна мета повинна формулюватись таким чином, щоб її результативність можна було перевірити з допомогою контролюючих методів. Учитель не повинен ставити недосяжних навчальних цілей на уроці.

Виховна мета. Урок християнської етики передбачає виховання певних рис характеру. Досягнення виховної мети передбачає довготривалу роботу і вимагає різний обсяг часу для різних учнів. Нелегко знайти і методи, щоб перевірити рівень досягнення виховної мети, адже на уроці учень нерідко поводить себе зовсім інакше, ніж у реальному житті. Разом з тим учитель повинен пам'ятати, що він сіє Слово Боже, а збирати урожай буде сам Господ.

 Наочність. На уроці християнської етики використовується аудіовізуальна наочність та досвід учнів подібно до інших уроків. Особливістю уроку християнської етики є те, що тут не дозволяється використовувати наочність, яка б у найменшій мірі принижувала Бога і виставляла Його у невідповідному світлі.

Вірші з Біблії. Вчитель підбирає тексти з Біблії, які допомагають розкрити тему, передають, підкріплюють та підсилюють зміст уроку, служать досягненню навчальної та виховної мети. Вчитель має не перенасичувати урок віршами з Біблії, особливо у молодших класах.

Ключовий вірш. Ключовий вірш - це центральний вірш, який найбільш точно і влучно відображає, ідею уроку. Під час уроку вчитель неодноразово звертається до нього, аналізуючи зміст віршу. Рекомендується учням вивчати ключовий вірш напам'ять.

Міжпредметні зв'язки. Урок християнської етики грунтується на досвіді учнів та знаннях, отриманих на інших уроках. Ці знання можуть як допомагати, так і перешкоджати учням, вступати в конфлікт з тим, що викладається на уроках християнської етики. Вчитель християнської етики повинен допомогти учням зрозуміти різні точки зору на проблему, подати плюралізм знань, вчити дітей виважено ставитись до різних, навіть неприйнятних точок зору поважати їх і разом з тим мати і захищати свою позицію.

Використана література. Звичайно, основною книгою вчителя християнської етики є Біблія. Разом з тим, учитель християнської етики, особливо початківець, має використовувати наукову, науково-методичну та богословську літературу. Особливо важливо користуватись богословськими джерелами різних конфесій, що допомагає уникнути однобокості в розумінні проблеми, а потім у висвітленні змісту уроку.

Хід уроку

І.Організаційний етап. (5 хв.)

         1)Християнське вітання. Учитель повідомляє учням, як звучить християнське вітання і поступово привчає учнів використовувати його на уроках християнської етики і в повсякденному житті.

        2)Налагодження контакту з класом. На цьому етапі вчитель використовує епізоди з релігійного життя, життя держави, міста, класу, окремих учнів для того, щоб знайти логічний перехід до змісту уроку.

3)           Повідомлення теми та мети уроку. Вчитель доступно повідомляє учням тему і мету уроку

4)           Молитва. Молитва використовується вчителем тоді, коли учні вже достатньо підготовлені до участі в ній. Молитва не повинна бути формально нав'язана учням і формально здійснюватись, адже це є індивідуальна і потаємна розмова з Богом. На цьому етапі використовується молитва "Отче наш", молитви, запропоновані отцями церкви, а також молитви у формі пісень та віршів. Пізніше,

II .Актуалізація знань, перевірка вивченого (7 хв.)

На цьому етапі вчитель перевіряє вивчений матеріал, але використовує для цього творчі вправи та ситуації.

 III. Подача нового матеріалу   (15 хв.)

Перед викладом нового матеріалу вчитель уточнює знання учнів з цього питання, а далі подає новий матеріал. Рекомендується використовувати діалогічну форму подачі матеріалу у формі спілкування учитель-учень, широко використовувати наочність, особливо для молодших школярів. Слід роз'яснювати учням нові терміни і поняття і записувати їх у словник. Необхідно вчити учнів користуватись Біблією і відшукувати необхідні вірші. На цьому етапі здійснюються міжпредметні зв'язки, залучаються знання учнів з інших предметів та їх особистий досвід.

     IV.Закріплення знань, виховання характеру   13 хв.

На цьому етапі учні під керівництвом вчителя закріплюють знання, набуті на цьому уроці, а також на минулих уроках. Тут використовую'ґься завдання не тільки репродуктивного, а й продуктивного, творчого характеру у формі проблемних завдань та ситуацій.

    V. Підсумок уроку (5 хв.).

      1)Підсумок змісту уроку.

Вчитель або хтось з учнів підсумовує зміст уроку. Тут з'ясовується, чому навчились учні на  уроці, як і де вони можуть застосувати набуті знання.

   2)  Оцінювання учнів. Учитель оцінює роботу учнів словесно або з допомогою поурочного бала. Використовується існуюча 12  бальна система. Оцінюються знання учнів. Відсутність оцінок
негативно відображається на предметі і мотивації учнів.

   3)  Домашнє завдання. Учні отримують завдання для поглиблення знань, а також їх використання у повсякденному житті.

  4)  Молитва. Урок закінчується молитвою, яку проводить вчитель або хтось з учнів.

 

 

 

 

Вступ
Значення християнської етики для розвитку особистості дитини в умовах сучасної України
Для кінця XX-го і початку XXI-го століття характерною є швидка і разюча зміна життєвого укладу більшості людей і відсутність у цих нових умовах значущих для суспільства цінностей і орієнтирів. Не вдаючись до аналізу духовно-моральної кризи суспільства, відзначимо: потрібно рішуче змінювати існуючі негативні тенденції. І тут освітяни та діячі релігійної сфери несуть особливу відповідальність за майбутнє наших дітей.
Саме тому предмет “Християнська етика в українській культурі” має неординарне завдання – протиставити наявним негативним тенденціям, агресивним антицінностям і антикультурі сучасного суспільства традиційні цінності християнської моралі нашого народу; за умов  великого потоку інформації, часто негативного плану допомогти дитині віднайти міцну опору на фундаменті вічних християнських духовно-моральних цінностей.
Усе це визначає потребу запровадження духовно-моральної складової до процесу навчання. При цьому відповідний матеріал має викладатися так, щоб він сприймався учнями як такий шкільний предмет, що має живий та актуальний зв'язок із життям дітей, їхніми інтересами та справами і поступово готує їх до дорослого життя.
Особливості третього року навчання. Змістові лінії курсу.
Протягом 3-го класу в учнів поглиблюється і розширюється світогляд, закріплюються навчальні уміння та навички, значно збагачується словниковий запас і здатність сформулювати та узагальнити навчальний матеріал у розгорнутій словесній формі [2].
Водночас відбуваються певні зміни в особистості школярів: вони стають менш егоцентричними, спілкування дітей між собою стає змістовнішим; орієнтуючись на дорослих, діти звертають більше уваги на ставлення людей один до одного, їхні вчинки та наслідують їх.
З урахуванням цих особливостей предмет “Християнська етика в українській культурі” при переході від 2-го до 3-го класу має певну логіку розгортання змісту: від образів “Дороги Милосердя”, які перш за все несуть у собі емоційну забарвленість і є переважно почуттєвими, до формування готовності до морального вчинку на “Дорозі Доброчинності”.
Реалізувати поставлені в курсі завдання вчителю допоможе виділення певних змістових ліній, які розгортаються протягом усього року навчання і присутні в більшості уроків. Змістові лінії – це свого роду основні напрямки, які у своїй сукупності формують цілісність і повноту змісту “Дороги Милосердя”.
Виділяємо такі змістові лінії:
• Християнське коріння мого життя.
• Як плекати власну душу або “праця на полі власного серця, волі та розуму”.
• Чому мене вчить Святе Письмо.
• Взаємна турбота і любов у моїй родині.
• Як дбати про те, що належить мені.
• Люди, які мене оточують, і моє ставлення до них.
• Моя Батьківщина і що я можу зробити для неї.
Християнське коріння мого життя
Як сказав християнський богослов перших віків Тертуліан, “душа людини за природою християнка”. З позиції християнської антропології це означає, що людина впізнає у світі навколо себе і в собі самій доцільність, благо, красу і любов, подаровані Творцем. Тому і дитина з радістю сприймає такі теми, як “Світ, створений для добра”, “Як нам допомагає віра, надія, любов”, “Милосердя в нашому житті”, “Жити по-християнськи”, які є підтвердженням її “внутрішнього” знання і переконання, що у світі є благо і любов.
Як плекати власну душу або “праця на полі власного серця, волі та розуму”
Учень 3-го класу, якому вже 8-9 років, цілком здатний розпізнавати у своїй душі добро і зло. З одного боку дитині, як і кожній людині, природно мати чисту совість і обтяжливо піддаватися злу, а з іншого у власному характері, у своїх емоційних реакціях вона бачить власну недосконалість. Крім того, так чи інакше у спілкуванні з батьками, вчителями, дорослими дитина чує різні зауваження, застереження, побажання на свою адресу. Тому вона хоче бути “доброю”, радувати своїх батьків, вчителів, рідних. Завдання дорослих, зокрема вчителя християнської етики – підтримати це бажання дитини, підбадьорити її, допомогти налаштуватися на цінність праці як навчальної, так і праці “на полі власної душі”. Для цього потрібно навчити дітей бути уважними до своїх думок, намірів і почуттів, сприяти тому, щоб вони намагалися слідувати своєму сумлінню і навчалися вдосконалювати власні наміри і почуття.
Чому мене вчить Святе Письмо
У початковій школі викладання християнської етики з урахуванням реального рівня обізнаності з духовною літературою в сучасній родині не ставить завдання послідовного і систематичного вивчення Св. Письма. Це – завдання для старшого віку. Найважливіше – передати дітям знання того, що у світі є Свята Книга, яка несе безцінні духовні скарби, і прийде час цю Книгу відкрити. Тому зараз при нагоді ми наводимо для дитини лише корисні, доступні її віку сюжети зі Св. Письма. Ці сюжети до деякої міри можна побачити в посібнику, але якісь із них учитель і сам може творчо використовувати під час навчання.
Взаємна турбота і любов у моїй родині
Декілька тем присвячено родині. Ми виходимо з того, що родина у цьому віці для дітей є найвищою цінністю, і саме такою вона має залишитися і в подальшому житті. Зміст християнської етики і її викладач повинні сприяти зростанню учнів у їхньому синівстві, їхній вдячності і пошані до батьків, усвідомленні свого обов’язку перед ними.
Як дбати про те, що належить мені
Ця змістова лінія присвячена вихованню у дітей дбайливості і турботи про те, за що вони вже здатні відповідати і чим опікуватися. Адже дитина дорослішає лише тоді, коли вона переживає й усвідомлює власну відповідальність за певну сукупність речей, певну сферу життя, домашніх тварин тощо. Тому, хоча цей напрямок безпосередньо відображений у небагатьох темах, учителю доцільно про нього пам’ятати.
Люди, які мене оточують і моє ставлення до них
Цей напрямок включає в себе ті сторони життя, які представляють зв’язок дитини з оточуюшими. З дорослішанням дитина стає соціальнішою, у неї встановлюються певні стосунки з ровесниками, старшими, вчителями. Ця змістова лінія приділяє увагу і культурі поведінки, і плекання доброзичливого загалом ставлення до інших людей; чуйність, уважність, готовність виконати прохання, прийти на допомогу.
Моя Батьківщина і що я можу зробити для неї.
Християнський світогляд підтримує високість і святість поняття Батьківщини. Виховання патріотизму, відповідальності за рідну землю завжди входило в традицію християнського виховання. Наше завдання – прищеплювати дітям розуміння того, що є Батьківщина, і виховувати в них любов до неї. Для усвідомлення поняття Батьківщини важливо допомогти учням осмислити тісний зв’язок із землею, на якій вони народилися і ростуть, з її історією і людьми. Тому даний курс включає в себе християнську оцінку певних тем нашого історичного буття.
Предмет “Християнська етика в українській культурі“ є достатньо новим. Тому вчителю важливо підходити до викладання творчо: працювати над собою, весь час опановувати новий матеріал. Але є певна основа знань, спираючись на яку, вчитель зможе займатися самоосвітою. Такими знаннями, наріжними каменями освіченості вчителя християнської етики є:
загальнобогословські знання та власне знання предмету – християнської етики;
спеціальні знання – знання зі сфери християнської педагогіки: основні етапи її розвитку, цілі та принципи, особливості практичного застосування;
обізнаність у християнській культурі має на увазі знання творів української та світової літератури, мистецтва, історичних подій у контексті їхнього християнського змісту – у таких обсязі і формі, які дозволять поділитися власними знаннями з дітьми.

Загальнобогословські знання, важливі для викладача ХЕвУК.
Ці знання включають в себе зокрема:
Християнське вчення про людину – про образ і подобу Божу, про гріх, пристрасті та боротьбу з ними; християнське розуміння досконалості людини і шляху до такої досконалості (див. ст. ...).
Власне християнську етику і моральне богослов’я – про моральні чесноти, шлях до них, доброчесні стосунки між людьми та людини зі світом (див. ст. ...).
Святе Письмо та його значення для духовного і морального життя (див. ст. ...)..
Нижче подано найзагальніші вступні положення цих учень.

Християнське вчення про людину.
І. Особливості християнського бачення людини.
Християнське вчення про людину – християнська антропологія – підкреслює важливість цілісного погляду на людину (грецьк. anthropos – людина). В цьому відмінність християнської антропології від психології, предметом дослідження якої є психіка людини.
Християнська антропологія приймає багато досягнень наукової психології. Психологія має певні досягнення в дослідженні процесів мислення, пам’яті, сприйняття, формування здатності до навчання тощо. Але слід вказати і на відмінність засадничих підходів у християнській антропології та науковій психології. Наукова психологія пов’язує психічну реальність із фізіологічними процесами (матеріалістичний підхід), або принципово виключає зі свого розгляду питання про джерело психічної діяльності (позитивістський підхід). Натомість християнська антропологія в основу свого бачення психічної діяльності людини покладає духовну реальність, яку засвідчує Святе Письмо, духовний досвід багатьох поколінь християн, вчення Церкви про творіння, спасіння і призначення людини.
Іншою суттєвою відмінністю християнської антропології від психології є те, що антропологія основою особистості вважає духовне і моральне начало, в той час як психологія розглядає моральність людини і духовно-моральні основи особистості та її діяльності нарівні з іншими факторами. Так, наприклад, у деяких підручниках із психології темі "совість" присвячені лише одна або кілька сторінок.
Християнська антропологія враховує і те, що душа і тіло людини в її теперішньому стані пошкоджені гріхопадінням. Психологія ж не визнає гріховного спотворення людської природи і розглядає нинішній стан людини як норму. Але й у спотвореній гріхом людині антропологія бачить образ і подобу Божі. Вона розрізняє те, що пошкоджено гріхом і пристрастями, і те, що зберігається як безумовний Божий дар. Тому християнська антропологія розглядає людину в динаміці її існування, в процесі зцілення від гріха, звільнення від полону пристрастей на шляху до досконалості в Бозі.
Сказане не означає відмови від результатів, отриманих ученими в ході здійснення об’єктивних наукових досліджень. Однак, використовуючи наукові дані світської психології в християнських антропологічних дослідженнях, слід враховувати, якого прояву душевної діяльності – спотвореного чи неспотвореного гріхом – ці наукові дані стосуються.
ІІ. Творіння людини.
Перша книга Святого Письма [1] – книга Буття – символічною мовою відкриває нам послідовність сотворіння людини Богом. Виділимо ті рядки з перших розділів книги Буття (Буття 1,20 – 2,23), які важливі для розуміння події сотворіння людини (рядки Біблії приводяться зі скороченнями так, щоб підкреслити головне):
І сказав Бог: створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою.
І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх.
І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою.
І взяв Господь Бог людину, [яку створив,] і оселив її в раю Едемському, щоб обробляти його і оберігати його.
Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів їх до Адама, щоб бачити, як він назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй.
І заповів Господь Бог Адаму, сказавши: від усякого дерева в раю ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, смертю помреш.
І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному, створімо йому помічника, за його подобою.
І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка.
І сказав чоловік: ось, це кістка від костей моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка [свого].
Оповідь книги Буття про сотворіння людини багато в чому і до нашого часу залишається загадковою, до кінця незбагненною. Мова Біблії – дуже містка, лаконічна, символічна. Значення різних слів тексту в різні часи сприймається дещо по-різному, залежно від історичного і культурного контексту. Але для нас найважливіше побачити, на яку висоту ставить Біблія людину, яким шляхетним є призначення людини – перетворювати світ, облагороджувати, освячувати його.
Які висновки важливі для нас в цьому уривку?
1. Людина є особливою істотою, яка має подвійну природу: “з пороху земного" – має спільне з іншими земними створіннями; “і вдихнув у лице її дихання життя" – отримує дихання життя від Бога; по суті своїй це життя відрізняється від життя тваринного світу.
2. Бог благословляє людину на дві дії в раю: обробляти його й оберігати, що означає – здійснювати і розвивати творчий задум Божий і оберігати Боже благословення.
3. Бог дає ім’я першій людині. Ім’я "Адам" – це не назва створеного виду, а особисте ім’я конкретної особистості. Завдяки імені кожна людина відкривається для нас як унікальна неповторна особистість, і в цьому також проявляється образ Божий.
4. Бог наділяє людину здатністю давати імена істотам, яких він віддає у володіння Адаму і його нащадкам (що означає здатність людського розуму до проникнення в суть різних явищ світу, а також спілкування з живим світом у становищі керівника і розпорядника по відношенню до нього).
5. Бог дає заповідь до певного часу утриматися від плодів з дерева пізнання добра і зла. Таким чином людина повинна вправлятися у здержливості, стриманості. В цьому проявляється суттєвий аспект свободи людини.
6. Виявляється важлива потреба у спілкуванні людини з собі подібними ("не добро бути чоловікові одному").
7. Людський рід єдиний, але має дві різні статі – чоловічу й жіночу. Радість Адама, який зустрівся зі своєю половиною (" ось, це кістка від костей моїх і плоть від плоті моєї") означає переживання єдності з особою, яка є іншої статі, але єдиною за людською природою.
Звернімо увагу на те, що людина створена "за образом і подобою" Божою. Авторитетний богослов 7 століття Іоан Дамаскін пояснює ці слова так: "вислів за образом вказує на наявність розуму і свободи, в той час як вираз за подобою означає уподоблення Богу в чеснотах, наскільки це можливо для людини" [4]. Іншими словами, людина створена так, що основні дари Божі в ній незмінно зберігаються, навіть якщо людина не виконує свого призначення. А крім цього людині подарована здатність до постійного вдосконалення; вона покликана наближатися у своїх якостях, чеснотах до вседосконалого Бога.
Ось що про призначення людини пише відомий сучасний грецький філософ і богослов Христос Яннарас:
"Людина є образ Божий. Це означає, що кожний із нас має можливість реалізувати своє життя як особистість і в цьому уподобитися Христу; явити життя як любов і свободу від природної необхідності – і в цьому слідувати Божественним Іпостасям Трійці. Таким чином, людське життя стає причетним вічності і нетлінню".[5]
ІІІ. Дух і душа  людини.
Слідуючи Святому Письму, християнська антропологія стверджує наявність у людини душі. Душа — це не метафора, не поетичний образ. Іоан Дамаскін пише, що “Душа — це сутність жива, проста і безплотна; невидима за своєю природою тілесними очима, безсмертна, обдарована розумом и свідомістю, не має певної форми; вона діє з допомогою органічного тіла і дає йому життя, ріст, почуття і силу народження“[4].
Наявність безсмертної душі означає, що психічна реальність (або, іншими словами, життя душі) не зводиться до реакції на події, які відбуваються на видимому, матеріальному плані. Душі властива самосвідомість і здатність до перебування у своєму власному, внутрішньому світі. Богослови вважають, що, споглядаючи світ власної душі, людина здатна усвідомити, відчути гармонію, цілісність, єдність, які вказують на Творця й Управителя Всесвіту і всього, що існує і живе  в ньому.
За багатством і різноманітністю душевного життя стоїть цілісність душі. Це засвідчує і авторитетний аскетичний автор Макарій Великий:
“Душа має образ ангельський і вигляд, подібний зовнішній людині. Як тілесних членів багато, і всі називаються однією людиною, так і в душі багато членів: розум, совість, воля, помисли, що осуджують і виправдовують; але душа одна, і це внутрішня людина“[6].
Душевна діяльність людини. Характеристика основних душевних сил.
Християнська антропологія виділяє в душі діяльність розуму і серця.
Помисли, міркування, діяльність пам’яті, уяви тощо християнська традиція називає діями, або енергіями розуму. У розумі можна виділити два рівні діяльності: звичайну земну життєдіяльність людини забезпечує розмисел (розсудок), а вищий, або як його ще називають, благодатний розум осягає духовну реальність — Творця, Його провидіння (турботу за творіння і опіку), Божественну красу і премудрість, розрізняє добро і зло.
Під серцем християнська традиція має на увазі не лише емоційно-почуттєву сферу. На зовнішньому плані з серця походять емоції, почуття, бажання, але на більш глибокому рівні серце є ще й органом духовно-моральної діяльності. В цій діяльності серце тісно поєднується з благодатним розумом. Це можливо лише за сердечної чистоти, коли серце є вільним від пристрастей.
Значення серця характеризують слова Євангелія: “Від повноти серця говорять уста. Добра людина з доброго скарбу (серця) виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить лихе” (Мф. 12, 34-35).
Серцю властиві багатство і різноманітність почуттів. Виділяють почуття духовні (або релігійні), душевні — серед них інтелектуальні; естетичні; симпатичні (тобто направлені до інших людей); само-почуття (направлені на самого себе) тощо [7].
Для духовного життя людині потрібне поєднання розуму і чистого серця, тобто серця, не затьмареного пристрастями. При цьому  розум отримує ясне бачення істини, а в серці переважає мир, вдячність, лагідність, радість.
Вольова сфера заслуговує на окремий розгляд. Згідно з християнською антропологією  вольові імпульси хоча й виходять із серця, але є вираженням окремої сили душі. Вольові зусилля або прагнення характеризуються наполегливістю, рішучістю, постійністю. Відомий богослов 19 ст., випускник Київської Духовної академії єпископ Феофан Затворник в самому вольовому акті розрізняє вибір, рішучість і саму дію. При виборі важливим є сердечна схильність людини до предмету вибору. Рішучість — це “миттєвий внутрішній акт волі, що вимірюється непохитністю бажання, а не тривалістю або напрямком” [8]. Рішучість має різні міри сили і твердості та є плодом твердості духу, а не самої лише вольової або чуттєвої енергії. У самій дії волю характеризують невідкладність, ревність (постійність, щирість, самовідданість в зусиллях), наполегливість (здатність до подолання труднощів).
Описані тут коротко якості розуму, серця і волі є богоданними, ідеальними. Після гріхопадіння ці якості затьмарюються пристрастями. Вплив пристрастей описаний дещо нижче.
Характеризуючи душевну діяльність, вкажемо на тісний зв'язок душі з тілом, відзначаючи водночас, що в душі є властивості, які спрямовують її на спілкування з Богом. Враховуючи це, Феофан Затворник виділяє п'ять рівнів існування людини: тілесний, душевно-тілесний, душевний, душевно-духовний і духовний. Два вищих рівні ― душевно-духовний і духовний ― свідчать, що життя людини не зводиться лише до забезпечення її земного виживання.
Для позначення такого прояву людського життя, в якому людина вивищується над своїм земним існуванням, Святе Письмо вживає слово дух. Так, у апостола Павла читаємо, що “Ті, що живуть по плоті, думають про плотське, а ті, що живуть за духом – про духовне”. (Рим. 8,5).
Що ж є духовним у людини? Єпископ Феофан пише, що у будь-якої людини є потяг до пізнання світу як цілого, є естетичне почуття прекрасного і досконалого, є бажання творити добро. Вищі прагнення людини – це прояви її духу. Ось як пише про це святитель:
“В мислительній сфері від дії духу з’являється в душі прагнення до ідеальності. Власне душевний процес мислення весь опирається на досвід і спостереження.. Між тим, вона (душа-Б.О.) ніколи не буває цим задоволена, але прагне вище, шукаючи визначити значення кожного ряду предметів у загальній сукупності творінь... Це і є прагнення до ідеальності...
... В діяльній частині душі від дії духу з’являється бажання і здійснення безкорисливих справ або доброчинств, чи навіть і вище — прагнення стати доброчесною. Власне, справа душі в цій (тобто душевно-тілесній) сфері (волі) полягає у влаштуванні тимчасового побуту людини, щоби благо було їй... Між тим, вона цим не задовольняється... і звершує справи і починання зовсім не тому, що вони потрібні, корисні і приємні, а тому, що вони добрі, хороші і справедливі, прагнучи до них з усією ревністю... Прояви такого роду прагнень повсюди, навіть і поза християнством. Звідки вони? Із духу. В совісті накреслена норма святого, — доброго і праведного життя...
У почуттєвій частині від дії духу з’являється в душі прагнення і любов до краси... Витончені витвори мистецтва насолоджують не лише красою зовнішньої форми, а й особливо красою внутрішнього змісту, красою розумно-змістовною, ідеальною... Красу Божу споглядати, вкушати і нею насолоджуватися є потреба духу, це його життя і життя райське... Не красивості лише шукає душа, духом керована, але відбиття в прекрасних формах невидимого прекрасного світу, до якого вабить її своїм впливом дух“.
“Дух, як сила, що від Бога походить, відає Бога, шукає Бога і в Ньому лише знаходить спокій. Якимсь духовним сокровенним чуттям пересвідчуючись у своєму походженні від Бога, він відчуває свою повну від Нього залежність і усвідомлює себе зобовязаним всіляко догоджати Йому і жити лише для Нього і Ним.
Відчутніші прояви цих порухів життя духу суть: 1) Страх Божий. Всі люди... знають, що є верховна істота, Бог, Який все сотворив і всім керує, що й вони у всьому від Нього залежать, і Йому догоджати мають... Такий природній символ віри, в дусі написаний. Сповідуючи його, дух благоговіє перед Богом і сповнений страху Божого. 2) Сумління. ... Передавши духу частку Свого всевідання у вказаному природньому символі віри, Бог накреслив у ньому і вимоги Своєї святості, правди і благості, доручивши йому ж самому пильнувати за дотриманням їх... Ця сторона духа і є сумління, яке вказує, що праведно і що не праведно, що вгодно Богу і що невгодно, що слід і що не слід робити, — вказавши, владно спонукає виконати..., а при невиконанні нагадує докорами.”
3) Жадання Бога. Воно проявляється у загальному прагненні до вседосконалого блага, і ясніше видиме також у повсюдному незадоволенні нічим тварним... Від Бога вийшовши, дух Бога шукає, Його скуштувати бажає... Коли досягає цього, заспокоєний буває, а поки не досягне, спокою мати не може.“ [8]
Зауважимо також таку особливість: сумління не може бути заспокоєне аргументами суспільно визнаної моралі. В цьому його відмінність від моралі, в якій норми поведінки формуються суспільством. Мораль змінюється з часом, веління сумління – ніколи.
Суттєвими проявами духовного життя є також самосвідомість та свобода.  Самосвідомість – це не лише здатність усвідомлювати власні думки, наміри і почуття, але й приймати моральну відповідальність за свої дії [7]. Свободу сучасний богослов і психолог архімандрит Платон (Ігумнов) визначає як “спроможність особистості до творчого становлення в межах тих можливостей, які визначені Богом” [10]. Свобода означає також, що гріх, негативні почуття не мають над людиною абсолютної влади. Свобода є неоцінимим даром Божої благості, мудрості і любові. Завдяки свободі людина спроможна на творче розкриття і реалізацію.
Важливою стороною свободи людини є моральна свобода. Моральна свобода ― це спроможність особистості володіти завдяки розуму своєю душевно-тілесною природою, тобто своїми почуттями і бажаннями [10].
Для розгляду дії розуму, серця, волі з позиції християнської антропології є суттєвим те, що ці сили проявляють себе у людській природі, спотвореній гріхом. Але християнський світогляд переконує, що доброму началу в людині даються сила і можливість для подолання гріха. Звичайно, для цього недостатньо лише разового вчинку, це потребує від людини постійних зусиль. Подолання негативних наслідків спотвореної гріхом природи людини – це практична мета християнської етики.
IV. Гріховне спотворення природи людини та його наслідки.
Для християнського світогляду дуже важливою є моральна основа буття, а, отже, розпізнання в світі добра і зла та необхідність протистояння злу. Згідно християнській антропології, зло суттєво спотворило людську природу, але воно не властиве сотвореній природі людини: зло з'явилося в людині внаслідок її вибору, коли людина дар свободи використала як право діяти на власний розсуд навіть з прямою шкодою для себе.
Не вдаючись до тлумачення описаного в Біблії гріхопадіння людини (цьому присвячений  великий обсяг богословських праць),  виділимо його найважливіші наслідки. В цьому ми будемо слідувати вітчизняній християнській традиції.
Від сотворіння людині було властиво вдосконалюватися і наближатися до Творця через природне і вільне слідування Його волі. Розум, серце, воля людини були направлені до блага, джерелом якого є Творець, і завдяки цьому людям було дано гармонійно перетворювати світ і жити  в ньому у взаємній любові.
Втративши Бога через гріхопадіння, людина стає нездатною до гармонійного життя у світі і нездатною бути в злагоді і з самою собою. Своєю діяльністю вона спотворює світ і саму себе.
Єпископ Феофан Затворник в стислій формі виражає наслідки гріхопадіння так:
“Отримавши раніше від Бога усіляку повноту, а тепер ставши пусткою для Нього, поспішає вона і клопочеться, як би і в чому себе наповнити. Порожнеча, що утворилася в ній через відпадіння від Бога, безперестанку розпалює в ній спрагу, яка нічим не задовольняється – невизначену, але безперестанну...
Порожнеча розуму, який забув про Єдиного, Який є все, породжує турботу про багато знань, розвідування, доскіпливість (допитливість). Порожнеча волі, яка позбавлена володіння Єдиним, породжує множину бажань, прагнення до володіння всім, щоб усе було в нашій волі, в наших руках. Це користолюбство. Порожнеча серця, позбавленого володіння Єдиним, Який є все, створює жадання насолод багатьох і різноманітних... Так грішник безперестанно в турботах... насолоджується, оволодіває, допитується... Допитливість вабить, серце очікує смакування насолод і захоплює волю”[9].
Гріхопадіння суттєво спотворило як тілесну, так і душевно-духовну природу людини. Нижче ми звернемо увагу на його наслідки, розглядаючи розумову, емоційно-почуттєву і вольову сферу життя душі. Тут же відзначимо, що воно внесло в людину пристрасність.
Пристрасть (в традиції вітчизняного богослов’я цей термін звучить як страсть) – це протиприродне спрямування сил душі, “постійне бажання грішити тим самим способом” [7]. Направляючи волю і почуття на об’єкт пристрасті, людина переживає тимчасове задоволення від володіння ним. Але тут же переживає і гіркоту від того, що задоволення є недосконалим і привносить страждання. При цьому людина здатна усвідомлювати згубність свого полону пристрастю (втрату дару свободи) і неспроможність власними зусиллями звільнитися від неї. Ось як про це пише апостол Павло (Рим. 7,15-24):
“Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. ... А тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені... Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю... Бо за внутрішньою людиною знаходжу насолоду в законі Божому, але у членах моїх бачу інший закон, що протиборствує закону розуму мого і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх. Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?”
Отже, схильність до певних учинків і їх здійснення, стаючи звичкою, охоплює єство душі і стає пристрастю. За відсутності боротьби із нею пристрасть набирає сили і заволодіває людиною, перетворюється на порок.
V. Праця подолання пристрастей і плоди праці над собою.
Християнська традиція повчає, що для подолання пристрастей, звільнення від них необхідною умовою є 1) розпізнати пристрасть; 2) усвідомити її згубність; 3) мати щире бажання виправлення; 4) зважитись на виправлення і 5) діяльно утверджувати добру звичку, протилежну пристрасті. Душевний процес звільнення від пристрасті, від гріха носить назву покаяння (або каяття). Слов’янське слово “покаяння” є відповідником грецького “metanoya”, що буквально означає “переміна”. Віруюча людина в покаянні звертається до Бога, усвідомлюючи, що лише з його допомогою можлива зміна душевного настрою, звичок, характеру.
У дітях молодшого шкільного віку пристрасті ще не вкорінені глибоко. Але схильність до пристрастей  (примхи, вередування, упертість, неправдивість, лінощі тощо) і в дитячому характері є цілком можливою. Викладання “Християнської етики в українській культурі” сприятиме зміцненню щирого бажання дітей бути кращими, а це в майбутньому стане запорукою подолання пристрастей і доброчесного життя.
Плодами перемоги над пристрастями є чесноти. Чеснота — це стійкий комплекс позитивних почуттів, думок і звичок, який утверджує в людині альтруїзм, бажання прислужитися Богу і ближньому. Приклади чеснот приводить, наприклад, апостол Павло: “радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість” (Гал 5, 22-23).
VI. Розвиток (становлення) людської особистості.
Основні положення християнської антропології можуть бути застосовані і до періоду дитинства. Але важливо мати на увазі, що в процесі зростання дитини відбувається дуже швидка зміна її якостей. Складність і багатоплановість процесу вікового розвитку пояснює існування багатьох підходів і теорій у віковій психології.
Підхід антропології розрізняє в людині її природний розвиток і становлення особистості. Природний розвиток — це переважно предмет розгляду різних галузей вікової психології, які вивчають розвиток інтелекту, емоційно-почуттєвої сфери, сфери мотивів і  потреб тощо. А при розгляді процесу становлення особистості корисним є принцип цілісності людини, який є одним із основних в християнській антропології.
Наукова вікова психологія (як така, що не розглядає духовну складову особистості) і християнська антропологія суттєво відрізняються в баченні — що є результатом завершення процесу особистісного становлення. Для вікової психології зріла особистість — це в першу чергу людина, яка досягла певної гармонії і злагоди в соціумі — у стосунках з оточуючими і сама з собою. А християнська антропологія принципово розглядає динаміку розвитку особистості як таку, що не має завершення: розвиток здійснюється і в земному, і в позаземному існуванні, аж до абсолютного, досяжного лише у вічності ідеалу Христа: “Аж доки всі прийдемо до єдності віри і пізнання Сина Божого, в мужа досконалого, до міри повного зросту повноти Христа” (Еф 4, 13).
Шлях до цього ідеалу ж, за апостолом Павлом, починається тоді, коли в людині здійснюється принципова переміна її свідомості і всього її життя — вона “зодягається у Христа”, їй вдається “відкинути колишній спосіб життя старої (“ветхої” — ц.-сл.) людини, яка зотліває в спокусливих похотях”, “обновитися духом розуму вашого і одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведності і святості істини” (Еф 4, 22-24).
Вказаний ідеал треба мати на увазі, коли ми розглядаємо особистість дитини. Хоча до такого ідеалу у будь-якої дитини ще велика відстань, але саме він визначає напрямок руху особистісного становлення. Адже особистість органічно розвивається тоді, коли вона здійснює своє прагнення до свободи і життєвої повноти в любові, а така повнота і любов, згідно християнського вчення, досягається у Христі.
Враховуючи сказане, виділимо в самому процесі становлення особистості такі сторони: духовне становлення, або процес розвитку духовного життя; моральне становлення, або розвиток моральної сфери; соціальне становлення, або розвиток стосунків з людьми, ставлення до оточуючих; становлення самосвідомості,  або процес усвідомлення і пізнання самого себе. 
Розглядаючи динаміку становлення особистості, ми користуємося методологією та досягненнями вітчизняної психологічної школи (Виготський, Леонтьєв, Ельконін): основними характеристиками становлення особистості є психічні новоутворення та типи діяльності людини. А проявлення відповідних психічних станів і типів діяльності відбувається в стосунках дитини з оточуючими людьми (батьками, вчителями та іншими дорослими, ровесниками), з матеріальним світом, з духовним світом. Важливо також мати на увазі, що особистість проявляє себе в актах самосвідомості.
Підсумовуючи, наведемо без детального обґрунтування певний фактологічний матеріал, який стосується становлення особистості дошкільного і молодшого шкільного віку. Наявний матеріал не претендує на всю повноту. Він торкається різних зазначених аспектів процесу становлення особистості. Для більш детального розгляду рекомендуємо відповідну літературу, яка переважно є джерелом поданого матеріалу[11-13 ].
Вік 0-2 роки. Провідна діяльність — безпосередньо-емоційне спілкування з рідними, найперше з матір’ю (простіше — “вбирання тепла й любові від матері” — Б.О.).
Близько 2 років. Прояв самосвідомості — усвідомлення себе окремою істотою, що має власні почуття, бажання і вчинки. Дитина говорить про себе в 3-й особі, називаючи себе по імені.
У моральній сфері — дитина дізнається, що є дії, які робити дозволено, “можна”, а є дії недозволені, які робити “не можна”.
Між 2,5 і 3 роками. Прояв самосвідомості — початок мовлення від першої особи: Я. Я є той, хто відмінний від своїх думок, почуттів і вчинків.
Вік 2-5 років. Провідна діяльність — ігрова (у 2-3 роки переважають предметні ігри, через які засвоюється роль предметів та освоюється сам простір, речі та їхні фізичні властивості; у 3-5 років — переважають соціальні ігри, в яких діти “програють” соціальні ролі дорослих та сенси діяльності дорослих і стосунки між ними). У моральній сфері — чіткіше окреслення сфери “хорошого” і “поганого”, добра і зла.
В духовному житті у цьому віці (для сімей, де є релігійне життя) — безпосередність, ясність і чистота духовних порухів душі. Світ для дитини “не є набором випадкових і окремих фактів, але він весь пронизаний смисловими променями, які виходять з однієї точки. Існування Верховного і Всеблагого не вимагає доказів для дитини” [14]. Наявні простота і легкість дитячої молитви.
У ставленні до оточуючих та навколишнього світу до 4-5 років — безоціночне, цілісне, чисте  сприйняття. Тобто, дитина ще здатна сприймати безпосередньо те, що навколо неї, в неї ще немає розумової операції рефлексії: підходить мені чи не підходить, вигідно чи не вигідно.
У моральній сфері від 4-5 років у ставленні до оточуючих наївному егоцентризму може бути протиставлений інтерес до навколишніх людей і перші прояви співчуття та милосердя.
Вік 5-6 років. У моральній сфері — формування працелюбності та навичка скорого послуху батькам (в традиції народної педагогіки). Психічне новоутворення — засвоєння трудової дії та її сенсів (в народній християнській традиції).
7 років У самосвідомості — усвідомлення своїх дій. В духовному житті — усвідомлення відповідальності за гріх (початок каяття). Особисте предстояння перед Богом в молитві. У ставленні до світу — потреба в навчанні, цілісно-образному пізнанні світу
Психічне новоутворення— навчальна діяльність (детальніше про неї нижче).
Вік 8-9 років. У ставленні до світу, до оточуючих людей — глибше засвоєння почуттєво-емоційних і динамічних (тих, що втілюються у вчинку) принципів життя дорослих.
10 років. До попереднього додається формування характеру, стилю стосунків з ровесниками, прилучення до дитячої субкультури.
Християнські цінності в педагогіці
Будівля педагогіки в її сучасному стані є спадком і наслідком тривалого періоду еволюції педагогічних принципів, цінностей, підходів. Європейська педагогічна традиція (в полі її впливу переважно формувалася сучасна світова педагогіка) століттями корінилася в атмосфері християнської культури (див., наприклад, [15]).Тому видатні педагоги різних віків, як вітчизняні, так і європейські, заслужили повагу в першу чергу як вихователі, які виховували у своїх учнів саме християнські чесноти. Це стосується Коменського, Сковороди, Песталоцці, Герберта, Ушинського, значною мірою Сухомлинського та інших.
Власне, до епохи секуляризації —  історичного процесу відділення укладу життя суспільства від його духовних цінностей та релігійних основ, який активно здійснювався в Західній Європі в 17-18 стт., в Східній — у 18-19стт., уся європейська, в т.ч. і вітчизняна педагогіка, була за своїми принципами і цілями християнською. Тому вивчення її досягнень та її впливу на сучасну педагогіку має велике значення. Нижче ми розглянемо зародження християнської педагогіки, її основні джерела, підходи і методи.
І.Особистість і вчення Ісуса Христа — життєдайне джерело християнської педагогіки
Христос, прийшовши в світ, вказав основне призначення кожної людини – возз’єднатися з Богом. Тим самим була вказана головна мета християнської педагогіки – наслідування Христу. Ця мета була вказана самим Господом: Будьте ж ви досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний (Мф. 5, 48) і стала однаково доступною й необхідною для всіх.
Ця основна істина християнства означає визнання й виправдання безмірної висоти й гідності кожної людської істоти, рівність і братство всіх людей у Богові.
При цьому сам Спаситель став для нас досконалим Педагогом, показавши приклад божественно премудрого піклування про людину – як через Свій Промисел протягом людської історії, так і Своїм земним життям.
Своїм дитинством Спаситель освятив найважливіші інститути виховання. Смиренномудрою слухняністю батькам (див. Лк.. 2, 51) Він визнав покірність синівської любові і владу батьків над чадами. Відвідуванням храму (див. Лк.. 2, 41–46) – виявив виховну роль храмового дійства. Перебуванням між учителями (див. Лк.. 2, 46) – ушанував науку. Спочатку вислуховуючи, потім запитуючи – зазначив спосіб, у який може відбуватися засвоєння всякої істини (див. Лк.. 2, 46–47).
У ставленні до дітей Христос вимагає любові, поваги й визнання їхньої особистої гідності (див. Мк. 10, 16; 18, 4,10; Мк. 9, 42). Господь ублажає дітей за простоту, щирість і смиренність – у цьому повинні уподібнитися їм і дорослі. Однак досконалість дитячої душі є неусвідомленою і незакріпленою, тому завдання дорослих — допомогти дітям свідомо затвердитися в добрі.
Ставлення Господа до дітей є зразком для християн – батьків і вчителів. Зразком для нас є любов батька і його всепрощення в притчі про блудного сина (див. Лк..15, 11-32), що символізує любов Небесного Отця до людського роду. Водночас Христос остерігає батьків і дітей від несправжньої любові, через яку втрачається вища мета (див. Мф. 10, 37).
Господь дає нам і досконалий зразок синівської любові: перше чудо в Кані Галілейській Він робить на прохання Матері (див.: Ін. 2,1–11); стікаючи кров'ю на Хресті, Він доручає Її улюбленому учню (див.: Ін. 19,26–27). Визнаючи важливість виховання дітей, вище за усе Господь ставить у ньому виховання душі й духу (див.: Мф. 16, 26).
Відзначимо загальні риси учительного служіння Господа [16].
• Його вчення цілісне, спрямоване на Вічне; зрозуміле, переконливе, дієве, тому що відповідає глибинним устремлінням людського духу.
• Його слово духовне й життєве: будить сили душі, направляє їх до самовідданості, до морально-релігійної діяльності; у Його словах поєднані доброта і строгість, милість і принциповість, лагідність і викривання, досягається надзвичайна відповідність змісту і форми.
• Найглибшу мудрість Він виражає в доступній і досконалій формі; зміст запозичає безпосередньо з життя; приклади бере з природи; докази засновує на законах людського розуму й здорового глузду; діє прямо на серце і через нього спрямовує волю Своїх учнів.
• Христос застосовує принципи особистісного і пошанувального підходу, міри і своєчасності: враховує духовний рівень і моральний стан слухачів. Перед народом Він викладає прості моральні істини в притчах, у колі ж вірних учнів розкриває сокровенні таємниці самого божественного життя. З грішниками, які каються, Господь говорить інакше, ніж із самовдоволеними фарисеями. Навіть найближчим учням Він повідомляє щораз стільки, скільки вони можуть сприйняти духом.
Усі слова і справи Христа виражають Його безкінечну любов до роду людського. У Євангелії містяться всі вічні основи нашого християнського життя, які є основами і для педагогіки.
Таким чином, Божественне Одкровення дає для настанови християнському вчителю не тільки моральний ідеал, а й несе в собі конкретні педагогічні принципи, озброює його благодатними методами й засобами виховної роботи.
Які ж зразки педагогічної майстерності Євангеліє відкриває нам у земному житті Спасителя?
Євангеліє постійно свідчить про надзвичайний вплив Спасителя на людей. Не торкаючись тих випадків, коли Христос чудесами засвідчував своє Божество і силу, запитаємо себе: якими суто людськими засобами Йому вдавалося давати людям цілком новий сенс життя?
У чому сила слова Спасителя? Чому Своїм Словом Йому вдавалося преображати душі слухачів? Як побачити, які дії Спасителя є педагогічними? У чому їхня педагогічність?
Таїна впливу слів Христа на душі слухачів не може бути повністю осягнута людиною. У просторі євангельського слова залишається недомовленість, незбагненність для кожного з нас. Відзначимо кілька вчинків Господа Ісуса, які спонукають до споглядання і розмірковування.
Так, рятуючи грішницю від смерті через побиття камінням (Іоан. 8, 3–11), Спаситель сказав усього лише: Хто з вас без гріха,  перший кинь у неї камінь” – і цими словами він пробудив сумління всього розлюченого натовпу (Іоан. 8, 7).
Слова Христа доходили і до загрубілих душ воїнів. Сторожа, якій було велено схопити Його, не змогла зробити цього, зачарувавшись тим, як Він говорив: Ніколи не говорила Людина так, як Цей Чоловік (Іоан. 7, 46). І в синагозі Назарету слово Ісусове мало непереборний вплив: І дивувалися словам благодаті, що линули з уст Його (Лк.. 4, 22).
Виразно педагогічні дії Ісуса Христа можна побачити, розглянувши відому притчу про милосердного самарянина (Лк.. 10, 25-37). Окрім самого сюжету притчі, в тексті Євангелія від Луки наводиться і діалог Христа із законником. Повчально те, як Христос, відводячи законника від бажання завести суперечку і самоствердитися в ній, переводить сенс розмови до вищих духовних цінностей. При цьому Він:
1) підтримує мотивацію співбесідника та інших свідків розмови до нового образу знання і світовідчуття (шляхом подачі змісту притчі в такій формі, яка б стимулювала слухачів до активного сприйняття);
2) спонукає співбесідника до висновку (вірш 36). При цьому (як тут, так і в інших випадках) Христос або Сам робить висновок, або допомагає це зробити іншим у максимально зрозумілій і простій формі;
3) подає учням і слухачам зразковий образ дії: “іди і ти роби так само” (Лк.. 10, 37). Так Ісус робить практично кожного разу, спілкуючись з людьми. Він не обмежується сферою узагальнень, цінностей, світогляду, а допомагає відбутися вчинку, проявленню всієї повноти життя людини.
Виділяючи педагогічну дію Спасителя, що розкривається в Євангелії, наголосимо на трьох її принципових моментах:
а) вона є особистісною. Христос як Бог і людина в одній Іпостасі (особистості) суто особистісно, неповторно звертається до кожної людини, що приходить до Нього. Саме ця людина є для Нього зараз найдорожчою: Хто мати Моя і брати Мої? І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої; Бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя (Мк. 3, 33–35);
б) Христос звертається до подоби Божої в людині, вивільняючи в ній сокровенне прагнення до Бога. Яскраві приклади – прикликання Нафанаїла (Іоан 1,1–10; прикликання Закхея Лк.. 19, 1–10);
в) Христос вкладає в учнів, слухачів нові образи поведінки і ставлення до Бога і людини через: дію – яскраві приклади: миття ніг (Іоан 13, 1-17), бесіда із самарянкою (Іоан 4, 4–30), зцілення доньки хананеянки (Мф. 15, 22–28), благословення дітей (Мк. 10, 13–16); проповідь; притчу (образну символічну проповідь).

ІI. Зародження християнської педагогіки та встановлення її основних принципів.
Зародження християнської педагогіки відбувалося разом із виникненням християнських общин. Перші християнські общини — це спільноти, які дуже відрізнялися від інших соціальних структур свого часу. Основне, що їх характеризує — це духовна єдність, одностайність, любов і взаємна підтримка: “А люди, що увірували, мали серце одне й одну душу, і ... в них усе спільним було... Апостоли ж із великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх них. Не було між ними жодного вбогого... і давалося кожному, хто чого потребував” (Діян. 4, 32-35).
Відповідно до характеру стосунків у общинах і згідно з євангельськими заповідями відбувалося і виховання дітей. Принципи цього виховання суттєво відрізнялися від існуючих на той час античної та іудейської традицій.
Греко-римська антична культура перебувала тоді в стані морального занепаду. У язичництві людська особистість як така цінності не мала. Людина шанувалася лише настільки, наскільки вона була корисною для держави, батьківщини, каст, станів тощо.
Протоієрей А.А. Дернов у Методиці Закону Божого писав[17]:
Історія педагогіки проходить разом з історією людства взагалі ті ж самі щаблі розвитку... у давнину народи жили переважно одним життям із природою; освіта їхня була природною, первісною. Навіть у створених ними самими установах, у державному побуті вони не переходили за рубіж природного життя. Національність є для них крайньою природною межею. До Ісуса Христа були лише одні національні боги, лише одне національне виховання. Рубіж народу був також рубежем його бога. Людина цінувала себе лише тому, що вона належала до свого народу... Поза християнством на дітей дивилися тільки як на матеріальне, кількісне множення сили, значення пошани родини, роду й племені. Переважаючими пунктами виховання вважалися: або загартована стійкість в утисках і стражданнях (Спарта), або громадянська доблесть (як у Римі), або допитливість розуму і поклоніння внутрішнім чи зовнішнім вартостям людини (як у Греції).
При тім виховувалися не всі діти. Давнина визнавала тільки два класи – пануючих і підвладних....
Певний виняток становила давньоєврейська традиція. В її основі було ревне переживання винятковості того Завіту, який Бог уклав із народом Ізраїлю. Найвищою, святою метою єврейської родини було передання цієї вірності Богу своїм нащадкам.
Іншим надзвичайно важливим чинником, що формував родинне виховання у народі Старого Завіту, було очікування Месії. Кожен ізраїльтянин мав надію на те, що Месія прийде на світ саме з його нащадків, і відчував свою велику відповідальність за це.
Усе життя євреїв було перейняте строго релігійними началами і побудоване на божественних заповідях. Так і виховання було строго релігійним... Як Бог виховував у законі обраний народ свій, так і батько виховував дитя своє, намагаючись закарбувати в його душі цей дарований з неба 3акон, а разом із ним безумовну покору, страх і повну відданість Богу... Дитя шанувалося як благословення Господнє, а не тягар, священний дар Божий [там само].
Релігійне благочестя, притаманне давньоєврейській педагогіці, не знімало, однак, обмеженості і недостатності у ставленні до людини, властивих усім суспільствам до приходу в світ Христа. Існувало розділення між богообраним народом і язичниками, між вільним і рабом, між чоловіком і жінкою. Усі ці розділення були наслідком центрального розділення світу: гріх відділив людину від Бога.
Прихід у світ Ісуса Христа подолав у людстві всі розділення і породив небачені раніше приклади людських спільнот, створених у дусі братерства і взаємної любові.
Християнство здійснило природне перетворення індивідуалізму на універсалізм: у відмові від своєї егоїстичної особистості, у боротьбі з почуттєвим розділенням, у єднанні всіх душ у Богові. За християнською ідеєю абсолютна гідність людини полягає, насамперед, у ній самій, тому що людина створена за образом і подобою Божою. Кожна людина гідна поваги й любові вже тому, що вона людина.
Виховання в ранньохристиянських общинах ґрунтувалося на євангельській і апостольській педагогіці, відображеній у Святому Письмі Нового Завіту. Своїм Боговтіленням і любов'ю до роду людського Спаситель пробудив у ньому відповідну любов і життя, присвячене Богу. Цей принцип христоцентричності став основним принципом усієї педагогіки християнства, який направляє людей у всьому їхньому житті – у почуттях, намірах і вчинках – і співвідноситься з Христом Спасителем.
Заповідь нову даю вам: любіть один одного, як Я полюбив вас, – слова Ісуса Христа (Ін. 13, 34). І справді, перші християни, що свято берегли цю заповідь Господню, різко відрізнялися від інших людей своєю любов'ю й одностайністю, як члени однієї родини. Усіх поєднувала братерська любов, що вийшла з основної християнської ідеї про синівське ставлення людини до Бога.
Згідно християнських начал діти – Богом створені особистості – доручаються від Бога для виховання батькам, які відповідають за їхнє виховання і становлення. Сам Христос закликає дорослих не нехтувати дітьми, як даром Божим, кажучи: “Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих: кажу бо Я вам, що Ангели їхні на небесах повсякчасно бачать у небі обличчя Отця Мого Небесного” (Мф. 18, 10). Батьки піклуються про своїх дітей із лагідністю та любов'ю (див.: Еф. 6, 4), подібно до того, як Господь піклується про синів Своїх.
За це діти зобов'язані слухатись і шанувати батьків: “діти, коріться своїм батькам у Господеві, тому що цього вимагає справедливість” (Еф. 6, 1). Сімейне життя будувалося подібно до храму Божого. Спільний духовний спів і спільне читання Святого Письма входили в коло щоденних занять християнської родини .
Будь-яка мати-християнка вірила, що у випадку її мученицької смерті, її дитя не залишиться без піклування з боку общини.
Природне почуття материнської любові знайшло в християнстві найідеальніше втілення, найбільш міцну моральну підтримку. Жінка одержала переважний вплив на моральне виховання підростаючих поколінь; її виховна роль стала навіть вище чоловічої. Мати-християнка бачила найвищий зразок для себе в Богоматері, а своє покликання – у розкритті образу Божого в своїй дитині. Тому, насамперед, вона намагалася закарбувати в серці дитини любов і християнське благочестя .
Сама атмосфера християнського дому мала благодійний виховний вплив на дітей. Навіть слуги сприймалися не як раби, а як ближні, і зобов'язувалися теж сприяти вихованню дітей. Весь внутрішній побут християнської сім'ї був украй простий, на противагу поганській розкоші. Дівчатка вчилися в матерів домашньому господарству і доброчинності; сини навчалися батьками ремеслам і мужньому служінню справі християнства. У звичаї було відвідування хворих і ув’язнених, згідно з дарованою Христом заповіддю. Приклади частого мучеництва і добровільних християнських подвигів глибше діяли на юнацьку волю, ніж усі вмовляння і покарання.
За рахунок цілеспрямованості та прагнення до єдиного справжнього ідеалу, все виховання у християн перших віків вирізнялось винятковою цнотливістю. З життєписів святих угодників ми бачимо, що основа їхнього дійсно християнського життя була закладена в дитинстві, вихованням, яке велось саме згідно заповідей Євангелія. Високий ступінь моральної досконалості перших християн, більшість з яких наважувалась краще прийняти смерть, ніж відступити від якої-небудь чесноти, прямо залежав від характеру зазначеного виховання.
Ця система, в основі своїй істинно-християнська і загальнолюдська, передавалась і в пізніші часи з покоління до покоління і, хоча й урізноманітнювалась згідно з обставинами часу і місцевими звичаями, доповнювалась, розширювалась і змінювалась, але в основі своїй залишалась у всіх справжніх християн і завжди приносила безсумнівну користь.
Таким чином, у педагогіці ранньохристиянської епохи виразно простежуються принципи богоспілкування богопошанування, соборності та ієрархічної єдності; визнається необхідність смиренномудрої слухняності. Стосунки людей – дорослих і дітей – сповнені любові й шанування, природовідповідності й особистісно-шанобливого підходу. Все життя перших християн виявляє нам зразок цнотливості, взаємного служіння. В основі виховання і життя християнського народу простежуються принципи христоцентричності, екклезіоцентричності (поєднання християн у Церкві як у новій спільноті людей) і педоцентричності.
ІІІ. Соборна взаємодія особистостей педагога і учня як фундамент педагогічної діяльності. Педагогічна подія.
Тисячолітня християнська традиція свідчить, що для виховання високоморальних особистостей, вірних наслідувачів заповідей Євангелія, величезне значення має моральний вплив учителя на учня (вихователя на вихованця). Якими засобами, у яких формах цей вплив здійснюється?
Вище було зазначено, що найпершим прикладом педагогічної дії для християнського педагога є сам Ісус Христос. Таїна Його преображаючого впливу на учнів та співбесідників полягала в самовідданій жертовній любові до кожного грішника: “принизив Себе Самого, прийнявши образ раба;... упокорив Себе, був слухняним аж до смерті і смерті хресної”, Флп. 2, 7-8), у чуйному, великодушному, з довірою ставленні до людини (“Бог вірить у людину” — так парадоксально підкреслює це митрополит Антоній Сурозький). При цьому пастирська любов Спасителя є мудрою і зрячою, вона бачить небездоганність людини і те, в чому саме ця людина потребує вдосконалення.
Виходячи з євангельського образу, християнський педагог створює такі обставини для виховної і навчальної дій, які сприяли би глибокій зустрічі педагога й учня. у цій зустрічі відбувається взаємне проникнення особистостей, не лише словесне, а й позасловесне, яке авторитетний богослов митрополит Антоній Храповицький називає “таємничим спілкуванням душ”:
“... Якщо ми звернемо увагу на те, як навіть у повсякденному житті може переламуватися порочна воля людини під впливом іншої волі, то побачимо, що тут діючою силою є не стільки раціональна переконливість філософа, не стільки навіть приклад праведника, скільки співчутлива любов друга, що витікає із серця... Людина співчутлива усього скоріше може зрозуміти й особисте життя даного страждальця;...тим більше зрозумілим стає значення цієї сили, коли вона поєднується з освітою, знанням закону Божого і життя. Але, у всякому разі, головна умова цього впливу полягає не у вченості, не у психологічній тонкості діяча моральності, а в чомусь іншому, що не має потреби ні в якому посередництві, ...а безпосередньо вливається в душу вихованця.
... Тому ж і апостол Павло... мовить: “ми не напружуємо себе, як ті, що не досягли до вас, тому що досягли і до вас” (2 Кор. 10, 14) і в іншому місці “шукаю не вашого, а вас”( (2 Кор. 12, 14)”[18].
Таке спілкування душ і є основою педагогічної події, педагогічного впливу педагога на учня.
Подивимося уважніше на педагогічну подію. Це таке плідне спілкування педагога й учня, яке має педагогічну мету: педагог бачить потребу зміни в учневі, або ж доповнення того, чого учневі недостає. При цьому двома найбільш загальними засобами, які справляють вплив, є: а) розвиток наявних в учневі якостей, здібностей, умінь, знань; б) вкладання в учня нового образу (знання, уміння, почуття, ставлення), якого він не має.
Звернімо увагу, що з позиції християнської педагогіки є принциповим, щоб педагогічна дія йшла “від совісті”, мала певний етос, тобто моральне забарвлення. Така дія твориться із доброчесного стану душі педагога і пробуджує доброчесний стан в душі учня.
Навпаки, якщо доброчесне начало є слабким, педагогічна дія характеризується або  розсудливою доцільністю, або пристрасною емоційністю, що породжує відповідну реакцію у свідомості, психіці учня.
Тому педагогічна подія – основа доброчесного педагогічного спілкування, явище, у якому проявляє себе педагогічна дія.
Педагогічна подія – це реальна зустріч, певна нова реальність, буття в одній спільноті (спів-буття), спілкування особистостей педагога й учня, результатом якої є утворення нової якості: у взаємних стосунках, у поведінці учня, у його ставленні до світу, в уміннях і знаннях.
Педагогічна подія може мати різну тривалість і глибину. З позиції християнського світогляду вона може здійснюватися в Богові, а може бути й осібно від Бога.
Педагогічна подія може тривати годину, місяць, рік, кілька років. Одна педагогічна подія може вкладатися в другу, в третю.
З чого ж складається педагогічна подія? Вона містить у собі певну послідовність дій:
1.  Формування т.зв. “лона стосунків”. Дитина знаходиться під опікуванням педагога, як у материнському лоні. Так само і дитина утримує педагога у своєму серці як у лоні. Педагог дорогий для дитини, і навпаки. Лоно стосунків — це зрілий плід сердечної турботи педагога за учня і пошани учня, вдячності до педагога, їхньої взаємної емпатії.
2.  Кінцевий образ, заради якого здійснюються педагогічна подія. Педагог має в душі образ того, що він бажає дитині. Цей образ може стосуватися як певного рівня освіти, знань і умінь учня —  “освітній образ” (тобто, педагог має певний кінцевий образ учня, як результат шляху з оволодіння системою знань і умінь у певній області), так і образ моральної особистості, яка має певні моральні якості — “виховний образ”. Педагогічна подія може початися лише тоді, коли й учень має в зачатку потребу власної зміни, освоєння нової якості умінь і знань, до чого його направляє педагог.
3.  Динаміка стосунків. Її зміст: розвиток, кульмінація, розрядка, переживання нової якості володіння матеріалом, рівнем знань, умінь чи новим набором якостей і, що суттєво, це має відбуватися у творчій співдіяльності учня з педагогом.
4.  Перебування в нових стосунках. Особистісне забарвлення педагогічної дії в християнській педагогіці означає, що педагог супроводжує учня в його “проживанні” з новими уміннями, знаннями, якостями.
Отже, основний плід педагогічної події — нове буття зв’я´зки “учитель-учень-предмет”. Зауважимо, що у здійснюваній саме таким чином педагогічній події (тобто, в такій, де  важливим є характер стосунків учителя з учнями) проявляє себе така риса християнської педагогіки як соборність.
IV. Позиція християнської педагогіки щодо поєднання праці і навчальної діяльності:
Християнська педагогіка протягом усього свого існування метою освітньо-виховного процесу, його ідеалом бачить становлення христоподібної особистості (“благаю вас: ставайте подібні мені, як я Христу”, 1Кор. 4,16), основою якої є духовне життя і яка проявляє себе через діяльні християнські чесноти — в любові до Бога і до ближнього.
У процесі виховання й освіти важливо вирізнити основні види душевної діяльності учнів. Якщо ми маємо на увазі перш за все молодший і середній шкільний вік, то для дитини цього віку, як пише відомий психолог і педагог Д.Б. Ельконін, навчальна діяльність є психічним новоутворенням, тобто дитина освоює її як порівняно нову на основі вже засвоєних інших видів діяльності [11].
Секулярна (або нерелігійна) педагогіка вважає, що провідною діяльністю, яка передує навчальній, є ігрова. Через гру, приймаючи у грі ті чи інші соціальні ролі, дитина пізнає соціум і стосунки людей у ньому, а також, граючись, освоює світ речей і емпірично пізнає закони природи.
Натомість християнська традиція свідчить: для традиційного християнського виховання дітей віком 5–7 років надзвичайно важливе значення має також труд, праця . При цьому зазначимо, що праця — це саме окремий вид діяльності, і навчальні зусилля не є якимсь  різновидом праці.
У чому ж значення й основний сенс праці та навчання? Які особливості цих видів діяльності і як вони поєднуються один з одним?
Християнська традиція свідчить, що вік 5–7 років розглядався як вік початку трудової діяльності [19]. Протягом багатьох століть це було властиво народній педагогіці. У простих селянських родинах діти допомагали доглядати і пасти худобу чи птицю, брали участь у польових роботах. А діти вищих класів суспільства, як ми знаємо з епохи Київської Русі, освоювали з 5 років елементи кінної справи, ратного мистецтва тощо, дівчатка ж серйозно навчались жіночим рукоділлям.
Чому з 5 років (а часто й раніше) дітей привчали до праці? Діти приблизно до 12 років здатні сприймати і глибоко засвоювати сенс дій дорослих, їхнє ставлення до світу і один до одного. Це визначає майбутні цінності, мотиви і спосіб життя в дорослому віці. Особливо глибоке засвоєння відбувається до 6 років. Тому так важливо саме до 6 років допомогти дітям сприйняти основні доброчесні сенси життя, а ці сенси засвоюються саме у праці.
Праця як провідна душевна діяльність і її психічні новоутворення. Праця — це не та діяльність, яку ми зараз називаємо “роботою” — вони мають різні цінності. Мета роботи, у першу чергу — результат,  плід. Результат чи плід можуть бути морально нейтральні або ж егоїстичні. Мета ж праці завжди доброчесна або навіть духовно-моральна, і тому праця вимагає відповідного духовно-доброчесного стану душі.
Мету праці визначає Святе Письмо. Моральний сенс праці –  “не їсти хліба даремно”, не бути тягарем: “ми не їли ні в кого дармо хліба, але вдень і уночі тяжко та гірко працювали, щоб не утруднювати з вас нікого” (2 Сол. 3,8). А духовний сенс розкриває апостол Павло вже в Новому Завіті – ради Христа допомагати слабким і немічним: “Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам'ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: блаженніше давати, ніж брати!” (Діян. 20,35); “а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному” (Еф. 4,28).
Роботі і праці відповідають два типи трудової дії. у роботі перша сходинка – задумка. Підставою для задумки може бути якась цінна ідея (навіть благородна), потреба в успіху, плідному результаті. Друга сходинка – сама трудова дія. І третя сходинка – успіх. У такій дії може сформуватися хороший працівник, але такий, що працює на себе. Це – неправдива трудова дія.
У справжній трудовій дії теж три сходинки, але вони зовсім інші. Перша сходинка – почути потребу ближнього, відгук на його потребу. Друга сходинка – втілити, здійснити потребу ближнього. Третя сходинка – почуття вдячності, яке переживає трудівник.
В справжній трудовій дії зовсім інші переживання, ніж у неправдивій. Звернімо увагу, що почуття вдячності переживає сама людина, в даному разі дитина, яка цю дію виконує. Це — вдячність батькам, за те, що виростили, вчителям, наставникам, завдяки яким дитина здатна здійснити потребу. Для віруючого — це вдячність Богу. Почуття вдячності дає силу, щоб відгукнутися на наступну потребу ближнього. І це зовсім інше, ніж надихаюче почуття успіху.
    Отже, підсумовуючи, в процесі праці у дітей віком 5–7 років при правильному вихованні можна виділити такі основні психічні новоутворення: 1) здатність почути потребу ближнього; 2) здатність шляхом трудового зусилля здійснити, задовольнити цю потребу і 3) вдячність Богу і людям, яка дає сили на подальшу працю.
Дуже важливо наголосити на тому, що праця, трудова діяльність саме з віку 5–7 років, є природовідповідною. Це підтверджується і Святим Письмом, і моральними традиціями більшості народів.
Навчальна діяльність. Передумовою навчальної діяльності є прагнення дитини (ще не до кінця усвідомлене) до суспільно значущої і соціально орієнтованої взаємодії з дорослими (вчителями) і ровесниками — як наслідок соціального розвитку (становлення) особистості.
Природною передумовою навчальної діяльності є органічний розвиток здібностей, у яких проявляє себе як інтелектуальна сфера — уява, пам’ять, жвавість мислення, потреба в пізнанні тощо, так і психофізіологія дитини — її тілесні та емоційно-почуттєві особливості, які потребують самореалізації. “Прагнення вчитися людині природжене” (Аристотель).
Власне навчальна діяльність дитини (або учіння, в термінології дидактики) з позиції християнської педагогіки характеризується такими якостями [20]:
1) у самосвідомості  — усвідомлення себе учнем, тобто людиною, яка змінюється в процесі засвоєння знань і умінь: я вчуся,  отже я набуваю те, чого не мав раніше;
2) у свідомості, розумовій діяльності — рефлексія, тобто здатність до аналізу своїх дій і розвиток довільної уваги;
3) у сфері цінностей — цінність діяльності з освоєння знань і умінь перевищує цінність предметної діяльності, тобто дитині певною мірою сам процес навчання важливіший і цікавіший, ніж заняття чимось у предметній сфері;
4) в соціальних стосунках — установлення і розвиток стосунків пошанування з дорослим (учителем) як носієм соціально важливих знань і умінь.
За наявності цих якостей процес учіння відбувається осмислено. В іншому випадку навчання здійснюється не стільки усвідомлено, скільки емпірично, стихійно – в процесі предметної діяльності, спілкування тощо. Якщо ж навчання відбувається лише в ігровій формі (зараз практикуються і такі педагогічні підходи), то дитина правила навчальної діяльності сприймає як правила ігрової, і переносить на навчання принципи гри — символічність, умовність, невідповідальність, незосередженість, розважальний характер.
Союз праці і навчальної діяльності. Якщо 7-річна дитина приступає до навчання, то дуже важливо — який настрій душі для неї є провідним — ігровий чи трудовий. Звісно, для сучасних дітей дуже важко відтворити традиційний християнський уклад попередніх століть. Але якщо дитина певним чином переживе смак справжньої трудової дії, це вже значною мірою може позитивно вплинути на мотивацію, цінності навчання.
Отже, за наявності навички справжньої трудової дії дитина здатна жити і керуватися в навчальній діяльності духовно-моральними сенсами. Вона буде вчитися, тому що шанує батьків і вчителя, довіряє їм, і намагається виконувати те, що є важливим з позиції шанованих старших. Дитина зрозуміє, що завдяки навчанню вона опановуватиме тими діями, які допоможуть послужити потребам родини й інших людей. Вона здатна відчути й повірити в мудрість і доцільність того, що подається в навчанні. І, нарешті, в ній укоріниться навичка зосереджено і цілеспрямовано завершувати справу, а після цього – переживати вдячність Богу й людям, що дає сили на подальше навчання.
З іншого боку, за наявності лише ігрового досвіду основними мотивами навчальної діяльності можуть бути, крім суто ігрових: 1) пізнавальні – ті, що пов’язані з розвитком здібностей; 2) мотиви, пов’язані з прийняттям певної соціальної ролі в дитячому колективі. Як перші, так і другі рано чи пізно здатні пробудити й закріпити певні пристрасті: марнославства (сподобатися результатом учителю або батькам, отримати похвалу, гарну оцінку тощо), самоствердження (через вдале оволодіння предметом або за рахунок відчуття зверхності завдяки кращому за інших навчанню) та інші. Тому так важливо, щоб навчальна діяльність дитини починалася тоді, коли дитина пережила певний досвід праці.
Для підтвердження положень цього розділу цікаво буде навести думки видатного християнського педагога XVIIст., основоположника сучасної педагогіки Яна-Амоса Коменського з його найважливішої праці “Велика дидактика”[21].
• Навчання є одним із видів праці; у цьому сенсі школа є поприщем праці.
• Якщо що-небудь потрібно повідомити юнацтву навіть і заради (цього) реального життя, усе це повинно бути таким, щоб, не перешкоджаючи тому вічному життю, і в реальному житті давало б єдину користь.
• Потрібно викладати тільки те, що приносить обґрунтовану користь як у реальному, так і в майбутньому житті.
• Яке б заняття не починати, потрібно насамперед збудити в учнів серйозну любов до нього, довести перевагу цього предмету, його користь, приємність ...
• У школі варто привчати всіх учнів застосовувати до справи свої знання й мудрість, формуючи ставлення до речей, що знаходяться в них під руками, ставлення до ближніх, із якими вони разом живуть і ставлення до Бога, під оком якого вони ходять, так, щоб із користю продовжувати протягом усього життя початий у школі напрямок.
• У своїх учнів я завжди розвиваю самостійність у спостереженні, у мовленні, у практиці й в застосуванні, як єдину основу для досягнення міцного знання, чесноти і, нарешті, блаженства.

V. Християнська педагогіка про навчально-виховний процес.
Під час практичного втілення педагогічної теорії педагогу завжди важливо визначитися — як поєднати задачу засвоєння учнями певної сукупності знань і умінь із завданням формування особистості. Іншими словами — як поєднати освіту, навчання і виховання в цілісному педагогічному процесі .
О. Олександр Зелененко у своїй роботі [16] дає таке визначення цілісного навчально-виховного педагогічного процесу: "це є цілісножиттєвий, безперервний, боголюдський, навчально-виховний, духовно-творчий процес, спрямований на розвиток і вдосконалення особистості для вирішення часткових завдань у досягненні кінцевої мети".
Представлений методичний посібник, маючи на увазі практичну задачу — викладання “Християнської етики в українській культурі”, не ставить завдання визначити конкретні послідовні кроки — як реалізувати з позиції християнської педагогіки ідеальний педагогічний процес. Але вважаємо, що педагогу варто знати основні принципи, згідно з якими такий процес може бути реалізований.
Як уже зазначено, компонентами педагогічного процесу є освіта, навчання і виховання. Коротко охарактеризуємо їх з позиції християнської педагогіки.
Основою педагогічного процесу є виховання. У традиційному розумінні під вихованням мають на увазі вироблення сім’єю, школою та середовищем навичок поведінки дитини з метою всестороннього розвитку особистості й підготовки її до виробничої, суспільної та культурної діяльності. Це визначення має досить поверховий характер. “Вихованим” прийнято називати людину, що має добрі манери й уміє поводитися в суспільстві. Про таке зовнішнє й порожнє благочестя, на відміну від благочестя чистого й непорочного перед Богом (Як. 1, 26–27) нас попереджає Апостол Яків.
За своєю етимологією слово виховувати протилежне слову заховувати. Тобто виховання – це виведення назовні чогось цінного із сокровенного, таємного і його розвиток. Таким найціннішим скарбом людини є Божий образ, і основним завданням виховання християнський педагог бачить життєву реалізацію закладених у людину Божих дарів шляхом набуття християнських чеснот.
Отже, виховання – це планомірна праця над набуттям християнських чеснот і вдосконаленням  особистості, необхідний для цього розвиток і зміцнення духовних, душевних, фізичних сил, здібностей людини. Сукупністю всіх досконалостей є любов (див.: Кол. 3, 14: “Більш за все зодягніться в любов, яка є сукупністю довершеності”), тому ідеальним завданням християнського виховання є зростання в любові до Бога і  ближнього.
Навчання словники визначають як “вправа, заняття”, “формування в індивіда досвіду поведінки”. “Учити”, “навчати”, “привчати” – означає “передавати знання й навички; наставляти, передавати свій досвід і свої погляди”. “Учитися”, “навчатися” – “засвоювати певні знання й навички, набувати досвіду”.
Традиційна педагогіка визначає навчання як “спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії вчителів та учнів, спрямований на засвоєння знань, умінь, навичок, формування світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів; закріплення навичок самоосвіти відповідно до поставлених цілей”[3].
З позиції християнської педагогіки в процесі навчання важливо виділити дії,  узгоджені з духом і характером виховання, які сприяють зростанню учня в таких чеснотах як працелюбність, відповідальність, творча ініціативність тощо.
Для засвоєння певного уміння ефективною є подана нижче послідовність навчальних кроків:
1. Вчитель наводить учневі відповідний зразок дії (образ дії).
2. Учень заохочується до першого кроку самостійної, не репродуктивної дії; учитель у цей час підтримує учня й допомагає проаналізувати помилки.
3. Учитель ставить найближчу мету і спонукає до дії.
4. Створюються умови для творчого, вільного звершення.
Отже, навчання можна визначити як таку цілеспрямовану взаємодію учителя й учнів, яка спрямована на набуття учнями важливих для добротворення знань, умінь і навичок і розвиває необхідні для цього християнські чесноти.
Освіта. У сучасній педагогіці освітою називають певний обсяг систематизованих знань, умінь, навичок, способів мислення, якими оволодів учень. Головний критерій освіченості – системність знань і системність мислення.
Разом із тим, слово “освіта” етимологічно пов’язане зі словами “світло”, “просвітити”.   у християнській традиції світло символізує самого Ісуса Христа — Сина Божого, а поняття “просвітитися”, “наповнитися світлом Христовим” означає засвоїти Істину в усій її глибині, стати причетним до “незабутнього знання” (термін богослова VII ст. Максима Сповідника), що тотожно “стати причетним до вічного, блаженного, райського життя”. Сам Христос свідчить: Я світло для світу; хто піде за Мною, той не ходитиме в пітьмі, але матиме світло життя (Ін. 8, 12).Тому справжня освіта неможлива без її Джерела — учення Христового. Про це ще в XIX ст. чудово писав святитель Філарет (Дроздов): “Освіта приносить благі плоди суспільству тільки тоді, коли основою для неї служить віра. Світло однієї наукової освіти, без світла християнської істини – те саме, що світло місяця без сонця, світло холодне й неживе, що не потрапляє всередину і ніколи не зможе зігріти, оживити. Марно душа, що перебуває у відчуженні від Бога, джерела життя, початку добра, марно мріє, що вона розвивається, підноситься, росте і йде вперед: у ній розвивається лише дух самолюбності, вона підноситься тільки гордістю, росте у злі, іде вперед, але шляхом суєти, що веде до загибелі” .
У Новому Завіті є застереження, щоб освіта не сприймалася як багатознання. Апостол Павло свідчить: “Якщо я говорю мовами людськими й ангельскими, а любові не маю... якщо... знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання... а не маю любові, – то я ніщо” (1 Кор. 13, 1-2), тому що “знання надимає [хизується], а любов будує [творить] (1 Кор. 8, 1) (в дужках приводяться варіанти перекладу, які дозволяють точніше передати думку ориґіналу).
Крім поняття “світло”, в античній та східнохристиянській культурній традиції велике значення має категорія “образ” (грец. еikon, звідси “ікона”). “Стати освіченим”, “просвітитися” означає не лише засвоїти певні знання як логічно пов’язані факти і висновки з них, але й сприйняти цілісну картину, систему образів, “ікону” відповідного вчення.
Тому освітній процес у християнській традиції розглядається також як подання певних образів викладачем і сприйняття, засвоєння цих образів учнем. У процесі засвоєння цих образів учень сягає як у глибину — щоб проявився образ Божий, закладений у нього самого, так і у висоту — до Першообразу і Світла світу Ісуса Христа.
Отже, освіта –  це поступове й цілісне визрівання особистості до відповідності її до Богозданого образу через діяльне пізнання Першообразу – Господа нашого Ісуса Христа.
Таким чином, кінцева мета навчально-виховного процесу  згідно з християнською педагогікою – не в отриманні знань і ученості, а в отриманні любові й досвіду благочестивого християнського життя. Знання, вченість, майстерність є для цього знаряддям.
Цілісний педагогічний процес. Як уже зазначалося, компонентами педагогічного процесу є освіта, навчання і виховання. Їх взаємозв’язок можна зобразити у вигляді трикутника, в якому “освіта” перебуває на вершині, а “навчання” і “виховання” в основі.


                  Схема цілісного педагогічного процесу


У цій схемі лаконічно описані  освіта, навчання, виховання як процеси, викладено їхній зміст і взаємозв’язок. Звернімо увагу, що виховання (лежить в основі) й освіта взаємно впливають одне на одного; навчання визначається одночасно і вихованням (моральний аспект навчальних дій) і освітою (яка задає зміст навчальних дій).
Саме навчання формує життєві навички, виховання — дух, характер життя, а всі три компоненти процесу — уклад, спосіб життя.
У представленому тут викладі категорію “розвиток” ми не виділяємо в окрему компоненту навчально-виховного процесу. Адже розвитком душі є набуття християнських чеснот, а розвиток здібностей не є самодостатнім процесом (у розділі “Навчання і трудова діяльність” вже було зазначено, що без доброчесної трудової основи успіхи в навчанні приводять до егоїстичних нахилів — гордощів, самоствердження, зарозумілості), а лише допоміжним — своїми здібностями людина має краще послужити Богу і ближньому.
Основні категорії християнської етики та їх застосування в цьому курсі.
У цьому розділі наводиться основний перелік категорій, понять, принципів християнської етики й висновки з цієї науки, які потрібні вчителю. Для  детальнішого ознайомлення рекомендуємо звертатися до джерел [10,22-24].
Етика — наука про мораль, про систему правил життя, про правила поведінки, про розрізнення добра і зла.
Християнська етика — наука про доброчесність людини, про те, як людині йти до добра, до християнської досконалості, слідуючи Божим законам, які дані людям у надприродному Божому Об’явленні, що відкривається нам у Святому Письмі та християнській церковній традиції (Святому Переданні).
Мораль — сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил життя в суспільстві, норм поведінки.
Моральність — втілення моральних принципів і правил у реальному житті. Моральність різниться від моралі тим, що є плодом внутрішнього переконання людини, втіленням обраних і здійснюваних нею життєвих принципів (у той час як мораль — це здебільшого правила, сформовані суспільством, яке через мораль ставить вимоги до особи). “Під іменем моральності ми розуміємо не тільки зовнішні звичаї, але і всю внутрішню основу [наших] намірів” (Я.-А. Коменський).
Етикет — норми і спосіб поведінки, звичаї і правила поводження та спілкування. Дотримання етикету сприяє налагодженню стосунків з іншими людьми, якщо це не йде врозріз з моральними принципами та переконаннями.
Моральна свідомість — важлива сторона загальної свідомості особистості, через яку відкривається наявність морального начала в усіх проявах людського буття. Найважливіші категорії моральної свідомості: сумління (совість), сором, обов’язок, гідність, благо. Біблійне вчення про образ Божий свідчить про вродженість моральної свідомості у людини.
Природний моральний закон — властивий людській душі внутрішній закон, який вказує людині, що є добро, а що є зло, до чого вона повинна прагнути, а чого уникати.
Совість (сумління) — одна з найважливіших категорій християнської етики. Є особистою свідомістю й особистим переживанням людини щодо правильності, гідності й чесності всього, здійсненого людиною. Так про совість писав античний філософ Сенека: “Священний і високий дух перебуває всередині нас, веде облік усіх наших добрих і злих вчинків, і є сторожем або месником за наші справи. Як ми ставимося до нього, так і він ставиться до нас”. у світлі етики Нового Завіту  совість — це фундаментальна моральна основа особистості, яка коріниться у християнській вірі і визначає весь устрій духовного життя. Життя по совісті включає участь розуму, почуття й волі і відбувається одночасно у трьох вимірах: як моральна свідомість, як моральне переживання і як вольова спроможність особистості діяти згідно з присудом моральної свідомості.
Моральні цінності (вартості) і святині визначають готовність особистості до самовідданості й самопожертви заради утвердження певних ідей, принципів чи символів. Святиня має абсолютну цінність і здійснює істотний, структуруючий вплив на моральну свідомість.
Десять заповідей (Декалог) — концентроване викладення етики Старого Завіту. Десять заповідей визначили імператив — ставлення людини до Бога і до ближнього на тисячі років життя людства.
Десять заповідей несуть як зовнішній, буквальний зміст — прямі вимоги у вигляді заборон чинити зле, негідне (“Не сотвори собі кумира”, “Не вбивай”, “Не чини перелюбу”), так і внутрішній зміст, який розкриває необхідність певного душевного зусилля людини, праці щодо зміни себе. Ісус Христос, прийшовши у світ, критикує зовнішнє, лише формальне слідування Старозавітному Закону, яке не супроводжується внутрішньою зміною свідомості людини. Декалогу та заповіді любові до Бога і ближнього Христос надає євангельського змісту. Він пояснює, поглиблює і вдосконалює Закон Мойсея. Христос у Нагірній проповіді показує у новому світлі, зокрема, те, що не лише вбивство є гріхом, а й те, що “хто гнівається на брата свого, підпаде судові” (Мф. 5, 22). Він уточнює заповідь чистоти: “хто дивиться на жінку з пожаданням, той учинив перелюб з нею у своїм серці” (Мф. 5, 28) та інші приписи Закону Мойсеєвого.
Новозавітний Закон — його відкрив нам Ісус Христос, а передають у всі часи і всім народам апостоли, Церква, християнська традиція.
Сутність цього Закону втілена у двох заповідях Христа:
1) у заповіді про самовідречення: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною” (Мк. 8, 34);
2) у заповіді про любов до Бога і ближнього:” Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм; це є перша і найбільша заповідь; друга ж подібна до неї: люби свого ближнього, як самого себе; на цих двох заповідях утверджується весь закон і пророки” (Мф. 22, 37-40).
Мета першої заповіді — викорінення з душі людини зародку гордості та самолюбства, які є головною причиною всіх інших гріхів.
Мета другої заповіді — укорінення в людській душі паростка нового, святого життя для її духовного зростання, аж до уподібнення до Бога: “Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний” (Мф. 5, 48). Новозавітний, або Євангельський Закон не відміняє Закон Мойсеїв, а вдосконалює його. Старозавітний Закон упорядковував переважно зовнішню поведінку людини. А Спаситель хоче передусім чистоти внутрішньої — помислів, серця, наміру добротворення. Він не лише забороняє помсту, а й закликає любити ворогів своїх: “Я ж кажу вам: любіть ваших ворогів, благословіть тих, що проклинають вас, добро робіть тим, що ненавидять вас, і моліться за тих, що нападають на вас і переслідують вас, щоб ви були синами Отця вашого, Який на небі, Який своїм сонцем осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних” (Мф. 5, 45-46).
Новозавітний закон вказує на блага небесні й вічні. Тому він спонукає людину шукати передусім Царство Боже і правди його (Мф. 6, 33).
Старозавітний закон погрожував суворими покараннями за його порушення, натомість Євангельський закон спонукає людину до доброчесності любов’ю. “Якщо любите мене, збережете мої заповіді” — говорить Спаситель, а також: “Хто має заповіді Мої і виконує їх, той любить Мене; а хто любить Мене, того полюбить Отець Мій, і Я полюблю його і з'явлюся йому Сам” (Іоан 14, 21).
Ісус Христос не лише сповістив людям новий Закон, а й дав їм силу, щоб цей Закон виконувати. Мойсеїв Закон указував людині на її гріховність, але не давав сили і засобів позбутися її. Євангельський Закон, Церква і християнський спосіб життя дають силу, яка звільняє людину від рабства гріха й оброку смерті.
Заповіді блаженства дає людству Христос у Нагорній проповіді (Мф. 5, 1-12). Саме слово “блаженний” богослови тлумачать як плід праці душі, коли людські зусилля до праведності підтримуються благодаттю Божою, яка освячує душу людини. Тобто, “блаженний” — не просто “щасливий”, а осяяний благодаттю Божою.
Заповіді блаженства — це абсолютний ідеал, до якого треба рухатися все життя, можливо наблизитися, але неможливо досягти. З іншого боку, моральний ідеал Євангелія не є чимось стороннім, не властивим людині. Навпаки, він є потребою доброчесної основи людської природи. Людина щиро прагне до доброчесного життя і морального вдосконалення. Прагнучи до виконання Христових заповідей, вона задовольняє власні моральні потреби, і саме це їй дає блаженство, вдячність до Бога, радість, мир, віру, надію, любов.
Заповіді блаженства та інші заповіді Євангелія не є імперативними, категоричними, вони зберігають людську свободу. Христос закликає до досконалості, але не наказує.
Християнська доброчесність. Доброчесність — свідоме, вільне і постійне прагнення до добра та відповідна йому діяльність людини із втілення морального закону. Християнська доброчесність має свої особливі прояви. Творіння добра християнин розглядає не як свою заслугу або як власний довільний вибір, а як покликання, як служіння, як виконання Божої заповіді. Так про це пише апостол Павло: “Вже не я живу, а живе в мені Христос”(Гал. 2,20).
Доброчесну дію християнин не розцінює як власну заслугу, а весь успіх приписує допомозі Божій: “Так і ви, коли виконаєте все наказане вам, кажіть: ми, нікчемні раби, зробили тільки те, що мали зробити” (Лк. 17, 10).
Свобода. Свобода є безцінним даром Божої добрості, мудрості й любові, даним людині у її власність. Свобода є джерелом, завдяки якому людина здатна себе творчо розкрити і проявити. Свобода дає людині сенс власного існування.
Моральна свобода — це здатність через моральне самовизначення долати обмеженість душевну і тілесну. Людина зростає в моральній свободі, утверджуючись у благу і звільняючись від влади гріха. Реальна свобода здійснюється напругою духовних сил людини, яка здійснює моральний вибір.
Гріх. Гріх полягає у відступі від норм як природного, так і благодатного життя. Причини гріха полягають у спотворенні людської природи — хибному устрої розуму, неприродних почуттях і хибному напрямку волі. У християнській традиції гріх розглядається як прояв пристрасті, яка перебуває в людині. Коренем гріха є самолюбство, егоїзм, гординя. Людина, відділена від Бога внаслідок спотворення людської природи в акті гріхопадіння (Бут. 3), обирає, за словами апостола Іоана Богослова “пожадливість тіла, пожадливість очей і гордість житейську” (1Іоан. 2,16).
Розвиваючись спочатку як намір, гріх оволодіває серцем (емоційно-чуттєвою сферою) і утверджується через гріховний вчинок. За частого повторення гріх переходить у гріховну звичку. Совість, яка спершу збурюється гріхом, при його повторенні реагує все слабше. Гріховна звичка перетворюється на злу пристрасть, людина стає рабом гріха.
Пристрастю називають таку схильність до вчинків і таку дію, які, довгий час криючись у душі, за допомогою звички переходять в єство її. В аскетичному богослов'ї пристрасть визначається як протиприродне спрямування сил душі.
Християнська свобода як подолання гріха. Наріжним каменем християнського вчення є положення про те, що Бог звільнив людину від влади гріха Своїм воплоченням (втіленням), хресним стражданням, смертю і Воскресінням. Існування Церкви, явлення святих і праведників у житті світу є свідченням перемоги над гріхом. І в долі кожної людини з моменту хрещення, приєднання до Церкви і початку християнського життя починається подолання гріха.
Звільнення від гріха здійснюється через покаяння. Покаяння звершується свобідною волею особистості, яка звертається за підтримкою до Божественної благодаті. Покаяння є внутрішнім рухом душі, її дійсною зміною, і притому таким рухом, який постійно розвивається. Свобода від гріха досягається в постійній боротьбі з ним. Перемога над гріхом можлива завдяки постійності у зверненні до благодаті Божої.
Християнські чесноти. Чесноти — це доброчесні якості людини, які проявляються в її стосунках з Богом, людьми, оточуючим світом. “Чеснота — це моральна доблесть і краса, які здатні захоплювати і привертати всяку людину, до яких слід прагнути і які необхідно виховувати і плекати в собі ради гідності свого існування, сходження до ідеальної норми буття і доброчесного богоуподоблення” [10].
Чеснота може проявляти себе епізодично, разово у конкретному вчинку, але більш послідовно розглядається як наслідок цілеспрямованих зусиль і усталених добрих звичок людини. Тоді вона проявляє себе як сформована риса характеру.
З релігійної точки зору християнські чесноти — це одежі душі, в які їй належить зодягтися на землі і в яких вона предстане перед Богом у вічності.
Та чи інша чеснота проявляє себе у тісному зв’язку з іншими. Неможливо досягти успіху в певній чесноті, не звертаючи уваги на інші. Відомий аскетичний письменник VI ст. авва Дорофей пише: “Треба щодня потрохи вправлятися у кожній чесноті”[25]. Макарій Великий відзначив що “всі чесноти сполучені між собою як ланки духовного ланцюга й одна від одної залежать: молитва від любові, любов від радості, радість від краси, краса від смирення, смирення від служіння, служіння від надії, надія від віри, віра від послуху, послух від простоти”.
Християнський світогляд наголошує на тому, що всі чесноти досягаються лише через синергію (спільні зусилля) людини і благодаті Божої.
Чесноти можуть бути описані в тій чи іншій “системі координат”. Так розрізняють: чесноти різних сил душі (чесноти розуму, почуття і волі); чесноти як фактор дії природи, виховання і благодаті (чесноти природні, набуті й харизматичні); чесноти в аспекті ставлення до себе, до людей, до Бога (аскетичні, етичні та релігійні).
У підручнику для 3 кл. “Дорога доброчинності” більшість уроків присвячено тим християнським чеснотам, які доступні і зрозумілі дітям цього віку. Глибина розкриття змісту тієї чи іншої чесноти визначається в першу чергу її доступністю та відповідністю інтересам та способу життя сучасних дітей. Автори своє завдання бачили у тому, щоб показати красу, необхідність і можливість життя в християнських чеснотах, його відповідність сокровенним прагненням дитячої душі.
Значення Святого Письма для формування загальної культури і світогляду викладача християнської етики.
В розділі, присвяченому християнській етиці ми уже торкалися змісту морального вчення Святого Письма — як Старого, так і Нового Завіту.
Систематично Святе Письмо планується вивчати на уроках “Християнської етики в українській культурі” в наступних класах. Але вчителю важливо донести до дітей, що існує Свята Книга, яка містить у собі велику мудрість і може дуже допомогти в житті. Нехай у третьокласників буде зараз не стільки раціональне (через знання) сприйняття Св. Письма, скільки шанобливе і сердечне.
Самому ж учителю корисно усвідомити, що Біблія є фундаментом особистої культури кожної людини, фундаментом європейської та української культур протягом століть. Тому, пропускаючи через свою душу зміст Св. Письма, ми самі стаємо духовно, морально і культурно багатшими і можемо більше дати дітям.
Мова Біблії — символічна, образна, містить багато притч та афоризмів і може багато дати вчителю і в його особистому спілкуванні з дітьми, і під час уроку.
Різні книги Біблії написані в різний час, різними авторами. Але всі вони мають глибоку духовну єдність, тому що сконцентровані навколо однієї Істини — прихід у світ Спасителя людства Сина Божого Ісуса Христа. Старий Завіт свідчить про приготування Богом людства до цієї події, доносить до нас відповідні пророцтва. Новий Завіт розкриває зміст самої події приходу Спасителя, Його життя, смерті й Воскресіння; описує початок життя нової єдності людей — Церкви Христової, яку розбудовують апостоли Духом Святим; дає нам настанови, як увійти в нове життя в такій спільноті.
Для людини, яка не читала або мало читала Біблію, варто порекомендувати певний порядок знайомства зі Святим Письмом, тому що не всі книги Біблії однаково легко засвоюються. Так, радимо починати з Нового Завіту, а саме — з Євангелія від Марка. Після Євангелій можна читати Діяння апостолів, потім —деякі повчальні книги Старого Завіту (Притчі Соломона, книгу Сираха), П’ятикнижжя Мойсея (крім достатньо складної книги Левит), далі — Послання апостолів (Новий Завіт), Псалтир. Ці книги доступніші нашому сучаснику. Інші книги Біблії (книги пророків, історичні книги Старого Завіту та Апокаліпсис з Нового Завіту) теж можна читати, але їхній зміст потребує певної богословської підготовки чи наявності авторитетного коментарю.
Плодом уважного читання і засвоєння Святого Письма можуть бути 1) твердіші власні християнські переконання і відповідно християнське ставлення до учнів; 2) початкове засвоєння образів Св. Письма і його мудрих істин, які можна викладати учням у міру їхнього розуміння.
Християнське коріння української культури
На думку сучасного українського філософа М. Поповича, християнська релігія є визнаним джерелом і невід’ємною складовою української культури [26]. З часів святих рівноапостольних князів Ольги та Володимира Хрестителя світоглядні засади національної культури України ґрунтуються на східно-християнській віроучительній і культурній традиції. Як світова релігія християнство, охопивши своїм впливом величезну кількість культур Сходу і Заходу, стало основоположним формотворчим чинником для вітчизняної духовності. Українська ментальність, мова, світогляд, побут, звичаї, обряди, право, держава, література, мистецтво склалися завдяки активному засвоєнню християнських духовних цінностей нашими предками.
Протягом Х – ХІІІ ст. у Київській Русі відбувається частковий синтез дохристиянських місцевих традицій і християнства православного зразку. Звичайно, цей процес не був безпроблемним. У першу чергу це виявилося в конфлікті старого і звичного для людей язичництва, яке переживало ідейну кризу, з новим для Русі візантійським християнством. Складний і довготривалий процес взаємодії двох культурних систем призводить до поступової християнізації духовного світу наших предків
Завдяки утвердженню християнства Київська Русь перетворюється на важливу контактну ланку між Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією, забезпечуючи тим самим можливість взаємодії слов’янських народів з багатьма регіонами середньовічного світу. Цю геополітичну та культурну роль посередника Україна продовжує виконувати і в сучасному світі.
Українське християнство завдяки своєму яскраво вираженому гуманістичному характеру зуміло поєднати в собі світоглядну установку на інтелектуальність та особистість з установкою на духовність і соборність. Гармонійна єдність цих установок втілюється в антропологічному ідеалі Київської Русі, яскраво вираженому в житті і творах преподобних Антонія і Феодосія Печерських, Нестора Літописця, митрополита Іларіона, Климента Смолятича і продовжена їх нащадками – духовними письменниками І. Вишенським, Л. Зизанієм, П. Могилою, Ф. Прокоповичем, іконописцями та малярами Ф. Сеньковичем, М. Петрахновичем, Й. Кондзелевичем, композиторами М. Березовським, А. Веделем, Д. Бортнянським, філософами Г. Сковородою та П. Юркевичем. Таким ідеалом, який залишається актуальним і в наш час, є вільна, обдарована знанням і словом, творча, соціально активна людина, але водночас і смиренна, мудра, терпима, проникнута світлом милосердя і прощення.
Видатний педагог і богослов ХХ ст. наш земляк В. Зеньковський  розкриває  багатогранну категорію «софійність» (від грец. софія – мудрість, знання, майстерність). У цьому символі-понятті виражається ідея гармонії розуму і віри, несуперечливого поєднання інтелектуального, емоційно-чуттєвого і практичного розвитку особистості в її служінні Богу. Відтак у вітчизняній культурі знання не протиставляється моральності й вірі, а навпаки, зміцнює їх. Символом “Софії” є серце України ― храм Софії Київської.
Софійне знання, носієм якого і постає вільна, одухотворена особистість християнина-праведника, передбачає особливу гармонію безкінечного духовно-душевного прагнення до осягнення істинної мудрості (Бога) та глибинного «буття в істині», яка втілюється у практичних учинках «мудреця», підтверджується його життєвою поведінкою, репрезентуючи тим самим традицію єдності морально-етичної теорії й практики.
Осереддям духовних і фізичних сил софійної людини, її особистим екзистенційним центром виступає «серце». Загальновідомий кордоцентризм українського православ’я, який бере свій початок у культурі Київської Русі, переданий у спадок наступним поколінням національної культури. Інтелектуальне знання в контексті ідеї кордоцентризму постає як «любомудріє», тобто набуває морально-етичного значення та служить засобом пізнання Божественної Мудрості.
Основні ідеї київського християнства набули подальшого розвитку в культурно-історичному процесі. На українському ґрунті вони були продовжені у філософській теорії та освітній практиці братських шкіл, козацькій духовній культурі, мистецькій і науковій творчості.
Потужний прес імперії і бездержавність українського народу стали на перешкоді вільного й органічного розвитку української християнської культури. Та чільники національного відродження з кінця XVIII до початку XX ст. в основу своєї діяльності покладали саме християнські ідеали. На християнських цінностях будується творчість видатних представників епохи: письменників Т. Шевченка, П.Куліша, М. Костомарова, Л. Глібова; педагогів К. Ушинського, Х. Алчевської, С. Русової, Г. Ващенка; художників О. Мурашка, М. Врубеля, М. Ґе, І. Їжакевича; архітекторів І. Григоровича-Барського, М. Городецького; композиторів М. Лисенка, М. Леонтовича, Ф. Колесси, С. Людкевича та багатьох інших.
Народна культура і народні звичаї українців є глибоко й органічно християнськими. Незважаючи на люту боротьбу з християнською моральністю українців атеїстичної влади у ХХ ст. і неможливість  відкрито засвідчити свої погляди, творці української літератури пробуджували сумління, відстоювали повагу до людину, пошану до духовного начала. Християнське ставлення до життя і смерті, доброчесні образи і характери відкриваються нам у творах раннього П. Тичини, Б.-І. Антонича, О. Олеся, І. Багряного, Г. Тютюнника, Є. Гуцала, Л. Костенко, В.Близнеця та інших.
На початку ХХІ ст. християнство продовжує залишатися одним з основних факторів, які визначають розвиток сучасної України. Попри зростання впливу секулярної культури, воно складає золоту скарбницю світоглядних орієнтирів та морально-етичних цінностей як усього людства, так і українського народу. Переважна більшість населення України вважає себе християнами й орієнтується на християнські ідеали в своєму житті. Для громадян України Церква є найбільш авторитетною інституцією порівняно з іншими державними і недержавними інституціями. Все це є свідченням того, що в умовах подальшого загострення глобальних проблем, які загрожують самому існуванню людини, слідування гуманістичним ідеалам християнства є найбільш адекватним засобом виходу з кризи.

Як проводити урок “Християнської етики в українській культурі”
Загальні міркування.
Початкова школа — найсприятливіший період для викладання в будь-якій галузі знань. Відкрита дитяча душа і на християнську етику. Але як викладати цей предмет? Щодо інших, традиційних предметів існують багаторічні напрацювання і методики. А тут можуть виникнути певні непорозуміння: немає вимог певного рівня знань, що може привести до недостатньої систематичності та послаблення дисципліни. Учитель може зустрітися з проблемою неспроможності учнів весь урок зосереджуватися на змісті предмету. у таких випадках досвідчені педагоги намагаються чимось зайняти руки й увагу дітей — щось розфарбовувати, вирізати, влаштовувати вікторини. Але такі прийоми не можуть бути самоціллю, це лише допоміжні засоби.
Вважаємо, що предмет буде мати успіх, якщо вчителя щиро хвилює духовно-моральна сторона життя і в ньому самому, і в його учнях. Чудово, якщо учні і вчитель відчувають себе однодумцями, яким важливо іти разом Дорогою Добра, Милосердя, Доброчинності. Так, звісно, буває не завжди, але якщо вдається доторкнутися до струн дитячого серця, це глибоко закарбовується на все життя.
Хочемо застерегти від однієї можливої помилки. На звичайному уроці педагог “вищий” за своїх учнів: він надає їм знання, якими сам володіє, а діти лише споживають. На уроці ж зі християнської етики такої нерівності бути не може. Ми не можемо вивищуватися над дітьми, єдине, що ми можемо — разом давати більше місця Добру в наших душах. Тому так важливо вчителю усвідомлювати власну неповноту, недосконалість і щиро прагнути до більшої досконалості і як людини, і як фахівця.
Пам’ятаймо, що провідним внутрішнім завданням дитини молодшого шкільного віку є учнівство. Учнівство і в подальшому житті має виявлятися як спосіб спілкування з людьми: ми повинні бути готові вчитися у кожної людини, яку зустрічаємо на життєвому шляху.
Наш предмет не є віроучительним, і педагогу недоцільно проявляти прямолінійність, помножуючи вагомість сказаного частим посиланням на Бога, як на авторитет.
ОБЕРЕЖНО! Якщо ми агресивні та деспотичні, і з такими почуттями говоримо про Божественне, то саме таке уявлення діти можуть мати про Бога.
Побажання: яким бути вчителю
Ідеальний вчитель (до якого нам слід прагнути) вміє:
– дружити з дітьми, робити бажаним для дітей спілкування з собою;
– розрізняти в дітях особливості їх душевного складу, знаходити особливий підхід до кожної дитини і способи виховного впливу на неї;
– ставити реальні виховні та освітні цілі й досягати їх за певний час;
– організовувати дітей для спільної дії і проводити її (похід, свято, вистава);
– володіти такими формами спілкування, як заняття, бесіда, притча або казка, вікторина, рухлива гра, пізнавальна гра, предметно-ремеслова діяльність, спільна пісня;
– проводити родинні заняття з батьками на теми сімейного виховання.
Додатково до власного професіоналізму учителю бажано прагнути мати такі якості:
Смирення. За працею авви Дорофея “Душекорисні повчання”, смирення і смиренномудрість лежать в основі духовної праці над собою. У педагогічній справі смирення необхідне для того, щоб усвідомити, що зрушення можливі лише з Божою допомогою, і всі власні успіхи приписувати не собі, а Творцю і дякувати Йому.
Смирення ж допомагає не дратуватися і не гніватися на дітей, бо завдяки йому можна побачити, що інші люди, а особливо діти, кращі за вас. “Добру і розумну людину можна визнати по тому, що така людина вважає інших людей і краще, і розумніше за себе” (Л. Толстой).
Лагідність (“кротость” – ц-слов.). Ця чеснота допомагає утихомирювати власну пристрасність, а отже, допомагає сприймати душу ближнього, бути чуйним і сердечним до нього.
Радість. Саме ця чеснота, разом із лагідністю є, за апостолом Павлом (Гал. 5,23), одним з плодів духовних. Вона дуже важлива для спілкування з дітьми, яким радість життя дуже близька за їхньою дитячою природою.
“У вихованні все повинно ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається лише з живого джерела людської особистості” (К. Ушинський).
Підготовка та проведення уроку з християнської етики — важлива частина навчально-виховного процесу
Дуже важливо, щоб учитель з християнської етики (особливо якщо це класний керівник) відчував свою відповідальність не лише за подання знань, а й за виховання учнів. “Добрий вчитель не пропустить жодного зручного випадку, щоб навчити чомусь корисному” (Я.-А. Коменський). Саме тоді вчитель  ставитиметься до уроку як до важливого засобу допомоги дитині на її особистому шляху до добра.
Виходячи з вищесказаного та маючи на увазі основні принципи і підходи християнської педагогіки, розглянемо підготовку до уроку і його проведення.
Підготовка до уроку є надзвичайно важливою частиною педагогічної праці. Виділимо змістовну підготовку, підготовку сердечно-почуттєву і підготовку духовну.
Змістовна підготовка. Включає в себе освоєння змісту, усвідомлення цілей уроку, методичну підготовку послідовності педагогічних дій на уроці
Сердечно-почуттєва підготовка. Перш за все – це підготовка до душевної взаємодії, зустрічі вчителя й учнів. Як уже було сказано вище, надзвичайно важливим для педагога є встановлення особистісних стосунків з учнями. Педагог має йти з охотою на зустріч з дітьми, бути радий їм, мати силу на душевну підтримку і доброзичливість.
Духовна підготовка. Включає в себе два основних моменти.
Перше (для того, хто має досвід молитви) – це молитовна підготовка до занять. Це має бути молитва за своїх учнів, щоб Господь управив їх у навчанні і в добрій поведінці.
Друге – покаяння, тобто здатність бачити власну недосконалість, власну нездатність без Божої допомоги виправитися, сердечне прохання благодатної підтримки в уроці і в цілому у процесі навчання.
Сам урок. Важливо вміти в процесі підготовки задавати собі ряд запитань:
1) які змістовні цілі ставить учитель в уроці – який зміст він хоче донести; 2) які він бачить способи подачі змісту і шляхи засвоєння змісту учнями; 3) яку почуттєво-емоціональну сферу учнів хоче пробудити вчитель; 4) які навички і вміння необхідно учням засвоїти; 5) яке виховне значення уроку – які цінності і як саме хоче закласти вчитель.
Цілі уроку. Змістовна ціль: засвоєння змісту. Вчитель може вирізнити різну міру засвоєння змісту: а) відповіді на запитання вчителя; б) уміння переказати зміст; в) уміння поділитися емоційно-почуттєвим враженням від змісту; г) уміння творчо відобразити засвоюване (наприклад, у малюнку); ґ) проявити засвоєне у дії, у навичці поведінки
Корисні запитання собі (під час підготовки).
• Чи я даю дітям місце для творчої самодіяльності під час уроку?
• Як перевірити засвоювання дітьми того, що вони сприймають на уроці?
• Як розрізнити короткотривале засвоєння і довготривале?
• Яку міру часу і зусиль я виділяю на короткотривале засвоєння і на довготривале?
Вчителю під час підготовки до уроку важливо також пам’ятати про душевні сили дітей.
Опираючись на розум або розумну силу учня, слід розрізняти людську здатність до міркування (розмисел, розсудок) і здатність завдяки благодаті Божій збагнути суті, сенси речей і явищ. А це означає осягання самим учителем і розкриття ним перед учнями премудрості й доцільності явища (предмету) як творіння Божого, або творіння людського, яке створене з допомогою Божою.
Життєлюбна сила душі учнів, тобто їхнє прагнення до життєвої повноти підтримується повнотою життя учителя у предметі і в подіях уроку.
Сила турботи, опіки в душі дитини пробуджується через турботу педагога про саму дитину та про якість і вичерпність засвоєння предмету учнем.
Пошанувальну силу або здатність шанувати, ставитись благоговійно до високого, святого, вчитель пробуджує в учнів тим, що для нього самого є святині, які він шанує всім серцем, усією душею.
Рівні уроку: Педагог із досвідом знає, що урок має кілька рівнів різної глибини. Можна виділити 1) рівень змісту; 2) рівень подій; 3) рівень спілкування; 4) смисловий рівень; 5) промислительний. Усі рівні, крім 5-го, можуть проектуватися під час підготовки до уроку.
Про рівень змісту сказано вище. Рівень подій, або сценарій уроку, вибудовується під час підготовки й контролюється у процесі уроку. Це вибудовування, планування тих чи інших способів взаємодії учителя з матеріалом і учнями.
На рівні спілкування відбувається душевна і сердечна зустріч педагога з учнями. Рівень смисловий означає таку діяльність учителя й учнів, яка має за мету вийти на переживання цінностей, смислів. І нарешті, рівень промислительний  означає спостереження учителя над Промислом – як саме Промисел Божий проявляє себе в уроці і в цілому в педагогічному процесі.
Є корисною і така схема проектування уроку:
1) Мета уроку:
а) змістовна;
б) виховна: для розуму; образно-почуттєва (для серця); діяльна і мотиваційна (для волі).
2) Взаємодія вчителя і дітей на уроці:
а) дії вчителя щодо дітей;
б) дії дітей (тут основне питання: як саме стимулюється образно-почуттєва сфера дітей, якими засобами);
3) Загальний хід уроку (послідовність дій учителя та дітей);
4) Передбачення можливості імпровізації (учителя та дітей).
Поради для підготовки до уроку:
1.  Скласти стислий план-конспект уроку на духовно-моральну тематику, у якому мають бути відображені: засоби забезпечення різних рівнів уроку; засоби для пробудження активності дітей; засоби підтримки тих чи інших сил душі учня. Можна користатися запропонованими вище схемами.
2. Розглянути основні дії, які можуть забезпечити духовно-моральне “забарвлення” (або, іншими словами, виховний аспект) різних предметів (на будь-яку, не обов’язково на морально-етичну тематику) у загальноосвітній школі.
Значення епіграфа та народних прислів’їв.
Праця вчителя дасть гарні плоди, якщо він (вона) вміло і доречно задаватиме роботу з епіграфом та народними прислів’ями. Їхня образність та глибина добре сприймаються дитячою свідомістю. Корисно посприяти емоційному сприйняттю учнями тих чи інших висловів, побачити в них добрий та влучний гумор і проявити цей гумор у спілкуванні.

 

Основні напрямки і правила руху по “Дорозі доброчинності”.
В цьому розділі ми розглянемо окремі уроки і відзначимо їхні особливості — що важливо дітям відкрити і пережити через зміст і хід конкретного уроку.
1. Світ створений для добра.
У вступній частині уроку вчитель допомагає дітям ще раз пережити позитивні враження літа. Через спогади про літо діти по-новому зустрічаються між собою і зі вчителем.
В основній частині уроку завдання вчителя — солідарно пережити з дітьми позитивні емоції від того, що вдається (чи вдавалося протягом літа) зробити добро.
Спільне з дітьми сердечно-емоційне переживання — читання вірша “Як добре жити”. Можна попросити когось із дітей вголос прочитати 2-4 рядочки, які припали до душі (можна прочитати і хором).
Висновок, який треба засвоїти учням: 1)творіння добра є самоцінною справою, яка приносить радість, і не потребує ні похвали, ні нагороди. Дуже добре, якщо хтось із учнів поділиться власним досвідом такого переживання. Це може зробити і сам(а) вчитель(ка); 2)сáме доброчинці, добрі люди творять для світу все найпотрібніше, найкраще.
2. Золоте правило життя.
У вступній частині можна дітям задати питання: чи хочемо, щоб до нас усі добре ставилися? А що для цього потрібно робити? — інтонацією і власним настроєм передати, що відповідь на це питання є дуже важливою. Таким чином створити певну інтригу.
В основній частині підвести учнів до висновку і допомогти його сформувати: усе, що ми робимо іншим, добро чи зло — до нас повертається. Далі цей висновок закріпити як відповідь “золотим правилом життя” на поставлене на початку уроку питання.
Сердечно-емоційне переживання створюється завдяки віршу Олени Рябець, а також народним прислів’ям.. Заохотити дітей до посмішок один одному (праворуч, ліворуч, до сусіда справа, зліва).
3. Моя родина.
У вступній частині допомогти дітям уявно пережити зустріч зі своєю великою родиною — нагадати про чисельність родинних зв’язків, можливі цікаві особливості тих чи інших родичів.
В основній частині після читання й аналізу оповідання перейти до висновку: як багато для нас зробили старші покоління, як погано залишитися самотньому і як необхідно передати тепло нашої вдячності старшим — дідусям, бабусям, батькам.
4. Чого повчитися нам у батьків?
У вступній частині можна задати ряд запитань, які допоможуть у створенні проблемної ситуації. Наприклад: як по дитині визначити, хто її батьки? Або: який у нас є найбільший скарб (див. епіграф).
В основній частині найважливіше — допомогти дітям пережити незамінну цінність батьківсько-материнського покрову і їхнього благословення.
Як висновок: допомогти учням ясно зрозуміти, що нам треба робити, щоб стати кращими синами і доньками.
5. Моя перша вчителька – мама.
Основне завдання уроку — допомогти дітям пережити радість і неповторну цінність взаємної любові матері й дитини. Усіма можливими допоміжними засобами (зображення в кольорі, вірші, музика тощо) допомогти дітям відчути радість того, що мама любить і турбується за нас. Допомогти дітям усвідомити, що ми повинні діяльною любов’ю відповідати на любов до нас.
6. Скарби нашого імені.
Основне завдання уроку — допомогти усвідомити учням, що їхні імена — це їхній скарб. Ці імена пов’язують їх з гідними людьми (як правило, зі святими). Підкреслити цінність збереження власного доброго імені, власної гідності.
7. Як бути схожим на свого покровителя?
У вступній частині можна поспілкуватися з дітьми на тему — хто є для нас авторитетом. Перейшовши до основного завдання уроку, слід допомогти учням сприйняти важливість наслідування добрих якостей інших людей, особливо наших небесних покровителів.
8. Як нам допомагає віра, надія, любов?
Важливо розкрити дітям цінність віри, надії, любові на зрозумілих для них прикладах. Звернути увагу дітей на образно-емоційний ряд віршів підручника, малюнка в зошиті. Корисно спонукати учнів на діалог, в якому вони могли би привести приклади з життя власного чи своїх близьких —батьків, дідуся з бабусею, як їм (нам) допомагають ці чесноти.
9. Чому навчали дітей у давнину.
У вступній частині можна слідувати тексту підручника і задавати дітям питання: а чи знають вони, що вивчали у школі їхні батьки, дідусі й бабусі. Можна привести приклади із власної біографії або біографії своїх предків.
Важливе завдання уроку — показати, що те, як жили наші предки і те, чому вони навчались, викликає нашу повагу, має для нас авторитет. Милосердя, добротворіння — це найкраща справа для мужніх і сильних людей.
Образно-емоційний ряд — символ дубу і його коріння (див. вірш) показує наш тісний зв’язок зі славними предками.
10.  Як стати кращим?
Основне завдання уроку: 1) усвідомити, що життя людини має дати плід; 2)найцінніший плід — це золоте серце, добрі якості душі. Можливий діалог, в якому діти описують, які якості золотого серця.
11. Чесність та брехня.
Важливе завдання уроку — пробудити в дітях совісливе ставлення до правди та брехні. Брехня — порушує мир нашої душі, знищує щирість і відвертість.
12.  Любов до праці.
Урок становитиме цінність для дітей, якщо вони переконаються (повірять), що наполеглива праця приносить радість.  Основне завдання уроку — збагнути, що все добре в житті є результатом праці.
13. Праця – перемога над лінощами.
Завдання уроку — допомогти дітям усвідомити цінність зусиль подолання лінощів, праці над собою. Можна допомогти дітям згадати приклади власної перемоги над лінощами.
14. Слухняність та старанність – джерело благ.
Важливо донести до дітей, що слухняність — це вияв нашої поваги і любові до батьків та вчителів. Хто росте слухняний батькам, той буде слухняний Божим заповідям, а той, хто виконує Божі заповіді, має душевний мир, радість і Божу підтримку все життя. Слухняний — це також і чуйний. Для нього важливі прохання інших людей.
Образно-емоційний ряд — важливо пережити, що слухняність приносить у душу та навколо нас мир і злагоду.
15. Різдво Христове як прояв Божого милосердя й терпіння.
Завдяки спільній підготовці до свята Різдва можна допомогти дітям пережити радість спільної участі в добрій справі. Важливо поміж святкових клопотів не загубити зміст свята, нагадувати дітям про Того, Хто є Джерелом нашої радості.
16. Терпіння і нетерплячість.
В ході аналізу змісту уроку можна разом з дітьми порівняти, що дає терпіння, а що —  нетерпіння.
На завершення уроку звернути увагу на слова “любов довготерпить”. Задуматися над цією якістю любові, пояснити, як любов допомагає терпіти.
17. Ввічливість та нечемність.
Важливо, щоб учні в бесіді зі вчителем побачили конкретні приклади власної чемності та нечемності. Показати, як радує людей чемність і як засмучує нечемність.
18. Турботливість і байдужість.
Донести до дітей основні висновки: 1) навіть якщо добра справа незначна, проявлена при цьому турбота про людину дуже потрібна; 2) турбота викликає взаємну турботу, а байдужість породжує байдужість у відповідь. Корисно привести приклади з життя.
19. Бережливість і недбалість.
Доцільно в бесіді з дітьми визначити, за що ми зараз відповідаємо, що нам треба берегти. Звернути увагу, як важливо берегти природу, довкілля від сміття, бруду.
20. Розсудливість і нерозсудливість.
У вступній частині можна звернути увагу дітей на те, які якості потрібно мати людському розуму – уважність, зібраність, добру пам’ять тощо. Далі перейти на якість “розсудливість” і проілюструвати її основним змістом тексту підручника.
Важливо на прикладах із дитячого життя збагнути, де ми чинимо розсудливо, а де нерозсудливо.
21. Божий дар знань.
Завдання уроку — пожвавити в дітях прагнення до доброї професії в майбутньому, корисних умінь (подібно тому, як пробуджує дитячі мрії вчитель у тексті). Обґрунтувати, що для того, щоб робити щось добре, важливе, корисне в майбутньому, необхідні знання. Знання — це Божий дар.
22. Вдячність – примноження добра.
Допомогти дітям знайти в їхньому житті ті ситуації, які потребують вдячності: рідним, вчителям, ровесникам тощо. Допомогти побачити, як можна свою вдячність виразити.
Образно-емоційний ряд — вірш “Спасибі Господу за все”. Постаратися разом з дітьми емоційно відгукуватися на ті образи, які показані у вірші.
23. “Блаженніше давати, ніж брати”.
Завдання вчителя — разом з дітьми відкрити цінність істини “блаженніше давати, ніж брати”. Допомогти дітям згадати, Хто їм безкорисливо дарує різні блага. Задати питання для внутрішньої роботи: чи можемо і ми так робити?
24. Милосердя в нашому житті.
Основне завдання уроку — допомогти дітям засвоїти образ милосердя як особливої співчутливої любові до тих, хто страждає. Милосердні особливо радують Христа.
25. Чуйність та нечулість.
Основне завдання вчителя — звернути увагу дітей на ті ситуації, де потрібна чуйність. Пояснити, що особливо чуйність важлива до тих, хто хворіє, сумує, потребує підтримки.
Образно-емоційний ряд — вірш “Моя бабуся”. Згадати приклади чуйності з боку наших близьких, рідних.
26. Сила тіла і сила духу.
Основне завдання вчителя — показати, що стати сильним (сильною) духом можливо кожному — і великому, і малому, і хлопчику, і дівчинці. Заохотити дітей до відповідної праці над собою.
27. Хоробрість і боягузтво.
Завдання вчителя — показати, що хоробрість — це не лише безстрашність, але й уміння долати свою слабкість. Вищий вид сміливості — діяти завжди по правді, як велить совість.
28. Захисники своєї Батьківщини.
У вступній частині можна розпитати дітей, чи відвідували вони місця пам’яті, пошани до власних предків і видатних людей — меморіали, кладовища. Сказати, що такі місця є і завжди були святими, дуже шанованими.
Основний зміст уроку можна підтвердити словами Євангелія: “Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Іоан 15, 13).
Основне завдання вчителя — донести до дітей, що любов до Батьківщини є однією з найважливіших християнських чеснот. Для нас ті люди, що захищали Україну і в давні часи, і в недавні часи — герої, яких ми любимо, шануємо, намагаємося жити так, щоб нашим предкам було не соромно за нас.
29. Скромність і хвалькуватість.
Основне завдання вчителя — допомогти дітям зрозуміти, чому скромність краще, ніж хвалькуватість. Скромність бачить добре і прекрасне навколо, в людях, а хвалькуватість крім себе самої нічого доброго не помічає.
30. Жити по-християнськи.
У підготовці та вступній частині до уроку важливо настроїтися на святкове завершення навчального курсу.
Дуже добре, якщо ближче до останнього уроку вдасться здійснити з дітьми реальний похід (екскурсію) до шанованих, святих місць.
Основне завдання — допомогти дітям усвідомити цінність вивчення протягом року християнської етики. Згадати яскраві події протягом року. Пережити радість від того, що творили добро людям, турбувалися про рідних, друзів, природу. Зацікавити, надихнути дітей на продовження шляху Доброчинності, Милосердя в наступному році.
Додамо до цього змісту прохання: важливо звертати увагу дітей на домашні завдання, особливо ті, які потребують не стільки навчальних зусиль (прочитати, вивчити вірш, намалювати), скільки спілкування з батьками або виконання якихось добрих справ. Заохочувати дітей до переказу вражень від виконаних завдань.

 

 

 

Приклад розгорнутого плану уроку і описання його проведення (на прикладі одного з уроків).
В цьому розділі приводиться можливий варіант проведення одного із занять. Вчитель може взяти наведений спосіб проведення за основу, творчо його змінювати та удосконалювати.
10 урок. Як стати кращим.
Мета уроку.
На прикладі змісту уроку (казка про трьох синів та вірш “Золоте серце) показати цінність такого життя, сенсом якого є творіння добра, вдосконалення душі.
Хід уроку. 1) Зв’язок з попередньою темою. Діти, хто пам’ятає ― на попередньому уроці, коли ми говорили, як жили наші предки, про яке ми дерево згадували? Правильно, про дуб. А що дає дубу силу? Так, міцне коріння. А для людини міцне коріння ― це наші діди-прадіди, наші предки, які жили по-християнськи: захищали віру й Батьківщину, проявляли милосердя до немічних, убогих, шанували старших.
2) Перехід до змісту даного уроку. А зараз ми поговоримо про те, як нам  з вами переймати все найкраще у наших дідів і батьків. Давайте почитаємо підручник ― заняття 10 “Як стати  кращим”.
3) Виклад основного змісту заняття. (Текст уроку з підручника читається вголос самим учителем або кимось із тих дітей, хто читає виразно і голосно, читається  початок уроку ― про завдання, дане дітям вчителькою намалювати улюблене дерево або квітку).
Після прочитання: ― Діти, як ви думаєте, для чого Ірина Степанівна дала дітям це завдання ― намалювати улюблене дерево або квітку та його плоди? Зверніть увагу ― вона каже: “Щоб ми задумались, для чого ми ростемо”. А як би ви відповіли на це питання ― для чого ми ростемо? (можна зробити паузу, почекати, чи не дасть відповідь хто-небудь із дітей).
А тепер подивіться: як називається наш урок? ― “Як стати кращим”. Давайте прочитаємо оповідь про трьох братів та їхнього батька, який дуже хотів, щоб його діти стали кращими.
(Учитель читає  із підручника про батька і трьох братів, або переказує зміст).
Музична ілюстрація. Залежно від характеру музичної композиції діти або під музику думають над почутим після закінчення читання, або музику вчитель вмикає в певний момент розповіді чи читання (самостійний вибір вчителя).
Міркуємо разом. А тепер давайте поміркуємо: чого досягнув старший син? (вчитель допомагає дітям відповісти: набув багато знань). Середній? (здобув багатство). А що здобув молодший син? (зберіг вдячність і пошану до батька, навчився чуйності, турботи, працьовитості). А чим засмутили батька старший і середній брати? (проявили байдужість, не навчилися бути співчутливими, чуйними, милосердними).
Підводимо дітей до висновку і перехід до поетичного образу-ілюстрації. Отже, молодший син порадував батька і заслужив великий батьківський дар ― благословення, молитву, любов. Про людину чуйну, милосердну, щедру говорять, що у неї золоте серце. Може, вам доводилось чути такий вираз? Давайте тепер прочитаємо вірш “Золоте серце”. (Діти читають по чотири рядочки, вчитель повторює останні рядки для виразності і кращого засвоєння почутого).
Обговорення вірша. Які рядки цього вірша вам, діти, до душі? (Обговорення). Скажіть, будь-ласка, чи зразу людина народжується із золотим серцем? Ні, поет нас закликає плекати скарб свого серця: “Роби добро і не чекай подяки, Шукай повсюди чисте і святе,... Отак здобудеш серце золоте”. Отже, мати золоте серце ― тобто милосердне, щедре, великодушне ― це великий скарб. А чи може нам замінити добре серце багатство чи знання? (Відповіді дітей). Правильно, діти, не може. Без доброго серця ні багата, ні освічена і розумна людина не буде щасливою. А тепер звернімо увагу на епіграф. Це слова з Євангелія: Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий. А до досконалості наближається людина, коли вона любить людей і творить добро.
Основний висновок уроку. А тепер давайте подивимося ще раз, як називається наш урок. Отже, стати кращим ― означає навчитися бути турботливим, чуйним, добросердечним. Давайте прочитаємо, що нам треба закласти в скарбничку душі (учитель читає вголос висновок із рубрики “В скарбничку душі” і просить одного-двох дітей повторити його). Запишемо ці слова в зошит.
Закріплення засвоєного на уроці через завдання в робочому зошиті. Дається завдання попрацювати з робочим зошитом.

 

 

 

 

 

 

 

                                     Календарно-тематичне планування

3 клас. 34 години (1 година на тиждень)
Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учня:

Учень має уявлення про Божий задум  щодо існування світу та ролі людини в  цьому світі;
порівнює свої власні вчинки з прикладами моральних вчинків з Біблійних оповідей і літературних творів;

орієнтується
в етичних поняттях “совість”, “чесноти”, “милосердя”, “людяність”, “доброчинність”, “вдячність”, “відповідальність”;

розуміє,
що добро вічне, зло тимчасове; значення чеснот у житті людини, у її ставленні до Бога, ближнього, до самого себе, вплив на душу людини добрих і злих вчинків;
потребу наслідувати кращі зразки християнських чеснот у повсякденному житті; важливість власної участі у творінні добрих справ, необхідність допомагати людям у різних життєвих ситуаціях;

користь від творення добрих справ, пов’язаних із служінням ближньому та подоланням своїх поганих звичок;
необхідність вдячності рідним – тим, хто дарує добро і вчить творити добро;
важливість шанування матері, 

пояснює
певні ознаки доброго й поганого; яка поведінка є доброчесною у ставленні  до Бога і ближнього;
християнську традицію зберігання і шанування міцної родини;

використовує
отриманні знання у повсякденному житті, у визначенні своєї моральної позиції, у самостійній та колективній творчій діяльності;

висловлює
власні думки з приводу вчинків персонажів біблійних оповідей,  героїв літературних творів, ставлення до власних вчинків;
особисте ставлення та ставлення своїх близьких до християнських цінностей у житті своєї родини;
власні думки про значення доброчинності в житті родини, школи, міста, рідного краю;

вміє розрізняти
гарні й погані вчинки, мотиви вчинків та їхні наслідки, а також певні власні звички та схильність до них;

визначає
напрямок своїх вчинків на основі знання про ті чи інші позитивні або негативні риси людського характеру; своє ставлення до інших на засадах християнських чеснот співчуття, жертовності, вдячності;

розрізняє
власні бажання за їхньою доброчесною чи недоброчесною спрямованістю;  музичні настрої, значення кольорової гами для передачі різних душевних настроїв людини в творах мистецтва;
дотримується правил
духовної безпеки у виборі між світом добра і зла;
уміє
використовувати свої знання у спілкуванні з друзями, шкільними товаришами, батьками, вчителями та іншими людьми;  відображати у малюнках та у творчих роботах своє ставлення до світу добра і зла.
називає
приклади доброчинності з Біблійних, історичних та казкових сюжетів;

порівнює
своє вміння творити добрі справи з прикладами, що наводяться на уроках при слуханні Біблійних оповідей та літературних творів;

використовує
знання про гостинність, турботу про ближніх, про милосердя й щедрість під час свят та у повсякденному житті християн;

характеризує
ознаки християнських і родинних свят, зміст окремих дій та вчинків людей під час проведення цих свят;

вміє
виконувати народні пісні, пов’язані з християнськими традиціями, готуватися до проведення свят, готувати прості святкові страви, виробляти святкові прикраси та подарунки; зображати на малюнках деякі символи християнських свят, передавати в кольорі настрій своєї душі, атмосфери свята.
Використання музичного супровіду. При підготовці до уроку вчителю необхідно прослухати відповідний уривок, продумати, в якій частині уроку його доцільно дати прослухати дітям. Пісні, зміст слів яких вимагає осмислення, доцільно прослуховувати в кінці уроку – як образну словесно-музичну ілюстрацію основного висновку уроку. Деякі музичні фрагменти дітям можна слухати, водночас працюючи з робочим зошитом. При цьому, однак, все ж варто просити дітей звернути увагу на музику, на той настрій, який створює музичний уривок.
Щоб учителю було легше використовувати музичний супровід, в поданій нижче таблиці для деяких уроків приводяться коментарі. Тексти ряду пісень наводяться нижче, щоб учитель міг звернути увагу дітей на ті чи інші слова пісні, емоційно виділити їх, допомогти замислитися над їхнім значенням.
Важливо пам’ятати, що вчитель не може нав’язувати дітям своє власне розуміння і сприйняття музики. Корисно заохочувати, хвалити дітей  за їхнє особистісне творче сприйняття.
3 урок.
Слова І.Котляревського, музика І. Гулака-Артемовського (опера “Наталка-Полтавка). Співає І.С. Козловський. "Де згода в сімействі".
Де згода в сiмействi,
Де мир i тишина,
Щасливi там люди,
Блаженна сторона.
Їх Бог благословляє,
Добро їм посилає,
I з ними вiк живе,
I з ними вiк живе.
Пошли ж Боже радість
І щастя, і покров
На нашу господу,
На тихий сей край.
10 урок. О. Білозір. “Молитва”.
Дай, Боже милий, нам Своєї сили,
І мужності своєї дай.
Щоб ми від зла оборонили
Себе і свій стражденний край.
Дай, Боже, нам Своєї віри –
Щоб ми,  народ, були і є,
Щоб недругів сокири
Пощербились об нашу честь.
Дай, Боже, нам усе згадати,
І усвідомити, що є.
Дай мучитися і страждати
І вистраждать таки своє.
Ще й словом праведним і зором
Застережи, а не утіш:
Щоб нам очей не виїв сором
За душу, продану за гріш.
Приспів:
Повторю молитву щиру і не горду:
Як твоє, Вкраїно, праведне ім’я?
Повторю молитву рідного народу,
Щоб її почули небо і земля.
12 урок. Укр. жартівливі народні пісні “Гей, нуте, косарі”, “Чи я не хазяйка”.

Вийшли в поле косарі
Косить ранком на зорі...
Приспів: Гей, нуте, косарі,
Бо нерано почали,
Хоч нерано почали,
Так багато утяли!

До обіда покосили,
Гострі коси потупили...
Гей, нуте, косарі ...(приспів)

По обіді спочивали,
Гострі коси поклепали...
Гей, нуте, косарі... (приспів)

Увечері холодком
Йшли додому всі рядком.
Гей, нуте, косарі...  (приспів)

А в стоги як пометаєм,
То добряче погуляєм!
Гей, нуте, косарі... (приспів).
Чи я не хазяйка, чи не господиня?
– На городі бузина, а в хаті пустиня.
Лежу, спочиваю, та й думку гадаю:
Бідна моя головонька, роботи немає.
Приспів:
Правда, люди, правда, господиня гарна?
Правда, люди, правда я господиня гарная?
Іди, іди, дощику, помий мені горщик,
А що вітер повіва – сміття з хати прибира.
Приспів.
Дощик накрапає, горщик обмиває,
Через сіни вітер дме, сміття забирає.
Приспів.
Ідуть люди з поля та й з мене сміються,
Що у мене в подушках ворони несуться.
Приспів.
–  Не смійтеся, люди, якось воно буде:
Я ворони поскубу та й перина буде.
Приспів.

20 урок. Укр. народна пісня "А що росте без коріння"
Фрагмент: А що росте без коріння?
А що сходить без насіння?
А що грає – голос має?
А що плаче – сліз не має?

– Камінь росте без коріння,
Сонце сходить без насіння,
Скрипка грає – голос має,
Серце плаче сліз не має.
24 урок. І.Шамо, слова Ю.Рибчинського. "Край дороги не рубай тополю".
Три поради
Край дороги не рубай тополю, –
Може, та тополя твоя доля,
Твоя доля свiтла, тополина,
Наче пiсня журавлина...
Не рубай тополю, не рубай тополю,–
Бо зустрiнешся з бiдою.
Не рубай тополю, не рубай тополю –
Краще принеси ти їй води.

Не ламай калину бiля хати,
Бо вона заплаче, наче мати.
I впадуть на трави на шовковi
Серця сльози колисковi...
Не ламай калину, не ламай калину,–
Бо вона в життi єдина.
Не ламай калину, не ламай калину –
Краще їй онукiв принеси.

Не стрiляй у птаха на свiтаннi,–
Може, то любов твоя остання,
Може, то кохання бiлий лебiдь,
Що летiв крiзь нiч до тебе...
Не стрiляй у птаха, не ламай ти крила –
Твоє щастя прилетiло.
Не стрiляй у птаха, не стрiляй у птаха –
Краще з ним у небо полети!

Не рубай тополю, не ламай калину –
Свiтлу мрiю журавлину...
Збережи назавжди, збережи назавжди,
Ти на все життя їх збережи!

Зміст навчального матеріалу Практичні вправи та завдання. Художні техніки та матеріали Музичний супровід та літературні твори, що інтегрують у навчальний процес
Урок 1. Cвіт створений для добра
«Слава і честь, і мир усякому, хто чинить добро».
«Ухиляйся від зла і твори добро». (Святе Письмо).
Мета
Актуалізувати знання,  що світ створений для добра.  Добро вічне. Зло тимчасове. Настане час, коли не буде зла, а в усьому – і в людях, і навколишньому світі – пануватиме мир і злагода.
Скарбничка душі
    Святе Письмо – Біблія радить нам, як  чинити добро, жити по правді в різних життєвих ситуаціях. 
Пропонуємо учням прочитати текст в особах, розглянути малюнок у книжці і поміркувати над тим, що легко і приємно допомагати, робити добрі вчинки. Якщо до доброї людини звертаються з проханням чи за порадою, вона ніколи не відмовляє, і радіє, коли змогла допомогти.
Робота над українськими народними прислів’ями про добро і зло дозволяє учням самостійно зробити висновок  уроку.
Вірш «Як добре жити» Г.Кирієнко переконає учнів у творенні добра.
Міркування за малюнком над тим, що легко і приємно допомагати, робити добрі вчинки.

  Робочий зошит
Робота над  малюнком закріплює знання про те,  що творення добра вимагає від людини самовиховання таких чеснот як доброзичливість, працьовитість, старанність тощо.
Учні мають написати, як можна творити добрі справи для рідних і друзів, для природи, дому,  школи.
Робота з малюнком емоційно забарвлює сприйняття краси нашого світу.

Музичний супровід.
І. Косенко. “Світ чарівний”.
Літературний твір. Вірш «Як добре жити» Г.Кирієнко.
Урок 2. Золоте  правило життя
«Як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм»
(Євангеліє).
Мета
Дати уявлення про те,  що зроблене людині добро завжди повертається добром, так само як і зло. Хай душа живе добром.
Поміркуймо разом, як нам жити, щоб заслужити до себе добре ставлення? Робочий зошит
Учням  мають поміркувати й записати на вітрилах човника поради для життя з добром.
Відновлюючи рядки вірша О.Рябець, учні перераховують потрібне для виконання золотого правила життя Музичний супровід.
А. Пахмутова “Дарите радость людям”.
Урок 3. Моя родина
«Сину мій! Зберігай  заповідь батька твого і не відкидай    настанови матері твоєї». (Святе Письмо).
Мета
Пояснити, як потрібна кожній людині дружна родина.
Скарбничка душі
Дружна родина – велика підтримка  на все життя. Хто з дитинства шанує батьків, дідуся з бабусею, інших родичів, дружить з ними, той  усе життя буде відчувати родинне тепло, матиме міцну і дружну сім»ю. Робочий зошит
Учні мають записати в порожніх кільцях родинного ланцюжка спільні з членами родини справи і намалювати своїх рідних.
Виконуючи завдання із світлофором розпізнання добра і зла, учням потрібно зафарбувати зеленим кольором обіцянки виконувати певні справи, червоним –  так не чинити Музичний супровід.
Слова .Котляревського, музика І. Гулака-Артемовського (опера “Наталка-Полтавка). Співає І.С. Козловський. "Де згода в сімействі".
Літературний твір.
Вірш Б. Лепкого                            
“Як мені вас не любити, рідний батьку, нене”

Урок 4. Чого повчитися нам у батьків
«Хто шанує батька, той очиститься від гріхів,
Хто звеличує матір свою – той немов скарби збирає» (Святе Письмо).
Мета
Показати необхідність і важливість зв’язку поколінь. Допомогти усвідомити, що Божа заповідь вшанування батьків означає бути гарними синами і доньками своїх батьків – своїм життям і поведінкою берегти і розвивати те, що нам дарують батьки.
Засвоїти поняття про батьківське благословення і його цінність.
Скарбничка душі
Якщо ми шануємо, любимо батьків, то ця любов повертається до нас і очищає  від зла та  гріха, а в серці примножується любов – найбільший  скарб нашої душі.
Словничок
Батьківське і материнське благословення – це добрі слова батьків, їхні любов, підтримка і молитва. І в давні часи, і зараз батьки благословляють дітей на навчання, на добрі справи, на важливі кроки в житті. Робочий зошит
Учні мають поміркувати і скласти розповідь на тему «Як важливо нам переймати у своїх батьків усе найкраще».
Удома учні виробляють зоряні корали в техніці «кусудама» і дарують своїм рідним

 

 

Музичний супровід.
Ю.Васильківський. “Батьки”.
Літературний твір.
Вірш Г. Кирпи “Ну й гарно все придумав Бог”

 

Урок 5. Моя перша вчителька – мама
«Шануй свого батька та матір свою, як наказував був тобі Господь Бог твій» (Святе Письмо) .
Мета
Дати учням уяву про значення матері для дитини, про безмежну материнську любов.
Допомогти усвідомити, що наша любов до мами, до рідних означає нашу готовність щось зробити для мами, допомагати їй.
Скарбничка душі
Материнська любов – найчистіша і найсвятіша на землі. Вона некорислива і ніжна, лагідна і терпляча. Найважливіше – завжди піклуватися про маму, шанувати її,  відповідати вдячністю на її турботу.
Знайомимось з прислів’ями «За науку цілуй батька й матір у руку», «До людей по розум, до матері – по серце». 
Робочий зошит
За оповіданням і віршем з підручника учень виконує творчу роботу – малюнок «Букет для моєї коханої мами».
Вправа з дописанням вірша виконується гуртом. Учитель починає рядок, а діти, піднімаючи руку, пропонують свої варіанти слів.
Музичний супровід.
Н. Май. “Пісня про маму”.

Урок 6. Скарби нашого імені
«Краще добре ім’я від оливи хорошої». (Святе Письмо)
Мета
Пояснити дітям християнську традицію обирання імені не лише за красою звучання, а й на честь святих,  які носили ці імена.
На прикладі казки і випадків з життя показати дітям значення імені та необхідність гідно його носити.
Скарбничка душі
Ім.’я дуже важливе для кожної людини, це її скарб, що дається  після  народження, своєрідний ключ, за допомогою якого накреслюється доля.
Діти повинні вчитися берегти добре ім’я.
Словничок
Святий, свята людина – так називають людину, яку шанують за велику любов до Бога та людей і за добрі справи, які вона зробила. Робочий зошит
Після опрацювання української  народної казки «Сяк–Так»,  запропонувати  дітям розглянути малюнки, на яких зображені кілька виразів обличчя хлопчика,  і написати поради щодо того, як йому стати Іванком.
Діти збирають сузір’я імен близьких людей і пояснюють історію їх походження. Музичний супровід.
Фрагмент із сюїти А. Вівальді «Пори року. Весна».
Літературний твір.
Українська народна казка “Сяк-Так”.

Урок 7. Як бути схожим на свого покровителя
«Пам’ятайте наставників ваших,  наслідуйте віру їхню». (Святе Письмо).
Мета
Показати дітям, що в історії людства є особливі люди – наші покровителі, з яких можна брати приклад.
На прикладах із тексту  показати дітям, що можна і варто наслідувати такі риси характеру як чуйність, вірність, відвага, самопожертва, миролюбство, ніжність, героїзм.
Словничок
Небесний покровитель – людина, яка визнана святою і є для нас прикладом, ім.»я якої ми носимо.
Жити по-християнськи – це значить з охотою, з бажанням наслідувати основним християнським заповідям – любити Бога і людей навколо нас,  допомагати їм.
Робочий зошит
Діти відгадують слова-ребуси і записують, на кого з відомих людей хотіли би бути схожими Музичний супровід.
Українська народна пісня “Святий Миколай”.
Літературний твір.
М. Маморський. “До святого Юрія”.
айло Маморськ
Урок 8. Як нам допомагає віра, надія, любов
«Діти мої! Будемо любити не словом чи язиком, а ділом та правдою!» (Святе Письмо).
Мета
На образі трьох дівчаток, які віддали своє життя за християнську віру,  розкрити перед дітьми силу і красу імен Віра, Надія, Любов та їх  глибинний зміст.
Скарбничка душі
Завдяки вірі, надії, любові життя людини наповнюється змістом, набуває вічності, людина стає людиною. Віра допомагає знайти в житті головну мету – жити по правді. Надія – підтримує людину, додає їй сил. Любов до Бога і до ближнього – основна християнська заповідь, яка дарує нам радість і натхнення.
Урок 9. Чому навчали дітей у давнину
«Звеличаємо славних мужів і батьків нашого роду… Мудрі слова були у повчанні їх». (Святе Письмо).
Мета
На прикладі життя наших предків, зокрема київського князя Володимира Мономаха та його родини, з допомогою притчі-байки про Дуб і Перекотиполе прищеплювати дітям пошану до того, що цінували, любили і поважали попередні покоління.
Робочий зошит
Вправа з визначення послідовності подій у вірші П.Романенка дозволяє учням встановити  порядок імен (Віра, Надія, Любов).

 

 

 

 

Робочий зошит
. Опрацьовуючи звертання Володимира Мономаха до дітей, треба підкреслити з поданих слів ті, які характеризують В.Мономаха і самого учня. Колективне завдання – найповніше  описати персонажів байки Дуба і Перекотиполе.
  Музичний супровід.
А. Вівальді. “Пори року. Зима”.

Літературний твір.
Вірші про віру, надію, любов М. Косицької та П. Романенка.

 

 

 

Музичний супровід.
“Слава стольному Києву”.  Муз. композиція з концерту Н.Матвієнко.
Літературний твір.
Г. Маніва. Байка про Дуб і Перекотиполе
Урок 10. Як стати  кращим
«Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий». Євангеліє.
Мета
На прикладі казки про трьох синів визначити праведні чесноти.
Скарбничка душі На Дорозі Доброчинності людина не збирає багатство на землі, а збирає скарби для своєї душі. Найщасливіші люди  ті, які думають не про себе, а про інших, і творять їм добро. Робочий зошит
Діти розфарбовують світлофор розпізнання добра і зла за українськими  народними прислів’ями. Виготовлення закладок для підручників дозволяє учневі асоціювати чесноти з рослинами: дуб –  мужність і відважність, сніп жита – щедрість, конвалія – скромність. Музичний супровід.
О. Білозір. “Молитва”.  Літературний твір.
Вірш Г.Маніви «Золоте серце».
Після прочитання діти розмірковують над тим,
які якості треба мати людині, щоб у неї було золоте серце
Урок 11. Чесність і брехня
«Діточки, - любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» (Святе Письмо).
Мета
На прикладі героїв оповідання та невигаданої історії «Царський додаток» про царя і господаря навести приклади того,  що чесність і правдивість кращі за обман.
За народними приказками і прислів’ями визначити місце і значення правди і брехні у житті людини.
Скарбничка душі
Без чесності і правдивості людина не може бути по- справжньому щасливою. Чесна людина завжди може дивитися у вічі іншим. Вона  має спокійну совість. Чесність допомагає жити в мирі і злагоді, довіряти один одному, бути порядним і щирим.

 

Робочий зошит
Діти аналізують дії головного героя оповідання  й  уявляють Максима в інших життєвих ситуаціях. Записують різні способи вирішення проблеми.
Музичний супровід.
А. Вівальді. Фрагмент із сюїти «Пори року». Концерт №3. Осінь. Алегро.
Літературний твір.
Оповідання “Царський додаток”.
 
Урок 12. Любов до праці
«Ледача рука до убозтва веде, рука ж роботяща збагачує». (Святе Письмо)
Мета
Виховання в дітей працелюбності, що веде до подолання лінощів у навчанні.
Скарбничка душі
Як гарно, коли людина має любов до праці. Вона може зробити багато добра. Роботяща людина отримує від праці велику радість. Радіють водночас та проявляють вдячність і люди, яким вона робить добро.  Робочий зошит
Додатковою роботою до матеріалу в підручнику є робота у зошиті над характеристикою Максимка, Оленки і Сашка.
Розглянувши уважно малюнки, учень має зібрати в кошик ті предмети, які потрібні йому для праці.
Дитині потрібно проаналізувати себе, чи  є вона трудівником чи ні. Музичний супровід.
Укр. народні жартівливі пісні “Гей, нуте, косарі”, “Чи я не хазяйка”. Можна прослухати обидві або одну з них на вибір учителя.
Урок 13. Праця – перемога над лінощами
«Не будь швидким на язик твій, і лінивим та недбалим у ділах твоїх». (Святе Письмо).
Мета
Сформувати у дітей розуміння  того,  що працелюбність досягається завдяки зусиллям над собою, боротьбою з власними лінощами та егоїзмом. Звернути увагу дітей на те,  як долати лінь.
Скарбничка душі
Справжня праця не буває легкою. Вона завжди долає лінощі і втому.
Звернути увагу дітей на те,  як долати лінь. Потрібно помічати, де і коли даремно витрачається час. Навчитися виконувати будь-яку роботу, навіть неприємну і звертатися до своїх батьків з проханням про допомогу у боротьбі з лінощами.  Робочий зошит
Гра «Працьовиті  герої в українських казках».
Наприкінці гри діти  пояснюють значення тих чи інших чеснот або поганих якостей людини, які призводять до виховання працьовитості або поширення лінощів.
Виконуючи малюнок до Приповістей Соломонових із Святого Письма (на вибір) діти зображують власне бачення нероби і трудівника. Музичний супровід.
М.Глінка. Опера “Руслан і Людмила” (увертюра).
Можна звернути увагу дітей на почуття, які викликає музика: енергійність, завзятість, бадьорість.
Урок 14. Слухняність і старанність.
«Слухайтесь ваших наставників та коріться їм». (Святе  Письмо).
Мета
Допомогти дітям зрозуміти, що для успішності спільних зусиль у родині, у суспільстві дуже важливим є уміння слухатися старших, виконувати їхні доручення.
Скарбничка душі
Слухняний чує прохання інших і уміє їх виконувати. Слухняність перш за все треба проявляти до батьків – слухати й виконувати їхні прохання і доручення; слухати вчителів у школі. Християни намагаються бути слухняними заповідям Біблії. Бути слухняним нелегко. Робочий зошит
Діти оцінюють себе на  слухняність за тестом і визначенням послідовності виконання домашніх справ. Одним з ефективних прийомів виховання слухняності і старанності  є виконання завдання – закінчити речення «Саме сьогодні».
Музичний супровід.
В.-А.Моцарт. Німецький танець №4.
Можна запитати дітей, чи допомагає музика настроїтися на слухняність і старанність.
Літературний твір.
П. Романенко. Вірш “Бути слухняним нелегко”

Урок 15. Різдво Христове як прояв Божого милосердя й терпіння
«Янголи в небі пісню співають, що Христос родився, всім возвіщають: Слава в вишніх Богу і на землі мир!» (Українська колядка).
Мета
Формування в дітей уяви про справжню цінність одного з головних християнських свят. Участь дітей в уроці-святі.
Скарбничка душі
Різдво Христове – одне з головних християнських свят. Основу свята становить євангельське сказання про народження Сина Божого Дівою Марією. Різдвяні свята в житті християн сповнені світлою радістю, тому що людство в цей день одержало найкращий дар – дар спасіння. Робочий зошит
Заповнення учнями зірки побажань на Різдво Христове та Новий рік. Музичний супровід.
Українська колядка “Добрий вечір, тобі, пане-господарю”.
Літературний твір.
Вірші Г. Кирпи, Й. Струцюка.
Урок 16. Терпіння і нетерплячість
«Любов довготерпить». (Святе Письмо).
Мета
Навчити дітей розрізняти терпіння і нетерплячість, виховувати терпіння через прояви доброзичливості і поваги до навколишнього світу.
Скарбничка душі
Терпіння – дуже гарна риса характеру. Терпінню одразу не навчишся. Допоможуть у цьому  такі якості як скромність, спокій, доброзичливість і любов. Робочий зошит
Учні мають заповнити схему «Любов довготерпить» і скласти поради-вправи для тренування терпіння.
Музичний супровід.
Ф. Мендельсон . Тріо.
Можна запитати дітей, чи допомагає музика настроїтися на терпіння.
Літературний твір.
Г. Маніва. Вірш-жарт “Плаче голосно Михальчик”.
Урок 17. Вввічливість і нечемність.
«Ніяке  гниле слово нехай не виходить з уст ваших». (Святе Письмо).
Мета
Розкрити поняття ввічливості і нечемності. Допомогти учням усвідомити,  що ввічливість дає можливість людям краще розуміти один одного, співпрацювати, запобігає  непорозумінням.
Скарбничка душі
Ввічлива людина  щиро дивитиметься у вічі, не забуде подякувати за зроблене їй добро. Коли ми звертаємося ввічливо і водночас радісно, привітно, це додає радості й іншим. Неввічлива, нечемна людина своїм словом або вчинком може прикро образити, засмутити. А таке слово, як сказав апостол Павло,  гниле.
Словничок
Ввічливий – той, хто виявляє уважність, люб’язність і чемність.
Робочий зошит
Діти мають відповісти на запитання про ввічливість. Навести приклади ввічливої поведінки героїв казок, мультфільмів, кінофільмів. Позмагатися з сусідом (сусідкою) по парті  на знання якнайбільшої кількості слів уввічливості.  Музичний супровід.
В.-А.Моцарт. Німецький танець №1.
Літературний твір.
В. Сухомлинський. Оповідання “Скажи людині: «Здрастуйте!”

 

 

Урок 18. Турботливість і байдужість.
«Кожен із нас нехай догоджає ближньому на благо, для повчання».  (Святе Письмо).
Мета
Переконати дітей у важливості проявів турботи про інших. Довести на літературних і християнських прикладах, що людина, байдужа до інших, є самотньою.
Скарбничка душі
Коли людина піклується про інших, то вона немов би сіє добро. І добро проростає, повертається до самої людини. Ми самі і люди навколо нас стають більш чуйні, турботливі, дбайливі. Байдужа людина не помічаючи потреби рідних, друзів, знайомих, залишається самотньою. Люди тягнуться до ясного вогника теплоти й добра, і відвертаються від черствості і байдужості.
  Робочий зошит
Для закріплення понять, пов’язаних із турботливими стосунками між людьми, діти мають визначити кольором 
відповідні слова, наприклад: байдужий – чорний, турботливий – зелений і т.п. (учні використовують власні асоціації).
Діти визначають та аналізують свою поведінку в різних ситуаціях: якщо захворів товариш, плаче дитина на ігровому майданчику, на місці відпочинку ми помітили залишене сміття.
Музичний супровід.
Руслана Лижичко. “У ритмі серця”.
Коли учні прослухають музично-пісенну композицію, можна запитати їх, якими словами  проявляють  турботу діти, чиї голоси звучать в пісні.
Урок 19.  Бережливість і недбалість
"У доброго хазяїна і соломинка не пропаде». (Народна мудрість).
Мета
Розкрити поняття чесноти бережливості,  як неодмінної риси характеру доброї людини.
Скарбничка душі
У кожної людини є те, що для неї дороге, що вона цінує, береже, як  найдорожчі скарби. Це дбайливе ставлення до свого здоров’я і до чистоти власної душі. Не засмічувати душу нічим недостойним – ні лінощами, ні поганими думками чи почуттями. А коли є чистота і порядок в душі, тоді людина буде берегти і речі, і природу, і рідну країну.
Недбалість – протилежність бережливості. Недбала людина не цінує, не береже те, що становить цінність для неї, для всіх.   Робочий зошит
Учні мають вказати стрілочками риси характеру, які допомагають людині стати бережливою.
Записати на стінах храму записати у відповідній послідовності (на думку учня) найдорожчі речі для людини. Музичний супровід.
Т. Форе. Павана.
Літературний твір.
Д.Білоус. “Немов сузір’я золоте”
Урок 20.  Розсудливість і нерозсудливість
«Розсудливий всякому дає лад». (Народна мудрість).
Мета
Допомогти дітям побачити цінність розсудливості для успішного виконання життєвих завдань. Навчити дітей замислюватися над тим,  наскільки нерозсудливість призводить до даремної втрати дорогоцінного часу життя людини.
Навчити розсудливості через планування часу кожного дня, кожної справи, надання переваги виконанню спочатку потрібних, а потім бажаних справ.
Скарбничка душі
Опрацьовуючи українські прислів’я,  звертаємо увагу на те,  що народна мудрість закликає людину бути розумною та розсудливою. Біблія каже, що один з найбільших дарів людини – це мудрість, яка вміє розрізняти добро і зло,  навчає вибирати добро. А саме розсудливість і починає шлях до мудрості.  Робочий зошит
Учні розподіляють справи на бажані і потрібні (записують і пояснюють їх значення).
Складають розпорядок дня і записують у послідовному порядку.
Аналізують наведену ситуацію та визначають і записують власні дії щодо відвідування комп’ютерного клубу. Музичний супровід.
Укр. народна пісня "А що росте без коріння".
Перед початком прослуховування можна задати дітям запитання-загадки, які звучать в пісні, і звернути увагу дітей, що саме розсудливість, мудрість допомагає відповісти на такі запитання.
Літературний твір.
Г. Маніва. Вірш-притча “Про нерозважливого Тараса”.
Урок 21. Божий  дар знань
«Сину мій! Від юності твоєї віддайся навчанню, і до сивини твоєї знайдеш мудрість». (Святе Письмо).
Мета
Навести дітям приклад безцінного скарбу освіченості, вченості, знань. Переконати учнів у тому, що знання допомагають обрати правильний шлях людині у своїх справах і вчинках. Розказати їм,   що у світі є чимало цікавих речей, знання яких збагачує людину, допомагає їй стати розумною.
Скарбничка душі
Кожному з нас дається чудовий дар – безмежний світ, сповнений краси і мудрості. І щоб знайти в цьому світі своє місце, зробити більше добра, нам потрібна освіта, знання.
Розглядаемо з дітьми ситуацію з оповідання, в якому звучить вираз: «Вченість допомагає нам осягнути, як мудро створений цей світ. Від небесних світил до маленької травички – все створено мудро і гарно. І освічена людина осягає премудрість нашого Творця». Шукаємо відповідь на запитання: «Як може допомогти вченість, знання?» Робочий зошит
Учні мають вписати пропущені слова в епіграфі до уроку і написати про тих людей, які є для них наставниками і вчителями у житті.
Виконання малюнка «Ким я хочу бути?» визначає розуміння дітьми важливості отримання спеціальних фахових знань. Музичний супровід.
М.Лисенко. “Боже великий, єдиний”.
Звернути увагу дітей на слова гімну-молитви “світлом науки і знання нас, дітей, просвіти” – на те, що наука і знання – це Божий дар.
Урок 22. Вдячність – примноження  добра
«Найпрекрасніша із квіток душі - вдячність». (З висловів мудреців).
Мета
Виховувати у дітей почуття вдячності до членів своєї родини, довіри один до одного, вміння дружити між братами і сестрами, радитись, прощати, приходити один одному на допомогу.
Переконати учнів у тому, що людина не повинна забувати про вдячність Богові за Його добро та любов, а також батькам, учителям, друзям.
Скарбничка душі
Дуже важливо пам’ятати зроблене нам добро й уміти дякувати – словом, ділом, добрими почуттями. А найперше маємо бути вдячними батькам і вчителям – тим, хто нас ростить, виховує, навчає.
Робота над віршем і казкою спонукає  дітей  до вдячності  Творцеві, рідним і близьким людям.  Робочий зошит
Учні мають поміркувати над щоденною вдячністю і намалювати те, (як вони розуміють),  за що треба дякувати Творцеві..
Запропонувати дітям вдома самостійно організувати Свято вдячності для  своїх рідних і близьких і намалювати родину за святковим столом. Музичний супровід.
Н. Матвієнко. “Днесь пора і той час”.
Можна запитати дітей, якими словами і настроєм передає співачка вдячність Богу і людям.
Літературний твір.
Українська народна казка “Названий батько”. Г. Маніва. Вірш “Спасибі Господу за все”.
Урок 23. «Блаженніше давати, ніж брати»
«Будь щедрий, поки ти живеш, і тоді будеш точно знати, куди  йдеш». (З мудрих висловів).
Мета
На прикладі героїнь оповідання показати дітям силу щедрості, яка примножує у світі добро.
Скарбничка душі
Ми любимо, коли з нами діляться, дарують подарунки. Отже, і нам треба бути щедрими, добросердечними і докладати зусиль,  щоб перемогти скупість. Робочий зошит
Учням пропонується  написати про тих  рідних і друзів,  про яких можна сказати: «Щедрий, любить дарувати, чинить добро».А  розфарбовані метелики з написанням на крильцях кожного добрих побажань – саме їм. Музичний супровід.
С. Рахманінов. Вокаліз.
Літературний твір.
О. Рябець. “Людина починається з добра”
Урок 24.  Милосердя в нашому житті
«Хто благодіє бідному, дає в борг Господу, і Він воздасть  йому за  благодіяння його». (Святе Письмо).
Мета
Допомогти дітям усвідомити важливість милосердя і навести приклади реальних випадків із життя, де люди проявляли і можуть проявляти співчуття і милосердя до хворих, старих і бідних.
Скарбничка душі
Милосердя – це особливе добро, яке твориться для тих, хто немічний, слабкий, хворий. Милосердна людина помічає і допомагає тим, хто страждає, кому дуже важко, може розділити чуже горе, втішити у скрутну годину. Робочий зошит
Учням пропонується
записати план переказу різдвяної історії «Невидимий гість» реченнями з тексту. Корисним буде і завдання написати про тих,  кому сьогодні потрібне  милосердя в першу чергу. Музичний супровід.
І.Шамо, слова Ю.Рибчинського . "Край дороги не рубай тополю".
Урок 25. Чуйність і нечулість
«Сину мій! Веди діла твої з лагідністю, і буде любити тебе богоугодна людина». (Святе Письмо).
Мета
Розкрити дітям значення чуйності і нечуйності в житті людини. На прикладах конкретних життєвих ситуацій звернути увагу, де слід проявити чуйність.
Скарбничка душі
Кожній людині, яка зустрічається з труднощами, переживає нещастя, горе, потрібне співчуття, підтримка. А підтримку може дати лише чуйна людина, яка відчуває сум і радість людей, уміє радіти за успіхи  інших і співчувати їм у труднощах.
Нечулість – це небажання або невміння відчути, що на душі в іншої людини. Нечулість причиняє прикрощі, навіть ображає. Щоб не бути нечулим, треба прислухатися до людей,  намагатися при потребі допомогти.   Робочий зошит
Учні мають записати справи, в яких проявлятиметься чуйність до оточуючих людей. Цей перелік колективно обговорити у класі і скласти усний портрет чуйної людини. Музичний супровід.
Г. Телемах. Адажіо.
Літературний твір.
Г. Маніва. “Моя бабуся”.
Урок 26. Сила тіла і сила духу
«Сила без голови шаліє, а розум без сили мліє». (Українська народна мудрість)
Мета
Переконати дітей у тому, що перемагає у життєвих випробуваннях не той, хто має міцне тіло, а той, хто має силу духу. Розкрити учням зміст виразу «сильнішим стає той, хто навчиться керувати собою».
Скарбничка душі
Бути сильним, з дужим тілом – добре, бо сильна людина може багато зробити, допомагаючи людям. Але фізична сила лише тоді корисна, коли вона поєднується із силою добра, і може дуже зашкодити,  якщо вона слугує  злу. Адже добро – будує, а зло – руйнує, добра людина завжди допомагає іншим. У неї є бажання до праці, до добрих справ. Зла людина робить все тільки для себе.
Силу добра в людині ще називають силою духа. Допоможе ж нам зміцніти і тілом, і духом наше щире бажання добра і собі, і людям, життя по правді, працелюбність, дисциплінованість. Робочий зошит
Працюючи на д текстом, учням слід запропонувати скласти характеристику «сил тіла» і  «сил духу» через опис професій, які гартують силу духа. Музичний супровід.
Н. Май. “Не давайте суму жити”.
Літературний твір.
П. Романенко. “Про силу духу”.
Урок 27. Хоробрість і боягузтво
«Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть». (Святе Письмо).
Мета
Ознайомити дітей зі значенням слів хоробрість і боягузтво у житті християн.
Скарбничка душі
Людина стає хороброю, коли перемагає свій страх. Найкраще допомагає долати страх любов, турбота про близьких, друзів, бажання жити по правді.
Робочий зошит
Уважно перечитавши оповідання з підручника, учні мають відповісти на запитання: «Чому дівчинці треба бути хороброю?» Подорожуючи казковою  країною, діти пригадують українські народні казки про тварин і розподіляють героїв на дві групи –хоробрих і боягузів, характеризуючи їх головні якості і вади. Музичний супровід.
Українська народна пісня “Не сміє бути в нас страху”.

Урок 28.  Захисники  нашої  Батьківщини
«Мудрість краща від зброї військової». (Святе Письмо).
Мета
Показати, що любов до Батьківщини є однією з найважливіших чеснот християнина. Зародити пошану до наших мужніх предків-захисників.
Скарбничка душі
У всі часи, коли Україні загрожувала небезпека, на її захист ставали мужні і сильні люди – наші предки. В давні часи це були козаки, а відносно недавно – наші прадіди. Серед захисників були і чоловіки, і жінки, і діти. Силу їм давала віра,  любов до  Батьківщини,  до своїх близьких.
 
Робочий зошит
Пропонуємо учням записати назви відомих літературних творів, у яких автори розповідають про захисників нашої країни. Цікавим завданням для дітей буде написання разом з батьками твору про власних прадідів – захисників Батьківщини.
Музичний супровід.
Українська народна пісня
“Повіяв вітер степовий”.
Літературний твір.
М. Чернявський. “У всіх людей одна святиня”.

Урок 29. Скромність і  хвалькуватість
«Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь». (Святе Письмо).
Мета
Пояснити учням шкідливість хвалькуватості та внутрішню красу скромності. Скромність – це не слабкість. Скромні люди бачать чесноти інших людей і свої власні недоліки, що допомагає працювати над собою.
Скарбничка душі
Учням пропонується пригадати героїв оповідань, з якими вони ознайомилися протягом року та назвати серед них скромних і хвалькуватих.
Прислухаємося до видатного педагога Василя Сухомлинського: найбільших успіхів у навчанні досягають ті, хто скромно оцінює свої  здібності.
Скромність – рідна сестра працьовитості, старанності, наполегливості.
Робочий зошит
Учні мають пригадати поради В. Сухомлинського і дописати речення. Потім діти пригадують визначені українські казки і малюють одного з героїв казки (на вибір),:або – скромного,  або хвалькуватого. Музичний супровід.
К.Стеценко. “Хвали, душе моя, Господа”.

Літературний твір.
Вірш Л. Компанієць.
Урок 30. Жити по-християнськи
«…покажіть у вашій вірі чесноту… пізнання… стриманість… благочестя… братерство… любов…». (Святе Письмо).
Мета
Допомогти учням відчути цінність життя по-християнськи, усвідомити те, що за рік дізналися і пережили багато важливого і потрібного. Підтримати в дітях переконання творити добро.
Скарбничка душі
На завершення навчання підведемо підсумок вивченому. Найдорожче для нашої душі – відчуття радості від творення добра, від турботи та піклування про рідних, друзів, природу, старших і молодших.
У наступному році наша дорога поведе нас до мудрості.

Робочий зошит
Учням пропонується перевірити свої знання, розгадавши кросворд з ключовими словами «Дорога Доброчинності» й оцінити себе. Музичний супровід.
Вокальний  гурт “Пікардійська терція”. “Сад ангельських пісень”.
Літературний твір.
Д. Білоус. “Коли в серці слово Боже”.

Додаток. Міжнародні та українські документи про принципи релігійної освіти та викладання предметів духовно-морального спрямування (витяги).
І.  МІЖНАРОДНІ  ДОКУМЕНТИ
МІЖНАРОДНИЙ ПАКТ
ПРО ГРОМАДЯНСЬКІ І ПОЛІТИЧНІ ПРАВА
Прийнятий і відкритий для підписання, ратифікації і приєднання
резолюцією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї ООН 16.12.1966 р.
Ратифікований Україною 19.10.1973 р.
Набув чинності, в тому числі й для України, 23.III.1976 р.
Стаття 18
1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання за своїм вибором і свободу сповідувати свою релігію і переконання як одноособово, так і спільно з іншими, прилюдно чи приватним чином, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів і вчень.
2. Ніхто не повинен піддаватися примусу, який обмежує його свободу мати або приймати релігію чи переконання за своїм вибором.
3. Свобода сповідувати релігію чи переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом і необхідним для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я та моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб.
4. Держави - сторони цього Пакту зобов'язуються поважати свободу батьків і, у відповідних випадках, законних опікунів забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань.
Стаття 20
2. Будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом.
Стаття 27
У тих країнах, де існують етнічні, релігійні та мовні меншини, особам, які належать до таких меншин, не може бути відмовлено у праві разом з іншими членами тієї ж групи користуватися своєю культурою, сповідувати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.
МІЖНАРОДНИЙ ПАКТ
ПРО ЕКОНОМІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ
І КУЛЬТУРНІ ПРАВА
Прийнятий і відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 (XXI) Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 року.
Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року.
Набув чинності, в т.ч. й для України 1976 року.
Держави, які беруть участь у цьому пакті, беручи до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об'єднаних націй,
визнання гідності, властивої всім членам людської сім'ї,
та рівних і невід'ємних прав їх є основою свободи, справедливості і загального миру,
Стаття 13
1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на освіту. Вони погоджуються, що освіта повинна сприяти усвідомленню її гідності і повинна зміцнювати повагу до прав людини і основних свобод. Вони, далі, погоджуються в тому, що освіта повинна дати можливість усім бути корисними учасниками вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма націями і всіма расовими, етнічними та релігійними групами і сприяти роботі Організації Об'єднаних Націй з підтримання миру.
3. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються поважати свободу батьків і у відповідних випадках законних опікунів обирати для своїх дітей не тільки запровадженні державними властями школи, а й інші школи, що відповідають тому мінімуму вимог для освіти, який може бути встановлено чи затверджено державою, і забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань.
ДЕКЛАРАЦІЯ
ПРО ЛІКВІДАЦІЮ ВСІХ ФОРМ НЕТЕРПИМОСТІ
ТА ДИСКРИМІНАЦІЇ НА ПІДСТАВІ
РЕЛІГІЇ ЧИ ПЕРЕКОНАНЬ
Проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 25.ХІ.1981 р.
(резолюція 36/55)
Генеральна Асамблея

беручи до уваги, що згідно з одним з основних принципів статуту Організації Об'єднаних Націй гідність та рівність притаманні, кожній людині, і що всі держави-члени зобов'язалися вживати спільних та самостійних дій у співпраці з Організацією Об'єднаних Націй для сприяння та заохочення загальної поваги та дотримання прав людини та основних свобод для всіх незалежно від раси, статі, мови чи релігії,
беручи до уваги, що у Загальній Декларації прав людини та основних Міжнародних пактах про права людини проголошуються принципи недискримінації та рівності перед Законом і право на свободу думки, совісті, релігії чи переконань…
беручи до уваги, що релігія чи переконання є для кожного, хто їх дотримується, одним з основних елементів розуміння ним життя та що свободу релігії чи переконань слід цілком дотримуватися та гарантувати її,
вважаючи важливим сприяти розумінню, терпимості та поважанню у питаннях свободи релігії чи переконань з метою, що сумісна із Статутом, іншими відповідними документами Організації Об'єднаних Націй та з метою і принципами цієї Декларації.
Стаття 1
1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати релігію чи переконання на свій вибір і свободу сповідати свою релігію та виражати переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень.
Стаття 2
1. Ніхто не повинен зазнавати дискримінації на ґрунті релігій або переконань з боку будь-якої держави, установи, групи осіб чи окремих осіб.
2. В змісті цієї Декларації вираз "нетерпимість та дискримінація на ґрунті релігій або переконань" означає будь-які розрізнення, виключення, обмеження або переваги, базовані на релігії або переконаннях і метою яких або наслідком є знищення або невизнання, використання або здійснення на ґрунті рівності прав людини та основних свобод.
Стаття 4
1. Всі держави повинні вживати ефективних заходів для запобігання та ліквідації дискримінації на ґрунті релігії або переконань у визнанні, здійсненні та реалізації прав людини і основних свобод у всіх сферах громадянського, економічного, політичного, соціального і культурного життя.
Стаття 5
1. Батьки, або у відповідних випадках, законні опікуни дитини мають право визначати спосіб життя в рамках сім'ї у відповідності із своєю релігією або переконанням, а також виходячи з морального виховання, яке на їх думку, має отримати їхня дитина.
2. Кожна дитина має право на доступ до освіти у сфері релігії або переконань у відповідності з бажанням її батьків, або, у відповідних випадках, законних опікунів, і не примушується до навчання у сфері релігії чи переконань всупереч бажанням її батьків чи законних опікунів, при цьому керівним принципом є інтереси дитини.
3. Дитина убезпечується від будь-якої форми дискримінації на ґрунті релігії або переконань. Вона повинна виховуватися у дусі зрозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, поважання свободи релігій або переконань інших людей, а також повного усвідомлення того, що її енергія та здібності повинні бути присвячені служінню на благо інших людей.
4. Якщо дитина не перебуває в опіці своїх батьків або законних опікунів, то береться належним чином до уваги виражена ними воля або будь-які прояви їхньої волі у питаннях релігії або переконань, при цьому керівним принципом є інтереси дитини.
5. Практика релігії або переконань, у яких виховується дитина, не повинні заподіювати шкоди ні її фізичному або розумовому здоров'ю, ні її повному розвитку із дотриманням пункту 3 статті 1 цієї Декларації.
ПРОПОЗИЦІЇ ДЕРЖАВАМ-ЧЛЕНАМ ООН
СЕМІНАРУ, ПРОВЕДЕНОГО (ГРУДЕНЬ 1984 РОКУ)
ЦЕНТРОМ З ПРАВ ЛЮДИНИ ООН
1. Кожна держава забезпечує гарантію релігійних свобод в конкретній формі і забороняє дискримінацію на релігійному ґрунті.
2. Держава організовує або забезпечує національні інститути, які відповідають за розвиток терпимості і борються із дискримінацією за ознакою віросповідання.
3. Установи, які відповідають за культуру та освіту, повинні розробляти програми, які роз'яснюють сутність вартості релігійних свобод і спрямовані на їх укорінення.
4. Державні службовці повинні одержувати спеціальну підготовку і керівні вказівки щодо практики поваги до різних релігійних традицій і вірувань, відмови від дискримінації за ознакою віросповідання.
5. Для загальноосвітніх шкіл слід розробити програми, які навчають принципам прав людини у сфері свободи віросповідання і совісті, дають знання про їх місце в контексті міжнародних нормативних документів з прав людини.

ПАРЛАМЕНТСЬКА АСАМБЛЕЯ РАДИ ЄВРОПИ
(сорок четверта чергова сесія)
Рекомендація 1202 (1993)
Освіта та культурний обмін
3. забезпечувати вивчення релігійних та етичних систем як шкільної дисципліни, домагатися окремого і ретельного опису релігій в шкільних підручниках (зокрема з історії) та усному викладанні з метою досягти кращого і повнішого розуміння різноманітних релігій;
4. наголошувати на тому, що знання власної релігії чи етичних принципів є передумовою щирої терпимості, яка може стати певним запобіжником байдужості та упередженості;
5. створити "постійну конференцію щодо підручника з історії релігії" у складі представницької групи теологів, істориків і філософів з метою укладання основних текстів, документів і коментарів до шкільних навчальних програм;
6. уможливити переказ молоді ідей і вчинків осіб різних релігійних вірувань, які становлять приклади релігійної терпимості на практиці;
7. сприяти зустрічам та співбесідам старшокласників, студентів та іншої молоді з обізнаними на різних релігійних віруваннях особами в рамках сучасних програм культурного обміну;
8. сприяти міжконфесійному діалогові та діяльності організацій, що покликані покращити міжконфесійне взаєморозуміння, а отже, зміцнювати спокій і повагу до прав людини;
9. забезпечити подібні засоби також релігійним школам усіх визнаних конфесій.

Рекомендація ПАРЄ 1720 (2005 р.) за підсумками IV сесії. "Освіта і релігія"
1. Парламентська Асамблея ще раз відповідально запевнює, що сповідання будь-якої релігії, у тому числі вибір атеїстичного світогляду, є суто особистою справою кожної людини. Однак це не суперечить думці, що загальне хороше знання релігій і як наслідок створення обстановки терпимості надзвичайно важливо для виховання громадян у демократичному дусі.
3. Родина надзвичайно багато важить у вихованні дітей, у тому числі у виборі релігійного виховання. Однак у багатьох родинах поступово зникає знання релігії. Усе більше й більше молодих людей не мають необхідної опори, щоб повною мірою оцінювати те суспільство, у якому їм належить жити, і конфлікти, які виникають при протистоянні суспільству.
4. Засоби масової інформації - друковані і аудіовізуальні - можуть грати надзвичайно позитивну інформаційну роль. Однак деякі з них, особливо орієнтовані на широку публіку, дуже часто демонструють неуцтво в області релігії, що заслуговує жалю...
5. Варто розділяти політику й релігію. Проте, демократія й релігія не повинні бути несумісними поняттями. На ділі їм потрібно стати надійними партнерами в зусиллях, що вживаються заради загального блага. Прагнучи знайти рішення існуючих у суспільстві проблем, державні влади можуть усунути багато ситуацій, які можуть привести до релігійного екстремізму.
6. Освіта має ключове значення боротьбі з неуцтвом, стереотипами й неправильними уявленнями про різні релігії. Державі також варто вживати більш дійові заходи для забезпечення гарантій свободи совісті й релігійних відправлень, заохочувати поширення знань про релігії, активізувати діалог з релігіями й між ними, і надавати підтримку соціокультурної релігійної діяльності.
7. Школа займає центральне місце в освітньому процесі, формуванні критичного способу мислення майбутніх громадян і проведенні міжкультурного діалогу. У ній закладаються основи толерантної поведінки, заснованої на повазі гідності кожної людини. Навчання дітей історії й філософії основних релігій у спокійній і об'єктивній манері, прояв поваги до цінностей, втілюваним у Європейській конвенції про права людини, допоможе ефективно боротися з фанатизмом. Надзвичайно важливим є осмислення історії політичних конфліктів, розв'язаних в ім'я релігії.
11. Рада Європи відводить освіті ключову роль у будівництві демократичного суспільства, але вивченню релігій у школах ще не приділяється належної уваги.
12. Крім того, Асамблея відзначає, що три монотеїстичні біблійні релігії мають загальне походження (від Авраама) і розділяють багато цінностей з іншими релігіями, і що цінності, підтримувані Радою Європи, походять з них.
13. Відповідно до вищевикладеного Асамблея рекомендує, щоб Комітет Міністрів:
13.1. вивчив можливі підходи до навчання основам релігій у початковій і середній школі, наприклад, за допомогою базових модулів, які потім повинні бути адаптовані до різних освітніх систем;
13.2. надавав підтримку навчанню основам релігії як у ході початкового навчання, так і в системі підвищення кваліфікації, з дотриманням принципів, викладених у попередніх пунктах;
13.3. розглянув питання про відкриття Європейського учбово-педагогічного інституту з порівняльного вивчення релігій.
ІІ. УКРАЇНСЬКІ ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ
ЗАКОН УКРАЇНИ ПРО ОСВІТУ
(витяг)
Стаття 6. Основні принципи освіти
Основними принципами освіти в Україні є:
доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх
послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей,
таланту, всебічного розвитку;
гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських релігійних організацій;
Стаття 56. Обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників
Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:
готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;
додержувати педагогічної етики, моралі, поважати гідність дитини, учня, студента.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

1/9-436 від 18.08.05 

Міністерство освіти і науки Автономної
Республіки Крим, управління освіти і
науки обласних, Київської та
Севастопольської міських державних
адміністрацій
Інститути післядипломної педагогічної
освіти

Про вивчення етики у 2005/2006
навчальному році

Відповідно до затверджених Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів (наказ МОН № 145 від 09.03.05) у 2005 – 2006 навчальному році у 5-х класах загальноосвітніх навчальних закладах вивчатиметься новий навчальний предмет „Етика”. Основною метою цього шкільного курсу є формування в учнів моральних цінностей, високої моральної культури особистості.
Загальна мета курсу реалізується через поглиблення знань про основні моральні норми та цінності українського народу, формування стійких установок на толерантність, ввічливість, повагу та чуйність до інших, милосердя, дотримання етикетних норм у повсякденному житті, збагачення досвіду моральних взаємин з однолітками, батьками, вчителями тощо.
Курс „Етики” забезпечений навчальною програмою, підручниками та навчальними посібниками.
На виконання доручення Президента України від 8 липня 2005 р. №1- 1\657 щодо подолання морально-духовної кризи суспільства Міністерством освіти і науки України створена спеціальна комісія для розроблення змісту нових факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства. До її складу увійшли відомі вчені - філософи, педагоги, вчителі та представники різних християнських конфесій.
Водночас з метою дотримання статті 35 Конституції України щодо „права кожного на свободу світогляду і віросповідання” Міністерством освіти і науки видано наказ № 435 від 26.07.05, яким передбачено, надати батькам право вибору вивчення дітьми, починаючи з 2005/2006 навчального року, предмета „Етика” у 5-6 класах, або факультативних курсів морально–етичної проблематики, що апробуються в регіонах. Наприклад, „Основи православної культури”, „Християнська етика”, “Християнська культура”, „Основи мусульманської культури Криму” тощо. Наказом також передбачено, що у загальноосвітніх навчальних закладах може одночасно вивчатися предмет „Етика” та факультативний курс морально - етичного спрямування.
Факультативні заняття – це додаткові заняття, що організовуються для розширення та поглиблення знань з певної галузі, відповідно до інтересів школярів та бажання батьків. При цьому батьками на ім’я директора загальноосвітнього навчального закладу пишеться заява щодо вибору факультативного курсу. Мінімальна наповнюваність груп при проведенні факультативних занять та курсів за вибором у загальноосвітніх навчальних закладах міської місцевості становить 8 учнів, сільської місцевості – 4 учні (Наказ МОН №128 від 20.02.02). Групи комплектуються з одного або паралельних класів. Факультативні курси, як правило, короткотривалі і розраховані на 30 - 35 годин на рік. Рівень навчальних досягнень учнів з факультативних курсів морально-етичної проблематики не оцінюється. Навчальні програми та посібники факультативних курсів погоджуються відповідною науково – методичною комісією Міністерства освіти і науки України, у даному випадку – комісією з етики.
Інформуємо також, що керівникам навчальних закладів слід організувати роз’яснювальну роботу серед батьків та педагогічних працівників щодо вивчення етики та порядку вибору факультативних курсів морально-етичної проблематики.
Згідно Закону України „Про загальну середню освіту” викладати предмет „Етика” та факультативні курси морально – етичного спрямування можуть вчителі загальноосвітніх навчальних закладів, які мають документ про проходження відповідної курсової підготовки на базі інститутів післядипломної педагогічної освіти.

Заступник Міністра       В.О. Огнев’юк
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАКАЗ
м. Київ
№ 437 від 26 липня 2005       
Про вивчення у навчальних
закладах факультативних
курсів з етики віри
та релігієзнавства

Починаючи з 1992 р., у загальноосвітніх навчальних закладах Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей рішеннями органів місцевого самоврядування було введено експериментальний предмет за вибором “Основи християнської моралі”.
На сьогодні предмети духовного спрямування (“Християнська етика”, “Християнська культура”, “Основи православної культури Криму”, “Основи мусульманської культури Криму” тощо) за даними обласних та міських управлінь освіти вивчаються в Автономній Республіці Крим, 17 областях України, містах Києві та Севастополі загалом у 4020 загальноосвітніх навчальних закладах, що становить 19,4% від загальної кількості. Відповідно, вивченням цих предметів охоплено близько 356 000 учнів, що складає 7% від загальної кількості.
Відповідно до статті 35 Конституції України, Конвенції про права дитини та на виконання доручення Президента України від 8 липня 2005 р. №1- 1\657 щодо подолання морально-духовної кризи суспільства, поєднання зусиль держави, громадянського суспільства і Церкви у створенні високодуховного виховного середовища, забезпечення морально-етичного виховання учнівської молоді в загальноосвітніх навчальних закладах країни

Н А К А З У Ю:
1.Затвердити склад спеціальної комісії для розроблення змісту факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства (додаток 1).
2. Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти (Полянський П.Б.) організувати роботу спеціальної комісії та з урахуванням апробації вивчення курсів морально-етичної проблематики до 20.08. 2005 року визначитися з навчальними програмами факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства, які будуть впроваджуватися за принципом вільного вибору, та організувати їх обговорення в пресі та сайті міністерства.
3. Науково-методичному центру середньої освіти (Завалевський Ю.І.) забезпечити видрук навчального комплекту посібників факультативних курсів та забезпечити ними загальноосвітні навчальні заклади.
4. З метою дотримання статті 35 Конституції України щодо „права кожного на свободу світогляду і віросповідання”, надати батькам право вибору вивчення дітьми починаючи з 2005/2006 навчального року предмета етика у 5-6 класах або факультативних курсів морально–етичної проблематики, що апробуються в регіонах, за умови кадрового та навчально–методичного забезпечення з відповідним грифом міністерства.
5. Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, інститутам післядипломної педагогічної освіти, керівникам навчальних закладів організувати проведення роз’яснювальної роботи серед батьків та педагогічних працівників щодо права та порядку вибору вивчення курсів морально-етичної проблематики, або поєднання їх вивчення.
6. Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій до 15.08.05 року надіслати до Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України програми, навчальні та методичні посібники з діючих морально-етичних курсів для проведення науково-методичної експертизи.
7. Науково-методичному центру середньої освіти (Завалевський Ю.І.) організувати проведення експертизи навчальних програм, навчальних та методичних посібників з морально-етичних курсів з метою надання їм відповідного грифа міністерства.
8. Департаменту вищої освіти (Болюбаш Я.Я.), Міністерству освіти і науки Автономної Республіки Крим, управлінням освіти і науки обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, інститутам післядипломної педагогічної освіти забезпечити своєчасну, якісну підготовку та перепідготовку відповідних педагогічних кадрів.
10. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра В.О.Огнев’юка.

Міністр       С.М. Ніколаєнко

ДОКУМЕНТИ ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

НАКАЗ
ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
від 16 червня 2006 р. № 149

ПРО ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРОЕКТУ
"ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ"

Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти, затвердженої Указом Президента України від 17.04.2002 № 347/2002, Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 26.12.2000 № 522, з метою забезпечення умов для духовного розвитку школярів на традиціях української культури та християнських цінностей

1. Запровадити у 2006-2007 навчальному році проект "Християнська етика в українській культурі" для учнів початкових класів та визначити 100 загальноосвітніх навчальних закладів для його апробації.
2. С творити авторський колектив для підготовки навчальної програми та навчального посібника курсу "Християнська етика в українській культурі" для учнів початкових класів.
3. Київському міському педагогічному університету імені Б. Грінченка (Сіверс З.Ф) провести у серпні-вересні 2006 року підготовку педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів для викладання курсу "Християнська етика в українській культурі".
4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника начальника Головного управління освіти і науки Горюнову В.З.

Заступник голови Київської міської державної адміністрації   В.Журавський

 

НАКАЗ
ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
від 28 серпня 2006 р. № 185

ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ПЕДАГОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ З ВИВЧЕННЯ КУРСУ "ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ" ДЛЯ УЧНІВ 1 КЛАСІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

На виконання наказів Головного управління освіти і науки від 16 червня 2006 року № 149 "Про запровадження проекту "Християнська етика в українській культурі" та від 20 червня 2006 року № 153 "Про затвердження авторського колективу для підготовки посібника "Християнська етика в українській культурі"
наказую:
1. Начальникам управлінь освіти виконавчих органів районних у м. Києві (районних у місті Києві державних адміністрацій), директорам загальноосвітніх навчальних закладів:
1.1. Запровадити вивчення курсу "Християнська етика в українській культурі" в 1-х класах загальноосвітніх навчальних закладів згідно зі списком (додається).
1 2. Затвердити робочі навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів, узявши до уваги, що курс "Християнська етика в українській культурі" запроваджується обсягом 1 година на тиждень за рахунок варіативної складової робочих навчальних планів.
1 3. Визначити склад педагогічних працівників, які викладатимуть зазначений курс та вжити заходів щодо недопущення скорочення педагогічного навантаження вчителів початкових класів.
2. Київському міському педагогічному університету ім. Б.Д. Грінченка (Сіверс З.Ф.):
2.1. Забезпечити науково-методичний та організаційний супровід педагогічного експерименту.
2.2. Провести навчання педагогічних кадрів, які викладатимуть курс "Християнська етика в українській культурі".
3. Управлінню розвитку загальної середньої освіти Головного управління освіти і науки (Руденко Г.В.) вжити заходів щодо своєчасного забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів, визначених у додатку до цього наказу, навчально-методичними комплексами з курсу "Християнська етика в українській культурі".
4. Відділу інформаційного забезпечення та міжнародного співробітництва Головного управління освіти і науки довести цей наказ до відома громадськості.
5. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою.

Перший заступник начальника     В. Горюнова
     

Використана література.
1 – Біблія (Святе Письмо). К., 2004.
2 – О. Савченко. Дидактика початкової школи. К.: Освіта, 1996.
3 – Кузмінський А. І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2004.
4 – Преподобний Іоан Дама скін. Точне викладення православної віри. Кн.2, розд.12. М.: Центр по вивченню релігій, 1991.
5 – Х. Яннарас. " Віра Церкви. Вступ до православного богослов’я". Розділ “Образ Божий”. М.: Центр по вивченню релігій, 1991.
6 – Преподобний Макарій Великий. “Душекорисні бесіди”. Тр.-Серг. Лавра, 1994. Бесіда 12.
7 – Феофан Затворник. “Начерки християнського морального вчення”. М.: Лепта, 2003.
8 – Феофан Затворник. “Що є духовне життя і як на нього настроїтися?” Розд. 9. СпБ.: Санкт-Петербургъ, 1991.
9 – Феофан Затворник. “Шлях до спасіння”. М.: Св..-Пантелеймонів монастир, 1899.
10 - Архімандрит Платон (Ігумнов). “Православне моральне богослов’я”. Серг. Посад. Тр.-Серг. Лавра, 1994.
11 - Ельконін Д.Б. До проблеми періодизації психічного розвитку в дитячому віці. — “Вибр. психологічні праці”. М.: Педагогика, 1989.
12 – А. Громико. Світ російського села.  М.: Молодая гвардия, 1991. (У цій книзі зібраний дуже цікавий багатий фактичний матеріал щодо народної педагогіки, якостей дітей та підлітків, звичаїв традиційного народного християнського укладу. Напрацювання автора корисне і поза областю етнографії).
13 – Т. Склярова, О. Янушкявічене. Вікова педагогіка і психологія. Навчальний посібник для студентів педагогічних вузів. М.: Ін-т. експертизи осв. програм, 2004.
14 – В. Зеньковський. Проблеми виховання в світлі християнської антропології. Париж: ІМКА-Прес, 1925.
15- Антологія педагогічної думки християнських середніх віків. М.: Аспект-Прес, 1994.
16 – О. Зелененко. “Найважливіші принципи православної педагогіки”. (дисертація канд. богослов’я). СПб, 1997.
17 – А. Дернов. “Методика викладання Закону Божого”. В 3 т. – СпБ., 1913. – Т.1
18 - Митрополит Антоній (Храповицький). “Пастирське богослов’я”. Псково-Печерськ. монастир, 1994.
19 - Про значення трудового становлення для цього віку в православній традиції і про духовні та моральні сенси праці детально пише прот. А. Гармаєв (в кн. “Етапи доброчесного розвитку дитини”, Мінськ, 2000; “Шляхи і помилки новоначальних”, Волгоград, 2001).
20 – Б. Огульчанський. Вступ до православної педагогіки.  Методичний посібник для студентів богословсько-педагогічних курсів (конспект лекцій і хрестоматія). К., Всеукраїнське Православне педагогічне товариство, 2005.
21 – Я.-А. Коменський. Велика дидактика — “Вибрані педагогічні твори” в 2т. М.: Педагогика, 1982.
22- В. Малахов. Етика (курс лекцій). К.: Либідь, 2007.
23 – О. Кияк. Християнська етика. Івано-Франківськ, 1997.
24 – С. Коцар. Православна християнська етика. Навчальний посібник. К.:МАУП, 2007.
25. Авва Дорофей. Душекорисні повчання. Львів: Свічадо, 2003.
26. М. Попович. Нариси історії культури України. К.: Артек, 2001.

Допоміжна література для вчителя “Християнської етики в українській культурі”.
1.Дивоцвіт дитинства. Хрестоматія з етики для учнів початкових класів. К., Плеяда, 2005.
2. В.А. Киричок, Н.І. Підгорна. Заняття з етичного виховання в 1 класі. К., Освіта, 1998.
3. Кирпа Г.М., Стрілько В.В. Андрійкова книжка. Уроки гарної поведінки. К., Освіта, 1996.
4. Прекрасний Божий світ. Посібник з катехізації. Укладач єп. Євфимій, вікарій Афінський. М., Місіонерський відділ Еладської правосл. церкви, 1996.
5. Б. Огульчанський. Божий світ і я. Посібник для вчителя. К., Всеукраїнське Православне педагогічне товариство, 2002.
6. В. Екименкова . Вера исцеляет сердца. Сборник программ. М.: Ковчег, 2001.
7. Православная культура. Методическое пособие для учителя. М.: Покров, 2003.
8. Г. Куземська. Дорога додому. Православна читанка. К. Фенікс, 2006.
9. Митрополит Феодосій (Дикун). Хвилинка святості. Полтава, 2006.
10. Н. Корнівська. Дзвони. Робочий зошит-хрестоматія з християнської етики та етики. Вінниця, 2007.
11.  Р. Янушкявічус, О. Янушкявічене. Основи благочестя. Бесіди з етики. К., 2005.
12.  Різдвяні історії. Упорядкув. та передм. І. М. Андрусика. – К.: Школа, 2007.
13.  Святий вечір: різдвяні оповідання українських письменників. – Львів: Свічадо, 2007.

ЗМІСТ (нумерація сторінок змінюється після верстки!)
Ст.
Вступ. Значення християнської етики для розвитку особистості дитини в умовах сучасної України...........1
Особливості третього року навчання. Змістові лінії курсу.       ...............1
Християнське вчення про людину.           ..............3
І. Особливості християнського бачення людини.             ..............3
II. Творіння людини         .................4
ІІІ. Дух і душа  людини.         ..............................6
IV. Гріховне спотворення природи людини та його наслідки.  ..............................9
V. Праця подолання пристрастей і плоди праці над собою. ..............................10
VI. Розвиток (становлення) людської особистості. . ...................................................................10
Християнські цінності в педагогіці..................................................................................................13
І.Особистість і вчення Ісуса Христа — життєдайне джерело християнської педагогіки..........13
ІI. Зародження християнської педагогіки та встановлення її основних принципів........................15
ІІІ. Соборна взаємодія особистостей педагога і учня як фундамент педагогічної діяльності. Педагогічна подія. .................................................................................................................................18
IV. Позиція християнської педагогіки щодо поєднання праці і навчальної діяльності..........20
V. Християнська педагогіка про навчально-виховний процес. 23
Основні категорії християнської етики та їх застосування в даному курсі. 28
Значення Святого Письма для формування загальної культури і світогляду викладача християнської етики.  32
Християнське коріння української культури.  33
Як проводити урок “Християнської етики в українській культурі”? 36
Основні напрямки і правила руху по “Дорозі доброчинності”.39
Приклад розгорнутого плану уроку і описання його проведення  44
Календарно-тематичне планування 47
Додаток. Міжнародні та українські документи про принципи релігійної освіти та викладання предметів духовно-морального спрямування (витяги).
Міжнародні правові документи.  65
Українські правові документи.    72
Література

Християнська етика в українській культурі
В. Г. Чернуха, Е. В. Бєлкіна

Навчання християнської етики у 2 класі

Методичні поради до навчального посібника
ДОРОГА МИЛОСЕРДЯ

ПОСІБНИК ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ

 

 

 

 

 

 

 

У посібнику вміщено Програму та Календарно-тематичне планування з курсу християнської етики у 2 класі, а також даються методичні поради щодо викладання нового матеріалу та виконання вправ на його засвоєння; подано і додатковий матеріал для використання на уроках.
Для вчителів початкових класів.

 

 

Про духовне виховання дітей
Духовність людини є складовою її досвіду, який започатковується з моменту її народження і поповнюється до кінця життя. Цінності з їхньою духовною спрямованістю сприймаються, з одного боку, шляхом пізнання й усвідомлення їх людиною завдяки різним формам опредмечування — у вигляді кодексів (вербальних «правил», настанов і понять), різних форм культури та поведінки інших людей, а з іншого, шляхом духовного сприйняття їх на основі віри, яка слугує містком між людиною та ідеалом. На важкій дорозі життя людина користується порадами і свого розуму, і своєї віри. Вона завжди перед вибором, часом долає себе, а часом падає на цьому шляху, піднімається і йде далі. І вся сутність виховання полягає у тому, щоб людина, від природи і зла, і добра, водночас розвинула в собі прихильність до Добра, потребу йти дорогою Добра, робити щоденний вибір саме Добра.
Для формування духовного світу дитини потрібен системний підхід. Він передбачає цілісний, ієрархічний, взаємозалежний і відкритий процес залучення дітей і молоді до цінностей у їх постійному розвитку й саморозвитку, а також наступність і безперервність, тобто постійне ускладнення та урізноманітнення змісту й напрямів розвитку моральних чеснот, комплексність та інтегрованість, які полягають у взаємодії навчання і виховання, поєднанні зусиль сім'ї, школи, позашкільних закладів і дитячих об'єднань у виховному процесі.
Ціннісне ставлення до дитини проявляється в любові до неї, у визнанні її індивідуальності й особистісної моральності, розумінні дитинства як унікального періоду в житті людини.
Мета формування духовності — це виховання в дітей і молоді високих інтелектуально-моральних інтересів і запитів, ціннісних поглядів, орієнтацій і переконань; створення таких умов, які сприяли б розвитку моральної активності дитини; формування моральної спрямованості її психічної діяльності, моральності потягів, інтересів, поглядів, думок, переконань.
Вирішальною умовою формування духовного світу дитини є цілеспрямована багато- аспектна і всебічна діяльність у контексті цілісного самоусвідомлення особистості
Кількість цінностей для сприймання особистістю обмежена, а внутрішній світ дитини своєрідний і багатий, отже мета педагогічного впливу полягає у прилученні дитини до тих християнських цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і, що найважливіше для виховання, — позитивну спрямованість.
Мета конкретизується через систему завдань, а саме:
— пробудження в дитини бажання бути моральною;
— розгляд християнських цінностей як основи розвитку суспільно значущих рис і якостей особистості;
— формування в дітей і молоді моральної свідомості на основі організації моральних стосунків дітей шляхом  включення їх в стихійну або спеціально організовану діяльність;
— формування в дітей розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань щодо сенсу і мети життя людини;
— вироблення етико-естетичного ставлення до життя і до власної життєдіяльності;
— формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і традицій;
— розвиток чеснот і позитивних моральних якостей дитини, спонукання до самовдосконалення;
— підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;
Християнство є завершеною цілісною системою поглядів, дотримання яких дозволяє достойно прожити і один день і все життя.
У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої особистості, рівня її  моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі -- формувати життя в гармонії з природою, обов'язок та відповідальність, повагу до закону, до старших.
Релігія -- одна з важливих сфер людської культури. Особливий вплив на українських дітей і молодь має християнська мораль.
Християнська етика втілює у собі те найблагородніше, що має бути властиве душі, серцю, думкам і вчинкам кожної порядної людини. Тому оволодіння учнями вдома та в стінах школи християнською мораллю й етикою аж ніяк не суперечить принципу світськості нашої країни.
Метою і завданням навчального предмета з християнської етики є формування особи школяра на засадах християнської моралі, плекання духовності, доброти, людяності, милосердя, чесності, працьовитості, виховання духовно багатої особистості, яка усвідомлювала б свою відповідальність перед Україною і рідним народом.
Заняття з християнської етики сприяють розвитку у дітей мислення, зв'язного мовлення, пам'яті, інтересу до знань, естетичних смаків, творчих здібностей, виробленню правильних уявлень про світ, взаємозв'язок у цьому світі, формуванню високих духовних якостей.
Теми курсу дають знання з історії християнства, культури, етики і мистецтва, мови, літератури, природознавства, довкілля.
Важливе місце у моральному розвитку особи посідають бесіди на морально-етичні теми, тестування. Психологічні ситуації і, звичайно, приклад поведінки конкретних, відомих дітям біблійних героїв.
Уроки християнської етики мають освітньо-виховний характер, підкріплений прикладами, на які так багата і наші історія, література і культура. Як показує життєвий досвід, такий матеріал у духовному вихованні стає внутрішнім переконанням, спонукає до відповідних учинків, дій.
Важливо при викладанні предмета не обмежуватись чисто текстуальним ознайомленням з біблійним сюжетом чи євангельською подією, а на їх підставі давати оцінку вчинками з точки зору етичної вартості, моральної правди, і ці вартості впроваджувати у життя дитини в родині, класі, державі.
Враховуючи те, що на уроках християнської етики дітям прищеплюються ціла низка добрих почуттів: співчуття, жалість, милосердя, любов, для досягнення цього на уроці бажано послуговувати різноманітними формами навчання: читання Святого Письма, читання творів на морально-етичні теми, слухання відповідної музики, ознайомлення з основами іконографії, малювання, поезія, конкурси, вікторини, кросворди, дискусії, інсценізації тощо.
Курс християнської етики пропонує систему принципів і методів, що є однією з складових у моральному розвитку особистості. Насамперед виокремлює принцип цілеспрямованості морального виховання, який відображає потребу визначення мети виховного впливу.
Однією з цілей морального розвитку особистості є формування етичних знань і переживань.
У процесі формування морального розвитку особи ефективнішими є активні форми й методи навчання (ситуаційно-рольові ігри, аналіз соціальних ситуацій морально-етичного характеру, інсценізації тощо), які дають можливість предметно, безпосередньо й емоційно залучатися до ситуації морального пошуку та морального вибору.
Особливе місце у вихованні посідають такі форми й методи прилучення дітей до світу християнських цінностей, які передбачають поєднання за допомогою художньо-музичних образів традиційних форм роботи з художньою діяльністю самих учнів.
Одним із напрямків прилучення дітей до християнських цінностей може бути і краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, в процесі якої діти ознайомлюються з досвідом і традиціями християнських моральних цінностей у культурі рідного краю.
Важливе місце на уроці також відіграють наочні методи навчання: ілюстрування, демонстрування та самостійне спостереження, що розвивають вміння аналізувати й висловлювати власні почуття і думки.
Уявлення кожної дитини про навколишній світ складається не стільки з наших розмов про нього, скільки з тих моральних виборів, які вона робить. Саме через розв'язання моральних завдань можна навчити дитину здійснювати правильний вибір, певною мірою регулювати й формувати його, сприяти зміцненню позитивних ціннісних орієнтацій.
Важливо навчити дітей вірити й відрізняти моральне від аморального. Головним завданням християнської етики є віра, але обов'язково з наведенням прикладів із сьогоденні, коли наймогутнішою силою душі виступає краса і доцільність правильної поведінки, доброта і любов до людей. Результатом поставленої мети курсу є моральна, різнобічно розвинена особистість.

Пояснювальна записка
Процес становлення громадянського суспільства в Україні, прагнення до вдосконалення економічної, правової, освітньої, культурної сфер життя передбачає утвердження життєустрою країни на засадах цінностей і норм високої людяності.
   Традиційні християнські моральні цінності за своїм змістом співзвучні загальнолюдським і під їхнім впливом упродовж тисячоліття формувалася культура українського народу. 
Потреба формуванні істинних моральних цінностей продиктована  поширенням через засоби масової інформації насильства, страху, аморальності тощо.
З огляду на це актуальним і своєчасним є запровадження курсів духовно-морального спрямування в загальноосвітніх навчальних закладах.
Пропонована програма курсу «Християнська етика в українській культурі» є загальноосвітньою і культурологічною. Вона побудована на засадах інтеграції етичного, естетичного та релігійного компонентів у житті дитини на основах християнської моралі, традиційної для українського народу.
Слід зауважити, що у сучасній науці існує дві основні теорії походження світу — матеріалістична та креаціоністична.  У часи тотального атеїзму в нашій державі домінувала перша теорія, що заперечувала існування Бога, незважаючи на внутрішні переконання багатьох людей. У часи демократизації українського суспільства, відродження духовних цінностей стала поширюватися креаціоністична теорія (kreator (з лат.) — творець), що розглядає світ з точки зору існування Бога. Автори програми та навчально-методичного комплексу дотримуються другої теорії.

Мета
Метою курсу є сприяння духовно-моральному розвитку дітей і прищеплення їм любові до Бога, до ближнього, до України через ознайомлення з національними культурними надбаннями, з християнськими моральними цінностями: людяністю, милосердям, пошаною до батьків і старших, працелюбством, доброчесністю, гостинністю, вдячністю тощо, які водночас  за своєю суттю є загальнолюдськими.
Цей процес передбачає наступні етапи: отримання інформації (ознайомлення з основними чинниками духовного розвитку); формування позитивного ставлення до предмета вивчення; засвоєння матеріалу (розуміння важливості дотримання певних етичних норм поведінки): формування переконань щодо важливості обраної моделі поведінки; бажання і внутрішня потреба наслідування зразкам християнської моралі; втілення в життя отриманих знань.  
Завдання

Навчальні:
– ознайомлення з основними духовно-моральними цінностями, поняттями  чеснот і гріха, добра і зла, християнськими традиціями в Україні (відповідно до вікових психологічних особливостей дітей) на зразках української культури;
– ознайомлення з правилами та принципами християнської етики спілкування і стосунків між людьми, з правилами і звичаями доброчесного життя;
– проведення навчально-виховних заходів для підвищення дитячої готовності до орієнтації в різних життєвих ситуацій, у які може потрапити дитина.

Виховні:
– допомога учням пізнавати й сприймати морально-етичні цінності та застосовувати їх у своїй поведінці;
– виховання в дітях позитивних цінностей: любові до Бога, людей, Батьківщини, пошани до батьків і старших, працьовитості, здатності долати труднощі, схильності безкорисливо чинити добро;
– виховання духовно-моральних і естетичних почуттів. Розвиток емпатії та бажання бути потрібним людям.

Розвивальні:
– формування емоційно-вольової та когнітивної сфери дитини задля якнайкращого відображення її думок, роздумів щодо тих життєвих проблем, з якими їй доводиться стикатися;
– підтримка потреби дитини у самовдосконаленні через розвиток її естетичних і духовно-моральних цінностей. Заохочення дитини до роботи над собою (через ігрову діяльність і художню творчість).

Основні принципи програми

– Відповідність основним цінностям і спрямуванням національної педагогіки.
– Культуровідповідність.
– Геоцентризм.;
– Цілісність.
– Інтегрованість.
– Наступність й доступність.
– Толерантність.
– Превентивність.
– Життєва смислотворча самодіяльність.
У програму введено категоріальний апарат етичних понять («совість», «чесноти», «гріх», «милосердя», «доброчинність», «відповідальність» та ін.), розкриття яких здійснюється поступово відповідно до вікових психологічних  особливостей учнів.

Програма
2 клас
(34 години, з них 4 години  -- резервний ча)с

Зміст навчального матеріалу Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учня
Тема 1. Таємниці нашого світу
(8 год.)
Урок 1. Таємниці нашого світі
Світ сповнений краси і мудрості. Хто  створив цей світ? Хто Митець такої краси і довершеності всесвіту?

Урок 2. Світ – дарунок  любові Творця
Любов Творця до людини виявилася в тому, що Він  створив усі умови для того, щоб людина раділа з життя. Та чи вміємо ми користуватися цими дарами? Чи цінуємо, бережемо і примножуємо їх? Чи вдячні ми Тому, Хто подарував нам цей світ?

Урок 3. Діти Отця Небесного
Бог піклується про людей так само, як люблячі батьки піклуються про своїх дітей, тому ми й називаємо Його Отцем Небесним. Милосердний Бог бажає, щоб і ми були милосердними.

Урок 4. Світ потребує нашої турботи
Людина покликана турбуватися про природу навколишнього світу, яка потребує нашої допомоги й любові.

Урок 5. Тепло рідної домівки
Родину єднає любов один до одного. У чому має виявлятися наша любов до батьків і рідних?

Урок 6. Дружня родина
Злагода в родині залежить від вміння розуміти один одного, виявляти милосердя та співчуття, підтримувати у справах добра.
Стосунки між братами і сестрами. Уміння ділитися одне з одним, не ябедничати, піклуватися про молодших, разом робити добрі справи.  

Урок 7. Наші  маленькі друзі
Часто випадки з життя тварин слугують для людей прикладом доброти, самопожертви, відваги. Навіть таким чином Господь навчає людей красі прояву добра.
Як виховати в собі турботливе серце у ставленні до тварин. Не забуваймо, що наші менші друзі – не іграшки, що ми відповідаємо за них.

Урок 8. Краса люблячого серця
Той, хто має у своєму серці добро, подолає всі життєві негаразди й труднощі, знайде справжніх друзів. Перегляд мультфільму «Гидке каченя», обговорення його основної думки про красу люблячого серця, про вміння прощати.
Учень має уявлення про:
походження світу як прояв любові Творця до людей і до всього живого,
-- про красу і гармонію світу,
-- про Божественний задум щодо існування світу в добрі та злагоді;

визначає:
-- своє ставлення до навколишнього світу як до дарунку Творця, що потребує активної участі у творенні добрих справ, добро-зичливого, милосердного ставлення до людей, живої та неживої природи;

орієнтується:
-- в етичних поняттях «совість», «чесноти», «милосердя», «людяність», «доброчинність», «вдячність», «відповідальність»;

порівнює:
-- приклади  моральних учинків з біблійних, історичних і  життєвих оповідей зі своїми власними;

розуміє:
-- потребу наслідувати кращі зразки християнських чеснот у повсякденному житті;
-- важливість власної участі у творінні добрих справ;

пояснює:
-- внутрішнє переживання серця, голос совісті як підказування Бога про те, чи є наші вчинки добрими чи поганими;

використовує:
-- отриманні знання у повсякденному житті, у визначенні своєї моральної позиції під час самостійної та колективної творчої діяльності;

висловлює:
-- особисте ставлення та ставлення своїх близьких до християнських цінностей у своїй родині;

вміє розрізняти:
-- гарні й погані вчинки інших, мотиви вчинків і їхні наслідки, а також певні аналогічні власні звички та схильність до них;

дотримується правил6
-- духовної безпеки у власному житті: прислухатися до голосу совісті і бути уважним до своїх слів і вчинків;  не ображати, не засуджувати інших; бути слухняним і виконувати накази батьків і вчителя; запобігати сваркам і не допускати образ, необдуманих учинків.
Тема 2. Уроки доброчинності
(10 год.)
Урок 9. Справжній друг
Що означає бути справжнім другом? Що таке взаємодопомога, допомога в біді? Чого ми повинні навчатися один в одного? Яким чином Бог учить нас примиренню та прощенню?

Урок 10. Серце, сповнене співчуття
Милосердна людини не може пройти повз чужу біду. Співчуття лікує душу. Допомога іншим — співпраця людини з Богом.

Урок 11. Уроки турботливості
Турботливість треба сприймати як уміння подолати свої лінощі, вчасно прийти на допомогу, виконати довірену справу.

Урок 12 . Милостиня заради Христа
Милостиня – добра справа, яка потребує подолання внутрішньої черствості та байдужості. У цьому допомагає нам віра в Бога, Який заповідав творити добрі справи. Милостиня, яку ми творимо заради Бога, зцілює наше серце.

Урок 13. Подарунок від душі
Будь-який подарунок зігріває душу, якщо даруючи промовити щирі слова, лагідно посміхнутися з висловленням найкращих побажань.
Дітям треба навчитися піклуватися один про одного, вміти дарувати й приймати дарунки від інших.

Урок 14. Татове свято
Справжня цінність подарунків полягає не стільки в їх коштовності, скільки у тому, з якими почуттями та побажаннями вони готуються і даруються.

Урок 15. Молитва до Святого Миколая
Шанобливе ставлення до Святителя Миколая та народних традицій, пов’язаних з його вшануванням, сприяє формуванню чуйності, милосердя, доброчинності та інших чеснот.

Урок 16. Боже милосердя до людей. Різдво Христове
Головні події свята Різдва виражають любов Божу до всіх людей і людську вдячність за Божий дар спасіння від зла.

Урок 17. Безкорислива дружба
Дружба -- це прояв служіння ближньому, висоти людського духу, сумління у стосунках з іншими, душевної щедрості, розділення свого сердечного добра на всіх і кожного; безмежність почуттів і проявів людяності.

Урок 18. Чесне слово
Дотримання чесного слова вимагає почуття гідності й правди, поваги до людини, сумлінного виконання своїх обов’язків. Недотримання слова, брехливість призводять до образ і навіть ворожнечі.

Урок 19 . Справжнє добро. Скромність
Справжнє добро безкорисливе. Людина не повинна робити добрі справи лише заради похвали від інших. Скромність — уміння не вихвалятися добрими справами.

Урок 20. За що цінується праця. Працелюбність
Наполеглива праця, сповнена терпіння та радості ніколи не залишиться без винаго-роди. Людська праця завжди заслуговує на повагу. Учень має уявлення про:
--  дружні стосунки, співчутливе ставлення та повагу до інших, подолання лінощів, необхідність наполегливої праці (навчання); -- Божественний задум щодо спасіння людей від зла;
-- євангельську подію Народження Христа;

орієнтується в поняттях:
-- «доброта», «гідність», «честь», «милостиня», «безкорисливість», «скромність», «безтурботність», «байдужість», «душевна черствість»;

наводить приклади:
-- примирення та прощення, співпраці людини з Богом, турботливості, милосердя, вдячності, дотримання слова, радості від добре виконаної роботи;

визначає:
-- власне ставлення до проявів турботливості, милосердя, дотримання своїх слів;
-- назви тих чи інших моральних вчинків;

порівнює:
-- власні вчинки з прикладами моральних вчинків з біблійних, історичних і життєвих оповідей;

розуміє:
-- користь від творення добрих справ, пов’язаних із служінням ближньому та подоланням своїх поганих звичок;

пояснює:
-- певні ознаки доброго й поганого;
-- яка поведінка є доброчесною у ставленні  до Бога і ближнього;

використовує:
-- знання про ті чи інші чесноти у повсякденних стосунках з людьми та у визначенні власних учинків;

висловлює:
-- власні думки з приводу вчинків персонажів біблійних оповідей,  героїв літературних творів, власних вчинків;

розрізняє:
-- власні бажання за їхньою моральною чи аморальною спрямованістю;
-- музичні настрої та значення кольорової гами для передачі різних душевних настроїв людини у творах мистецтва;

дотримується правил:
-- духовної безпеки у виборі між світом добра і зла: ніколи не вдаватися до будь-яких магічних чи окультних дій для виконання своїх бажань;

уміє:
-- використовувати свої знання у спілкуванні з друзями, шкільними товаришами, батьками, вчителями та іншими людьми;
--  відображати у малюнках і творчих роботах власне ставлення до світу добра і зла.
Тема 3. Любов творить чудеса
(10 годин)
Урок 21. Душевна щедріст.
Людина із щедрим серцем не жадібна, не заздрить, не радіє з чужого горя, бажає усім добра. Така людина має багато добрих друзів.

Урок 22. Ласка ласкою озветься
Родина – місце, де закладаються найкращі риси характеру, такі як піклування, терпіння, розуміння, вміння прощати, взаємодопомога.

Урок 23. Любов творить чудеса
Любов до інших реалізується у справах, коли долається егоїзм і виявляється жертовність, про що свідчить багато життєвих прикладів.

Урок 24. Вербна неділя
Євангельська розповідь про вхід Ісуса Христа до Єрусалима. Маленькі діти прославили Спасителя, коли Він ішов на подвиг визволення людей від зла.
Народні традиції цього свята.

Урок 25. Воскресіння Христове – перемога Божого милосердя над злом
Розповідь (адаптована) про історію хресної смерті та Воскресіння Христа. Визволення добрих людей (праведників) з полону пекла і введення їх у Царство Боже.

Урок 26. Зустрічаємо свято
Народні традиції святкування Воскресіння Христового —  Пасхи. Значення пасхального привітання «Христос воскрес!» та відповіді — «Воістину воскрес!»

Приготування пасок, фарбування крашанок, розмальовування писанок.

Урок 27. Священний подвиг захисників Вітчизни
Найбільша у світі любов -- віддати своє життя заради життя ближніх.
Розповідь про подвиг захисників Вітчизни у  роки Великої Вітчизняної війни. Пам’ять — це наша подяка героям.

Урок 28. Золоте серце мами
Чи вдячні ми своїм матусям і бабусям за любов, ласку, терпіння й турботи, якими вони оточують  нас? Обговорення оповідання П. Лефевр «Рахунок мамі», вміщеного у Додатки. Розповідь про 
жон-мироносиць і традицію привітання жінок у неділю жон-мироносиць. Підготовка до привітання мам. Організація  виставки малюнків.

Урок 29. Учись творити добро
Будь-яка добра справа потребує сумління, наполегливості, витримки, сили духу. Про це говорить і Святе Письмо, і народна мудрість. Прикладами цього є також історичні, легендарні, казкові герої, шлях яких дорогою добра та милосердя пролягав через випробовування.

Урок 30. Радість від творення добра.
Підсумковий урок. Творення добра – це справжнє чудо. І в кожного з нас є можливість творити ці чудеса. Не треба шукати чогось неможливого, треба просто творити добро. Учень має уявлення про:
-- такі євангельські події, як  вхід Господній до Єрусалима, смерть і Воскресіння Христа, зустріч із жонами (жінками) -мироносицями;
-- чесноти щедрості, прощення, жертовності, сумління, наполегливості;

визначає:
-- зміст релігійних свят (їхнє духовне значення);
-- своє ставлення до інших на засадах християнських чеснот співчуття, жертовності, вдячності;

називає:
-- приклади доброчинності з Біблійних, історичних і казкових сюжетів;

порівнює:
-- своє вміння творити добрі справи з прикладами, що наводяться на уроках під час слухання Біблійних оповідей і літературних творів;

розуміє:
-- важливість взаємоповаги і любові в родині та між іншими людьми;
-- вплив на душу людини добрих і злих вчинків;

пояснює:
-- потребу допомагати людям у різних життєвих ситуаціях;

використовує:
-- знання щодо гостинності, турботи про ближніх, милосердя й щедрості під час свят та у повсякденному житті людей;

висловлює:
-- власні думки про значення родини, рідного краю у своєму житті, про свою любов і обов’язки щодо добрих стосунків між членами родини і збереження краси рідного краю;

характеризує:
--  християнські і родинні свята, зміст окремих дій і вчинків людей під час проведення цих свят;

вміє:
-- готуватися до проведення свят, готувати прості святкові страви, виробляти святкові прикраси і подарунки; зображати на малюнках деякі символи християнських свят, виконувати народні пісні, пов’язані з християнськими традиціями, передавати в кольорі настрій душі, атмосферу свята.

орієнтується:
в поняттях «свята релігійні», «Великий піст», «Вербна неділя», «Великдень» («Воскресіння Христове»).

Додатки

Художні тексти до уроків
Невеличкі оповідання, запропоновані як додатковий матеріал, дадуть учителеві можливість урізноманітнити зміст уроку. Вчитель прочитає їх, готуючись до уроку, і викладатиме стисло, як невеличкі перекази. Всі подані твори несуть яскраве емоційне забарвлення, і ми переконані, що небайдужий учитель зможе донести до учнів основну думку твору, схвилює їх, спонукатиме їх співпереживати, емоційно відгукуватися на ті чи інші повчальні життєві ситуації. Оповідання дібрані не до кожного уроку, а вибірково. Вчитель може використовувати їх на власний розсуд, а може добирати додатковий матеріал самостійно. Головне, щоб це сприяло розкриттю мети уроку, його основної ідеї.

До уроку 2
МАТИ БОГА В СЕРЦІ
Лагідне сонечко здавалося всі свої промінчики спрямувало на майданчик, де гралися діти. Хлопчики захопились грою у футбол, а дівчатка з цікавістю спостерігали за ними. Неподалік під розкішною липою стояла лавка – улюблене місце бабусь і дідусів. Цього разу дві бабусі насолоджувались медовим запахом липи, а дідусь Антон розповідав їм захоплюючі історії про те, як він колись служив на флоті.
Одна з дівчаток зиркнула на годинник і стурбовано сказала:
- Ой, мама ж просила не запізнюватись на обід! Петрику! Пора додому!
Замурзаний, спітнілий Петрик на хвилиночку зупинився і сердито крикнув:
- Ти що, не бачиш, я -- нападаючий! Відчепись від мене!
Таня, так звали дівчинку, знову повторила:
- Але ж мама просила…
- Ну то й що! Награюсь – прийду!
Минуло ще півгодини. З балкона п’ятиповерхового будинку почувся голос:
- Діти, пора обідати!
Таня поглянула на маму і крикнула:
- Мамо, а Петрик не хоче йти додому!

Петрик навіть не обернувся, продовжуючи бігати за м’ячем.
Мама знову звернулась до дітей:
- Діти, швиденько додому!
Петрик зупинився і пробурчав:
- Як ви мені набридли! То обідати, то уроки вчити, то виносити сміття! – І знову побіг за м’ячем.
Дідусь Антон насупився і звернувся до бабусь:
- Який невихований хлопчик! Сестричку образив, маму не слухає! І Бога не боїться!
Одна з бабусь тяжко зітхнула:
- Не знають вони Бога, не живуть по Божому! А я своїм онукам розповідаю про життя Ісуса Христа, про його любов до людей, про його страждання заради них.
Друга бабуся жваво підхопила:
- Це правильно! Я теж частенько розповідаю своїм онукам, що означає жити з Богом у серці. Повага до батьків, до рідних, до усього живого виховується з дитинства. Мої онуки добре пам’ятають заповіді Божі.
Таня мовчки слухала розмову стареньких. Удома вона сказала мамі:
- А знаєш чому наш Петрик такий зухвалий? Бо він не має Бога в серці.
Мама здивовано глянула на дочку.
- Що ти говориш! Звідкіля це ти взяла?
- Я чула, як бабусі говорили. А чому нам ніхто не розповідає про Бога?
Мама не знала, як відповісти на десяток «чому», що цікавили Тетянку. А через кілька днів мама повідомила.
- Тепер, діти, ми разом будемо пізнавати Бога. Я буду водити вас до недільної школи. Крім того, у вашій школі запровадили курс «Християнська етика в українській культурі». Сподіваюсь, ви будете старанні, і ваша поведінка з часом стане взірцем для інших.
                                                                                                               Л.Глазунова

До уроку 3
ЯКІ ОЧІ БАЧАТЬ БОГА
У нас з братом своя кімната. В ній ми спимо, робимо уроки, читаємо, розмовляємо. Зараз канікули, і уроків робити не потрібно, але Гена все одно кожного вечора сідає за письмовий стіл і малює. Потім на великий картон він наклеює малюнки: храми, будинки, дерева. У нього виходить справжній монастир.
Коли брат малює та клеїть, мені скучно, тому що в цей час він мовчить, а я більше за все люблю слухати й розмовляти. Мама каже, щоб я більше читав, доки Гена займається, але ж читати мені не подобається. В книжках розповідають все дуже повільно, так повільно, що я просто втомлююсь, доки дочитаю до якогось цікавого місця. Інша справа, коли розповідає Гена або мама, тоді все цікаво з самого початку, навіть про природу або про переживання.
Ще я люблю розмовляти з татом. Тато так цікаво пояснює, що ні в якій книжці так не пояснюється. Нещодавно Гена у нього запитав:
- Якщо Бог існує скрізь, значить він є у всьому Всесвіті? І немає жодного місця, де Його немає? А як же там, де багато гріха? Там є Бог?
Гена у нас такий, він про все розпитує, розмірковує. Все йому потрібно. Він татові й мамі безперервно задає різні питання. І тоді – запитав про Всесвіт і чекає відповіді. А тато нічого не відповів, тільки взяв Барсика з дивана і повів нас обох до комори. Зайшли ми туди, тато закрив двері й вимкнув світло.
- Чи бачити ви що-небудь? – запитав він нас.
А чого питати, коли й так зрозуміло, що нічого не видно. Сама темрява.
- Ні, - відповіли ми, - нічого не видно. Навіть один одного не бачимо.
- Це тому, що немає світла, – говорить Гена. – Без світла ніколи нічого не можна побачити.
- А кота бачите? – знову запитує татко. – Подивіться уважніше.
- Як же ми можемо побачити кота, якщо я не бачу навіть свого пальця, - відізвався з темряви Гена.
- Ой! Ой! Бачу! Барсика  бачу, - несподівано закричав він. – Бачу Барсика! Він сидить на сходах нагорі! Санька, дивись! Дивись угору!
Тут і я побачив два ока, жовті такі, зовсім поруч від мене. Правда, Барсик від цього крику тут же зник. Але ж я встиг роздивитися його жовті очі.
- Ну що, бачив? – запитав тато. Відкрив чулан і випустив нас.
- Знаєте, чому в кота очі в темряві світяться? – питає. – Може, у нього там ліхтарики?
- Ні, не ліхтарі. Просто у кота очі такі – вони відбивають світло, що розсіяне в темряві. – сказав Гена. Він у нас дуже розумний.
- Так у коморі світла не було, - посміхнувся тато.
- Не було, - сказав Гена, - але якась кількість світла все ж таки була. Якщо коту в очі потрапила.
Тато обійняв Гену й сказав:
- Правильно. Якась кількість була. Це ми його не бачимо. Так налаштовані наші очі, що ми не бачимо світло, коли його мало. Але ж світло є скрізь.
Потім тато помовчав і додав.
- Бог,  подібно до світла, є скрізь. Але не скрізь Його можна одразу побачити. Для цього треба особливими очами дивитися.
- Як у Барсика? – це я таку дурницю запитав.
- Ні, не як у Барсика, а як у царя Давида. – відповів тато. – Це була свята праведна людина, яка виконувала заповіді Божі.  І з часом його серце і розум очистилися від зла і він сказав…
І тут тато промовив дуже гарні слова, я їх потім навіть записав і на поличку за скло цей листочок поставив, щоб не забути. Я їх і зараз можу вам прочитати: «Якщо здіймуся на небо – Ти є там, і якщо зійду у темряву землі, і там Ти є!
Мене не закриє від Тебе і темрява, і ніч буде світити, як день, і темнота, як світло!»  Тобто це означає, що Бог є скрізь.
І якщо хтось бажає сховатися від нього, то не сховається, а якщо хтось вважає, що Його немає, то теж даремно. Тому що Він є. Просто Його не усякими очима можна побачити.
Тепер ви розумієте, чому мені так цікаво слухати батька?
                                                                                                               С.Ніколаєв.

До уроку 7

МАМА-КІТ, АБО ІСТОРІЯ ПРО КОТА, ЯКИЙ НАВЧИВ ЧАЙКУ ЛІТАТИ.
Зграя чайок літала без відпочинку вже шість годин, і, хоча чайки-лоцмани вели її у теплих повітряних потоках і було великим задоволенням кружляти над океаном, надійшов час відновити сили, а для цього найкраще було б вдосталь поїсти риби.
Вони летіли над Північним морем. З висоти вони бачили кораблі, що стояли один за одним, як терплячі і слухняні морські тварини, що чекають своєї черги вийти у відкрите море і визначити там шляхи до всіх портів планети.
Кенга, чайка у сріблястім пір’ї, уважно розглядала прапори на суднах, адже вона знала, що кожен із них говорить своєю мовою, називає одні і ті ж речі різними словами.
- Як важко людям! Ось ми, чайки, розмовляємо скрізь однаково, – звернулась Кенга до своєї подруги по польоту.
- Отож! І що дивно – вони іноді навіть розуміють один одного! – прокричала співбесідниця.
За вказівками чайок-лоцманів, зграя перейшла у потік холодного повітря і спікетувала на косяк оселедців. Чайки ринулись до води, і коли вони винирнули, то у дзьобі кожної чайки було по рибині. Смачна рибка. Смачна і жирна.
По плану польоту чайки мали летіти до порту Кале і проливу Ла-Манш, а там їх зустрінуть інші зграї, разом з якими вони полетять на південь. Там самки вдосталь поласують сардинами і кальмарами, а потім зможуть відкласти яйця і висидіти пташенят у повній безпеці. А коли у пташенят відросте перше міцне пір’ячко, настане найпрекрасніша пора подорожі: чайки почнуть навчати їх літати у небі Біскайї.
Кенга впірнула за четвертою рибиною і не почула тривожний крик:
- Небезпека праворуч! Летимо!
Коли Кенга висунулась із води, вона зрозуміла, що залишилась сама в океані.
***
- Мені так шкода залишати тебе самого, – сказав хлопчик і ласкаво погладив великого чорного і товстого кота.
Потім він знову взявся складати речі в рюкзак, приглядаючись, що взяти з собою на канікули, а що залишити вдома.
Великий чорний і товстий кіт уважно дивився на нього.
- Зорбас, хочеш сухого корму? – запропонував хлопчик.
Він відсипав йому щедру порцію, великий чорний і товстий кіт узявся повільно жувати, розтягуючи задоволення. Чудові кульки, хрусткі, пахнуть рибою.
«Хороший хлопчик» – подумав кіт, запхавши рота смачною їжею.
Зорбас мав усі підстави думати так про цього хлопчика, бо він не тільки витрачав свої заощадження на ці чудові кульки, але й завжди тримав у чистоті ящик із пісочком, куди кіт справляв свої нужди, а до того ж розповідав йому стільки цікавого.
Великий чорний і товстий кіт дуже-дуже любив хлопчика і не забував, що саме йому зобов’язаний життям.
Це він зрозумів саме в той день, коли вперше виліз із корзини, де пищали його семеро братів і сестер.
Звичайно, молоко у мами було теплим і смачним, але йому захотілося риб’ячої голови, якою люди на ринку пригощали великих котів.
Мама-кішка пром’явкувала йому дуже серйозно:
- Ти спритний і розумний, це дуже добре, але слідкуй за своєю поведінкою і не вилізай із корзини. Запам’ятай, що наше завдання – ловити портових пацюків. Але, синок, ти незвичайний, бо твої брати і сестри сірі і смугасті, а ти – чорний. Деякі люди думають, що чорні коти приносять нещастя, тому, синку, ти маєш остерігатися і не вилазити поки що з корзини.
Але Зорбас, чорний, як вуглинка, виліз із корзини. Йому захотілося спробувати риб’ячої голови і заодно побачити, що робиться у світі.
Але далеко він не пішов. Його помітила гидка птаха з величезним зобом під дзьобом. Вона накинулась на кошеня, підхопила його у свою пащу і злетіла вгору.
- Відпусти, відпусти, – верещало кошеня, – відпусти, бо подряпаю!
- Хто ти? Жабеня? Бачу, що жабеня.
Раптом маленький Зорбас випав із смердючої пащі і побачив хлопчика, який схопив птаха за загривок і щосили трусив.
- Іди до мене, котику! – сказав хлопчик і взяв кошеня на руки. Так почалася їх дружба, яка продовжувалась уже п’ять років!
Хлопчик поцілував Зорбаса в голову і пішов до дверей.
Великий чорний і товстий кіт задоволено зітхнув. Цілий місяць він буде господарем і володарем усієї квартири. Один із друзів хлопчика буде щодня його відвідувати, відкривати банку із їжею і міняти пісок у ящику. Чотири тижні він, кіт Зорбас, буде ніжитися в кріслах, на ліжках або виходити на балкон, вилазити на дах тощо. Сумувати він не буде. Ні в якому разі.
***
Кенга розправила крила, щоб злетіти, але чорна хвиля виявилась більш спритною і накрила її з головою. Коли Кенга випірнула, то денне світло для неї згасло, вона зрозуміла, що море лишило її зору.
Кенга ще кілька разів занурила голову у воду, поки трохи прозріла, і побачила, що чорна нафта приклеїла крила до тіла. Вона перебирала лапками в надії швидше вибратись із чорної плями.
Ледве-ледве, моргаючи та занурюючи голову у воду, Кенга нарешті побачила небо над головою, а потім зрозуміла, що її зграя була вже далеко-далеко.
Такий закон. Вона раніше теж бачила чайок, що потрапили у нафтові плями, їй теж хотілося їм допомогти, та Кенга знала, що це неможливо. Тому вона відлітала, підкорюючись закону, за яким чайкам заборонялось бути присутніми при смерті товаришів по зграї.
Чорна пляма. Чорна гума. Кенга чекала своєї погибелі, вона проклинала людей.
«Але не всіх. Я повинна бути справедливою» – слабо прошепотіла вона.
Багато разів вона з висоти полоту бачила, як нафтові судна, ховаючись у береговому тумані, йшли у море зливати відходи. Вони викидали у море тисячі літрів густої і смердючої рідини, яку хвилі розносили повсюди. Але в той же час інші невеликі суденця наближались до нафтоналивних суден і заважали їм розвантажувати цистерни таким чином. На жаль, не завжди маленькі суденця встигали вчасно попередити забруднення морів.
Кенга із усіх сил забила крилами, щоб очиститись від бруду. Вона дзьобом згрібала багно, що вкривало її з голови до хвоста.
З п’ятої спроби Кензі вдалося злетіти. Але їй було неймовірно важко. Вона була молода і сильна, але все ж таки відчувала, що ось-ось впаде.
***
Великий чорний кіт ніжився на сонечку на балконі; він мурчав і роздумував про те, як йому добре, ліниво повертався, підставляючи сонечку то спинку, то животик.
Раптом він почув звук, який наближався щосекунди. Кіт підстрибнув, встав на чотири лапи, аж тут до його ніг впала брудна чайка.
Зорбас наблизився, а чайка намагалась піднятися, волочачи крила.
- Фу, яка ж ти брудна і смердюча! – сказав Зорбас.
- Я потрапила в чорне місиво. Чорну чуму. Прокляття морів. Я вмираю…, – жалібно простогнала чайка.
Зорбасу стало шкода бідну птаху.
- Не треба, не вмирай. Відпочинь трішки і полетиш далі.
Він, пересилюючи відразу, облизав їй голову.
- Я не знаю, чим тобі допомогти! – сказав засмучений Зорбас.
- Пообіцяй мені, що виконаєш мої три прохання, - прошепотіла чайка.
- Я обіцяю тобі що завгодно, – заспокоїв її кіт.
- Я зараз знесу яйце. По-перше, обіцяй, що ти його не з’їси. І опікуватимешся ним.
- Обіцяю! – погодився Зорбас.
- По-друге, пообіцяй піклуватися про нього, поки не вилупиться пташеня. І третє, обіцяй, що навчиш його літати, – сказала чайка, зазираючи коту в очі.
Зорбас подумав, що чайка з глузду з’їхала, але мужньо відповів:
- Я обіцяю все зробити, як ти кажеш!
Кенга востаннє подивилась на небо і заплющила очі навіки. Зорбас помітив, що з-під брудного пір’я викотилось яєчко в синіх цяточках.
***
Зорбас мусив з кимось порадитись, і він побіг до одного з італійських ресторанів у порту.
По дорозі Зорбас зустрів задиркуватих мусорних котів, але йому було не до бійок. Зорбасу необхідно було знайти мудрого кота Верховода, щоб дізнатись, як діяти далі.
Верховод вислухав сумну історію про чайку і сказав:
- Я не знаю, чим допомогти, але гадаю, що слід звернутися до Книголюба. Він черпає мудрість із розумних книг і, напевно, зможе щось порадити.
Вони разом побігли до старого Харрі. Харрі – бувалий морський вовк – усе своє життя збирав усяку всячину у багатьох портах світу, куди його заносила доля.
У Харрі було два улюбленця: Матіас, шимпанзе, який виконував обов’язки касира й охоронця невеличкого музею, де зберігалася, всяка всячина Харрі. А ще він грав у шашки зі старим моряком, звісно, дуже погано.
Другим улюбленцем був Книголюб, сірий малорослий і худющий кіт, який багато часу присвячував вивченню книг, які назбирав старий Харрі.
Матіас зустрів котів неприязно.
- Ану, платіть гроші! – грізно ошкірився він.
Зорбас висунув один кіготь і сміливо промовив:
- Що? А це бачив? – він поворушив кігтями. – Де це видано, щоб коти гроші платили? Ми до Книголюба.
Матіас прикинув, що пазурі Зорбаса, мабуть, дуже гострі і пропустив котів.
Коли вони зайшли в комірку Книголюба, той голосив:
- Який жах! О, який жах! Прокляті миші зжерли цілу сторінку атласу. Карта Мадагаскару зникла. О, горе!
- Ми розуміємо твоє горе, Книголюбе, але у нас теж важка проблема, – сказав Зорбас і повідав сумну історію про Кенгу.
- Так, так…, – промуркотів Книголюб, – тут не обійтися без енциклопедії.
Перегорнувши кілька десятків сторінок енциклопедії, коти дізнались багато цікавого, але відповіді на те, що робити з яйцем, не було.
- Найкраще – це зробити омлет! – сказав Книголюб.
- Ні слова про омлет! Адже Зорбас пообіцяв чайці-небозі піклуватися про яйце і пташеня. А обіцянки і чесне слово, що дає портовий кіт, – це закон! – урочисто заявив Верховод.
- Але ж я не знаю, що робити з яйцем! – замуркотів розгублено Зорбас. Усі подивились на Книголюба. А раптом у його чудовій книзі–енциклопедії знайдеться відповідь…
Довго листав пожовклі сторінки Книголюб і врешті сказав:
- Яйце потребує тепла, багато котячого тепла. Коротше кажучи, слід обережно лягти біля яйця і гріти його своїм теплом.
Зорбас повернувся додому, побачив яйце і влігся поруч. Він страшенно хвилювався і думав: «Хоча б не побачили інші коти, бо засміють», але обіцянка змушувала його дотримуватись слова. Він притиснув яйце до теплого животика, і, зігрітий сонячним промінням, заснув.
Уночі, під місячним сяйвом, коти поховали бідну Кенгу  і почали міркувати, що робити далі.
Верховод урочисто промуркотів:
- Усі обіцянки дуже важко виконати. Це надважке завдання, але честь портового кота – понад усе. А тому я наказую Зорбасу вигрівати яйце, а Книголюбу знайти у мудрих книжках все, що потрібно, щоб навчити пташеня літати. Це дуже непросто, бо, як відомо, коти не вміють літати.
***
Багато днів провів Зорбас, великий чорний і товстий кіт, біля яйця, захищаючи його і ніжно пересуваючи його пухнастими лапами час від часу. Дні здавались страшенно довгими, безкінечними, тому він дбав про яйце все старанніше, щоб прискорити появу пташеняти. Іноді лапи зводило судомою від того, що він мало рухався. Він відходив від яйця тільки тоді, коли треба було поїсти або дійти до ящика з пісочком. Бідний Зорбас аж схуд, але йому навіть на думку не спадало кинути яйце на призволяще.
Одного разу в квартиру зайшов товариш його господаря, щоб залишити Зорбасу їжу і поміняти пісок. Зорбас з переляку підскочив, прикриваючи своїм тілом яйце. Але хлопчик вирішив замести крихти, що валялись на підлозі, і Зорбас відчув, що зараз може статися непоправне. Він кинуся під ноги хлопчика, потерся об ноги, ніби благаючи:
«Іди звідси, будь-ласка, ти ж хороший хлопчик, але нічого не зрозумієш».
Хлопчик погладив кота і пішов на кухню за віником. Зорбас зібрав свої зусилля і тихенько, обережно покотив яйце під ліжко, а сам ліг поруч. Він лежав там до тих пір, поки йшло прибирання. Кілька разів віник зачіпав Зорбаса то за вуса, то за хвіст, але він тільки мурчав незадоволено, але з місця не сходив.
Коли хлопчик зачинив за собою двері, кіт піднявся і почав обережно викочувати яйце з-під ліжка. Звичайно вмостившись біля яйця, він з полегшенням позіхнув і задрімав.
Раптом Зорбас почув, ніби щось тріснуло. Він уважно оглянув яйце і побачив маленьку тріщину. Він злегенька торкнувся до яйця і тріщина збільшилась. Зорбас напружився і з цікавістю спостерігав, що буде далі. Трісь! Яйце розкололось, і маленьке мокре пташеня, витягнувши тонісіньку шийку, здивовано глянуло в очі великого товстого чорного кота.
- Мамо! – голосно запищало пташеня.
Кіт розгубився. Йому стало смішно й водночас дуже приємно. «Мама! Ги-ги!»
Пташеня виповзло з яйця, намагаючись стати на лапки, але вони такі слабенькі, що пташеня розтягнулося ледве не під живіт кота.
- Мамо! Хочу їсти! – пропищало воно, торкаючись  котячого животика.
Що ж йому дати поїсти? Книголюб нічого не промуркотів з цього приводу. Зорбас знав, що чайки харчуються рибою, але де ж її взяти. Пригостив пташеня яблуком, але воно ткнуло носиком і відвернулось.
- Хочу їсти! Мамо, їсти, я голодне! – верещало пташеня.
Зорбас тицьнув йому картоплину, але теж даремно. Та згодом кіт пригадав, що птахи їдять комах.
Він вискочив на балкон і почав ловити мух. Впіймавши, Зорбас відносив її пташеняті і знову біг на балкон.
Під балконом сиділи коти-хулігани і реготали, спостерігаючи за Зорбасом.
- Ой, сміхота! Наш товстун займається спортом. Дивись, як витанцьовує! Ги-ги-ги! Ти що, хочеш потрапити на конкурс краси? – гукали вони до Зорбаса.
Але він не звертав на них жодної уваги. Йому треба нагодувати маленьку ненажеру. Зорбас аж спітнів від напруги, а малеча верещала і верещала.
- Мамо! Мамо! Ще! Ще!
- Я тобі не мама, – спробував пояснити кіт.
Але пташеня жалібно пищало:
- Ні, ти моя мама! Найкраща в світі мама.
Зорбас засоромився, але не став заперечувати.
Увечері зібралися його друзі – портові коти і почали вихваляти пташеня, а заразом і Зорбаса. Великий товстий чорний кіт задоволено посміхався і щось мурчав собі під ніс. Він був вартий похвали, бо виконав два прохання Кенги. Пташеня було на славу. Горласте і ненажерливе!
- Друзі-коти! Є проблема. Пташеня треба добре годувати, а нічим. Я наловив йому трохи мух, але цього замало, – сказав Зорбас.
Верховод почухав за вухом і скомандував:
- Швидко до ресторану і принесіть сардинок.
Пташеня витягло довгу шийку і пропищало:
- Мамо, хто це?
Коти аж завмерли. Оце так! Воно називає Зорбаса «мамою!»
- Яке ж ти миле! Яке гарне! Яке ніжне! – замуркотіли в один голос коти.
Верховод уважно подивився на пташеня і промовив:
- Дві обіцянки, Зорбасе, ти виконав. Ми допоможемо тобі вигодувати пташеня. Але як навчити його літати?
Він знову почухав голову і задумався.
- Мамо, хочу їсти, – перервало його думки пташеня.
Усі коти кинулись виконувати його бажання.
***
Наступного дня почалися перші труднощі. Хлопчик, товариш господаря, знову прийшов нагодувати Зорбаса і поміняти йому пісочок. Як тільки кіт почув клацання у замку, одразу кинувся накривати горщиком для квітів пташеня. Накривши, сів зверху і звісив лапи.
Хлопчик здивовано поглянув на Зорбаса.
- Чи ти часом не захворів? Чому не зустрічаєш мене, не біжиш до годівниці? Чого це ти всівся на горщик?
Кіт мовчки спостерігав за рухами хлопчика і роздумував: «А, може, слід показати пташеня? Хлопчик подумає, що я хочу його з’їсти, забере з собою і подбає про нього».
Та ні! Ні в якому разі! Він обіцяв чайці доглянути чайченя і обов’язково виконає обіцянку.
Хлопчик пішов, і Зорбас витягнув пташеня з-під горщика. Але від хвилювання йому стало недобре, тож попрямував прямо до ящика з пісочком.
Пташеня лишилось на балконі. Раптом десь узялися коти-хулігани, які побачили на балконі смачну здобич. Вони, помахуючи хвостами, підповзли до чайченяти і роздумували, як поділити несподіваний сніданок.
- Мамо! Рятуй! – заверещало пташеня.
Зорбас стрибнув, як лев. Випустивши свої гострі пазурі, він приземлився між котами. Потім кинувся в бійку, добряче подряпав вуха негідникам.
- Мамо! Вони хотіли мане з’їсти! – пожалілось пташеня.
- Це ваш синочок? Ми не хотіли його образити. Він такий гарненький, – навперебій замуркотіли коти.
Зорбас не слухав це надокучливе м’явкання. Про всяк випадок він ще кілька разів пройшовся пазурами по спинах котів-хуліганів, і ті що було сили побігли геть.
- Мамо, ти така хоробра! – задоволено пропищало пташеня.
Зорбас зрозумів, що на балконі тримати чайченя небезпечно. Але в кімнаті теж не можна, бо воно залишить свій послід.
- Підемо прогулятися, – промуркотів кіт, а сам подумав, що треба знайти надійне місце для пташеняти.
***
Портові коти зібрались в помешканні Харрі. Поміркувавши, вирішили, що ні в якому разі пташеня не можна залишати в квартирі. Там його підстерігало багато небезпек. І навіть не стільки від котів-хуліганів, як від товариша сім’ї, хлопчика, що доглядав Зорбаса.
- Люди, на жаль, бувають жорстокі, – міркував Верховод.
- Так-так, чого варта шкода від злиття у море нафтових відходів. Бідна чайка померла від їх злочинної звички труїти море.
Після невеликої наради було вирішено, що Зорбас з пташеням якийсь час поживуть у помешканні Харрі. Коту доведеться кожен ранок іти додому, щоб хлопчик нічого не запідозрив, а потім знову повертатись до чайченяти.
- Взагалі, пора якось назвати наше пташеня, – зауважив Верховод. – Тільки, як дізнатись, воно жіночого чи чоловічого роду?
- Треба звернутись до Книголюба. Нехай він пошукає у своїх розумних книгах, якої статі наш вихованець, – сказав Зорбас.
Коти на знак згоди помахали хвостами.
А поки всі вирішували свої невідкладні завдання, пташеня гуляло собі серед пташиних опудал. Воно розглядало дроздів, папуг, туканів, павичів, та раптом зупинилося: на нього витріщились червоні хижі очі. Це був величезний пацюк.
- Мамо! Рятуй! – пропищало пташеня.
Зорбас в одну мить підскочив до маляти. І це було вчасно: саме в ту хвилину пацюк простягну свої гидкі лапи до шийки пташеняти.
- Вона хоче мене з’їсти, – пищало чаєня і тулилось на Зорбаса.
- Веди мене до начальника всіх пацюків, – звелів кіт. – І то негайно. Я з ним помуркочу трохи.
Пацюк невдоволено фиркнув, але мусив підкоритися.
По дорозі до високого начальства Зорбаса супроводило безліч бридких пацюків. Вони дражнилися і з ненавистю дивилися на великого чорного товстого кота.
- Товстун, товстун, товстун! Гей, ти, шмат сала, віддай нам пташеня!
Але Зорбас не зважав на образи. Коли він побачив начальника всіх пацюків, то не витримав і стрибнув йому на спину. Пазурами, які були його серйозною зброєю, він вчепився у загривок здоровенного пацюка. Той заскавчав і спробував вирватися із міцних обіймів.
- Я тобі видряпаю твої щурячі очі, я роздеру тобі товсте пузо, якщо ти не залишиш у спокої пташеня.
- Я згоден, але й ви, коти, повинні піти на поступки. Дозвольте моїм підлеглим пацюкам гуляти по двору, – попросив головний начальник.
Зорбас відпустив його і сказав, що пацюки можуть вільно ходити по двору, але тільки вночі, коли люди сплять.
***
Минуло три дні, і серед портових котів з’явився кіт Морехід.
Він був улюбленцем екіпажу землечерпалки, з яким подорожував багато років.
Морехід голосно муркотнув і переступив володіння Харрі. Шимпанзе Матіас побачив кота і розгублено закліпав очима.
- Гей, блохастий, не вмієш вітатися, то плати за вхід!
- Це ти мене обізвав блохастим? А ну, геть з дороги, макака! – наказав Морехід і пройшов повз Матіаса.
Верховод радо зустрів Морехода.
- Добре, що ти прийшов. Ти нам дує потрібен.
Коти швидко розповіли Мореходу про історію чайки і чайченяти та попросили допомогти розібратися, хто ж воно, те чайченя. Самець чи самочка?
Морехід уважно розглядав пташеня, роздував його пір’ячко і нарешті урочисто повідав:
- Клянуся клешнями рака, це -- найчарівніша самочка, яку мені доводилось бачити!
Зорбас гордо та задоволено лизнув голову пташеняти. Він безмежно полюбив це тендітне створіння і тішився тим, що його хвалять інші.
Кіт Верховод мудро зауважив:
- Взявши до уваги, що пташеняті довелось перебувати під нашою опікою, пропоную назвати його Афортуназою, що означає Щасливиця. - Клянуся зябрами мерлана, що це прекрасне ім’я, воно дуже підходить вашій красуні.
Усі коти одночасно замуркотіли, схвалюючи вибір імені.
***
Афортуназа зростала в оточенні портових котів, які дарували їй свою любов і ніжність. Згодом вона перетворилась з малого пташеняти на прекрасну чайку з шовковистим сріблястим пір’ям.
Тим часом, Книголюб перегорнув тисячі сторінок, але ніде не міг знайти відповіді на питання: як навчити літати чайку.
Афортуназа наблизилась до Книголюба:
- А що ти хочеш відшукати у своїх книгах?
- Хочу знайти пораду, як навчити тебе літати, – не відриваючи голови від книг, промовив Книголюб.
- А навіщо? Я не хочу літати, я хочу бути котом, і літати мені ні до чого, – сказала Афортуназа.
Вона відвернулась і пішла до каси, де сидів шимпанзе Матіас.
- Геть звідси, крилата гидото! – заверещав Матіас.
- Ти чого кричиш, пане Шимпанзе? – запитала Афортуназа делікатно.
- Тому що ви, птахи, тільки капостите скрізь, більше нічого не вмієте.
- Помиляєшся, пане Шимпанзе, я не птаха, я кіт, до того ж дуже акуратний.
- Ха-ха-ха! Ця шайка блохастих котів переконала тебе, що ти кіт? Ти б хоч глянула на себе та на них: у тебе крила, дві лапи, пір’я. Який же з тебе кіт? Ось почекай, вони тебе відгодують, а потім з великим задоволенням з’їдять, – шимпанзе облизався, ніби сам щойно посмакував свіжою пташиною.
Увечері чайка відмовилась від вечері.
Зорбас схвильовано запитав:
- Ти відмовляєшся від своїх улюблених кальмарів? Може тобі зле, може ти захворіла?
- Ага, ви хочете мене відгодувати, а потім з’їсти, або віддати на поталу пацюкам! – І чайка розповіла про свою бесіду з Матіасом.
- Злий і нерозумний шимпанзе, – сказав Зорбас. – Ми любимо тебе і ніколи не дозволимо нікому тобі заподіяти зло. Крім того, я дав клятву твоїй мамі і, що б не сталося, а слова свого дотримаюсь.
Зорбас зрозумів, що треба прискорити навчання чайки, щоб вона нарешті змогла літати.
Але скільки не старались коти пояснити, як саме потрібно злітати, у них нічого не виходило. Коти самі мало не злітали догори, але падали ниць, так само, як і чайка. Врешті чайка заплакала:
- Я ні до чого не здатна. Я не вмію і ніколи не навчуся!
Зорбас ласкаво облизував їй голівку і заспокоював:
- Ніхто з перших кроків не досяг успіху, все в тебе вийде, не журись.
Сімнадцять разів намагалась Афортуназа злетіти, та все марно.
Зорбас довго роздумував, а далі промовив:
- Я обіцяв чайці навчити літати її пташеня. Ви свідки, ми всі старалися, але нічого в нас не вийшло. Я прошу дозволу частково порушити клятву, тобто звернутися за допомогою до того, кому під силу навчити премудрості польоту пташеня.
Коти спочатку розгнівались, але швидко заспокоїлись, бо усвідомили, що самі справитись не зможуть.
Верховод подумав і сказав:
- Нам може допомогти тільки людина, і я таку людину знаю.
***
Бубуліна, чарівна чорно-біла кішечка, обожнювала квіти і чинно обходила вазони, які стояли на терасі. Вона дуже любила свого господаря, задумливого поета, і нікого не підпускала до нього.
Бубуліна ні з ким на хотіла ділити ту ніжність, яку зрідка їй дарував поет. Коли Зорбас з’явився біля оселі Бубуліни, вона настовбурчилась і запитала:
- Ти хто такий? Що тобі потрібно?
З тераси доносилась приємна музика, і Зорбасу навіть захотілося підспівати.
Поет почув муркотіння, що дуже віддалено нагадувало спів, і вийшов на терасу. Він побачив кумедну картинку: Бубуліна сиділа, роззявивши рота, а великий чорний товстий кіт, підтримуючи хвоста, як мікрофон, муркотів якусь мелодію.
Поет розсміявся. Зорбас образився і сказав:
- Нічого смішного! Як умію, так і співаю! А взагалі я до вас у справі.
- Ти що, вмієш говорити? – здивувався поет.
- Умію, то й що? Впустіть мене в дім! – сказав Зорбас. – А взагалі я не говорю, а муркочу, але роблю це на багатьох мовах.
Зорбас зручно вмостився у кріслі і повідав сумну історію про чайку, чайченя і свої обіцянки. Поет уважно вислухав кота, потім надовго задумався, заплющивши очі. Зорбасу навіть здалося, що поет заснув, і він голосно кахикнув. Поет розплющив очі, погладив Зорбаса по чорній товстій спинці і сказав:
- Я тобі, друже, обов’язково допоможу.
           І повідав Зорбасу таємницю польоту птахів.
***
І ось настав день, коли мав здійснитися політ Афортунази. Над містом нависла пелена дощу, віяло свіжістю вологої землі.
Зазвучали дзвони церкви Святого Михаїла, відбиваючи дванадцяту годину ночі. Зорбас дуже хвилювався. Він лобом пробив скло до оселі Харрі, де перебувала Афортуназа, але незважаючи на закривавлену голову, кинувся до чайки. Ніжно обняв її, облизав і передав до рук поета. Чайка трохи злякано глянула на Зорбаса:
- Куди він мене несе? Я не хочу, я боюсь!
- Не бійся, люба, він навчить тебе літати! – заспокоїв кіт.
Поет з чайкою під пахвою, Харрі, Зорбас, а за ним інші портові коти полізли на дзвіницю Святого Михаїла. З висоти було видно все місто.
- Мамо, мамо, мені страшно, – зойкнула чайка.
- Ти полетиш, Афортуназо! – пообіцяв Зорбас. – Дивись, як чудово в небі. Відчуй силу дощу, розправ крила!
Чайка розправила крила і зробила крок до кінця балюстради.
- Лети! Зараз усе небо буде твоїм, – схвильовано промовив кіт і злегенька підштовхнув чайку. Він уявив, як він разом з нею  вистрибнув із вікна, але ж впав на землю, як усі коти на чотири лапи, не забившись… А чаєчка полетіла…
Вона й справді швидко злетіла вгору, а потім з темних небес долинув її голос:
- Зорбасе, я люблю тебе! Я тебе ніколи не забуду! Я люблю всіх котів! Я люблю всіх вас…
Уся компанія дружно спостерігала за віртуозним польотом Афортунази, яка граціозно кружляла над нічним містом. Час від часу вона підлітала до своїх друзів, і вони чули, як вона радісно кричала:
- Я лечу! Зорбасе, я вмію літати!
Поет погладив спинку кота:
- От і добре, Зорбасе, ми свого досягли.
- Так, на краю безодні вона зрозуміла головне – літати може той, хто насмілиться це зробити.
Усі почали спускатися сходами донизу. Один лише Зорбас залишився милуватися чайкою. Він ніяк не міг зрозуміти, що ж це так зволожує йому очі, чи то краплі дощу, чи то сльози. Так, сльози, непрохані сльози стояли у жовтих очах Зорбаса, великого чорного і товстого кота, доброго кота, благородного кота, портового кота.
                                                                           Л.Сепульведа (Переклад Л.Глазунової)
____________________________________________________________________
Невигадані історії про розумних тварин, які завжди поруч з людиної, особливо, коли вона потребує допомоги

Одні з найрозумніших і відданіших тварин -- собаки. Про особливо дружні стосунки собак і людей, про відважні вчинки собак, які допомагали людям, рятували їх від небезпеки, інколи навіть ціною власного життя, написано багато історій, створені художні фільми.
Великі та красиві собаки -- сенбернари, наприклад, уславилися своїми здібностями рятувати людей в горах, у дуже складних умовах . Помітивши людину, яка лежить на снігу, сенбернар обов’язково спробує підняти її,, або ж хоча б перевернути на бік. Якщо людина не подає ознак життя, собака лягає поруч, і притискається до людини всім тілом, намагаючись зігріти її. Сенбернари мають здібності находити людей і під снігом. В одного з найвідоміших рятувальників Альпійських гір був пес на прізвисько Баррі. Кожного року він рятував до чотирьох людей. Одного разу Баррі врятував дитину, яка втратила свідомість. Він не тільки відшукав дитину, яка лежала на краю прірви, але й зумів привести її до тями, а потім перенести в безпечне місце. Згодом Баррі навіть поставили пам’ятник.
А це -- тварини, життя яких пов’язане з безліччю легенд і правдивих історій,  – дельфіни. ЩеДавньо грецькі легенди розповідали про напрочуд розумних тварин, які допомагали людям  у скрутних випадках і рятували тих, хто тонув, хто запливав далеко і не міг повернутися.
Одна з історій розповідає про те, як чоловік під час шторму на морі втратив човна і залишився тільки з рятувальним матрацом. Була ніч, чоловікові було страшно, він мріяв тільки про одне: «Скоріше б настав ранок!» Поступово шторм вщухав, але раптом з’явилася акула. Чоловік став сильно бити руками по воді, намагаючись спрямувати матрац подалі від місця, де побачив хижака. І тут він побачив круглі  та блискучі голівки дельфінів. Вони підпливли ближче до чоловіка і почали кружляти навколо, захищаючи  його від акули. Один з дельфінів став штовхати матрац голівкою, а за ним -- другий і третій. Коли зійшло сонце, чоловік побачив, що він у відкритому морі,  але зрозумів – дельфіни штовхають матрац у бік берега. Надвечір люди на березі побачили зграю дельфінів, які ніби гралися навколо продовгуватого предмета. У бінокль вони розгледіли людину. Через кілька хвилин рятувальники підняли на борт катера змученого, але живого чоловіка…
А ось випадок, коли дельфіни шукали допомоги в людей. Біля Алушти дельфіни довго кружляли навколо човна рибалок, ніби вказуючи шлях до моря. Та коли рибалки вирушили слідом за зграєю, вони побачили буй з частиною рибацької сітки, у якій заплуталося мале дельфеня. Люди звільнили тваринку і вирушили до берега, а зграя дельфінів, ніби дякуючи, супроводжувала човен до самого берега.
                                                                                                          

До уроку 8
ГИДКЕ КАЧЕНЯ
…Так добре було за містом, було літо! Жито жовтіло, овес зеленів, сіно склали в копиці, і на зеленому лузі ходив чорногуз на своїх довгих червоних ногах та белькотав по-єгипетськи,- цієї мови він навчився від матері. За полями та луками йшли великі ліси, а в гущавині лісів були глибокі озера. Справді, чудово було за містом влітку!
У сонячному сяйві лежав старий хутір, обведений глибоким каналом. Від стін каналу до самої води росли величезні лопухи, такі високі, що маленькі діти могли сховатись під ними, стоячи на весь зріст. Там було так дико, як у глухому лісі, і там, у своєму гнізді, сиділа качка. Вона висиджувала каченят. Сиділа вона вже давно, їй набридло сидіти, а гості приходили до неї не часто. Іншим качкам було приємніше плавати в каналах, ніж сидіти тут, під лопухами, та кахкати з нею.
Нарешті, яйця почали тріскатись одне за одним.
- Піп-піп! - почулося звідти, і всі жовтки в яєчках ожили й висунули голівки.
- Ках-ках! - відповіла качка. Каченята незграбно повилазили, як уміли, і озирнулись на всі боки під зеленим листям,- мати їм дозволила дивитись скільки завгодно, бо зелений колір корисний для очей.
- Який світ великий! - дивувались малята.
Ще б пак! Зараз для них було-куди більше простору, ніж у яйцях!
- Ви думаєте, що це вже й весь світ? - сказала мати.- Він тягнеться ще далеко, ген по той бік садка, аж до ниви, але там я й сама ніколи не бувала. Ну, ви вже всі тут? - спитала вона, встаючи.- Ой, ще ні! Найбільше яйце і досі лежить... І коли цьому буде кінець? Скоро мені це зовсім набридне,- і вона сіла знову.
- Ну, як справи? - спитала стара качка, що прийшла її одвідати.
- Довго тягнеться з одним яйцем,- відповіла качка-мати, що сиділа,- ніяк не хоче тріскатись. Але подивись на інших,- чи це не наймиліші каченята з усіх, яких ми бачили? Усі як одне - викапаний батько? А він, негідник, навіть не відвідав мене ні разу.
- Ану, покажи мені те яйце, що не хоче тріскатись,- сказала стара качка.- Повір мені, це індиче яйце! Мене теж колись обдурили так, і я мала багато лиха й клопоту з малим. Вони ж бояться води! Я їх ніяк не могла туди загнати; я вже й кахкала й клацала, але нічого не допомагало. Ну, покажи мені яйце! Так і є! Це індиче! Залиш його краще та йди вчити своїх дітей плавати.
- Ні, я ще трошки посиджу,- відповіла качка-мати.- Коли я вже так довго сиділа, то можу посидіти ще трохи.
- Ну, як хочеш! - сказала стара й пішла. Нарешті, тріснуло велике яйце.
- Піп-піп! - промовило пташеня і видряпалося звідти. Воно було таке велике та гидке!
Качка подивилась на нього.
- Яке воно величезне! - сказала вона.- Жодне не схоже на нього. А може, це й не індича!? Ну, та це ми скоро побачимо. Воно увійде в воду, хоч би мені довелось його туди й силою штовхнути!
Другого дня була чудова ясна погода. Сонце виблискувало на всіх зелених лопухах. Качка-мати з усією своєю родиною пішла до канави. Плюсь! - стрибнула вона в воду.
- Ках-ках! - покликала вона, і каченята одне за одним плюснули туди. Спочатку вода покрила їх з голівками, але вони вмить виринули і зовсім добре попливли.
Ніжки працювали самі собою, каченята всі були на воді, навіть погане сіре пташеня плавало з усіма.
- Ні, це не індича,- сказала качка,- бач, як гарно
гребе воно лапками, як рівно тримається! Це моє рідне дитя! Ні, справді, воно нічогеньке, коли до нього добре придивитись.
- Ках-ках! Ідіть до мене, я мушу вивести вас у великий світ, представити вас на пташиному подвір'ї. Тільки тримайтесь ближче коло мене, щоб ніхто на вас не наступив, а головне - бережіться кішки.
І вони пішли на пташине подвір'я.
Там стояв жахливий галас. Дві родини качок билися за риб'ячу голівку, а дісталася вона кішці.
- Дивіться, так буває на світі,- сказала мати каченятам, облизуючи язиком дзьобик, бо їй самій хотілося риб'ячої голівки.
- Ну, ну, ворушіть лапками,- мовила вона.- Дивіться привітайтеся та нижче вклоніться отій старій качці. Вона тут найзнатніша. Вона іспанської крові, через те така гладка, і, бачите, в неї червоний клаптик на нозі. Це надзвичайно красиво і найвища відзнака, яку тільки може мати качка. Це значить, що її не хочуть загубити, і її мусять пізнавати і тварини й люди. Шаркніть їй ніжкою- не загинайте лапок всередину. Добре виховане каченя широко розставляє ноги, як це роблять батько й мами - ось так; ну, схиліть шийки і скажіть - ках!
Вони так і зробили.
Але всі інші качки оглядали їх і казали вголос:
- Дивіться! Ще ціла юрба! Ніби нас самих тут мало. Фу! Яке гидке одне каченя, ми його не потерпимо!
І вмить одна з качок підбігла до каченяти і скубнула його за потилицю.
- Облиш його! - сказала качка-мати.- Воно ж нікому нічого поганого не зробило.
- Може, й так, але воно ж таке велике та незграбне,- відповіла качка, що скубнула каченя,- а тому його треба прогнати!
- Хороші дітки в цієї матері,- промовила стара качка з клаптиком на нозі,- усі гарні, крім одного, який не вдався. Я б хотіла, щоб його виправили!
- Це неможливо, ваша милість,- сказала качка-мати,- воно хоч некрасиве, але в нього хороша вдача, і плаває воно теж чудово. Я навіть дозволю собі сказати, що ліпше за інших. Я гадаю, воно покращає з часом або принаймні хоча ростом меншим стане. Воно надто довго лежало в яйці і тому не має належного вигляду,- і вона почухала йому спинку й погладила пір'ячко.- До того ж це селезень,- продовжувала вона,- а для них зовнішність не так багато значить. Я думаю, він буде дужим і виб'ється на дорогу!
- А інші каченята дуже милі,- сказала стара качка.- Ну, будьте як дома, а якщо знайдете риб'ячу голівку - принесіть її мені.
І каченята стали поводитись як дома.
Але бідне каченя, що останнім вилупилося з яйця і було таке погане - клювали, штовхали, глузували з нього і качки і кури.
- Воно занадто велике! - казали всі. А індик, що народився із шпорами на ногах і через це вважав себе за імператора, надувся і, як пароплав на всіх парусах, підбіг до каченяти, забелькотів так сердито, що гребінь у нього зовсім почервонів.
Бідне каченя не знало куди подітись. Його пригнічував власний гидкий вигляд і те, що воно було посміховищем цілого пташиного двору.
Так минув перший день, а далі ставало все гірше й гірше. Усі гнали бідне каченя - навіть його брати та сестри сердились на нього і завжди казали: «Хоч би кішка тебе з'їла, гидку потвору!» І навіть мати казала: «Хоч би мої очі тебе не бачили!» Качки скубли його, кури клювали, а дівчина, яка годувала птахів; штовхала його ногою.
Нарешті, каченя не витримало, побігло і перелетіло через паркан. Маленькі пташки, що сиділи в кущах, перелякано пурхнули.
«Це тому, що я таке гидке»,- подумало каченя і заплющило очі, але одразу ж побігло далі.
Воно опинилося на великому болоті, де жили дикі качки. Цілу ніч пролежало там каченя, втомлене та засмучене. Вранці дикі качки злетіли вгору і помітили нового товариша.
- Хто ти? - спитали вони, і каченя поверталося на всі боки й вклонялося, як уміло.
- Ти таке поганюче,- сказали дикі качки,- але це нам байдуже, якщо ти не одружишся ні з ким з нашої родини.
Бідне! Воно, звичайно, і не думало про одруження, тільки б йому дозволили полежати в очереті і напитися трохи болотяної води.
Так пролежало воно цілих два дні, а потім прилетіли два диких гусачки. Вони недавно лише вилупилися з яєць, а тому були дуже зухвалі.
- Слухай, друже,- сказали вони,- ти такий нечупара, що не можеш нам заважати. Хочеш жити з нами і бути перелітним птахом? Тут недалечке є інше болото, там живуть гарненькі дикі гуски-панночки. Вони вміють казати: «Рап-рап!» Ти такий потворний, що ще, чого доброго, матимеш у них великий успіх.
Піф! Паф! - почулося раптом, і обидва гусачки впали мертвими в очерет, а вода почервоніла від їхньої крові.
Піф! Паф! - залунало знову, і цілі табуни диких гусей знялися над очеретом.
Ще і ще лунали постріли.
Це було велике полювання. Мисливці обступили все болото, деякі навіть засіли на вітах дерев, що простяглися далеко над очеретом. Сивий дим хмарами оповивав дерева і стелився ген над водою. По болоту ляпотіли собаки - ляп-ляп! Комиші та осока хиталися на всі боки. Який це був жах для бідного каченяти! Воно повернуло голову, щоб заховати її під крило, але в ту ж мить страшний величезний собака опинився перед ним. Він висолопив язик, а очі його горіли люто, жахливо. Він простяг свою морду просто до каченяти, показав гострі зуби і - ляп-ляп - пішов далі, не схопивши каченяти.
- О, яке щастя!- зітхнуло каченя.- Я таке гидке, що навіть собака не схотів мене вкусити.
І воно причаїлося в очереті й лежало нерухомо, поки свистав дріб і постріл лунав за пострілом.
Тільки опівдні стало спокійно, але бідне каченя не наважувалось підвестися. Воно почекало ще кілька годин, потім обережно озирнулося і дременуло щосили якнайдалі від болота.
Воно бігло через поля і луки, але знялася така буря, що йому важко було рухатись.
Надвечір каченя дісталось до маленької вбогої хатинки. Вона була така стара, що от-от готова була впасти, але сама не знала, на який бік, а тому лишалася стояти.
Буря так скаженіла і підхоплювала каченя, що воно мусило сідати на землю. Погода ставала все гіршою та гіршою.
Вітер все дужчав. Що було робити каченяті?
На щастя, воно помітило, що дверцята хатинки зіскочили з однієї завіси і так покривилися, що можна прослизнути крізь щілину в кімнату. Так воно й зробило.
У хатинці жили бабуся з котом та куркою. Кота вона звала «синочком». Він умів вигинати спину дугою та воркотіти. Він навіть пускав іскри, коли його гладили проти шерсті. В курки були зовсім маленькі, куці ніжки, і тому її звали «Курочка-куцоніжка». Вона несла хороші яєчка, і бабуся любила її, як рідну дитину.
Уранці вони відразу помітили чуже каченя, і кіт почав воркотіти, а курочка кудкудакати.
- Що там таке? - спитала бабуся і подивилась навколо. Але вона недобачала, і їй здалося, що це заблукала жирна качка, а не каченя.- Це хороша знахідка,- сказала бабуся,- тепер у мене будуть і качині яйця. Коли б це тільки не був селезень! Ну, та ми можемо про це дізнатися!
І от каченя залишили на три тижні на пробу, але яєць воно не несло. Кіт був хазяїном у хаті, а курка почувала себе хазяйкою, і вони завжди казали: «Ми і світ», тому що вважали себе половиною світу і до того ж кращою. Каченяті здавалося, що можна бути іншої думки з цього приводу, але заперечень курка не терпіла.
- А вмієш ти нести яйця? - питала вона.
- Ні.
- Ну, то краще помовч! І кіт питав:
- А ти вмієш вигинати спину, воркотіти та пускати іскри?
- Ні.
- Значить, ти не можеш мати своєї думки, коли говорять розумні люди.
Каченя ховалося в куток, і настрій у нього був поганий. Воно згадувало свіже повітря і сонячне проміння. Раптом йому так захотілось поплавати на воді, що воно не витримало і сказало про це курці.
- Що з тобою сталося? - здивувалась курка.- Тобі нічого робити, тому й лізуть у голову такі дурниці; неси яйця або воркочи,- і все пройде!
- Але це так добре - плавати на воді,- сказало каченя.- Так чудово почувати її над головою і пірнати до самого дна!
- Справді, велика втіха! - сказала курка.- Та ти збожеволіло! Спитай хоч кота - він найрозумніша істота, яку я знаю,- любить він плавати або пірнати? Я вже не кажу про себе. Спитай, нарешті, саму нашу хазяйку, стару бабусю - розумнішої за неї нема нікого на світі. Ти думаєш, у неї є бажання плавати або пірнати в воду з головою?
- Ти мене не розумієш! - промовило каченя.
- Ми тебе не розуміємо! Та хто ж тоді може тебе зрозуміти? Ти хочеш бути розумнішим за кота і бабусю, про себе я вже й не говорю. Не дурій, дитино, а дякуй за все те хороше, що для тебе зроблено. Хіба ти не живеш у теплій кімнаті, не маєш товариства, від якого можеш дечого навчитись? Але ти дурний базіка, і з тобою не варт говорити. Повір мені, я бажаю тобі добра. Я кажу неприємні речі, але з цього тільки й можна пізнати справжніх друзів. Навчися ж нести яйця або воркотіти та пускати іскри.
- Мені здається, я краще піду світ за очі,-сказало каченя.
- Щасливої дороги! - відповіла курка.
І каченя пішло. Воно плавало по воді, пірнало, але через те, що було таке гидке, всі тварини зневажали його.
От настала й осінь. Листя в лісі пожовкло і поруділо. Вітер зривав його так, що воно аж танцювало в повітрі. Стало холодно, важких хмар сипався град і сніг. На тину стояв крук і кричав від холоду: «Кру! Кру!» Справді, можна було замерзнути, лише подумавши про такий холод. Напевне, бідному каченяті було не дуже добре.
Якось увечері, коли сонце так красиво заходило, вийшла з кущів зграя чудових великих птахів. Каченя ніколи не бачило таких прекрасних створінь. Сліпучо-білі, з довгими гнучкими шиями, це були лебеді. Вони дивно закричали, махнули розкішними білими крилами і полетіли у теплі краї, за безмежні моря.
Лебеді піднеслися високо-високо, а маленьке гидке каченя охопило дивне хвилювання. Воно закрутилось на воді, як колесо, витягло шию високо вгору і закричало так голосно і так чудно, що само злякалось. О! Воно не могло відірвати погляду від прекрасних птахів, від щасливих птахів, і, як тільки вони зникли з його очей, каченя пірнуло на дно, а коли випливло - було само не своє.
Воно не знало, як звуть цих птахів, куди вони полетіли, але так полюбило їх, як нікого ніколи. Каченя їм зовсім не заздрило, йому навіть не могло спасти на думку - забажати такої краси. Воно було б раде, якби хоч качки терпіли його між собою. Бідне гидке каченя!
А зима стояла така холодна, така холодна!
Каченя мусило весь час плавати, щоб не дати воді замерзнути навколо себе. Але щоночі ополонка, в якій воно плавало, все меншала і меншала. Морози були такі, що аж крига тріщала на ставку. Каченя мусило безперервно працювати лапками, щоб крига не закувала його в ополонці. Нарешті, воно знесилилось, стало зовсім тихе і примерзло до криги.
Уранці проходив мимо селянин і побачив каченя. Він підійшов ближче, пробив кригу своїм чоботом, узяв каченя і відніс додому жінці. Каченя відігріли, та от діти захотіли погратися з ним, але каченя подумало, що вони хочуть зробити йому щось зле, і кинулось з переляку в глечик з молоком. Молоко так і бризнуло по кімнаті. Хазяйка закричала, сплеснула руками. А каченя влетіло в діжку з маслом, а потім у макітру з борошном. Ой, на кого воно було схоже! Жінка кричала  і ганялася за ним з кочергою. Діти бігали, гасали по кімнаті, ловлячи каченя. Вони голосно кричали й сміялися.
Добре, що двері були відчинені, і каченя крізь них стрибнуло в кущі, на свіжий холодний сніг, і впало, зовсім знесилене.
Але надто сумно було б розповідати про всі ті прикрості та нещастя, яких зазнало каченя тієї суворої зими.
Воно лежало на болоті, в комишах, коли сонце знову тепло засяяло. Заспівали жайворонки - прийшла чудова весна.
І каченя враз стрепенуло своїми крилами, вони зашуміли дужче, ніж раніше, легко підняли його, і, перш ніж каченя збагнуло, в чім справа,- воно опинилося у величезному саду, де стояли в цвіту яблуні, і бузок розливав свої пахощі, і де його довгі зелені віти схилялися над широкими каналами.
О! Тут було так прекрасно! Так пахло весною! І раптом з кущів осоки випливли три чудові білі лебеді. Вони зашуміли крилами і легко попливли по воді. Каченя пізнало чудових птахів, і незвичайний сум охопив його.
«Я полечу до них, до цих величних птахів! Хай вони заклюють мене насмерть за те, що я - таке гидке - насмілилося наблизитись до них. Але однаково! Краще хай вони вб'ють мене, ніж терпіти, як скубуть качки, клюють кури, штовхає дівчина, що доглядає пташиний двір, терпіти знову лиху зиму і всі нещастя».
І воно кинулось у воду і попливло до чудових лебедів. Ті, побачивши його, полинули назустріч, шумлячи пір'ям.
- Убийте мене! - промовило бідне каченя і схилило голову до поверхні води, чекаючи смерті. Але що побачило воно у прозорій воді? Воно побачило себе самого, але це вже був не незграбний попелястий птах, гидкий та потворний,- це був лебідь. Нема в тому біди, що з'явився на світ в качиному гнізді, якщо вилупився з лебединого яйця.
Тепер він навіть радів, що зазнав стільки лиха та горя. Він багато перестраждав і тому міг краще відчути своє щастя і ту велич, що оточувала його. А великі лебеді плавали навколо нього і пестили його своїми дзьобами.
В садок прибігли маленькі діти, вони кидали хліб і зерна, і найменше закричало:
- Ой, ще новий!
І інші діти підхопили і раділи теж.
- З'явився ще новий!
Діти плескали в долоні, танцювали, потім поскликали батька й матір, кидали в воду хліб і тістечка, і всі кричали:
- Новий найкращий! Такий молоденький! Такий чудовий!
І старі лебеді схилилися перед ним. А він зовсім засоромився і сховав голову під крило, сам не знаючи чому. Він згадував той час, коли всі глузували з нього і проганяли його. А тепер усі кажуть, що він найпрекрасніший з найпрекрасніших птахів.
Бузок простягав свої віти до нього в воду, сонце сяяло ласкаво й тепло.
Його крила зашуміли, гнучка шия піднялася, і він на повні груди радісно крикнув:
- Про таке щастя я навіть і не мріяв, коли був гидким каченям!
                                                                                                   Г. Х. Андерсен

До уроку 15.
ІКОНОПИСНЕ ЧУДО МИКОЛАЯ "МОКРОГО"
В СВЯТО-МАКАРІЇВСЬКІЙ ЦЕРКВІ.
Свято-Макаріївський храм у Києві прикрашає чудова ікона Святителя Миколая Мір Лікійських (твір народного художника України Івана Їжакевича), яка має пряме відношення до славетної київської іконописної школи.
Святий Миколай Чудотворець, архієпископ Мір Лікійських (IV ст.), котрий уславився ще за життя даром чудотворіння та щедрою допомогою знедоленим, користувався на Руси, а згодом і в Україні, винятковою популярністю і пошаною.
В одній з оповідей ідеться про подружжя, яке відправилося на прощу у Вишгород до мощей Бориса і Гліба у день їх пам'яті. Повертались вони до Києва Дніпром у човні. В дорозі жінка задрімала й випустила з рук у воду немовля. Батьки дитини у відчаї звернулися до Св. Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. І справді, наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою на зачинених ззовні полатях Софії Київської під іконою Св. Миколая: "...дитя лежаще мокро перед образом св. Миколая".
Відтоді ця Софійська ікона одержала назву Миколая «Мокрого» і стала однією з перших чудотворних ікон на Руси. Майже до нашого часу вона містилась на хорах Софійського собору в іконостасі Миколаївського вівтаря, займаючи місце храмового образу. В 1943 р. під час відходу німецьких окупантів з Києва ікона зникла, і сьогодні її місцезнаходження невідоме.
Незважаючи на видатне історико-культурне значення пам'ятки, що мала статус національної святині, в радянські часи досліджень, присвячених їй, практично не було. Та й у дореволюційній літературі зустрічаємо досить скупі відомості про неї, і, хоч ікону згадують численні видання, лише у двох з них вдалося побачити її знімки, що дало змогу встановити, який вона мала вигляд.
За іконографічним типом, це - поясне фронтальне зображення Святителя з непокритою головою без митри й панагії. Правою рукою він благословляє предстоящого, у лівій руці -- Євангеліє. В обох верхніх кутках ікони зображені Спас і Богоматір, що вручають святителю Євангеліє й омофор, що ілюструє церковний переказ про участь Св. Миколая в першому Вселенському соборі в 325 р. Ведучи полеміку з єретиком Арієм, Миколай дав йому ляпаса, за що був покараний: його позбавили єпископських ознак і ув'язнили. Та сталося чудо - в темниці до нього з'явилися Христос і Богоматір та повернули відзнаки єпископського достоїнства: Євангеліє й омофор.
Відомо, що на іконі Святитель був зображений у фелоні зеленого кольору із золотими тонкими кантами. Дошка ікони мала досить великі розміри -- 110,06 см --- 84,46 см.
Думки фахівців щодо датування пам'ятки розійшлися. «Чудо з немовлям» сталося під час князювання в Києві Всеволода Ярославича (1078 --1093), коли шанування св. Миколая Мір Лікійських вийшло за межі місцевого, перетворилося на загальнонаціональне. Саме тоді в столиці держави було встановлено суто київське руське свято на честь перенесення мощей святого У 1087 р. з міста Міри в Малій Азії до італійського міста Барі.
Всенародне шанування Св. Миколая Мір Лікійських  в до монгольській Руси яскраво відбилося в кількості чудотворних ікон Святителя.  Серед особливо шанованих ікон цього періоду п'ять були образами Св. Миколая, і чотири з них походили з Києва. Більше того, до складу цих п'яти ікон входила ікона Миколая «Мокрого» і три списки з неї (Миколай Дворищенський, Миколай Жидичинський, Миколай Добрий). Не випадково професор Київської Духовної Академії М.Петров на початку нашого століття переконливо довів, що образ Миколая «Мокрого» є найбільш звичайним, поширеним, типовим образом Св. Миколая, який відтворився в незліченній кількості пізніших списків.
Отже, київська чудотворна ікона, правлячи за взірець іконописцям, концептуально визначила основні традиції в зображенні Св. Миколая в руському іконописі. Софійським чудотворним образом особливо опікувались київські митрополити, які дбали про його оздоблення. Так, Гедеон Четвертинський (кінець XVII ст.) заповів на прикрашення ікони «...португал в сто червоных, по шесть золотых в каждом». 1761 року на замовлення Арсенія Могилянського для образу були зроблені нові шати -- вишукана срібна риза.
У 1840 році «усердием московского купечества» на ікону Миколая «Мокрого» був пожертвуваний новий срібний визолочений оклад.
Чудо від ікони Миколая «Мокрого» сталося 1090 р., того року, коли було здійснено друге перенесення мощей сСятого (у м. Барі з церкви Преображення до новозбудованого на його честь храму) і, діставши великої популярності в народі, відбилось у храмобудів-ництві, фольклорі, іконописі тощо.
У Києві на Подолі, навпроти того місця Дніпра, де потонула дитина і де вона була чудово врятована Св. Миколаєм, уже за великокнязівської доби було збудовано церкву на честь Святителя. Сьогодні на її місці стоїть кам'яний храм XVIII ст., що має назву Миколая Набережного.
У Москві в XV ст. існувала кам'яна церква Миколая «Мокрого», збудована, мабуть, за традицією на місці більш давньої, однойменної (сьогодні на тому місці -- готель «Росія»). Назву цього храму пояснюють тим, що він стояв на болоті, але маємо всі підстави вважати, що московська церква одержала свою назву в зв'язку з київською святинею..
Опис київських чудес Св. Миколая складений не пізніше 1090 р. Св. Єфремом, єпископом Переяславським (1078-1096), пострижеником Києво-Печерської Лаври символізував в народній свідомості ідею заступництва, покровительства Св. Миколая.
Чудо Миколая Мір Лікійських в Києві проявлялось в численних віршах, фольклорних творах. Данину цій традиції віддав і Іван Франко, склавши вірш «Чудо з утопленим хлопцем»
У східнослов'янському живописі «Чудо з немовлям» було одним з найулюбленіших сюжетів. Мабуть, здавна воно було зображено в Софійському соборі на хорах біля іконостасу з іконою Миколая «Мокрого», а в минулому столітті в монастирських вратах під Софійською дзвіницею містилось писане олією полотно з цим чудом та з українськими віршами, присвяченими цій події.
                                                                                                   Н. Верещагіна

У підручнику вміщено репродукцію ікони Святителя Чудотворця Миколая «Мокрого» з Свято-Макаріївськоі церкви роботи худ. І. Іжакевича, 1947 р.
ЧУДО З УТОПЛЕНИМ ХЛОПЦЕМ.
У Київі дзвони дзвонять, радість немалая,
Був то празник, день святого отця Николая.
Плинуть човни, люду повні, по Дніпру водою,
Аж де церков Николая стоїть над рікою.
Помолилися прочани, радісно вертають,
Густо весла хвилі крають, а гребці співають.
В однім човні муж побожний, міщанин заможний,
Що святого Николая чтитель був неложний.
Обік нього його жінка, гарна, як калина,
На руках своїх тримає одинака-сина.
Усміхається дитятко, ручки простягає,
У Дніпрових чистих водах образ свій хапає.
Втім, нараз хитнувся човен із боку до боку,
Зляклась мати, і дитина бух в воду глибоку.
Стрепенувсь Дніпро, у хвилях щезла враз дитина!
Наче грім, прошибла батька нагла втрата сина.
Сам за ним би в воду скочив, та плавать не вміє,
Сам би згиб, щоб тільки син жив, та ніщо не вдіє.
Мчиться човен, кожда хвиля батька серце крає,
А ще дужче бідна мати плаче та ридає.
Далі мовить батько: «Годі! Більше не журімся!
До святого Николая щиро помолімся.
Як на теє Божа воля, він на нас погляне,
Він дитині нашій бідній сам за батька стане».
І молились довго, щиро, з рясними сльозами
В своїм домі опустілім перед образами.
І заснули по молитві. Почало світати,
Іде ключник від Софії церкву відмикати.
Наблизився, надслухує, що за дивне диво?
В церкві десь дитина плаче! Він вертає живо,
Кличе сторожа від церкви, двері відмикають
І на плач той на дитячий швидко поспішають.
І що ж бачать? На коверці дитина малая,
Мокра вся лежить, де образ отця Николая.
Дали знати по всім місті, що така причина,
Щоб сходились пізнавати, чия се дитина.
А ті бідні батько й мати, що в сльозах поснули,
В сні узріли Николая й ті слова почули:
"Ви не плачте, добрі люди, не тратьте надії,
А спішіть чимборше в церкву святої Софії!"
Пробудились батько й мати, сон оповідають...
Серце радісно в них б'ється, в церкву поспішають.
І вже з далека почули: плаче їх дитина!
О, як радісно до серця притис батько сина.
Але мати з тої втіхи стала мов німая,
Лиш ридає при іконі отця Николая.
Рознеслося на весь Київ, на всю Русь святую,
Як Николай з Дніпра витяг дитину малую.
                                                                                                               І. Франко
.До уроків 17 - 22
В.Сухомлинський. ОПОВІДАННЯ
    (Людські чесноти)

У КОГО РАДІСТЬ, А  В КОГО ГОРЕ.
(Співчуття)
Діти зібрались їхати на екскурсію. Хотіла поїхати й Галя. Та в неї тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана.
-Чого це ти така сумна? - питають товариші.
- Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.
Тяжко стало на душі в дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в товариша горе?
І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на екскурсію.
Минуло три тижні. Галина мама одужала - і весь клас поїхав на екскурсію. Поїхала й Галя.
Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе.

ПРОТОПТАЛИ  СТЕЖКУ
(Турбота)
Уночі була хуртовина. Намело кучугури снігу.
Рано-вранці до школи йшло троє дітей - Юрко, Михайлик і Ніна. Скрізь на подв р "ях було видно людей. Чоловіки, жінки, юнаки й підлітки відкидали лопа¬тами сніг, прокладали стежки.
Ось хата бабусі Марії. Вона живе одна-однісінька. Зупинились діти біля бабусиного
подвір "я. Нікого не видно.
- Як же бабуся до колодязя йтиме? - каже Юрко. - Снігу стільки...
-Давайте протопчемо доріжку від хати до колодязя! - радить Михайлик.
Діти пішли на подвір "я бабусі Марії по глибокому снігу. Від воріт до хати йти було дуже важко. А від хати до воріт трохи легше. Пройшлися вдруге, втретє, вчетверте... Протоптали стежку від воріт до хати і від хати до колодязя.
Спітнілі, втомлені і радісні поспішали діти до школи. Вони думали: „ Ось зараз бабуся Марія вийшла на подвір "я, побачила протоптані стежки. Радіє. І дякує нам..."
Раділи і діти. Бо розуміти чуже горе - велика людська краса.

ВОГНИК У ВІКНІ
(Мужність)
Школа стоїть на околиці села. Микола живе за яром, за кілометр до школи. Йому з дому видно, як світиться в школі вікно. На вікні стоїть акваріум із рибками. Вдень і вночі воду підігріває електрична лампочка - її видно Миколі.
Стояли люті морози. Одного разу навіть до школи малюки не поприходили — так було холодно. Сидів Микола якось увечері вдома, дивився в темінь і милувався тремтячим вогником у шкільному вікні.
Коли це вогник погас. «Лампочка перегоріла, - подумав собі. -Рибки до ранку загинуть, мороз он який».
Микола одягнув пальто, шапку, рукавиці та й подався до школи. Була вже ніч. Знайшов сторожа, попросив ключа. Відчинив школу, зайшов до класу, в якому акваріум. Вода була вже холодна. Він вийняв лампочку, що перегоріла і встановив нову. - Грійтесь, рибки, - тихо сказав Микола, зачинив школу і пішов додому.
Ще тричі взимку доводилось приходити хлопцеві серед ночі до школи  — рибок рятувати. Тепер він не боявся ні морозу, ні темноти.
- Ти став мужній, Миколо, - сказав йому вчитель.

НЕ ЗАГУБИВ, А ЗНАЙШОВ.
(Працелюбність)
Коли синові виповнилось дванадцять років, батько дав йому новий заступ і сказав:
- Йди, синку, в поле, відміряй ділянку в сто кроків уздовж: і сто упоперек
і скопай.
Пішов син у поле, відміряв ділянку й почав копати. А копати він ще не вмів. Важко було спочатку, доки приловчився копати й до заступа приладився. Наприкінці робота йшла все краще й краще. Та коли син загнав заступ в землю, щоб перекинути останній шматок грунту, він зламавсь.
Повернувся син додому, а на душі неспокійно: що скаже батько за поламаний заступ.
- Простіть мене, батьку, - сказав син. -Язламав заступ.
- А копати ти навчився? Копати тобі в кінці було важче чи легше?
- Навчився, і копати в кінці мені було легше, ніж спочатку.
- Отже, ти не загубив, а знайшов.
- Що ж я знайшов, батьку?
- Бажання трудитися. А це найдорожча знахідка.
-
ЯК  СЕРГІЙКО  НАВЧИВСЯ  ЖАЛІТИ
(Жалість)
Сергійко гуляв собі коло ставка. І побачив дівчинку, що сиділа на березі. Підходить до неї, а вона й каже:
- Не заважай мені слухати, як хлюпочуть хвилі.
Сергійко здивувався. А потім узяв та й кинув у ставок камінець. Дівчинка питає:
- Що ти кинув у воду? Сергійко ще більше здивувався.
- Хіба ти не бачила? Я кинув камінець. Дівчинка й каже:
- Я нічого не бачила, бо я сліпа.
Сергійко довго дивився на дівчинку. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить.
Настала ніч. Сергійко ліг спати. Серед ночі прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, у шибки стукав дощ. А в хаті було темно.
Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка. Тепер уже не дивувався - йому серце стиснув жаль. Як же вона, бідна, живе в темряві? Сергійкові хотілося, щоб швидше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. І пожаліє її.

ВАЖКО БУТИ ЛЮДИНОЮ
(Вдячність)
Діти поверталися з лісу. Вони сьогодні ходили в далекий похід. Шлях додому пролягав через невеликий хутірець, що лежав у долині за кілька кілометрів до села. Втомлені, знесилені діти ледве дійшли до хутірця. Зайшли в крайню хату, попросили води. З хати вийшла жінка, за нею вибіг маленький хлопчик. Жінка витягла з колодязя води, поставила на стіл серед двору, а сама пішла
до хати. Діти напилися, відпочили на траві. Де й узялися сили. Відійшли на кілометр від хутірця, Марійка тут і згадала: -А ми ж не подякували жінці за воду. Діти зупинилися. Справді, забули подякувати.
- Що ж... — каже Роман, - це не велика біда. Жінка вже й забула, мабуть. Хіба варто повертатися через таку дрібницю?
- Варто, - наполягає Марійка. -Хіба тобі самому не соромно перед собою, Романе?
Роман усміхнувся. Видно, що йому не соромно.
- Ви як хочете, - каже Марійка, -а я повернуся й подякую...
- Чому? Скажи, чи ж обов "язково це зробити? - питає Роман...- Адже ми так потомилися...
Бо ми люди... Якби ми були телята, можна було б і не вертатися...
Вона рушила до хутірця. За нею пішли всі.
Роман постояв хвилинку й, зітхнувши, теж: поплівся за гуртом.
- Важко бути людиною... - сказав він.
-
До уроку 23

КВІТКА-СЕМИБАРВИЦЯ
Жила дівчинка Женя. Одного разу послала її мама до магазину по бублики. Купила Женя сім бубликів: два бублики з кмином для тата, два бублики з маком для мами, два бублики з цукром для себе й один маленький рожевий бубличок для братика Павлика. Узяла Женя в'язочку бубликів і вирушила додому. Йде, роздивляється на всі боки, вивіски читає, ґав ловить. А тим часом ззаду пристав до неї незнайомий собака й усі бублики один за одним і з'їв: спершу з'їв татові з кмином, потім мамині з маком, відтак Женині з цукром. Відчула Женя, що бублики стали чомусь занадто легкі. Обернулася, та вже запізно. Мотузка теліпається порожня, а собака останнього рожевого Павликового бублика доїдає, облизується.
— Ох, шкідливий собака! — закричала Женя і кинулася його наздоганяти.
Бігла, бігла, собаки не наздогнала, а тільки сама заблукала. Бачить — місце геть незнайоме, великих будинків немає, а стоять крихітні хатинки. Злякалася Женя і заплакала. Несподівано, не знати й звідки, з'явилася бабуся:
— Дівчинко, дівчинко, чому ти плачеш? Женя все й розповіла бабусі.
Пожаліла бабуся Женю, привела її до свого саду і каже:
— Годі, не плач, я тобі допоможу. Правда, бубликів у мене немає і грошей також, але росте в моєму садочку одна квітка, називається «квітка-семибарвиця», вона все може. Ти, мені відомо, дівчинка хороша, хоч і любиш ловити ґав. Я тобі подарую квітку-семибарвицю, вона все залагодить.
По цій розмові бабуся зірвала з грядки й подала дівчинці Жені дуже гарну квіточку, схожу на ромашку. Мала вона сім прозорих пелюсток, кожна іншого кольору: жовта, червона, зелена, синя, оранжева, фіолетова та блакитна.
— Ця квіточка, — сказала бабуся, — не проста. Вона може здійснити все, чого ти забажаєш. Для цього треба тільки відірвати одну пелюстку, кинути її і промовити:
— Ти лети, пелюстко-цвіт,
Через захід і на схід,
Й повернись, зробивши коло
Через полюси навколо.
І землі торкнувшись, враз
Мій тоді здійсни наказ!
Зроби так, щоб здійснилося те і те. І воно вмить здійсниться.
Женя ввічливо подякувала бабусі, вийшла за ворота й тут лише згадала, що не знає дороги додому. Вона захотіла повернутися до садочку і попросити бабусю, аби та провела її до найближчого міліціонера, але ні садочка, ні бабусі як і не було. Що робити? Женя вже хотіла, як воно в неї водилося, заплакати, навіть носа насупила, як гармошку, але враз згадала про заповітну квітку.
— Ану ж бо, побачимо, що це за квітка-семибарвиця!
Женя, не гаючи часу, відірвала жовту пелюстку, кинула її і сказала:
— Ти лети, пелюстко-цвіт,
Через захід і на схід,
Й повернись, зробивши коло
Через полюси навколо.
І землі торкнувшись, враз
Мій тоді здійсни наказ!
Зроби, щоб я була вдома з бубликами!
Не встигла вона й доказати цього, як тієї самої миті опинилася вдома, а в руках – в'язочка бубликів!
Женя віддала матусі бублики, а сама подумала: «Це й справді дивовижна квітка, її неодмінно треба поставити в найкращу вазочку!»
Женя була ще маленька дівчинка, тому вона вилізла на стілець і потяглася за улюбленою маминою вазочкою, що стояла на найвищій полиці. Тієї миті, як на гріх, за вікном пролітали ґави. Жені, звісно ж, умить закортіло дізнатися, скільки ж ґав — сім чи вісім? Вона роззявила рота й почала лічити, загинаючи пальці, а вазочка полетіла вниз і — дзинь! — розкололася на найдрібніші осколки.
— Ти знову щось розбила! Роззяво! — крикнула мама з кухні. — А чи не мою улюблену вазочку?
— Ні, ні, матусю, я нічого не розбила. Це тобі вчувається! — вигукнула Женя, а сама мерщій відірвала червону пелюстку, кинула її та прошепотіла:
— Ти лети, пелюстко-цвіт,
Через захід і на схід,
Й повернись, зробивши коло
Через полюси навколо.
І землі торкнувшись, враз
Мій тоді здійсни наказ!
Зроби, щоб матусина улюблена вазочка стала цілою.
Не встигла вона промовити це, як осколки самі поповзли один до одного і зрослися.
Мама прибігла з кухні — дивиться, а її улюблена вазочка, наче нічого й не сталося, стоїть на своєму місці. Мама про всяк випадок погрозила Жені пальцем і вирядила її гуляти на вулицю.
Прийшла Женя у двір, а там хлопчики бавляться в папанінців : сидять на старих дошках, а в пісок увіткнута палиця.
— Хлопчики, хлопчики, прийміть мене гратися!
— Чого захотіла! Не бачиш — це Північний полюс. Ми дівчаток на Північний полюс не беремо.
-Який же це Північний полюс, коли це лише дошки?
— Не дошки, а крижини. Іди, не заважай! У нас зараз сильне стиснення.
— Отже, не приймаєте?
— Не приймаємо. Йди!
— І не треба. Я і без вас на Північному полюсі зараз буду. Тільки не на такому, як ваш, а на справжньому. А вам — котячий хвіст!
— Женя відійшла вбік, під ворота, дістала заповітну квітку-семибарвицю, відірвала синю пелюстку, кинула й сказала:
— Ти лети, пелюстко-цвіт,
Через захід і на схід,
Й повернись, зробивши коло
Через полюси навколо.
І землі торкнувшись, враз
Мій тоді здійсни наказ!
Зроби так, щоб я негайно опинилася на Північному полюсі.
Не встигла вона й доказати цього, як відразу, звідкіля він і взявся, налетів вихор, сонце зникло, опустилася страшна ніч, земля закружляла під ногами, наче дзиґа.
Женя, як була в літній сукні, з голими ногами, сама-самісінька опинилася на Північному полюсі, а мороз там сто градусів!
— Ой, матусю, замерзаю! — закричала Женя і заплакала, але сльози одразу перетворилися на бурульки й повисли на носі, як на водогінній трубі.
А тим часом з-поза крижини вийшло сім білих ведмедів і прямують до дівчинки, один від одного страшніший: перший — нервовий, другий — злий, третій — у береті, четвертий — потертий, п'ятий — пом'ятий, шостий — рябий, сьомий — самий великий.
Не тямлючи себе від страху, Женя схопила змерзлими пальчиками квітку-семибарвицю, вирвала пелюстку й закричала що було сили:
— Ти лети, пелюстко-цвіт,
Через захід і на схід,
Й повернись, зробивши коло
Через полюси навколо.
І землі торкнувшись, враз
Мій тоді здійсни наказ!
Зроби так, щоб я негайно опинилася знову на нашому дворі!
І тієї самої миті вона опинилася знов у дворі. А хлопчики дивляться на неї і сміються.
— Ну, де ж твій Північний полюс?
— Я там була.
— Ми не бачили. Доведи!
— Бачите – в мене ще висить бурулька.
— Це не бурулька, а котячий хвіст! От маєш!
Женя образилась і вирішила з хлопцями не товаришувати, а пішла до сусіднього двору гратися з дівчатами.
Прийшла — бачить, у дівчаток різні іграшки. У кого візочок, у кого м'ячик, у кого скакалка, у кого — триколісний велосипед, а в однієї — велика лялька, що може розмовляти, в ляльковому солом'яному капелюшку та в лялькових калошиках. Досадно стало Жені. Навіть очі від заздрощів пожовтіли, як у кози.
«Ну, — думає, — я вам зараз покажу, в кого іграшки!» Вийняла квітку-семибарвицю, відірвала оранжеву пелюстку, кинула й сказала:
— Ти лети, пелюстко-цвіт,
Через захід і на схід,
Й повернись, зробивши коло
Через полюси навколо.
І землі торкнувшись, враз
Мій тоді здійсни наказ!
Зроби так, щоб усі іграшки, що є на світі, були моїми!
І тієї самої миті, звідкіля вони й узялися, звідусіль посипалися до Жені іграшки.
Першими, звісно, прибігли ляльки, які кліпали очима й голосно безперестанку пищали: «тато-мама», «тато-мама». Женя спершу зраділа, але ляльок виявилося так багато, що вони одразу заполонили весь двір, провулок, дві вулиці та половину майдану. Неможливо було ступити й кроку, щоб не наступити на ляльку. Довкола, уявляєте собі, який галас можуть здійняти п'ять мільйонів ляльок, що розмовляють? А їх було не менше! І це були тільки московські ляльки. Ще ляльки з Ленінграда, Харкова, Києва, Львова й інших міст ще не встигли добігти й галасували, як папуги, по всіх дорогах. Женя навіть трохи злякалася. Але це був тільки початок. За ляльками вслід покотилися м'ячики, кульки, самокати, триколісні велосипеди, трактори, автомобілі, танки, танкетки, гармати. Скакалки повзли по землі, як вужі, плутаючись під ногами й змушуючи нервових ляльок пищати ще дужче. У повітрі літали мільйони іграшкових літаків, дирижаблів, планерів. З неба, наче тюльпани, сипалися ватяні парашутисти, звисаючи на телефонних дротах і деревах. Рух у місті зупинився. Постові міліціонери повилазили на ліхтарі й не знали, що їм робити.
— Досить, досить! — з жахом закричала Женя, хапаючись за голову. — Годі! Що ви, що ви! Мені зовсім не потрібно стільки іграшок. Я пожартувала. Я боюся...
Але не так сталося, як бажалося! Іграшки все падали й падали… Уже все місто було завалене аж до дахів іграшками.
Женя східцями — іграшки за нею. Женя на балкон — іграшки за нею. Женя на горище — іграшки за нею. Женя вискочила на дах, мерщій відірвала фіолетову пелюстку й швидко вигукнула:
— Ти лети, пелюстко-цвіт,
Через захід і на схід,
Й повернись, зробивши коло
Через полюси навколо.
І землі торкнувшись, враз
Мій тоді здійсни наказ!
Зроби так, щоб іграшки мерщій повернулися назад до магазинів.
І враз усі іграшки зникли.
Подивилася Женя на свою квітку-семибарвицю і помітила, що залишилася тільки одна пелюстка.
— От так дивина! Шість пелюсток, виявляється, витратила, й жодного задоволення. Ну, гаразд. Надалі буду розумнішою.
Пішла вона на вулицю, іде й міркує:
«Що б мені ще забажати? Звелю-но я собі, мабуть, два кіло «ведмедиків» . Ні, краще два кіло «прозорих» . Або ні... Краще зроблю так: забажаю півкіло «ведмедиків», півкіло «прозорих», сто грамів халви, сто грамів горіхів і ще, так тому й бути, одного рожевого бублика для Павлика. А що з того? Ну, скажімо, все це я забажаю та з'їм. І нічого не залишиться. Ні, краще собі триколісний велосипед. Хоча навіщо? Ну, покатаюсь, а потім що? Ще, чого доброго, хлопці заберуть. Може, й відлупцюють! Ні. Краще квиток до кіно або до цирку. Там все-таки весело. А може, ліпше нові сандалети? Не гірше від цирку. Хоча, щиросердно, яка користь від нових сандалетів?! Можна придумати щось краще. Головне, не слід поспішати».
Розмірковуючи таким чином, Женя раптом побачила пречудового хлопчика, що сидів на лавочці біля воріт. У нього були великі сині очі, веселі, але сумні. Хлопчик був дуже симпатичний — одразу видно, що не забіяка, і Жені захотілося з ним познайомитися. Дівчинка без страху підійшла до нього так близько, що в кожній його зіниці чітко побачила своє обличчя з двома кісками, розметаними по плечах.
— Хлопчику, хлопчику, як тебе звати?
— Вітя. А тебе як?
— Женя. Давай гратись у квача!
— Не можу. Я кульгавий.
І Женя побачила його ногу в незугарному черевику на дуже товстій підошві.
— Шкода! — сказала Женя. — Ти мені дуже сподобався, і я залюбки побігала б з тобою.
— Ти мені теж дуже подобаєшся, і я теж залюбки погрався б з тобою, але, на жаль, це неможливо. Нічого не вдієш. Це на все життя.
— Ох, які нісенітниці ти кажеш, хлопчику! — вигукнула Женя і дістала з кишені свою заповітну квітку-семибарвицю. — Дивися!
Сказавши це, дівчинка обережно відірвала останню блакитну пелюстку, на мить притулила її до очей, відтак розтисла пальці й заспівала тонесеньким голосочком, який тремтів від щастя:
— Ти лети, пелюстко-цвіт,
Через захід і на схід,
Й повернись, зробивши коло
Через полюси навколо.
І землі торкнувшись, враз
Мій тоді здійсни наказ!
Зроби так, щоб Вітя одужав!
І тієї самої миті хлопчик зістрибнув з лавки, став гратися з Женею в квача й бігав так швидко, що дівчинка не могла його наздогнати, хоча дуже старалась.
                                                          В.  Катаєв(Переклад

До уроку 28.
РАХУНОК ДЛЯ МАМИ
Маленький Ілля сидів за кухонним столом і щось записував і свій зошит.
- Що ти так старанно пишеш? – запитала мама, стоячи біля кухонної плити.
- Рахунок для тебе! – відповів хлопець, не відриваючись від роботи.
- Цікаво, цікаво, - здивувалась мама.
- Побачиш, коли я закінчу.
Він списав цілий листок, простягнув його мамі, і вона вголос почала читати:
«Рахунок для мами Смирнова Іллі, який зробив деяку роботу по господарству і хотів би   отримати певну суму грошей.
А саме:
два рази приніс молоко – 30 копійок;
чотири рази прибрав кухню – 90 копійок;
два рази повитирав посуд – 60 копійок;
п’ять разів почистив взуття = 95 копійок;
чотири рази накрив на стіл – 80 копійок;
усе разом – 3,55 гривні».
Мати уважно прочитала дивний рахунок, взяла олівець і сказала:
- Я запишу тобі свій рахунок.
- Твій рахунок? – здивувався Ілля.
- Так, невеличкий, - кивнула мама і написала.
«Рахунок Смирнової Н.В. синові Іллі:
десять років для нього варила їсти – 0,00 гривні;
десять років для нього прала – 0,00 гривні;
п’ятдесят штанів і курток зашила і залатала -0,00 гривні;
сто ночей просиділа біля нього, коли він хворів – 0,00 гривні;
усе разом – 0,00 гривні».
Хлопець уважно прочитав мамин рахунок.
- Але, мамо, чому ти скрізь написала 0,00 гривні?
- Тому, що мати для своєї дитини все робить просто так, - відповіла жінка. – Але, якщо хочеш, я можу тобі дати тих три гривні п’ятдесят п’ять копійок, які ти заслужив.
Ілля підхопився зі свого місця, підбіг до матері, обняв її і сказав:
- Ні, ні, мамо, я не хочу жодної копійки. Пробач мені. Я все зрозумів.
Мама  поцілувала сина, і вони разом почали накривати на стіл.
                                                                                                          П.Лефевр

ПОНЯТТЯ ПРО ЧЕСНОТИ

За твором священика Ростислава Яреми «Вчення преподобного Єфрема Сиріна про чесноти (за аскетичними творами)»
Надбанням християнської писемності, в якій глибоко та всебічно розкрито зміст і особливості духовного світу людини, є твори святих отців Церкви. Серед них важливе місце займають праці преподобного Єфрема Сиріна. Пропонуємо увазі вчителів фрагменти з роботи священика Ростислава Яреми «Вчення преподобного Єфрема Сиріна про чесноти (за аскетичними творами)», які допоможуть вчителеві глибше зрозуміти взаємозв’язок християнських чеснот і їх удосконалення.

Поняття чесноти як категорії етики займає винятково важливе місце у вченні про християнську моральність.
В античній філософії поняття «чеснота» означало, з одного боку, — зовнішні,  фізичні, хоча й неодмінно цінні й позитивні якості (наприклад, родючість розглядалася як позитивні якості  ґрунту»,  гострий   зір    як позитивні якості ока» і  т.п. );  з іншого боку,  цим   словом  позначалися  властивості й  суто внутрішнього, психологічного порядку (наприклад, мужність, доброта, благородство душі та взагалі всіляка моральна досконалість).
Святі отці й учителі Церкви надали античному поняттю нового, християнського змісту. У чесноті вони вбачали, насамперед, постійне прагнення людської душі до виконання заповідей Божих за сприяння благодаті Божої. Тому у святоотецькій писемності це поняття вживається вже в розумінні праведності, святості й набуває буквального смислу доброчинства.
Преподобний Єфрем Сирін іменник чеснота  утворює від дієслова обирати, тому що «чеснота, — говорить він, — довільна, і добро робимо ми за власним вибором і своєю волею, а не проти волі й не з примусу». І з цього погляду основним моментом у визначенні поняття чесноти є акт її добровільного обрання, що неодмінно передбачає в людини, яка обирає її, наявність самосвідомості й вільної волі. Отже, якщо людина робить добро або обирає те, що спрямоване до благої мети, це й може бути назване доброю справою, або чеснотою.
Єдина «досконала чеснота», прикрашена «всім тим, що любить Бог», називається у преподобного «чеснотою одноосібною, яка містить у собі всю красу і все розмаїття чеснот», тобто чеснотою досконалою.
Преподобний Єфрем порівнює досконалу чесноту з «царською діадемою», складеною з багатьох дорогоцінних каменів і добірних перлин; але якщо в діадемі бракуватиме хоча б одного каменю або однієї перлини, то вона вже не може вінчати царську главу. Так само і «одноосібна чеснота»: якщо в ній бракує краси однієї якоїсь чесноти, то вона вже не може називатися досконалою чеснотою.
Будучи вінцем усіх чеснот, «одноосібна чеснота», за вченням преподобного Єфрема, поєднує в собі «усю розмаїтість» інших чеснот, тому що «всі вони зв’язані між собою, і одна на іншій тримається; подібно до якогось духовного ланцюга, всі вони одна від іншої залежать: любов від радості, радість від лагідності, лагідність від смирення, смирення від послужливості, послужливість від сподівання, сподівання від віри, віра від слухняності, слухняність від простоти». І так усі окремі чесноти перебувають між собою у тісному зв'язку, через що істинно досконалим може бути названий лише той, хто здобув єдину сукупну «одноосібну чесноту». Той  же,  хто  здобуває  таку  чесноту, вже ніколи «ні Бога не  ображає, ні ближньому  своєму не чинить зла», тому що чеснота «робить людей друзями Божими».
Досконала християнська чеснота, навчає преподобний Єфрем, має «невичерпне багатство». Вона «не скорочується, якщо багато хто береться за неї й багато хто досягає успіху у ній», і «набування чесноти таке, що якби  й усі мали частку, багатство її не виснажиться».

Преподобний поділяє всі чесноти на душевні й тілесні. Він вирізняє чотири родові чесноти: мужність, розсудливість, цнотливість і справедливість, від яких «народжуються такі душевні чесноти: віра, надія, любов, молитва, смиренність, лагідність, великодушність, терпіння, доброта, негнівливість, богознавство, недратівливість, простота, незворушність, нелицемірство, правдолюбство, воля, відраза від осуду, марнославства, зарозумілості, гордості, заздрощів, підступництва та сріблолюбства, жалісливість, милосердя, щедрість, шанобливість, благоговіння, прагнення майбутніх безсмертних благ, бажання Царства Божого». До тілесних чеснот він відносить такі як: «помірність, пост, голод, спрага, молитовне пильнування, всеношне стояння, колінопреклоніння, неходіння до бані, задоволеність одним хітоном, сухоядіння, пізнє, і те в малій кількості, споживання їжі, пиття самої тільки води, лежання на голій землі, убогість, некорисливість, виснаженість, недбалість щодо одягу, несамолюбність, самота, безмовність, безвихідне перебування в келії, задоволеність малим, мовчазність, власноручна вправа в рукоділлі, усяке зле страждання й усякий тілесний подвиг». Усі зазначені вище чесноти, за вченням преподобного, необхідні кожному християнинові для внутрішнього вдосконалення. Але як «душа незрівнянно вища за тіло, так і душевні чесноти вищі ніж чесноти тілесні».
Чеснота стає такою лише тоді, коли вона здійснюється не зовні тільки, а й з відповідним настроєм серця. «Бог не вимагає того, що видається добрим, але вимагає наміру, з яким робиться добро... <тому що> коли розум випускає з думки благочестиву мету, тоді й доброчесний на вигляд учинок не заслуговує схвалення, тому що зроблене без розсудливості й ненавмисно, хоча й буде добрим, не тільки не приносить ніякої користі, але ще й шкодить». Але щоб розрізняти такі відтінки духовного життя, потрібне знання його законів й уважність до свого внутрішнього настрою. Для цього подвижник має набути дар розсудливості, яка, за словом преподобного, «є початок будь-якої чесноти». Чому він і ставить її «понад усі чесноти», говорячи, що розсудливість — це «цариця й чеснота чеснот».
У духовному житті ніхто не може перемогти й одержати нев’янучий вінець вічного життя без боротьби, тому, якщо подвижник бажає «виявитися досконалим», йому потрібно завжди бути «одягненим у чесноти, як у шати <і безперестанку докладати зусиль, щоб> не позбутися їх». Нарешті,  преподобний  Єфрем закликає  усіх християн мати постійне піклування й турботу про свій відхід із земного  життя.  Усе мине,  усе  зникне, і ніщо не принесе нам користі в ту (смертну) годину, крім добрих справ, які тут мали. Ці добрі справи — ті чесноти,  які «робляться ангелами: любов,  смиренномудрість, великодушність, помірність, терпіння, розсудливість, покірність, безмовність, мужність, справедливість, дівоцтво, оплакування гріхів й подібне тому... Чесноти ці постануть за нас у ту годину,  — говорить преподобний Єфрем, — і ніхто не протистане їм».
Преподобний Єфрем Сирін у своїх творах найдокладніше зупиняється на головних євангельських чеснотах: смиренності,  терпінні,  молитві,  пості, цнотливості, покаянні, любові, страху Божому,  які й будуть розглянуті нижче.
ПРО  СМИРЕННІСТЬ,   СМИРЕННОМУДРІСТЬ І ЛАГІДНІСТЬ
Напучення преподобного Єфрема Сиріна щодо цих найважливіших християнських чеснот ґрунтуються на євангельському вченні. Божественну смиренність і лагідність явив Сам Господь наш Ісус Христос у Своєму земному житті; мати смиренність і лагідність закликав Він і Своїх послідовників, говорячи: «Навчиться від Мене, бо Я лагідний є і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 29).
Смиренність — це чеснота, яка за своїм значенням у духовному житті  найважливіша і основоположна. Без неї усі інші чесноти не тільки не мають цінності, але й просто неможливі.  «Господь наш понад усі чесноти ставить любов, — говорить преподобний Єфрем. — Але хто ж багатий на любов, як не смиренний? Смиренністю здобуваються як любов, так і надія, і віра. Вона пост робить справжнім постом, вона охороняє цнотливість, дає ціну милостині, вона жертву робить угодною Богові. Хто постить без смиренності, той постом своїм гнівить Бога; і блудники кращі за гордовитих дівичів; милостиня, подана без смиренності, не приймається на небі, і жертва, принесена без смиренності, не угодна Святому Духові. Хто без смиренності здійснює пильнування й творить молитву, той не кращий від сонливого; а молитва смиренного, хоча він і спить, — духмяне кадило перед Богом». І далі преподобний пише: «Чи любиш ти чистоту? Смиренністю придбаєш чисте серце.  Чи прагнеш святості? Вона зробить тебе святим.  Чи бажаєш стати досконалим? Вона — шлях досконалих. І на будь-яку висоту зійдеш ти смиренністю». Тому «всі скарби має смиренність; усі блага, усі духовні багатства можна знайти в ньому. Порахуй і перелічи їх, якщо можеш, тому що в смиренності є все».
Коренем усіх пристрастей і пороків, що вирують у людині, є гордість, яка «умертвила отця нашого Адама й умертвляє всіх чад його». Тому преподобний Єфрем радить подвижникам, «які розпочали духовну боротьбу й бажають здобути перемогу, зодягнутися в броню смиренності. <Вона> — зброя Господа нашого, <яким Він> скинув сатану з висоти самоуправного панування». Далі преподобний говорить: «Підпережіться ж цією зброєю, учні Христові, тому що нею здобудете перемогу і успадкуєте Царство. Хто любить перемогу, той нехай озброїться цією зброєю; хто бажає увійти в Царство, нехай входить цими воротами... <Тому що> смиренність — це двері небесні, це — «лєствиця», якою людина сходить на небо. Нею Бог зійшов з висоти до обителі земнородних, нею нащадки Адамові сходять із глибини до обителей горніх. Нею здобувається всяке благо, нею долається всяка напасть».
Чеснота смиренності таїть у собі благодатну силу, так що навіть людину, яка хоч і обтяжена гріхами, але бажає від них звільнитися, «якщо придбає собі смиренність», робить праведником, і це тому, що смиренність наближає до Бога, від Котрого одержуємо залишення гріхів.
Із смиренністю споріднена смиренномудрість. Ці чесноти можна порівняти з високим могутнім деревом, яке смиренністю, як корінням, глибоко входить в землю, а вершиною — смиренномудрістю — високо поривається в небо. Перша  (тобто  смиренність) не величається, тому що навіть і не мислить про те, що виростає з неї; друга ж (тобто  смиренномудрість), з властивою їй мудрістю, не мудрує в собі лукаво, усвідомлюючи, що життя її цілком залежить від вологи, що подається корінням. Тому обидві чесноти, смиряючись за словом Божим, підносяться. Преподобний у смиренності та смиренномудрості бачить той стовбур дерева духовного життя подвижника, з якого виростають гілки-чесноти.
Преподобний Єфрем називає ознаки справжньої смиренності. Вони такі: «докоряти собі повсякчас, на всякому місці й за всяку справу; нікого не ганити і не знаходити на землі людини, яка була б огиднішою, або грішнішою, або недбалішою за нього самого, але всіх завжди хвалити і прославляти; нікого ніколи не осуджувати, не зневажати, нікого не обмовляти, але повсякчас мовчати і без наказу або кончої потреби нічого не говорити; коли ж запитають, і є намір, або нагальна потреба змушує відповідати, тоді говорити тихо, спокійно, рідко, немов би з примусу і сором’язливо; ні в чому не виставляти себе над міру (істини), ні з ким не сперечатися ні про віру і ні про що інше, а коли говорить хтось добре, сказати йому: "Так"; а якщо погане, відповідати: "Сам знаєш"; бути в послуху і гребувати своєю волею, як чимось згубним; мати погляд, втупленим завжди в землю, мати перед очами смерть свою; ніколи не марнословити, не базікати, не брехати, не суперечити вищому; з радістю зносити образи, зневагу й втрати; ненавидіти спокій і любити працю, нікого не засмучувати й не уражати нічию совість». Преподобний Єфрем називає блаженним того, хто має ці ознаки справжньої смиренності. Вже тут, на землі, така людина «починає іменуватися оселею і храмом Божим, <тому що> Бог вселяється в неї, і робиться вона спадкоємцем Небесного Царства» .
Тільки досконалі досягають висоти смиренності. У смиренному серці вже не знаходить собі місця дратівливість, — навпаки, воно сповнюється любові, миру, радості духу й веселощів мудрості.Преподобний говорить, що людина догоджає Богові смиренністю набагато більше, ніж жертвами й приношеннями. Через смиренність праведні одержують прощення гріхів, досягають досконалості й успадковують життя вічне. Говорячи про силу смиренності, святий Єфрем пише: «Смиренний не пишається, не гонорує, слугуючи Господу через страх перед Ним. Смиренний не встановлює своєї волі, всупереч істині, але підкоряється істині. Смиренний не заздрить успіху ближнього, не радіє з його падіння, а, навпаки, радіє з тими, хто радується, і плаче з тими, хто плаче. Смиренний не принижується у злиднях і бідності й не бундючиться у благоденстві та славі, але постійно перебуває в тій самій чесноті. Смиренний не наговорює братові на брата (це сатанинська справа), але служить для них миротворцем, не відплачуючи злом за зло. Смиренний шанує не тільки вищих, але й нижчих за себе. Смиренний всіма силами прагне до благоговіння. Смиренний не захоплюється дратівливістю, нікого не ображає, ні на кого не кричить. Смиренний не опирається і не лінується, хоча б й опівночі покликали його на справу, тому що поставив себе на послух заповідям Господнім. Смиренний не знає ані прикрості, ані лукавства, але у простоті й непорочності служить Господу у святині, в мирі й у радості духовній. Смиренний не впивається вином, не піддається обжерливості, боючись заповіді Господньої. Смиренний, якщо почує догану, не ремствує, і якщо буде битий, не вийде з терпіння, тому що він — учень, Того Хто терпів за нас на Хресті. Смиренний ненавидить самолюбство, тому не домагається першості, але відчуває себе у світі цьому як тимчасовий плавець на кораблі. Смиренний любить слухати слова духовні й не відвертає розуму свого від заповідей Всевишнього, тому що справді зрікся він себе в надії на Господа нашого Ісуса Христа».
У міру успіхів у смиренності, досягаючи духовно-моральної досконалості, подвижник поступово набуває смиренномудрості, так що й навіть у думці не припускає, що чогось досягнув. Піднесенність не заважає йому «принижувати себе в думці", тому що смиренномудрість, за словом преподобного, полягає в тому, «щоб, усвідомлюючи в собі багате й велике, не уявляти про себе нічого великого».
Називаючи смиренномудрість початком і кінцем (усього) доброго, преподобний Єфрем говорить, що без нього «марні усякий подвиг, усяка помірність, усякий послух, усяке некорисливість, усяка великовченість», і без смиренномудрості не можна досягти спасіння. Потрібно любити і зберігати цю чесноту, яка є «непереборною стіною перед лицем ворога, скелею, об яку б’ються й розбиваються зброя й розжарені стріли лукавого».
Без смиренномудрості, на думку преподобного, «праве (праведне — свящ. Р.) життя неможливе». Для досягнення успіху все потрібно робити із «смиренномудрістю, в ім’я Спасителя нашого Ісуса Христа, і через це плід (трудів) піднесенний буде до неба». Хто досягає смиренномудрості, той уподібнюється Христу і вже «ніколи не впадає в диявольські тенета, тому що, здіймаючись на швидких крилах, завжди буде набагато вище від ворожих тенет».
Смиренномудрістю особливо повинні відрізнятися ті, що «приходять до чернечого життя». Таких преподобний Єфрем напучує «не высокомудрствувати, не вихвалятися, але показувати в собі всяку лагідність і смиренномудрість, пам’ятаючи і розмірковуючи <і> про благодіяння Господні, <і> про те, з яких утруднень віку цього витяг їх Господь, <намагаючись> у всіх справах своїх здобувати собі смиренномудрість, яке є матір’ю слухняності».
Преподобний говорить: «Май смиренність і лагідність, і зійде на тебе благодать Божа» . І далі: «Якщо подвижник полюбить смиренність, завдяки якій стане лагідним, то тоді Господь навчить його шляхам Своїм, якими досягне <він> спасіння».
У своїх повчаннях до новоначальних ченців преподобний Єфрем прикликає їх бути лагідними, слухняними й розсудливими. Він пише: «Будь лагідним настільки, щоб якщо вимагатиме від тебе отрок, іди за ним, зроби справу й у мовчанні повернися до своєї келії, мовчи вустами, але молись серцем». Якщо подвижник захоче «стати дійсно побідоносцем, <то повинен учитися> переносити труди чеснот мужньо, з мудрою лагідністю». Преподобний закликає всіх до придбання цієї чесноти, говорячи: «Благаю вас, придбайте лагідність, тому що лагідний уквітчаний усякою доброю справою. Лагідний, якщо і скривджений, — радіє; якщо й скорботний, — дякує; гнівних приборкує любов’ю; приймаючи на себе удари, — залишається твердий; під час сварки спокійний, у послуху веселиться, не вражається гординею, у приниженні радіє, заслугами не пишається, не вихваляється, з усіма живе в тиші; усякому начальству покірний, на всяку справу готовий, у всьому заслуговує на похвалу, всі його хвалять. Він геть біжить від лукавства, далекий від лицемірства. Він не служить пронозливості, не підкоряється заздрощам, не припускається лихослів’я, не терпить нашіптування, ненавидить віщунів. О, блаженне багатство — лагідність! Вона прославляється всіма». 

         ПРО ТЕРПІННЯ ТА СЛУХНЯНІСТЬ
Смиренність приводить християнина до усвідомлення своєї духовної вбогості, що спонукує його поблажливо ставитися до немощів людей, що оточують його, співчувати їм, благодушно терпіти від них усі прикрості й образи — як заслужені, так і незаслужені. У цьому йому допомагає й у цьому водночас полягає чеснота терпіння.
Терпіння, за преподобним Єфремом, є «сталість у добрі, що надихається ревністю до богодогоджання». Воно необхідне християнинові на початку, у середині й наприкінці його життєвого шляху. Тому, хто «приступає працювати Богові» і прагне набути чеснот, неминуче буде попущено багато спокус, які перемагаються найвірнішою проти них зброєю — терпінням.
У цьому розумінні терпіти для подвижника означає «мужньо зносити скорботи, нещастя і злидні, які спіткають його:  чи то тілесні хвороби й страждання, чи ганьба й кривда від людей, чи то різні невидимі скорботи, які наводять на душу лукаві духи з наміром привести її до розслаблення, недбальства й нетерплячості й тим перешкодити їй увійти в життя вічне».
Основою подвигу християнського терпіння є покладання надії на Бога. Тому подвижник повинен щодня нести свій хрест (див. Мф. 10, 38),  тобто повинен бути готовий терпіти заради Христа всяку скорботу й усяку спокусу, явну або таємну, і завжди зміцнюватися сподіванням на Господа.  Тому що, якщо  він  «не мужається й не переносить із терпінням усякі спокуси й усякі скорботи, але журиться, сумує і не дбає <лінується>, то він втрачає надію, яка з безсумнівною вірою очікує милості Божої, і тоді такий подвижник робиться невартим вічного життя. Але той, хто витерпів <усе> до кінця, <виявившись> в усьому вправним, вірним і гідним, хто зберіг сподівання віри, сподобившись отримати спасіння через благодать,  той робиться спадкоємцем Царства Небесного». Тому що лише той, хто зберігає «мужнє терпіння і сподівання» може чинити опір лукавому. Преподобний повторює і слова святого апостола Павла, що «Бог не попускає душі, яка покладає надію на Нього і терплячій, бути спокушеною у такій мірі, щоб дійти їй до розпачу і впасти в такі спокуси й скорботи, яких не може вона перенести». І чим більше людина терпить скорбот й нападів від ворога, «тим більшу здобуває собі славу в Бога».
Терпіння, за словом преподобного, «потрібне в багатьох чеснотах... <і> без   досконалого   терпіння    неможливо будь у чому досягти успіху». Тож терплячий подвижник, говорить преподобний Єфрем, «досягає всякої чесноти. У скорботах він радіє, у злиднях виявляється вправним, у спокусах підноситься (тобто швидко звільняється від них або ж не відчуває скорботи, якщо Богом попущено їм тривати — свящ. Р). Він готовий до послуху, уквітчаний довготерпінням, сповнений любові. За образи він благословляє, у сварках зберігає мир, у безмовності мужній, у співанні псалмів не лінивий, до постів готовий, у молитвах терплячий, у справах бездоганний, у відповідях прямий, у виконанні доручень благопокірливий, у житті дбайливий, у наданні послуг люб’язний, у спілкуванні принадний, у спільному житті з братією приємний, у нарадах солодкий, у всеношних молитвах не похмурий, у піклуванні про мандрівних старанний, у догляді за немічними послужливий; перший помічник у скрутному становищі, у думках тверезий, у всякій справі добрий. Хто придбав терпіння, той придбав надію. Тому що він уквітчаний усякою доброю справою».
Терпіння, загартоване випробуваннями й подвигом, надає християнинові багато всяких благ, зміцнюється й переходить у довготерпіння. Довготерпеливого ж оспівує Святе Письмо, говорячи про нього: «...довготерпеливий чоловік багатий розумом» (Притч. 14, 29). «Будь довготерпеливим, — закликає і преподобний Єфрем, — щоб стати сильним і в розсудливості... <Довготерпіння є> чудовий дар, який виганяє запальність, гнів і зневажливість, душі ж приносить мир. Довготерпеливий завжди перебуває в радості, у веселощах, у замилуванні, тому що сподівається на Господа. Довготерпеливий далекий від гніву, тому що все терпить. Довготерпеливий не швидко спалахує гнівом, не вдається до образ, не легко захоплюється марними розмовами; якщо скривджений, — не засмучується; Тим, хто чинить опір, не чинить опору;  у будь-якій справі твердий; не швидко впадає в оману, не схильний до роздратування, у скорботах радіє, оговтується з усякою доброю справою; людям, нічим не задоволеним, у всьому догоджає; коли наказують йому, — не суперечить; коли висловлюють догану, — не супить обличчя; за будь-яких обставин знаходить для себе ліки в довготерпінні».
Господь умовляє Своїх послідовників: «Терпінням вашим спасайте душі ваші» (Лк. 21, 19). І, за вченням преподобного Єфрема, терпіння у подвижника «має бути до останнього його подиху», тому що спасається тільки той, «хто витерпить до кінця» (Мф. 10, 22). Терпіння тісно пов’язане із чеснотою послуху. Труднощі духовного життя й різні небезпечні обставини примушують розсудливого подвижника не покладатися на свої сили, не заспокоюватися на досягнутому, не довіряти самому собі, але, керуючись настановами досвідченого духовного керівника і перебуваючи в послуху, знайти безтурботність у самих скорботах. Справжня слухняність вимагає, щоб ні в чому не суперечити тому, кому довірив свою душу, приймаючи веління старця з довірою і простотою, як волю Самого Бога. «Хто слухає напоумлення старшого, — говорить преподобний, — той звеселиться із праведними». Він радить тим, які перебувають у послуху, не творити «справ неслухняності», щоб не постраждати, як постраждав Гієзій (див. 4 Цар. 5, 20-27), але «пречудовою слухняністю приносити досконалий плід Господу Ісусу Христу». Преподобний Єфрем говорить,  що той, хто придбав  справжню слухняність, наслідує Благого нашого Вчителя, Котрий «був слухняним аж до смерті » (Флп. 2, 8).
Про добрі плоди слухняності преподобний Єфрем пише так: «Хто має слухняність, той з усіма з’єднаний любов’ю, той придбав великий спадок, велике багатство. Слухняний усім приємний, всіма похваляєтся, усіма прославляється. Слухняний незабаром (тобто швидко) піднімається, незабаром показує успіхи. Слухняному звелять, і він не суперечить; дають наказ, і він не спотворює його; висловлюють догану, і він не гнівається. Він готовий на всяку добру справу. Він не легко роздратовується. Якщо почує докір, не бентежиться; від образ не спалахує, у журбі радіє, у скорботах дякує. Він не переселяється з місця на місце, не переходить з обителі в обитель. Напучення не лякають його; на тому місці перебуває, куди прикликаний, і не піддається смутку. Отця не зневажає і брата не ганьбить; не ухиляється від перебування в монастирі. Не любить спочинку, не зачаровується краєвидами, не насолоджується повітрям, але за словом святого Апостола, перебуває в тому місці, куди прикликаний (див. 1 Кор. 7, 20). Отже, справді багато плодів слухняності, і тому блаженний той, хто придбав її. Але прокльонів гідний і жалюгідний той, хто не придбав слухняності, але ремствує».
Преподобний Єфрем говорить і про те, що послух може бути як «заради Бога», так й «заради гріха», тому потрібно дізнаватися, який послух угодний Богові, і його виконувати. Послух заради Бога приводить до спасіння. Проте послух заради гріха, — тобто те, що робиться гордовито і без смиренності, —веде подвижника до загибелі.
Отже, у духовному житті чесноти терпіння й послуху мають велику благодатну силу, яка може звести людину на ступінь досконалості. Тому подвижник, який щиро, сумлінно і з терпінням виконує всі покладені на нього послухи і керується порадами свого духовного отця, швидко досягає високого духовного стану, що приводить його до спасіння.

ПРО МОЛИТВУ, ПІСТ  І  СПРАВИ МИЛОСЕРДЯ
Преподобний Єфрем Сирін відзначає нерозривний зв’язок між чеснотами терпіння, слухняності і молитвою. Подвижник, який хоче здобути чесноту терпіння, повинен молитися, щоб Господь дав йому сили терпіти скорботи. А слухняність є спасенною лише тоді, коли супроводжується молитвою, а не ремствуванням.
Молитва має зв’язок також і з іншими чеснотами, живлячи, зміцнюючи, освячуючи їх і допомагаючи подвижникові досягати досконалості. Преподобний Єфрем говорить, що необхідно здобувати чесноти через «постійне перебування в молитві».
Молитва, за преподобним Єфремом, — це, насамперед, бесіда душі з Богом. «Молитва досконалих, — пише він, — здіймається просто у небо. Ангели й Архангели захоплюються нею і підносять її до Престолу Святого й Найвеличнішого Владики всіх», і тоді буває велика радість на Небесах. Преподобний Єфрем такими словами оспівує молитву: «Молитва є матір грішних, тому що слізьми зцілює їхні рани і робить здоровими, подібно лікарю». Вона «є збереженням цнотливості, навчанням серця, приборкуванням зарозумілості, очищенням від злопам’ятності, знищенням ненависті, виправленням нечестя. Молитва — міць тіла, благоденство дому, благоустрій міста, могутність царства, знак перемоги під час війни, міцність миру. Молитва — печать дівоцтва,  вірність шлюбу, зброя подорожніх, охоронець віпочиваючих, благонадійність пильнуючих, врожайність землеробам, порятунок плаваючих. Молитва —- заступниця засуджених, розрада ув’язнених, утіха скорботним, веселість тим, хто радіє,  підбадьорення тим, які плачуть,  вінець подружжям, поховання померлим. Молитва — бесіда з Богом,  рівночесність із Ангелами,  успішність у добрі, відраза  від злого,  виправлення грішних.  Молитва — велика зброя, невичерпна скарбниця, , ніколи не скінченне багатство, безбуремна пристань, основа тиші. Молитва є корінь, джерело й матір тисяч благ. Вона самого царства сильніша». Молитву преподобний Єфрем поділяє на спільну й приватну.
Спільна молитва, яка відбувається у храмі, має величезне значення. Преподобний пише: «Як дощ зрощує насіння, так церковна служба зміцнює душі в чеснотах». Особливо важлива і спасенна молитва для християнина, коли вона підноситься на літургії, де вірні причащаються Плоті й Крові Христа Спасителя. Преподобний Єфрем закликає «не зневажати церковною службою під приводом якої-небудь справи» і шанувати «свята, святкуючи не пишно, але божественно, по-християнському: "у псалмах та славословленнях і піснеспівах духовних" (Еф. 5, 19)». Молитва, яка підноситься у храмі, особливо близька до Бога і спасенна для християн, бо у храмі Божому «зі скорботою і слізьми благає Церква про чад своїх» , щоб Господь зберіг і врятував їх.
Приватна молитва, за преподобним Єфремом, повинна також бути уважною, щоб під час молитви не розвіюватися. Він говорить: «Коли станеш на молитву перед Богом, стій перед Ним із страхом і трепетом. Навкруги відсіки від серця свого помисли та піклування про все земне. У годину молитовну цілком будь небесним Ангелом і доклади старанність, щоб молитва твоя була свята, чиста, не скверна, щоб побачили її врата небесні, і, вітаючи її, Ангели й Архангели всі радо зустріли і принесли її до Святого й Найвеличнішого Престолу Пречистого Владики. Так, у годину молитовну припадай перед Богом завжди, як Херувим і Серафим» . І знову пише преподобний, що «молитися потрібно з віданням», тобто  подвижник, коли став на молитву, «не повинен дозволяти блукати (бути) помислам, але повинен розуміти, хто він і перед Ким предстоїть, і з Ким розмовляє. І тоді молитва його наблизиться до Бога, душа дедалі більше процвітатиме у благодаті, а ворог буде бігти, як порох перед лицем вітру, гнаний ангелом Божим».
Молитва, за вченням преподобного, повинна розчинятися із смиренномудрістю і любов’ю, тому що хто молиться з любов’ю, слізьми, у смиренному й чистому серці, «той Самого Бога, як у дзеркалі, відбиває в розумі своєму» Якщо ж молитву не супроводжують ці чесноти, то це — тільки «личина молитви» . Преподобний Єфрем учить, що якщо подвижник ворогує на брата, то, перш ніж стати на молитву, він повинен примиритися з тим,  кого засмутив, тому що Сам Господь гнівається на нього в особі засмученого. І «не приймає Господь молитви від того, хто має зло проти брата».
Молитва повинна бути розумною і визначеною, тобто, звертаючись до Бога, подвижник повинен ясно усвідомлювати, про що він молиться, і що сподівається одержати. Преподобний говорить, що коли подвижник має намір про щось просити Бога, то перш ніж звернутися до Подателя всіх благ, він повинен розглянути своє прохання:  чи чисте воно, і уважно розміркувати про причину, що спонукує його до прохання.
Але не завжди подвижник знає, що спасенне, а що згубне в його проханнях. Тому святий Єфрем повчає ченця, говорячи: «Якщо просиш чогось у Бога, твердо стій у своєму проханні, відкриваючись перед Ним і кажучи: "Коли є, Владика, воля Твоя, щоби сталося це, то зроби і зроби успішним. А коли немає на це волі Твоєї, не попусти здійснитися цьому, Боже мій! Не віддай мене на власну мою волю, бо знаєш нерозумність мою. Не віддай мене раді й нерозумності моїй, але, як Сам відаєш, так і упаси мене з ласки Своєї!» Тому що «Господь — премудрий Роздавач. Він дивиться на користь того, хто просить, і тільки-но, побачить, що те, що випрошується ним шкідливе або, принаймні, некорисне йому, — <то й> не виконує прохання і відмовляє в позірному благодіянні». Але Господь вислуховує кожну молитву; і той, чиє прохання не виконується, одержує від Нього настільки ж спасенний дар, як і той, чиє прохання буває виконане.
Якщо чернець молиться, прохаючи в Бога хоча й доброго чогось, то це зовсім не означає, що він одразу одержить те, що просить, тому що «благий Податель дивиться і на прохання, і на час. Як плід, зірваний передчасно, може зашкодити, так і дарунок, невчасно даний, заподіє шкоду, а згодом він же <буває і> корисним. Якщо прохання невчасне, то Податель бариться виконати його».
Дотримуючись апостольського напучення безперестану молитися (див. 1Фес. 5, 17), преподобний Єфрем говорить про молитву часту й невідступну. Слабка людська природа без особливого покрову благодаті Божої не може утриматися від падінь. Звідси й виникає постійна потреба в молитві до Бога, у проханні в Нього допомоги й заступництва. «Безперестану повинні ми, — говорить преподобний, — молитися Господеві про те, щоб нам стати вище підступів демонських» і перемогти ворога. «Будемо пильнувати, будемо старанні у святих молитвах, щоб у день воскресіння з мудрими дівами зустріти Нареченого».
  Про чернечу молитву преподобний Єфрем пише в «Напученні до подвижників»: «Піснеслів’я у ченця нехай не замовкає, тому що Серафими славословлять невмовкаючи. У вустах твоїх, чернець, нехай буде духовна пісня, яка полегшить тягар спокус, що спіткають <тебе>. Не припиняй молитися: коли можеш, — відкрито, а коли не можеш, — молися розумом. Не чекай неділі  або свята, не шукай місця, але, як сказав пророк Давид, молися "на всіх місцях царювання Його" (Пс. 102, 22). Тому чи в церкві ти, чи у своєму будинку, чи в полі, чи пасеш овець, чи займаєшся будівлею, чи буваєш на бенкеті, не залишай молитви; і коли можна, схили коліна, а коли неможливо, молися розумом і ввечері, і вранці, й опівдні; тому що не знаєш, коли прийдуть по душу твою». Якщо «молитва передуватиме справі, і, ставши з ложа, перші свої рухи присвятиш молитві, то гріх не матиме доступу до душі».
Отже, молитва є основою духовного життя християнина. За її допомогою людина входить у спілкування з Богом і відкриває перед Ним своє серце, молячись про прощення своїх гріхів зі сподіванням на милосердя Боже.
Подвижник усе своє життя проводить у молитві. Але однієї молитви виявляється замало, щоб перемогти ворога. Преподобний Єфрем говорить, що потрібний ще й піст, «тому що без посту й молитви ніхто не може перемогти лукавого». Таким чином, ці дві чесноти з’єднані воєдино. За допомогою посту й молитви подвижник робиться рідним своєму Ангелу-хоронителеві, йому радіють і Господь наш Ісус Христос, і Ангели, і пророки, і апостоли, і мученики, і всі святі.
Преподобний Єфрем закликає усіх бути ревними в пості, щоб разом з пісниками та благословенними праведниками зійти на Небо й «бути причасником на вечері блаженств». Преподобний пише: «Піст є справа доброчесна й богоугодна. Піст — колісниця, яка підносить на небо. Піст народжує пророків, умудряє законодавців. Піст — добра охорона для душі, надійний служитель тілу. Піст — зброя хоробрим, училище подвижників. Піст відвертає спокуси, помазує на подвиг благочестя; він супутник трезвіння, причина цнотливості. Піст —мужність у брані. Піст угашав силу вогненну. Піст загороджував вуста левам. Піст підносить молитву до неба. Піст — матір здоров’я. Піст — наставник юності, окраса старців, добрий супутник мандрівників. У тих, які постують, тіло чесне й душа дорогоцінна. Піст упокоїв Лазаря в надрах Авраамових. Тому «злюбимо його й ми, — умовляє преподобний, — щоб і нас прийняло лоно Авраамове. Будемо уникати розкошів і супроводжуваного гучним сміхом пияцтва — цієї матері блуду. Пияцтво не приймає Господа. Пияцтво віддаляє від нас Духа Святого. Піст — благоустрій міста, благочинність торговища. Піст — мир в оселях. Піст — піклувальник і охоронець дівоцтва. Піст — шлях до покаяння. Піст — причина сліз. Піст не любить світу (світського), ні того, що у світі. Тому не будемо сумувати, коли постимо, тому що Ангели в кожній церкві записують тих, які постують. Піст не допускає злопам’ятності. А ті, що збирають у пам’яті свої прикрості, і скоєне проти них зло, хоча, з виду, моляться й постують, подібні до людей, які почерпають воду й вливають її у розбиту діжку. Піст — це меч, що ніколи не притуплюється» .
Проте не всякий піст, говорить святий Єфрем, угодний Богові. Так, «надмірно простягнутий»  піст негожий, тому що він робить подвижника неспроможним і нездатним до діяльності. Також, якщо «хтось, постуючи, ненавидить брата свого, той перед Богом такий саме як і той, що віддається обжерливості, тому що він сповнений неправди й ненависті, і втратив любов нашого Господа. Хто постує і гнівається, і має у серці своєму ворожнечу, той ненавидить Бога, і спасіння далеке від нього». Хто в серці має «облудність, ненависть та осуд, той нехай очистить спочатку душу свою, і тоді вже приходить і постує, і молиться», тому що подвижник має бути в мирі з усіма і зробитися «досконалим у любові й сподіванні віри».
Піст, як і молитва, є засобом лікування не тільки душевних, а й тілесних недуг і хвороб. Піст надає розумові тверезість, молитва ж є зброєю розуму, яким він відганяє від себе невидимих ворогів. Піст упокорює душу, звільняючи її від жорстокості й пихатості, а молитва того, хто постує, одержує особливу силу, тому що приноситься із самої глибини серця.
Але і піст і молитва спасенні тільки тоді, коли вони поєднані з іншими чеснотами, зокрема, зі справами милосердя. «Прекрасні молитва й піст, — говорить преподобний, — але їх зміцнює милостиня» . Тому «блаженний, хто переломлює хліб свій і дає його жебракам, — за нього радіє Христос і віддячує йому Царством Небесним. Блаженний, хто одягає нагих, — він вбраний буде у ризу Царства і звеселиться у свій час у світлому чертозі».

ПРО ПОМІРНІСТЬ, ЦНОТЛИВІСТЬ І ЧИСТОТУ
Піст є лише одним з аспектів загальної чесноти помірності. У главі «Про чесноти» преподобний Єфрем пише: «Возлюби благоговіння й помірність, щоб мати велику користь. Обжерливість руйнує, а помірність творить, одне ж другому протилежне й одне з другим сумісним не може бути. Присвятивши себе помірності, не піклуйся про багаті на себе витрати, але задовольняйся тим, що маєш. Трьома, чотирма або ж п’ятьма сухарями, невеликою кількістю сочевиці, або бобів, або зелені задовольниш необхідні потреби. І в усьому цьому маєш помічником Господа, Котрий утучняє душевні твої сили благою надією». Отже, якщо подвижник бажає перемогти обжерливість, йому необхідно полюбити помірність, через яку він одержить перемогу над цією пристрастю.
Але як «наповнення себе їжею», так і «далеко простягнута помірність», подібно до нерозумного посту, гідне осуду. Перше надміру збуджує плотські пристрасті й здіймає сильну ворожнечу на душу, а друге робить подвижника неспроможним до діяльності. Але «плотське запалення», яке найчастіше спричинюється демонами, іноді відбувається й від «крайньої помірності». Тому потрібно в міру приймати їжу, «щоб через цілковиту непомірність подвижникові не терпіти насильства від руху плоті».
Преподобний Єфрем, як і багато святих отців, учить не тільки про тілесну помірність, а й про духовну, під якою розуміється утриманість «від будь-якої пристрасті, від лукавих і суєтних помислів». Здійснювана, у цьому широкому розумінні, помірність є «знищенням гріха, відчуженням від пристрастей», а вершиною такого подвигу є цілковите «зречення власних бажань» заради виконання волі Божої.
Чеснота помірності має величезне значення для духовно-морального вдосконалювання християнина. За словом преподобного, «хто присвятив себе помірності і нею себе приборкує, той легко подолає пристрасті й помисли». Але й помірність корисна тільки тоді, коли вона відбувається «із благочестивою думкою» (метою. — свящ. Р.).
У главі «Про помірність» преподобний Єфрем говорить, що утримуватися потрібно: «щодо язика — не говорити багато і не говорити марного, приборкувати язик і не лихословити, не кривдити словом, не клястися, не марнословити, не обмовляти один одного, не пересуджувати брата, не відкривати таємниць, не займатися тим, що не є нашим; щодо слуху —утримувати слух і не захоплюватися пустою поголоскою; для очей —утримувати зір, не спрямовувати погляд на все приємне й на будь-що непристойне; щодо дратівливості —стримувати гнів і не раптом спалахувати; щодо слави — володіти своїм духом, не бажати прославляння, не заноситися, не шукати пошани і не гордувати, не мріяти про похвали; щодо помислів —перемагати помисли страхом Божим, не погоджуватися з помислами звабливими і такими, що розпалюють,  і не насолоджуватися ними; у стравах (їжі) —опановувати себе і не вишукувати страв, удосталь пропонованих, або дорогих, не їсти не своєчасно або крім певної години, не віддаватися духу обжерливості, не збуджуватися до жадібності добротою (смаком і виглядом. — свящ. Р.) їжі і не бажати то однієї, то іншої;  у питві — володіти собою і не ходити на бенкети, не тішитися приємним смаком вин, не пити вина без потреби, не вишукувати  різних  напоїв, не ганятися за задоволенням пити мистецьки приготовані суміші, не вживати надміру не тільки вина, але, якщо можна, і води; у похоті та порочному сластолюбстві — володіти почуттями, не потурати раптом збудженим побажанням, не схилятися до помислів, які спричиняють хтивість, не тішитися тим, що згодом викличе до себе ненависть, не виконувати волі плоті, але приборкувати пристрасті страхом Божим. Тому що воістину помірний той, хто прагне (бажає) цих безсмертних благ і, до них спрямовуючи розум, відвертається від плотської хтивості, гребує потураннями плоті як тим, що вкидає у морок; не любить дивитися на жіночі обличчя, не зачаровується тілесною зовнішністю, не насолоджується пахощами, не уловлюється словами лестощів, не залишається наодинці з жінками, і особливо нескромними, не подовжує бесід із жонами. <Істинно мужній і помірний той, хто> утримується у всякому помислі й кожне бажання переборює прагненням кращого і страхом майбутнього віку. Блаженні такі, тому що на них чекають райські втіхи», — закінчує преподобний Єфрем.
Отже, преподобний учить, що у справі помірності потрібне помірне користування всім тим, що дає Бог на користь людині. Але це стає можливим лише в тому разі, коли людина навчається володіти своїм розумом, волею й усіма своїми почуттями.
Працюючи над собою у помірності, християнин вельми полегшує собі здобуття ще двох чеснот — цнотливості й чистоти.
Преподобний Єфрем учить, що цнотливість полягає  тому, щоб бути вільним не тільки від блуду та плотських задоволень, а й від інших пристрастей. Тому «істинно цнотливий той, хто не тільки все тіло зберігає від блуду, але й кожен член тілесний; коли, наприклад, око і язик дотримуються цнотливості, кожний у власній його діяльності, і у внутрішній людині душевні думки не входять у сполучення з порочними думками».
Чистота і цнотливість, за преподобним Єфремом, є «узда для очей, що все тіло приводить з пітьми до світла; дар Божий, сповнений доброти, повчання і відання; пристань, сповнена миру та злагоди; легкий тягар, що не потопає у водах (спокус миру), і вічне багатство, приховане в душі христолюбивої людини, яке той, хто володіє ним, відшукає, коли буде потреба; духовна колісниця, яка того, хто нею володіє, підносить у височінь; прекрасний маєток, який звірі не спустошують і вогонь не спалює; родоначальниця любові та житіє ангельське. <Ці чесноти> відганяють зневіру й вселяють терпіння; применшують пристрасті й створюють безпристрасність; породжують духовну радість і умертвляють печаль; освічують праведних, потьмарюють диявола і швидко линуть до почесті вишнього звання у Христі; радують серце, що придбало їх, і окриляють душу до небесного. Спочиваючи в душах лагідних і смиренних, чистота й цнотливість виробляють Божих людей; розцвітають, як троянда, серед душі й тіла, і весь дім наповнюють пахощами; умилостивляють Бога, досягають Його обітниць і у всіх людей знаходять собі благодать. Їх полюбили святі; їх полюбив святий Іоанн Євангеліст і удостоївся лежати на грудях Господа Слави. Не лише приснодівичам, але й тим, хто живе у шлюбі вони здобувають почесті».
«Сумлінно молися Господу, — говорить преподобний, — щоб <Він> дарував тобі дух досконалої цнотливості», тому що хто досягає цнотливості, в того вселяється Дух Божий і прославляє його, і така людина стає храмом Божим.
Але справжня чистота і справжня цнотливість оселяються в душі подвижника тільки після великих зусиль, у яких він виявив свою вірність Богові. І «блаженна людина, — говорить преподобний, — яка завжди намагається підготувати благодаті чисте серце, щоб, коли прийде, знайшла вона пахощі чеснот і святиню душі, і жила в ньому у віки вічні».
Преподобний Єфрем пише і про ознаки, за якими можна визначити, чи працює над собою душа заради придбання цнотливості й чистоти. Така душа «пригнічує і поневолює плоть, і проникає поглядом у небесне; гребує розкошами, тілесною вишуканістю й оздобленнями одягу; ненавидить дорогі страви й тікає від пияцтва; відвертається від лукавства й приліплюється до добра; має серце  чисте, гортань солодку й обличчя світле; має в руках непорушне багатство й жене від себе недбальство».
Преподобний Єфрем говорить також, що чистота й цнотливість досягаються помірністю, лагідністю й безмовністю в любові. Вони допомагають подвижникові здобувати нові чесноти, через які він усе вище й вище піднімається духовними  сходами.
ПРО ПОКАЯННЯ
Внаслідок гріхопадіння наших прабатьків людська природа втратила свою первозданну чистоту, без якої істинно моральне життя стає неможливим. І тільки покаяння, говорить преподобний Єфрем, «відновлює єство й повертає йому власне його достоїнство». Той, хто кається, очищає своє серце від будь-якої нечистоти, готуючи його для прийняття благодаті. За допомогою покаяння здобуваються й інші християнські чесноти. Навпаки, якби  не було покаяння, то давно загинув би рід людський».
Покаяння необхідне для кожного християнина. Істинне духовне життя починається з покаяння як зречення усього гріховного й порочного. Сам Господь розпочав Свою проповідь закликом: «Покайтеся!» (Мф. 4, 17). У разі ж нерозкаяності Праведний Суддя грозить людині вічною загибеллю (див. Лк. 13, 3). Зі слів Христа Спасителя видно, що Він з любов’ю чекає від людини покаяння і готовий простити і прийняти кожну душу, які б тяжкі гріхи вона не скоїла.
Святий Єфрем Сирін — здебільшого оспівувач і проповідник покаяння. При  кожній нагоді, чи не на кожній сторінці своїх творів, він, з усією переконливістю натхненного красномовства й повнотою християнської смиренності, говорить про покаяння. «Покаяння — це багатий і рясний плід, <тому що> в будь-який спосіб приносить Богові доблесні справи. Це — багатоплідне поле, тому що обробляється повсякчас. Це — древо життя, тому що воскрешає багатьох померлих гріхами. Бог звеселяється ним, як силою Своєї творчості, тому що кого гріх намагається згубити, тих відтворює воно до Божої слави. Покаяння —великий прибуток у Бога, тому що приводить до Нього людей та юрбами збирає грішників. Покаяння — купіль Божа. Покаяння є жертовник Божий, тому що ті, хто згрішив, за його допомогою умилостивляють Бога. Покаяння є Божа трапеза, тому що через нього вкушає Бог спасіння людське. Покаяння є дивовижний хліб Божий: Бог вкушає в ньому сповідання совісті, Він п’є у покаянні сльози розчулення; у ньому насолоджується запашною волею, щирим почуттям зітхань, тому що вони для Бога, немов ароматне вино».
Покаяння різноманітне. «Воно живить Бога хвалою і також сповіданням; живить Його помірністю, благочестям і подвижництвом; живить Його різними милостинями. Покаяння є велике горно, що приймає в себе мед і перетворює його на золото; бере свинець і віддає срібло. Покаяння є дзеркало, тому лукавий не залишає його в нас, щоб не побачили ми в ньому себе і не змили своїх нечистот».
У чому ж полягає покаяння? «Щире покаяння полягає в тому, щоб відійти від гріха і  зненавидіти його, подібно до того, хто говорить: “Неправду зненавиджу і гребую нею” (Пс. 118, 163); і ще:  “Я присягнув, що буду держатися присудів правди Твоєї, і дотримаю” (Пс. 118, 106). І тоді Бог з радістю приймає того, хто приходить до Нього».. Але прощення від Бога одержує тільки той, хто дійсно вирішив залишити гріх, тому преподобний говорить: «Відступи, плач,  омий посудину  свою, споганену  гріхом, обіцяй більше не грішити, тому що тільки тоді зцілишся,  коли це виконаєш, тому що Бог є Бог тих, хто кається». Та «не будь таким, що сьогодні кається, а ранком грішить, і один день — серед грішників, а інший — серед тих, що каються, але йди шляхом покаяння увесь час, щоб зустріло тебе людинолюбство Боже. Тому що того, хто приносить добровільне покаяння, Господь приймає з любов’ю».
Щодня  людина грішить ділом, словом і думкою, тому вона має потребу в безперестанному покаянні. Саме по собі покаяння не має певного часу, і немає такого часу, який би не був придатним для покаяння. Преподобний Єфрем пише: «Якщо й тисячі разів згрішиш, але потім знову навернешся до покаяння, то знову очистишся від бруду і від заподіяного тобою беззаконня. <Якщо ти грішник, і> в один день грішиш сімдесят разів по сім, то Бог не зачиняє для тебе двері щедрот, якщо тільки каятимешся. Якщо, лягаючи спати вночі, ти дав із собою на ложі місце гріху, то вранці йди з покаянням у дім до Лікаря, і Він зцілить тебе. Якщо протягом дня  додався в тебе ще один болісний гнійний струп, то ввечері приступися до порога Лікаря, і Він зцілить твої гнійні болячки. Прийди із скрухою і в простоті серця, і припади до Бога, тому що Він благий і милосердий, і спасає тих, що каються».
Покаяння необхідне всім: і грішникам, і праведникам, тому що, як учить Церква вустами апостола Павла, «тому що всі согрішили і позбавлені слави Божої» (Рим. 3, 23). У безперестанній  покаянній роботі й полягає порятунок від гріхів і пристрастей, які при недбальстві й послабленні подвигу можуть незабаром узяти гору над душею людини. Впавши у гріх, потрібно вставати і з вірою та надією на допомогу Божу продовжувати боротьбу. Через покаяння, говорить преподобний, людина «постає прекрасною і шляхетною, і, уникаючи скверни, досягає Царства Небесного». Велика й непереборна сила покаяння, що в одну мить може змінити вічну долю навіть самого закоренілого грішника.
Бог бажає почути від людини, яка приносить покаяння, гріхи її не тому, що не знає їх. Йому вгодно, щоб через сповідь людина усвідомила свої гріхи й одержала прощення їх. Господь, на думку преподобного, «нічого важкого і неможливого не вимагає від нас, але тільки чекає скрушеного серця, розчулення помислів, зізнання в гріхопадінні, невтомного й посиленого припадання до Бога із благанням прощення  <в тому>, в чому згрішили».
«Господь є наш Пастир, — пише преподобний Єфрем, — а ми — Його паства, як і в раї. Він дав нам покаяння, як очищувальну воду для того, щоб ми нею вмивалися, коли в чому-небудь прогрішимо. Тому ми маємо не тільки баню "пакібитія" (відродження), але й "оновлення" (Тит. 3, 5), і якщо в чому згрішимо, то, обмившись покаянням, робимося чистими».
Покаяння має бути нелицемірним, щирим і твердим, тому що Господь не приймає покаяння, яке приноситься лише для годиться. Таке покаяння засуджується Богом і прикладається в гріх тому, хто його приніс, зокрема, тому, що «й інших навертає до подібного лицемірства».
«Постарайтеся, — умовляє преподобний, — надати собі допомогу в цей короткий час <земного життя>, щоб щирим покаянням і слізьми вмилостивити довготерпеливого й милосердного Бога. Тому що ніхто не допоможе нам у день Суду, - ні друг, ні родич, — окрім покаяння, принесеного тут, на землі, і чеснот, що сприяють йому: щирої любові, смиренномудрості, слухняності, помірності й чистоти».
Виправлення можливе тільки в цьому житті, — після смерті вже немає місця для каяття. Там — царина розплати за зроблене. Тому преподобний Єфрем говорить: «Заради небагатьох сліз, пролитих у цей короткий час, і заради покаяння Бог прощає всі гріхопадіння. Поплач трохи тут, щоб не плакати там у віки вічні, у пітьмі кромішній. Тому що, проливаючи сльози тут, одержуєш полегшення й усяку розраду, а там, і плачучи, зазнаєш покарання й стягнення багаточисленних талантів». «Блаженні ті, які плачуть день і ніч, тому що <вони > позбудуться майбутнього гніву». «Будемо плакати тут, щоб не плакати там, —закликає преподобний, — <тому що> скільки самі бажаємо, стільки й прощає благий Бог».
Преподобний Єфрем зазначає, що найдосконалішим знаряддям покаяння є плач. Із плачу починали і плачем завершували своє життя всі ті, що досягли спасіння. Плач покладає початок навернення до Бога, слізьми полегшується важкий шлях до Нього, плачем й закінчується великотрудне життя людини. Без покаянного плачу тілесний подвиг ставиться за ніщо й — більше того — сприяє розвиткові зарозумілості й гордині. Блаженний же плач, навпаки, очищає всякого грішника від гріхів.
Преподобний Єфрем говорить: «Початок плачу — пізнання себе самого. Тож нехай буде плач наш не по плоті й не заради того, щоб бачили це люди, але по Богу, Який знає таємниці серця. Плач створює і зберігає; плач омиває слізьми душу й робить її чистою. Плач породжує цнотливість, відтинає примхи, удосконалює чесноти. Плач ублажається Богом (див. Мф. 5, 4) і приймає розраду від Ангелів». Тому всіх закликає преподобний Єфрем, говорячи: «Будемо плакати перед Господом Богом нашим, доки не вкинуті у пітьму кромішню. Щодня проситимемо у Господа сліз зворушення, щоб, коли будемо оплакувати гріхи свої, проквітла душа, позбувшися гріховної посухи. Тому що слізьми в серце того, хто приносить покаяння, прикликається благодать, яка омиває душу від гріхів й очищає її від беззаконь, і з кожним днем приносить нові плоди».
У главі «Про вісім помислів» преподобний розповідає подвижникові, яким чином можна досягти покаяння: «Якщо хочеш, щоб Бог дарував тобі сльози, зворушення й безпристрасність, то безперестану приводь собі на пам’ять смерть і гроб свій, <і тоді> придбаєш щире покаяння, що приведе тебе до спасіння».
За вченням преподобного Єфрема, бувають «сльози за речами видимими, і вони дуже гіркі й суєтні, тому що ведуть до загибелі». Бувають «сльози покаяння, коли душа зажадає вічних благ, і вони вельми солодкі й корисні, тому що ведуть до спасіння». І бувають «сльози каяття там, де "плач і скрегіт зубів" (Мф. 8, 12), — і ці сльози гіркі й марні, тому що зовсім безуспішні, тому що вже немає часу для покаяння».
Істинний плач — це дар Божий, і досягається він багатьма зусиллями. Плач і жалкування через гріхи є зворушення серця, і цей «розумний плач» має силу очистити грішника від гріхів, рясними струменями сліз змиваючи з нього весь духовний бруд. Він ( плач) є тією єдиною умовою, яку ставить Церква грішникові на сповіді і яка одна тільки потрібна як для прощення гріхів, так і для прийняття милості Божої.
Отже, за допомогою покаяння людина приходить спочатку до пізнання самої себе й свого стану, а потім до пізнання того, що вище неї, тобто  до Божественних речей, і потроху здобуває необхідні чесноти. «Покаяння зі слізьми <являє собою> прекрасне й богоугодне свято, на якому співсвяткує (з людиною) Господь».

    ПРО ЛЮБОВ ДО БОГА І БЛИЖНЬОГО
Чим яснішим і глибшим в людині є усвідомлення власної гріховної зіпсованості, тим ясніше вона відчуває необхідність Божественної допомоги й Божественної милості, тим сильнішим є її прагнення до Бога, яке в покаянні шукає прощення гріхів. Таким чином, любов до Бога й покаяння мають між собою глибокий внутрішній зв’язок. Вони повертають людину до щирого християнського життя й ведуть його до спасіння. Але вінцем усіх чеснот є любов, без якої неможливий духовний успіх.
Любов і є метою усього аскетичного подвигу християнина. Прагнення душі до любові є прагнення до Самого Бога і з’єднання з Ним, тому що «Бог є любов» (1 Ін. 4, 16). Як і багато святих отців, преподобний Єфрем говорить про Божественну любов як про «сукупність досконалості й завершення всієї “лєствиці” (сходів) чеснот».
«Хто має любов, — говорить святий Єфрем, — той виконує увесь закон, тому що "любов є виконання закону" (Рим. 13, 10). Ні на небі, ні на землі немає нічого дорогоціннішого за любов. Божественна любов очолює чесноти, вона — причина всіх благ, виконання закону. Любов’ю все налаштовується до спасіння, смерть скасована, пекло переможене, Адам прикликаний, Єва звільнена. Любов’ю Ангели й люди зібрані в єдине стадо. Любов’ю клятва скасована, рай відчинено, явлене життя, обіцяне Небесне Царство. Вона, впіймавши в сіті ловців риб, зробила їх ловцями людей. Вона йшла на подвиг разом з мучениками й зміцнювала їх; вона пустелі перетворила на упоряджені обителі. Вона гори й вертепи сповнила псалмоспівами. Вона із людей зробила ангелів; вона навчила мужів та жон прямувати тісним і вузьким шляхом... О, блаженна любов, подателька всіх благ! О, блаженна любов, що робиш блаженними тих, хто возлюбив тебе! Блаженна, воістину преблаженна людина, яка придбала любов від чистого серця й чистої совісті!». И далі преподобний умовляє: «Бережи любов як зіницю ока, тому що в ній світло й життя; зберігай її, вона — радість для всіх відданих їй. Вона — Божеське надбання, вона — ангельське достоїнство. Бережи її. Якщо злюбиш її, "відновиться, як орел, юність твоя" (Пс. 102, 5). Якщо збережеш її, <вона> буде радощами твоїми перед Богом і перед Ангелами; якщо злюбиш її, добрий успіх матимеш у всіх справах своїх. Якщо злюбиш її, вселиться в тебе благодать Божа, і благодать, як джерело, точитиме зцілення людям, і пахощі її звеселять серце твоє. Вона — стовп усіх чеснот; у ній немає туги смертної; вона навчає правди й мужності, терпіння й миру; вона — дім Божий». В іншому місці преподобний Єфрем пише: «Любов Божа є безсмертний вогонь, що здіймається від землі й ненавидить земне. Вона робиться запорукою Божою у душі; вона — стовп і утвердження істини у святій душі».
У главі «Про любов» преподобний Єфрем називає блаженною людину, яка здобула любов Божу, тому що «така людина носить у собі Бога і разом з Богом (перебуває) понад усе: нічого не боїться, тому що любов виганяє страх; ніким ніколи не гребує: малим і великим, славним і безславним, бідним і багатим, але, навпаки, “усе покриває... усе терпить” (1Кор. 13, 7); ні перед ким не звеличується, нікого не зневажає, сам ні на кого не наговорює і від тих, що наговорюють відвертає слух; не ходить лестощами, сам не запинається й братові ноги не запинає; не суперничає, не заздрить, не дивиться ненависним оком, не радіє з падіння інших, не чорнить того, хто впав, але уболіває за ним і виявляє до нього співчуття, не залишає брата в біді, але заступається і готовий вмерти за нього; виконує волю Божу і є учень Божий; ніколи нічого не привласнює собі, ні про що не говорить: “Це моє”, але все, що не є в нього, пропонує усім у загальне користування; нікого для себе не вважає за чужого, але всі йому свої; не дратується, не гордує, не спалахує гнівом, не радіє про неправду, не бариться у неправді, нікого не вважає за свого ворога, крім одного диявола». Така людина переселиться до Бога і житиме з Ангелами. А той, хто не придбав любові, «нещасний і жалюгідний...<він> — знаряддя диявола...блукає усякою стежиною і не знає, що у пітьмі ходить, <і> ніколи йому не бачити райських обителей».
Хто прагне до безсмертного життя, тому, як навчає преподобний Єфрем, потрібно стати вище і більше за все, що є у цьому віці; тікаючи від земної слави, полюбити небесну славу Христову, не домішуючи нічого іншого до цієї любові, і нічого не любити в цьому житті. Тому що той, хто придбав щиру любов до Бога, «як меч двогострий, відсікає усяку любов миру цього». Таку душу вже не може утримати ніщо видиме: ані задоволення, ні слава, ні багатство, ні узи плотської любові, ні будь-що матеріальне. Душа, яка любить єдиного Бога, перемагає всяку земну любов і любов до речей, «і все лукаве робиться бездіяльним» через придбання досконалої любові до Бога. Тих, які зневажили земне і злюбили єдиного Господа, святий Єфрем називає «друзями Христовими».
Найбільший дар — це любов, що «перебуває у віках». Преподобний говорить: «Хто знайшов любов, знайшов і Бога». Така людина «радіє, коли робить добро, тішиться, коли творить справи любові, і веселиться, коли виконує послух. Бачить подвижник і Бога, Який сприяє йому, бо кожний знає того, хто одну з ним робить справу». «Любов не дивиться на (свою) правду і не показує іншому своєї святості... <вона> невидима плотським очам... <але> видима очам душевним». Наставляючи подвижника в цій великій чесноті, преподобний Єфрем говорить: «Ні до кого не май ненависті у серці своєму і не відплачуй злом за зло, але придбай собі любов, яку  Божественне Письмо поставило вище за будь-яку чесноту, тому що уподібнило її Самому Творцеві усього».
Щира любов до Бога нерозривно пов'язана, за словом Спасителя, з любов’ю до ближнього (див. Мф. 22, 40). Преподобний говорить: «Замість пояса підпережись досконалою любов’ю до Бога і ближнього: любов зробить <так>, що попрямуєш (вирушиш у дорогу) і не зустрінеш перешкод», тому що той, хто любить брата свого, возлюблений буде Богом, Який убереже його від усякого гріха. А для цього з усіма май любов і від усіх віддаляйся, щоб зненавидів ти не людей, але гріх».
У своєму «Напученні ченцям» святий Єфрем говорить про те, як можна легко здобути успіх в любові до ближнього, якщо «перше (заповідь про любов до Бога. — свящ. Р.) поставити на першому місці, а друге (заповідь про любов до ближнього. — свящ. Р.), йдучи за першим, здійсниться свою чергу. Але якщо хтось, через недбальство про першу й велику заповідь — любов до Бога, яка за <сприяння>Божої сили утвориться в нас із внутрішньої схильності, доброї совісті та здорових думок про Бога, заміриться піклуватися про друге, зовнішнє тільки служіння (ближньому), то неможливо, щоб у змозі він був виконати це служіння чисто та здраво, тому що підступи злоби, знаходячи розум далеким від пам’ятання про Бога, від любові й від прагнення до Бога, або викликають у душі ремствування та скарги на служіння, здійснюване для братії, або спокушають (подвижника) думкою про свою праведність» і таким чином гублять його. Але якщо в того, хто подвизається на шляху Господньому «самий розум і душевний настрій завжди зайняті думкою про Бога» і спрямовані до Нього, то «тоді у відповідність до любові Божої він завжди одержує цілковитий успіх». Але досягається це «боротьбою і зусиллями розуму», тому що «ворог завжди стоїть на перешкоді прекрасному, принаджує або захоплює розум, щоб при пам’ятанні про прекрасне не злюби він горнього, але звабив волю свою якимись земними думками й  побажаннями. Тому що це — смерть, поразка лукавому, коли розум зайнятий любов’ю до Бога й пам’ятанням про Нього. Звідси може виникнути й чиста любов до брата, а також істинна простота, і лагідність, і смиренність, і щирість, і доброта, і молитва, і досконале дотримання святих заповідей».
Преподобний учить, що, насамперед , потрібно прощати братові його гріхи, щоб між усіма були мир і любов, тому що тільки тоді «молитва буде почута і приношення угодне» Богові. «Нехай сонце не заходить у гніві вашому, — наводить преподобний слова Святого Письма. — Будемо прощати все боржникам і утвердимо любов, тому що вона покриває безліч гріхів». Без любові, навпаки, «будь-яка справа і будь-який учинок – нечисті». Тож навіть «якщо хтось зберіг дівоцтво, або постує, або пильнує, або молиться, або дає притулок бідним, або має намір приносити дар, або начатки, або плоди, або будує церкви, або інше щось робить, але без любові, то все це ніщо перед Богом, тому що не угодно це Богові». Більше того, якщо хтось має ворожнечу на брата й гадає принести що-небудь Богові, то така людина буде прийнята нарівні з таким, «що приносить у жертву собаку або ціну блудниці». Тому, зазначає преподобний, «нічого не розпочинай робити без любові».
Вважатися досконалим, за вченням святих отців, може лише той, хто має любов до ворогів. І преподобний Єфрем закликає своїх учнів «спонукати свої серця» до досягнення цієї любові, смиренно прощати будь-яку образу й прагнути того, щоб з усіма мати мир і любов.
Як бачимо, для преподобного Єфрема любов до Бога є основою любові до ближнього, а через любов до ближнього здобувається любов до Бога. Любов зводить подвижника на висоту досконалості. Усі інші чесноти є тільки засобами для досягнення любові, як головної мети християнської аскези, і будь-який подвиг без любові втрачає своє значення. Любов, за словами преподобного, є «матір усіх чеснот, і обіймає їх усі, приводячи людей до бажаної єдності “у союзі миру” (Єф. 4, 3)».

Календарно-тематичне планування

Зміст навчального матеріалу Практичні вправи й завдання. Художні техніки й матеріали Твори, що інтегрують у навчальний процес Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учня
Тема 1. Таємниці нашого світу
(8 год.)
Учень
має уявлення
про походження світу як прояв любові Творця до людей і до всього живого, про красу і гармонію світу, про Божественний задум щодо існування світу в добрі та злагоді;

визначає
своє ставлення до навколишнього світу як до дарунку Творця, що потребує активної участі у творінні добрих справ, доброзичливого, милосердного ставлення до людей, живої та неживої природи;

орієнтується
в етичних поняттях “совість”, “чесноти”, “милосердя”, “людяність”, “доброчинність”, “вдячність”, “відповідальність”;

порівнює
приклади  моральних вчинків з біблійних, історичних та  життєвих оповідей зі своїми власними;

розуміє
потребу наслідувати кращі зразки християнських чеснот у повсякденному житті; важливість власної участі у творінні добрих справ;

пояснює
внутрішнє переживання серця, голос совісті як підказування Бога про те, чи є наші вчинки добрими, чи поганими;

використовує
отриманні знання у повсякденному житті, у визначенні своєї моральної позиції, у самостійній та колективній творчій діяльності;

висловлює
особисте ставлення та ставлення своїх близьких до християнських цінностей у житті своєї родини;

вміє розрізняти
гарні й погані вчинки, мотиви вчинків та їхні наслідки, а також певні власні звички та схильність до них;

дотримується правил
духовної безпеки у власному житті: прислуховуватися до голосу совісті, бути уважним до своїх слів та вчинків;  не ображати, не засуджувати інших; бути слухняним і виконувати накази батьків і вчителя; запобігати сваркам, не допускати образ, необдуманих вчинків.
Тема 2. Уроки доброчинності
(10 год.)
Учень
має уявлення
про дружні стосунки, співчутливе ставлення та повагу до інших, подолання лінощів, необхідність наполегливої праці (навчання); про Божественний задум щодо спасіння людей від зла; євангельську подію Народження Христа;

орієнтується в поняттях
“добротолюбство”, “гідність”, “честь”, “милостиня”, “безкорисливість”, “скромність”, “безтурботність”, “байдужість”, “душевна черствість”;

наводить приклади
примирення та прощення, співпраці людини з Богом, турботливості, милосердя, вдячності, дотримання слова, радості від добре виконаної роботи;

визначає
своє ставлення до проявів турботливості, милосердя, дотримання своїх слів, назву тих чи інших моральних вчинків;

порівнює
свої власні вчинки з прикладами моральних вчинків з біблійних, історичних та  життєвих оповідей;

розуміє
користь від творення добрих справ, пов’язаних із служінням ближньому та подоланням своїх поганих звичок;

пояснює
певні ознаки доброго й поганого; яка поведінка є доброчесною у ставленні  до Бога і ближнього;

використовує
знання про ті чи інші чесноти у повсякденних стосунках з людьми та у визначенні своїх вчинків;

висловлює
власні думки з приводу вчинків персонажів біблійних оповідей,  героїв літературних творів, ставлення до власних вчинків;

розрізняє
власні бажання за їхньою моральною чи аморальною спрямованістю;  музичні настрої, значення кольорової гами для передачі різних душевних настроїв людини в творах мистецтва;

дотримується правил
духовної безпеки у виборі між світом добра і зла: ніколи не вдаватися до будь-яких магічних чи окультних дій для виконання своїх забаганок;

уміє
використовувати свої знання у спілкуванні з друзями, шкільними товаришами, батьками, вчителями та іншими людьми;  відображати у малюнках та у творчих роботах своє ставлення до світу добра і зла.
Тема 3. Любов творить чудеса
(10 годин)
Учень
має уявлення
про такі євангельські події, як  вхід Господній до Єрусалима, смерть та Воскресіння Христа, зустріч із жонами- мироносицями; про чесноти щедрості, прощення, жертовності, сумління, наполегливості;

визначає
зміст релігійних свят (їхнє духовне значення); своє ставлення до інших на засадах християнських чеснот співчуття, жертовності, вдячності;

називає
приклади доброчинності з Біблійних, історичних та казкових сюжетів;

порівнює
своє вміння творити добрі справи з прикладами, що наводяться на уроках при слуханні Біблійних оповідей та літературних творів;

розуміє
важливість взаємоповаги та любові в родині та між іншими людьми, вплив на душу людини добрих і злих вчинків;

пояснює
необхідність допомагати людям у різних життєвих ситуаціях;

використовує
знання про гостинність, турботу про ближніх, про милосердя й щедрість під час свят та у повсякденному житті християн;

висловлює
власні думки про значення родини, рідного краю у своєму житті , про свою любов і про свої обов’язки щодо збереження краси рідного краю і добрих стосунків між членами родини;

характеризує
ознаки християнських і родинних свят, зміст окремих дій та вчинків людей під час проведення цих свят;

вміє
виконувати народні пісні, пов’язані з християнськими традиціями, готуватися до проведення свят, готувати прості святкові страви, виробляти святкові прикраси та подарунки; зображати на малюнках деякі символи християнських свят, передавати в кольорі настрій своєї душі, атмосфери свята.

орієнтується
в поняттях “свята релігійні”, “Великий піст”, “Вербна неділя”, “Великдень” (“Воскресіння Христове”).
Урок 1. Таємниці нашого світу
Світ сповнений краси і мудрості. Хто  створив цей світ? Хто Митець такої краси і довершеності всесвіту?
Мета
Актуалізувати  знання про те, що світ створено Богом.
Нотатки
Про це свідчить сама природа існування певних закономірностей: зміни пір року, підготовка тварин до таких змін тощо. Людина спостерігає за навколишнім світом, розгадує таємниці його устрою і робить висновок, що розумний порядок Всесвіту є творчим актом Божественної мудрості.
Звертаємо увагу учнів на те, що слова «Він», «Його», які вказують на Бога, пишуться завжди з великої літери.
Пропонуємо учням прочитати текст в особах, розглянути малюнок у книжці і поміркувати над тим, що все, що має розумний устрій, має свого творця. Наприклад, корабель, автомобіль, будинок. А будівничим нашого світу є Бог.

Урок 2. Світ – дарунок  любові Творця

Любов Творця до людини виявилася в тому, що Він  створив усі умови для того, щоб людина раділа з життя. Та чи вміємо ми користуватися цими дарами? Чи цінуємо, бережемо і примножуємо їх? Чи вдячні ми Тому, Хто подарував нам цей світ?
Мета
Дати уявлення про те, що Бог створив цей світ, бажаючи поділитися Своєю радістю і любов’ю з іншими.
Нотатки
У світі не всі люди знають і вірять в те, що світ створено Богом. Хтось вірить в це з малку, а хтось приходить до віри в дорослому віці, а хтось вірить у зовсім інше походження світу.
Світогляд християн ґрунтується на біблейському вченні про походження світу. Слова із Святого Письма: «Які величні діла твої, Господи, все премудро створив Ти» повинні прозвучати під час уроку велично та урочисто. Їм передує перегляд дітьми слайдів або ілюстрацій з видами природи (гір, водоспадів, гарних птахів, комах, тварин, нічного неба, сходу сонця, моря, тощо), а також немовляти на руках матері чи батька.
Звертаємо увагу учнів на те, що первозданний світ був сповнений миру і любові. В ньому не існувало зла, страху, хвороб і смерті.
Виникнення зла у світі пояснюємо тим, що люди перестали бути вдячними Богові за Його дар та піклування. Робочий зошит.
Робота над кросвордом закріплює знання про те, що світ створено Богом.
Робота з малюнком емоційно забарвлює сприйняття краси нашого світу.

 

 

 

Робочий зошит.
Учням пропонується роздивитися малюнки, визначити дні створення світу за віршиком Л.Глазунової, позначити їх цифрами у кружечках та розмалювати.  Музичний супровід
Р. Глієр. «Ранок».

 

 

 

 

 

Музичний супровід
Муз. В.Книш. Сл. Н. Різун. Пісня «Лікар лісовий»

Л. Херувимська. Пісня  «Свята Книга»
Під час роботи з зошитом звучить П.Чайковський. 1-й концерт для фортепіано з оркестром.
Літературний твір
Л. Глазунова.  Вірш «Кажуть, Бог колись задумав на Землі створити світ…»

Урок 3. Діти Отця Небесного
Бог піклується про людей так само, як люблячі батьки піклуються про своїх дітей, тому ми й називаємо Його Отцем Небесним. Милосердний Бог бажає, щоб і ми були милосердними.
Мета
Пояснити, чому люди називають Бога Отцем Небесним
Нотатки
Совість - це голос, який звучить у розумі і серці людини та підказує, що добре, а що погане у її вчинках, це -- голос Божий.
Людина, яка прислуховується до голосу совісті і чинить відповідно, має злагоду, мир і радість у серці.
Любов Божа безмежна, її вистачає на всіх. Бог живе в усіх добрих серцях. Подібно до того, як у краплинах роси віддзеркалюється сонце.
Чи можна побачити Бога? На це питання відповідаємо після прочитання оповідання «Які очі бачать Бога». Бога може побачити лише та людина, яка має «духовний зір», тобто чисту душу, добре серце і світлий розум.
Робочий зошит.
Розглядаючи малюнки, та дописуючи пропущені букви, діти складають оповідання про краплинку, яка подорожуючи, робила добрі справи, яких навчили  її батьки --Сонечко та Хмарка: полила квіточку, вмила комашку-сонечко, напоїла пташечку, освіжила калинку, наповнила джерельце.  Музичний супровід
В.-А. Моцарт Андантино.
Літературний твір
Л. Глазунова.  Вірш. «Любиш тата, любиш маму…»
С.Ніколаєв. Оповідання. «Які очі бачать Бога»
Урок 4. Світ потребує нашої турботи
Людина покликана турбуватися про природу навколишнього світу, яка потребує нашої допомоги й любові.
Мета
Привити дітям любов до навколишнього світу, турботливість про тих, хто потребує допомоги, почуття вдячності Богові за створений Ним світ.
Нотатки
Джерелом добра і мудрості в людині є Бог. Через добрих людей Бог змінює світ на краще. Мудрість і добро завжди перемагають.
Характерною ознакою української культури є сприйняття навколишнього світу через призму людської душі, якій притаманні християнські чесноти (милосердя, турботливість, розсудливість, привітність). Саме в цьому сила й багатство для будь-якої людини рідної землі, переймаючи які з дитинства, людина стає сильною духом для подолання в собі зла і гріха.
Робочий зошит
Оповідання та вірш  надихають дитину до творчої роботи —створення малюнка на тему «Країна моїх мрій».
Після виконання роботи діти пояснюють, що вони намалювали. Вчитель оцінює роботу не за «правильністю» (вона відносна) малюнка, а за його змістову сутність, оригінальність та вербальний супровід. Музичний супровід
Е.Григ. «Ранок в горах» з сюїти «Пер Гюнт».

Урок 5. Тепло рідної домівки
Родину єднає любов один до одного. У чому має виявлятися наша любов до батьків і рідних?
Мета
Дати учням уяву про гарні стосунки у родині: повага до старших, взаємне піклування, в основі яких лежить «Золоте правило» Святого Письма «Чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою».
Нотатки
В українській традиції вшанування батьків тісно пов’язане з християнською заповіддю: «Шануй батька і матір твоїх, і благо тобі буде і довголітнім будеш на землі».
Звертаємо увагу учнів на особливість родинного життя, що полягає у дружних стосунках і спільній праці. Знайомимось із прислів’ям: «Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться». 
Робочий зошит
Вправа з дописанням вірша виконується усіма разом. Учитель починає рядок, а діти піднімаючи руку, пропонують свої варіанти слів.
Діти виконують малюнок на тему «Моя родина».  Музичний супровід
П.Чайковський. Вальс із балету «Спляча красуня» 
Урок 6. Дружна родина
Злагода в родині залежить від вміння розуміти один одного, виявляти милосердя та співчуття, підтримувати у справах добра.
Мета
Навести дітям зразок дружної родини, у якій кожен розуміє один одного і пропонує свою допомогу.
Нотатки
Почуття милосердя і співчуття закладаються в сім’ї   в стосунках між членами родини.  З боку дітей важливим є вміння просити в батьків дозволу на будь-яку справу, яка потребує прийняття рішення від дорослих.
Діти мають учитися стримувати свої негарні бажання, слова, вчинки.
Важливо сформувати у дітей розуміння того, що Бог виконує лише корисні і добрі бажання.
Пояснюємо народне прислів’я: «Яке дерево, такі й віти, які батьки, такі й діти».  Ставимо запитання: «Як ви розцінюєте вчинок Петрика? А в кого він навчився добру і співчуттю?» – Спрямовуємо дітей до відповіді: «У своєї родини». Робочий зошит
Тему милосердя і співчуття продовжує робота в зошиті. Дітям бажано запропонувати малюнок, на якому  зображено тваринку, яка потребує допомоги, наприклад, пташки у годівничці, песик з перев’язаною лапкою, ведмежатко з соскою, качечка з підбитим крильцем, білочка, яку годують горішками. Можна запропонувати також зробити ілюстрацію до казки К.Чуковського «Доктор Айболить». Музичний супровід
П. Мореа. «Жайворонок». 
Урок 7. Наші  маленькі друзі
Часто випадки з життя тварин слугують людям приклад доброти, самопожертви, відваги. Навіть таким чином Господь навчає людей проявам добра.
Мета
На прикладі казки й випадків з життя тварин показати дітям красу вчинків, керованих такими почуттями як чуйність, вірність, відвага, самопожертва.
Нотатки
Можна запропонувати дітям разом з батьками знайти приклади з життя тварин, коли вони рятували життя людям чи іншим тваринам або проявляли почуття вірності і дружби (наприклад, коли кіт відчуваючи поганий настрій господаря, лягає поруч, ластиться, гріє своїм теплом…). Цікаві історії про тварин можна прочитати в додатках.
Можна запропонувати також переглянути фрагменти фільмів про тварин («Бетховен», «В льодовому полоні», «Ведмідь», «Два брати» тощо).
Робочий зошит
Діти відгадують слова, приховані серед спалахів салюту, і пояснюють їх значення. Музичний супровід
П. Мореа. «Жайворонок».
Л.Сепульведа. Оповідання. «Мама- кіт».
Урок 8. Краса люблячого серця
Той, хто має у своєму серці добро, подолає всі життєві негаразди й труднощі, знайде справжніх друзів.
Мета
На образах казкових персонажів розкрити перед дітьми силу і красу серця, сповненого любові та прощення.
Нотатки
Відповіді на запитання у підручнику призводять до висновків, що вміння прощати, не мстити, не відповідати злом на зло є ознакою сили духа, внутрішньої краси, важливої за зовнішню.
Слова з казки «нема в тому біди, що з’явився ти на світ у качиному гнізді, якщо вилупився з лебединого яйця» пояснюємо наступним чином. Люди, які мають у душі віру в Бога, є Його дітьми, за будь-яких життєвих обставин, навіть коли навколо багато зла і несправедливості, залишаються добрими, мають велике терпіння й не піддаються жорстокості.
Робочий зошит
Робимо листівку-сувенір.
Із зошиту вирізаємо два аркуші зі сторінками15 -18. Лист зі сторінками 17-18  є основою листівки. Його згинаємо навпіл за лінією згину таким чином, щоб каченя було на першій сторінці. Каченя розфарбовуваємо. В середину листівки вклеюємо фігуру лебедя, якого вирізаємо та згинаємо, як указано на с.15. Перед вирізанням лебедя згинаємо аркуш навпіл.
Фігура лебедя має бути об’ємною за рахунок розгорнутих крил та приклеєних одна до одної частин голови та грудки до ліній згину. Вкладаємо заготівку в середину листівки та приклеюємо її нижньою частинкою лебедя таким чином, щоб  крила були вільні. За допомогою ножиць чи олівця робимо крила об’ємними. Навколо лебедя малюємо озеро з очеретом, ліліями, бабками, метеликами та інш. Робота виконується частково в класі, а частково з батьками вдома. Музичний супровід
В.Подвала. «Гидке каченя».
Сен Санс
«Карнавал тварин» «Лебідь»
Літературний твір
Г.Х.Андерсен. «Гидке каченя». (Дивись у Додатках).
Відеоперегляд Мультфільм «Гидке каченя» (фрагмент).
Урок 9. Справжній друг
Що означає бути справжнім другом? Що таке взаємодопомога, допомога в біді? Чого ми повинні навчатися один в одного? Яким чином Бог учить нас примиренню й прощенню?
Мета
На прикладі героїв оповідання навести зразок справжніх дружних відносин, коли у скрутний час друг приходить на допомогу.
Нотатки
Перед читанням оповідання поставити запитання:«Як ти вважаєш, яким має бути справжній друг?»,
«Як зберегти дружбу, якщо раптом виникла сварка або непорозуміння?». Спонукати дітей до відповіді: «Треба вміти попросити вибачення».
Порівняйте разом з дітьми вчинки Юрка та Насті. Як би ви вчинили на місці Юрка, якщо б вам хтось із друзів або товаришів раптом запропонував гарний дарунок? (Треба запитати,  чи дозволяють батьки робити такий дарунок). Робочий зошит
Діти розв’язують кросворд з ключовим словом ДРУЖБА.
Літературний твір
Л. Глазунова. Вірш «Буває зробиш щось погане…» ( див. робочий зошит).

Урок 10. Серце, сповнене співчуття
Милосердна людини не може пройти повз чужу біду. Співчуття лікує душу. Допомога іншим — співпраця людини з Богом.
Мета
Формувати в дітей чуйне ставлення до тих, хто потребує  уваги, співчуття або допомоги.
Нотатки
Допомагаючи іншим та виявляючи співчуття і милосердя, людина творить справи добра, до яких її закликає Бог. Таким чином вона співпрацює з Богом, Який є джерелом милосердя й опіки всього світу.
Кожен раз, коли  ми переживаємо за інших та намагаємося їм допомогти хоча б добрим словом, ми стаємо кращими. Справи милосердя виліковують  нас самих від жорстокості та байдужості. Робочий зошит
Діти розфарбовують однаковим кольором однакові за формою зірочки, а потім, починаючи з бідьшої зірки, з’єднують їх лініями таким чином, щоб утворилися слова: ВДЯЧНІСТЬ ПІКЛУВАННЯ ДРУЖБА. Музичний супровід
Муз. В. Книш. Сл.С. Грицюк. Пісня.«Зоряна ніч».

Літературний твір
Л. Глазуноа. Вірш «Не всім і не завжди все добре буває»
Урок 11. Уроки турботливості
Турботливість треба сприймати як уміння подолати свої лінощі, вчасно прийти на допомогу, виконати довірену справу.
Мета
Виховувати в дітей співчуття, уважності, людяності, чуйності, відповідальності, що виявляються у турботі про ближнього.
Нотатки
Ознакою людяності та вихованості є вміння прийти на допомогу, не чекаючи прохання про неї. Нагородою за добру справу має бути внутрішня радість від творення добра. Ми повинні бути також вдячними тим, хто турбується про нас. Не забувати дякувати за все Богові. Робочий зошит
Діти працюють у зошиті над характеристикою Сергійка. Музичний супровід
А. Вівальді.  «Пори року». Концерт №3. «Осінь». Алегро. Фрагмент із сюїти.
(Музика може допомогти охарактеризувати героя оповідання).
Урок 12 . Милостиня заради Христа
Милостиня – добра справа, яка сприяє подоланню внутрішньої черствості та байдужості. У цьому допомагає нам віра в Бога, Який заповідав творити добрі справи. Милостиня, яку ми творимо заради Бога, зцілює наше серце.
Мета
Формувати у дітей розуміння того, що милостиня наближає нас до Бога та робить добрішими.
Нотатки
У християнській традиції вияв милосердя та співчуття пов'язаний зі ставленням до Самого Ісуса Христа. В народі кажуть, що в образі жебраків і немічних до нас звертається за допомогою Сам Христос. В українській культурній традиції завжди цінилася турбота про людей похилого віку, калік, знедолених: у кожній хаті для них знаходилось щось із їжі або одягу.
Звернути увагу дітей на те, що коли вони хочуть комусь допомогти, то мають порадитися з батьками. Робочий зошит
Гра «Шукачі скарбів».
Наприкінці гри діти пояснюють значення тих чи інших чеснот або поганих якостей людини.  Музичний супровід
А. Вівальді. «Пори року». Концерт №4. «Зима». Ларго. Фрагмент із сюїти

Урок 13. Подарунок від душі
Будь-який подарунок зігріває душу, якщо, даруючи промовити щирі слова, лагідно посміхнутися з висловленням найкращих побажань.
Мета
Вчити учнів робити й дарувати подарунки, а також приймати їх з почуттям вдячності, цінуючи найменшу увагу та любов інших.
Нотатки
Діти мають вчитися стримувати свої бажання, розуміючи їх доречність чи недоречність, матеріальні можливості батьків, а також джерело своїх бажань — чи не є вони проявом заздрості до того, що є в інших. Робочий зошит
Діти розв’язують кросворд з ключовим словом ПОДАРУНОК.
Підказка вчителю: солодкі кондитерські вироби і взагалі все смачне — ласощі.
Прислів’я «З ким поведешся, від того й наберешся» розглядається в контексті завдання намалювати відповідних казкових персонажів поруч з протилежними за рисами героїнями—Феєю Добра і Чаклункою Зла.
Музичний супровід
П.Чайковський.  Вальс з балету «Спляча красуня».
Е. Григ. Сюїта «Пер Гюнт». «В печері гірського короля». Фрагмент.
Урок 14. Татове свято
Справжні стосунки між людьми ґрунтуються перш за все не на матеріальних цінностях, а на духовних: любові, вдячності, щиросердечності.
Мета
Формувати у дітей уяву про теплі сімейні стосунки, що тримаються на взаємозв’язку кількох поколінь дітей, батьків та батьків.
Нотатки
Зважаючи на те, що, на превеликий жаль, у класі можуть бути діти з неповних сімей або діти, що мають нерідних батьків, учитель повинен розкривати цю тему досить делікатно, не акцентуючи увагу на власних батьках дітей, тобто лише через оповідання. Робочий зошит
Виготовлення рамочки з цупкого паперу та природного матеріалу.
Порядок виконання поданий у посібнику та зошиті.
Робота виконується частково в класі, а частково – вдома разом з батьками. Музичний супровід
І.Дунаєвський. Увертюра до кінофільму «Діти капітана гранта».
Урок 15. Молитва до Святого Миколая
Шанобливе ставлення до Святителя Миколая та народних традицій, пов’язаних з його вшануванням сприяє формуванню чуйності, милосердя, доброчинності та інших чеснот.
Мета
Розкрити дітям образ великої людини — Святого Миколая, який увійшов у народну уяву як заступник, чудотворець, помічник. Виховувати у дітей  віру в допомогу цього Святого під час життєвих труднощів.
Нотатки
З давніх часів в Україні християни вшановують пам'ять Святого Чудотворця Миколая. Любов до нього прославляється не лише у церковних молитвах, а й у народних піснях та авторських віршах.
Останнім часом 19 грудня, день Святого Миколая,  відзначають і дорослі, і діти. У кожній школі, в кожному класі діти готуються до нього і  святкують його. Слід зауважити, що очікування «слухняними» дітьми гостинців і подарунків, а «неслухняними» різочок, дуже поверхневе розуміння цього свята. По-перше, воно проходить під час великого посту, і солодощами, якими «загодовують» дітей, взагалі не слід зловживати. По-друге, діти очікують на це свято на зразок новорічного, з появою діда Мороза з мішком  подарунків, не маючи ніякої уяви про справжнє значення святкування цього дня в народній та християнській традиції.
Додатковий матеріал дивись у методичних рекомендаціях. Робочий зошит
Діти розфарбовують
намальовані миколайчики, вирізають їх, а на зворотному боці пишуть поздоровлення з днем Святого Миколая.
Можна дати дітям рецепт приготування миколайчиків з тіста і запропонувати приготувати їх вдома разом з батьками і пригостити учнів класу. Музичний супровід
Українська народна пісня «Ой, хто-хто Миколая любить».
Пісня про Св.Миколая.
Літературний твір І.Франко. Вірш «Чудо з утопленим хлопцем».
Н. Верещагіна. Іконописне чудо Миколая « Мокрого» в Свято-макаріївській церкві.

Урок 16. Боже милосердя до людей. Різдво Христове
Головні події свята Різдва виражають любов Божу до всіх людей і людську вдячність за Божий дар спасіння від зла.
Мета
Закріпити знання про Різдво Христове. Розкрити значення цієї події для усього людства та кожного з нас. Продовжити вивчення народних українських традицій святкування Різдва.
Нотатки
Дні святкування Різдва співпадають з часом канікул, тому підготовка до свята має починатися раніше. У канікулярний період зустрітися на одну-дві репетиції, а потім провести святкову зустріч.
Вірш С.Чорного «Різдвяне» передає добро та  ласку, з якими прийшов Христос у цей світ. Через образи тварин і ставлення до них легше донести дітям  емоційне забарвлення тих чи інших подій і характер героїв, пов’язаних з ними. 
Відповідаючи на питання «Які справи добра ми можемо подарувати Ісусу Христу», можна підказати дітям: справи милосердя, сумлінного навчання, послуху батькам, допомоги своїм товаришам і т.п.

 

Урок 17. Безкорислива дружба
Дружба -- прояв служіння ближньому, висоти людського духу, сумління у стосунках з іншими, душевної щедрості, розділення свого сердечного тепла, доброти на всіх і кожного, безмежність почуттів і проявів людяності.
Мета
Розкрити поняття безкорисливості у справжній дружбі, вмінні приходити на допомогу, жертвуючи власними силами і часом.
Нотатки
В молодшому шкільному віці діти переростають ранній дитячій егоїзм. Допомагаючи їм в цьому, важливо подавати приклади альтруїзму, безкорисливого ставлення до своїх товаришів та друзів.
Корисним є знайомство з народними прислів’ями на цю тему: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже», « Дружба — найбільший скарб», «Справжній друг пізнається в біді», «Дружба родиться в біді, а гартується в труді». Робочий зошит. (Уроки 16-17)
Готуємося до інсценізації Різдвяного вертепу.
Складаючи сценарій, бажано обирати сюжети, у яких би не фігурували образи чортів, смерті, жида, Ірода. Достатньо використати образи пастухів, царів та ангелів, вплітаючи, окрім основних героїв, ще й господаря, господиню, їхніх дітей, віншувальників. Готуючись до  свята обов’язково розучуємо колядки, а в день старого Нового року (Св. Василя)—щедрівки.

Робочий зошит
Виготовлення закладки, для посібника «Дорога Милосердя».
Вирізаємо аркуш зі с.31-32 по лінії відрізу. Загинаємо аркуш по лінії згину починаючи від сторони, де позначено номер сторінки—31.
Прошиваємо сторону закладки голкою з товстою кольоровою ниткою по краю, на якому поставлені крапочки.
Фломастером розфарбовуємо малюнки. Музичний супровід
Л.Суботіна. Пісня «Різдвяна ніч».
М.Леонтович. Пісня. «Щедрик».
Літературний твір
С.Чорний. «Різдвяне»

 

 

 

 

Літературний твір
Л.Глазунова. Вірш «Народ скаже -- як зв’яже».
Музичний супровід
Муз. М.Мінкова, сл. Ю. Ентіна. Пісня «Дорогою Добра»

Урок 18. Чесне слово
Дотримання чесного слова вимагає почуття гідності й правди, поваги до людини, сумлінного виконання своїх обов’язків. Недотримання слова, брехливість призводять до образ і навіть ворожнечі.
Мета
Переконати дітей у важливості дотримання чесного слова.
Нотатки
Дотримання чесного слова -- це не лише християнська чеснота. Кожній людині совість підказує, що брехня  --це зло. Але зберегти саму совість можливо завдяки вірі в Бога, коли розуміння того, що вчинки людини оцінюють не лише люди або ти сам, але й Бог, який усе Бачить, утримує від неправди.
В оповідання для зображення внутрішнього стану головного героя й оцінки його вчинків Богородицею, автор використовує асоціацію, коли погляд Богородиці на іконі змінюється не буквально, а залежно від внутрішнього стану хлопчика, докорів його совісті. Слід зауважити, що таке сприйняття іконописних образів притаманне релігійним переживанням, але воно є суб’єктивним, тому не слід на цьому  загострювати увагу.
Обов’язково треба звернути увагу на вірш, запропонований на стор. 75, особливо на його останні рядки про те, що у «…доброї людини – чесне кожне її слово».  Робочий зошит
Надаємо дітям модель  подолання конфліктних ситуацій, пропонуючи перший крок для примирення — «мирилки».
Для закріплення понятійних категорій, пов’язаних із стосунками між людьми пропонуємо визначити кольором 
відповідні слова, наприклад: посварились — чорний, схаменись — червоний, молодець — зелений і т.п. Дітям можна запропонувати пояснити вибір того чи іншого кольору.
Музичний супровід
В.-А.Моцарт. Адажіо.
(Цією музикою можна ілюструвати внутрішні переживання головного героя оповідання, коли він поступив проти совісті).
Літературний твір
Л.Глазунов.  Вірш. «Чесне слово, чесне слово…»

Урок 19. Справжнє добро. Скромність
Справжнє добро безкорисливе. Людина не повинна робити добрі справи лише заради похвали від інших. Скромність — уміння не вихвалятися добрими справами.
Мета
Розкрити поняття чесноти скромності як неодмінної риси характеру доброї людини.
Нотатки
Однією з вад дитячої поведінки є хвалькуватість, бажання похвали і виконання роботи «на показ». Це призводить до лицемірства та нещирості у стосунках з товаришами, вчителями й батьками. Але похвала є важливим моментом у педагогічному процесі, тому що відіграє важливу роль у мотивації навчальної та виховної діяльності учнів. Таким чином перед педагогами стоїть складне завдання навчити дітей адекватно сприймати похвалу, не зазнаючись і не вихваляючись — з одного боку, а з другого — не заздрити іншим, коли схвалюють їхні вчинки, радіти за них.   Робочий зошит
Аркуш зі сторінками 35-36  вирізаємо, щоб використати під малюнок для конкурсу на тему «Дорога Милосердя». Пропонуємо зробити виставку малюнків. Діти пояснюють власні малюнки,  та оцінюють їх. Обирають кращі переможцями конкурсу... Музичний супровід
М.Лисенко.  «Елегія».
М.Глінка.  «Вальс-фантазія».
Урок 20. За що цінується праця. Працелюбність
Наполеглива праця, сповнена терпіння та радості ніколи не залишиться без винагороди. Людська праця завжди заслуговує на повагу.
Мета
Виховувати в дітях шанобливе ставлення до будь-якої корисної праці людей.
Нотатки
Діти мало замислюються над тим, на скільки не простою є робота їхніх батьків, завдяки якій вони мають їжу, одяг, іграшки та все необхідне для життя. Часто це призводить до споживацького ставлення до батьків, невміння приборкувати свої бажання, розбещеності. Треба роз’яснення значення праці у житті дорослих і намагатися  залучити дітей до мінімальної можливої роботи вдома та в школі, навчити цінувати працю інших, виховувати почуття подяки тим, хто працює для них.
Розглядаючи українське прислів’я  «Де щира праця, там густо, а де лінь, там пусто» звертаємо увагу на те, що людина має виконувати будь-яку роботу від душі, тоді вона принесе і певні результати і внутрішнє задоволення. Але інколи треба себе примушувати до роботи, долаючи лінь. Тут можна навести приказку «Апетит приходить під час їжі». Так само і смак до праці не з’явиться до тих пір, доки ми за неї не візьмемося. Робочий зошит
Складаємо слова (ДРУЖ-БА, РА-ДІСТЬ, МИ-ЛО-СЕР-ДЯ, ЩАС-ТЯ, ЖАД-НІСТЬ, ДОБ-РО-ТА, ЗАЗД-РІСТЬ, БРЕХ-НЯ, ЗЛА-ГО-ДА, ЛЮ-БОВ), записуємо і пояснюємо їх значення.
 
Урок 21. Душевна щедрість
Людина із щедрим серцем не жадібна, не заздрить, не радіє з чужого горя, бажає усім добра. Така людина має багато добрих друзів.
Мета
Навести дітям приклад душевної щедрості, вміння співчувати і приходити на допомогу тим, хто потрапив в біду.
Нотатки
Інколи діти соромляться робити добрі справи (наприклад, допомогти мамі сходити в магазин, забрати молодшого братика з дитсадка, пропустити дівчинку вперед…) через можливі глузування від товаришів. Тому вчитель має переконати дітей  не боятися творити добро, а вміти навіть постояти за нього, стверджуючи, що  будь-яка добра справа заслуговує на повагу.
Розглядаємо з дітьми ситуацію з оповідання, в якій прозвучав вираз: «Провалитися б крізь землю». Чи не траплялися з дітьми ситуації, коли їм було дуже соромно? Що це за ситуації і як не потрапляти у них? Робочий зошит
Гра «Не простий день» допомагає дітям замислитися над подіями, що відбуваються протягом дня, проаналізувати їх.
Музичний супровід
Муз. Б. Савельєва. сл. М. Пляцковського, Пісня. «Якщо добрий ти»  З мультфільму «День народження Леопольда».Відеоперегляд
Мультфільм «Казка про жадібність».

Урок 22. Ласка ласкою озветься
Родина – місце, де закладаються найкращі риси характеру, такі як піклування, терпіння, розуміння, вміння прощати, взаємодопомога.
Мета
Виховувати у дітей любов до членів своєї родини, довіри один до одного, вміння дружити, радитись, прощати, приходити на допомогу.
Нотатки
На прикладі сімейних ситуацій, запропонованих в оповіданні, розглядаються такі проблеми, як стосунки між старшими і молодшими дітьми в родині: піклування про молодших, чесність у вчинках, уміння визнати свою провину, вибачитися.
Притча вчить цінувати братерську дружбу та єдність.
  Робочий зошит
Гра «Не простий день».
Одним із виховним моментів гри є навчити дітей правильно сприймати перемогу (без вихваляння, з повагою до тих, хто програв) чи поразку (з гідністю, без образ, розпачу та заздрості, з розумінням того, що  можна виграти наступного разу).

Музичний супровід
Муз. В.Шаінського. сл. М.Пляцковського, Пісня. «Усмішка». Відеоперегляд
Мультфільм «Крихітка Єнот»
 
Урок 23. Любов творить чудеса
Любов до інших реалізується у справах, коли долається егоїзм і виявляється жертовність, про що свідчить багато життєвих прикладів.
Мета
На прикладі героїнь оповідання показати дітям силу почуття любові, яка дає сили подолати життєві труднощі та змінює навколишній світ на краще.
Нотатки
Пропонуємо прочитати казку В.Катаєва «Квітка-семибарвиця» (Див.Додатки), головна героїня якої розуміє, що справжні бажання, які приносять радість у житті — це бажання допомагати іншим людям, і викликані вони почуттями милосердя і любові.
Головна ідея вірша Л. Глазунової «Господь людині дав гаряче серце» полягає в тому, що любов — це дар Божий, який треба берегти і зрощувати. Робочий зошит
Любов проявляється не лише в гарних словах, а й у допомозі у буденних наших клопотах. Пропонуємо провести гру «Катруся-помічниця».
Діти заповнюють клітинки з пропущеними буквами та розфарбовують кошик з овочами.
Музичний супровід
А. Вівальді. Сюїта «Пори року». Концерт №1. «Весна». Алегро. Фрагмент.
Літературний твір
В.Катаєв. Казка. «Квітка-семибарвиця».
Л. Глазунова. Вірш.  «Господь людині дав гаряче серце»
Відеоперегляд
Мультфільм за твором В.Катаєва «Квітка-семибарвиця».

Урок 24. Вербна неділя
Євангельська розповідь про вхід Ісуса Христа до Єрусалима. Маленькі діти прославили Спасителя, коли Він ішов на подвиг визволення людей від зла.
Народні традиції цього свята.
Мета
Ознайомити дітей зі змістом свята Вербної неділі та народними традиціями його святкування.
Нотатки
Вербна неділя – остання неділя Великого посту, початок Страсного тижня, що передує святу Пасхи. Це свято ще називають Входом Господнім до Єрусалиму. Емоційно воно забарвлено у світлі та скорботні тони, тому що, з одного боку,  – ми радіємо торжеству прославлення Христа як Месії і Царя, прихід Якого возвістили пророки і Який прийшов, щоб врятувати цей світ від тотальної влади гріха, а з іншого – Христос прийшов до Єрусалиму, щоб постраждати і прийняти смерть. У ці дні продовжується період посту. Церква закликає людей до стриманості, помірності, особливої уважності до своїх вчинків і навіть думок. Про це можна розповісти дітям, пояснюючи їм справжнє значення посту не лише як утримання від скоромної їжі, але і як  утримання від злих справ. Важливо врахувати, що не в усіх сім’ях дотримуються посту, тому розповідь повинна носити ознайомлюючий характер, а не примусовий.
На сьогоднішній день є можливість придбати види Єрусалиму, щоб учні мали краще уявлення про те, де відбувалися ці події,  тому бажано завчасно підготуватися до цього уроку. (Наприклад, можна скористатися фотографіями з сайтів: www.pravmir.ru days.pravoslavie.ru  www.sedmitza.ru drevo.pravbeseda.ru)
Робочий зошит
Малюємо вербову гілочку.
За кілька днів до урока можна принести до класу вербові гілочки (котики), щоб діти роздивилися їх та намалювали з натури.
Розв’язуємо кросворд, актуалізуючи знання про Великдень.
Музичний супровід
К.Стеценко. Пісня.. «Хваліть ім’я Господа»
Урок 25. Воскресіння Христове – перемога Божого милосердя над злом
Розповідь (адаптована) про історію хресної смерті та Воскресіння Христа. Визволення добрих людей (праведників) з полону пекла і введення їх у Царство Боже.
Мета
Розкрити дітям історію та значення свята Воскресіння Христового.
Нотатки
В оповіданні пропонується ситуація, коли героїня разом з батьками потрапляє у пасхальну святкову ніч до храму на Всеношну.  Разом з героїнею діти вперше можуть познайомитися з головним пасхальним піснеспівом «Христос воскрес з мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах життя дарував!», а також з традицією христосуватися. Розповідаючи про зішестя Христа у пекло та визволення Ним праведників звертаємо увагу на ікону Воскресіння, вміщену на с.103. Христос протягує руку Адамові, а стоїть на зламаних Ним воротах пекла. Зліва та справа зображені праведники, які жили і померли у старозаповітні часи, задовго до життя Ісуса Христа на землі.   Робочий зошит
Виготовляємо пасхальну листівку «Кошик з писанками».
На цьому уроці розмальовуємо писанки і вирізаємо їх. На зворотній стороні кожної пишемо пасхальні вітання.
Музичний супровід
Муз. В.Книш. Сл. С.Грицюка,
Пісня.
«Христос воскрес»
Муз. Л.Херувимської.  Сл. Р.Завадовича. Пісня

«Розмалюй писанку»

Передзвін Києво-Печерської Лаври.
Літературний твір
С. Жупанин. «Писанки»
Урок 26. Зустрічаємо свято
Народні традиції святкування Воскресіння Христового —  Пасхи. Значення пасхального привітання  «Христос воскрес!» — та відповіді « Воістину воскрес!»
Мета
Продовжуємо знайомити дітей зі змістом Воскресіння Христового й українськими традиціями його святкування.
Нотатки
Налаштовуємо дітей на святковий настрій, розпочинаючи урок з передзвону Києво-Печерської Лаври.
Можна пригостити всіх дітей паскою, звертаючи увагу на те, що взагалі до хліба українці ставляться з пошаною, а особливо до освяченого у церкві.
Акцентуємо на тому, що Христос здійснив подвиг, який ми називаємо священним. Таким чином ми готуємо дітей до наступної теми. Робочий зошит
На цьому уроці виготовляємо кошик. Розмальовуємо його і вирізаємо, як зазначено на малюнку с.45. Кошик можна наклеїти в зошит і або, краще, на цупкий папір таким чином, щоб утворилася подвійна кишеня, в яку вставляються паперові писанки з побажаннями.
Музичний супровід
Передзвін Києво-Печерської Лаври.
Муз. В .Книш..
Сл. С. Грицюка,  Пісня.
«Христос воскрес»

Муз. В. Книш..
Сл. С. Грицюка. Пісня
«Свято воскресіння»
Літературний твір
С. Жупанин. «Писанки»
Урок 27. Священний подвиг захисників Вітчизни
Найбільша у світі любов -- віддати своє життя заради життя ближніх.
Розповідь про подвиг захисників Вітчизни у  роки Великої Вітчизняної війни. Пам’ять — це наша подяка героям.
Мета
Ознайомити дітей зі значенням свята День Перемоги. Виховувати в них шанобливе ставлення до захисників Вітчизни, які здійснили священний подвиг.
Нотатки
Якщо є можливість, було б добре запросити для бесіди на урок ветерана Другої світової війни, або учасника бойових дій в Афганістані, яких діти привітають зі святом.
Слід згадати про  таких героїв як Олександр Матросов, Зоя Космодемянська, розвідник Микола Кузнєцов,  подвиг  яких став свідченням їхньої любові до ближніх, до Батьківщини.
Але й сьогодні багато людей здійснюють подвиги, жертвуючи власним  здоров’ям , а інколи й життям. Це – пожежники, міліціонери, лікарі, службовці рятувальних загонів та й просто звичайні люди, а часом – і діти.

Робочий зошит
Розв’язати кросворд. Музичний супровід
Муз. Я.Френкеля. Сл. Р. Гамзатова. Пісня. «Журавлі» Літературний твір
Г.Бойко. Вірш. «Солдатський обеліск».
 
Урок 28. Золоте серце мами
Чи вдячні ми своїм матусям і бабусям за любов, ласку, терпіння й турботи, якими вони оточують  нас?
Розповідь про жон-мироносиць, традицію привітання жінок у неділю жон-мироносиць. Підготовка до привітання мам. Організація виставка малюнків.
Мета
Виховувати в дітей любов і шанобливе ставлення до мам, бабусь, сестричок.
Нотатки
У християнській традиції днем особливого вітання жінок вважається свято Жон–мироносиць, яке святкується у другу неділю після Пасхи. Жони –мироносиці до останньої хвилини життя Ісуса Христа були разом з ним, а після смерті першими стали свідками Його Воскресіння. Так вони були винагороджені за вірність і любов до Свого Вчителя. А пізніше вони стали проповідницями по всій землі Благої звістки про Воскресіння Христа.

 
Робочий зошит
Пропонуємо дітям вписати у вірш
Ю. Шкрумеляка «Всі такі як мама» пропущені слова, вибираючи їх із підказок.
Розігруємо вірш в особах.
Читаємо жартівливий вірш Л. Глазунової «Моя мама найгарніша» та підкреслюємо слова, що стосуються мами.

Музичний супровід
Ф. Шуберт. «Аве Марія»

Муз. О. Янушкевич. Сл. М. Ясакової Пісня.  «Мама і я»
Літературний твір
П.Лефевр. Оповідання.
Рахунок для мами. 
Урок 29. Учись творити добро
Будь-яка добра справа потребує сумління, наполегливості, витримки, сили духу. Про це говорить і Святе Письмо і народна мудрість. Прикладами цього є також історичні, легендарні, казкові герої, шлях яких дорогою добра та милосердя пролягав через випробовування.
Мета
Закріпити вивчений за рік матеріал.  Готуватися  до останнього урока-свята.
Нотатки
Учням пропонується згадати оповідання та їхніх героїв, з якими вони ознайомилися протягом року і назвати ті, що їм найбільше сподобалися і пояснивши, чому саме. Потімхвертаємося до книжки, пропонуючи послухати дітям, що сподобалося нашим героям з почутого на уроках Християнської етики в українській культурі, у яких теж навчальний рік підійшов до завершення. Завершальними словами є Біблейське пророцтво про те, що колись на землі зникне зло і буде панувати лише добро. Можна сказати дітям, що християни вірять в те, що подібно до того, як воскрес Христос, воскреснуть і люди, аі праведники оселяться у царстві добра. Тому зараз від самої людини залежить чи зможе вона увійти у це царство. А увійти в нього можливо лише тим, в кого були серця чистими, правдивими, добрими, милосердними, чуйними, беззаздрісними, сповненими віри в Бога.
Робочий зошит.
Виготовлення листівки, яку діти подарують батькам на наступному уроці. Музичний супровід
Діти слухають пісні або музичні твори, які сподобалися їм на попередніх уроках.
Урок 30. Підсумковий урок. Радість від творення добра
Урок-свято. Творення добра -- це справжнє чудо. І в кожного з нас є можливість творити чудеса. Не треба шукати чогось неможливого, треба просто творити добро.
Мета
Показати батькам, рідним, друзям, яких запросили на свято, чого діти навчилися за рік.
Нотатки
На свято запрошуються батьки, рідні, друзі. Можна приготувати солодкий стіл, виставку кращих робіт, які діти виконували протягом року (малюнки, поробки). Діти дарують зроблені листівки і поробки батькам і друзям. Музична вікторина Прослухавши фрагменти музичних творів, діти визначають тему уроку, на якому ці твори звучали. 

 

Зміст

1. Про духовне виховання дітей…..
2. Пояснювальна записка….
3. Програма….
4. Календарно-тематичне планування…
5. ДОДАТКИ
Художні тексти до уроків…..
Поняття про чесноти…
(Зробити правиль по текстам)

Текст на 4-ту стор. Обкладинки
Методичний посібник для вчителя
«Навчання християнської етики в 2 класі»
є  частиною комплекту
«ДОРОГА МИЛОСЕРДЯ»,
Робочого зошита для учнів
«Зошит з християнської етики для 2 класу»
та пропонованого посібника

Київський міський педагогічний університет

 імені Б.Д. Грінченка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міжпредметні зв’язки

 

курсу “Християнська етика

в українській культурі”

 

з навчальними предметами,

що вивчаються в початковій школі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2007

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Антоніна Мовчун. Міжпредметні зв’язки курсу “Християнська етика в українській культурі” з навчальними предметами, що вивчаються в початковій школі: Методичні рекомендації для вчителів 2 класу загальноосвітніх навчальних закладів. – К.: Університет, 2007. – 26 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

© КМПУ імені Б.Д. Грінченка, 2007

 

 

Запровадження 988 року християнства князем Володимиром Святославичем як державної релігії Київської Русі стало прогресивним явищем розвитку: країна долучилась до високорозвиненого християнського світу. Розширилися її економічні зв’язки з багатьма європейськими державами. Прийняття християнства сприяло бурхливому розвитку писемності, літератури, мистецтва, архітектури. Нова релігія прискорила процес формування давньоруської народності, державної єдності роздрібненої на окремі князівства країни. Відомий народний переказ „Чудо Різдва” розповідає про цю подію яскраво й мальовничо:

„Це було давно-давно... Панував тоді в Києві Володимир. Розумний був володар, і народ його любив, але журба велика закралась у княжі тереми: вже довгі літа хворів Володимир на очі, і ніякі ліки не помагали. Мовби тяжка заслона закривала очі володаря, і навіть своїх найближчих з родини він не міг пізнати. Довго терпів володар. А тим часом вістка про його недугу розійшлася по світу.

Приходили до володаря різні лікарі та знахарі. Кожний давав іншу раду. Приходили також священики-місіонери різних релігій.

— Могутній володарю! Бог зіслав на тебе кару, бо ти з народом своїм поклоняєшся поганським богам. Покинь поганські звичаї, прийми нашу віру, і Бог уздоровить тебе!

—   Звідки ж я можу знати, чия віра правдива ? — відповідав Володимир.— Кожний із вас захвалює свою релігію, а їх багато. Спершу мушу переконатися, котра віра найкраща.

Покликав володар своїх бояр на нараду. Так і так, каже: пошлю вас у світ. Пізнавайте, котра віра найкраща, то я ту віру й прийму зі своїм народом.

Пішли посли в світ. Далеко ходили, багато країн провідали, але ні одна віра не припала їм до вподоби. Так зайшли вони аж у Грецію, в її столичне місто Візантію. А там панувала вже тоді християнська віра.

Саме тоді було Різдво Христове. Хоч надворі була темна ніч, у церквах сяяло ясне світло.

Хто тільки був живий, поспішав до церкви славити Бога.

Зайшли й посли поглянути у головну церкву, послухати Богослужіння. Дивляться й надивитися не можуть: горять сотні воскових свічок перед образом Дитяти, Сина Божого, що зійшов з неба на землю, щоб людей спасти; а перед престолом дванадцять священиків у золотих ризах Бога співами прославляють; церква повна-повнісінька, люди побожно моляться, задивлені в образ Ісуса-Дитяти. Бо в цю ніч Син Божий народився. І враз усі в церкві здригнулись, аж сколихнуло­ся полум'я свічок. З сотень грудей лунала велична пісня: «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!»

Ця пісня так зачарувала послів, що вони наступного дня пішли до най­старшого з усіх владик, патріарха, і стали розпитувати про християнську віру. Патріарх довго з ними розмовляв, а на прощання передав дар їхньому князеві Володимирові — золотий хрест. У тому хресті було кілька краплин святої води з джерела у Віфлеємі, де народився Ісус.

Подякували посли, вернулися до Києва і сказали Володимирові:

— Всюди ми бували, різні віри пізнали, але найкраща з них віра христи­янська. Ось тобі, наш володарю, знак тієї віри — хрест із краплинами святої води!

Володимир узяв хрест і поцілував його. І як тільки краплини з хреста впали на його очі, вмить сталося чудо: зникла важка заслона, що закривала Володимирові світ, і глянув він на своє довкілля здоровими очима. Заясніли його очі блиском неземним, він став на коліна й подякував Богові за уздоровлення.

І так володар Руси-України Володимир пізнав, котра віра правдива, а незабаром охрестився сам і охрестив увесь свій нарід”.                                                                                                                                                                                                                                                 

Зафіксував цю подію і Нестор-літописець у славнозвісній „Повісті врем’яних літ”:

„Вийшов Володимир з попами корсунськими на Дніпро, і зібралося там люду сила-силенна. Забрели у воду, і стоячи там одні по шию, інші по груди, дехто тримав дітей, молодь тислася до берега, а дорослі бродили; попи не стояли на місці і творили молитви. Люди, охрестившись, розійшлися по домівках.

І звелів Володимир будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли дерев’яні кумири”.

Нещодавно дослідники обґрунтували іншу теорію хрещення Русі. Зокрема, відомий історик М. Брайчевський доводить, що Русь була навернена до нової релігії 860 року. Сталося це за правління на київському престолі представника династії Києвичів – князя Аскольда. Завдяки запровадженню християнства Аскольд став першим „руським мучеником”, канонізованим у сан святих. Про це свідчать численні документи, зокрема енцикліка константинопольського патріарха Фотія, Никонівське зведення, Густинський літопис, „Київський синопсис” та ін. Письменник М. Слабошпицький у книзі „З голосу нашої Кліо”, написаної для всіх, хто цікавиться українською історією, стверджує на основі зазначених документів, що „Київську Русь хрестили двічі з інтервалом у 128 років”:

Коли хрестили Русь?

(Уривок із книги „З голосу нашої Кліо”)

Історики вже давно звернули увагу, що в іноземних джерелах ніде ані словом не згадується про таку важливу не тільки в житті Русі, а й усього християнського світу подію — хрещення Київської Русі в епоху Володимира Святославича. Зате знайшли свідчення про цю подію в трохи давніші часи. У різних документах ідеться про те, що влітку 860 року за князювання в Києві Аскольда відбулося хрещення Русі.

Що ж сталося після того? Чому про той факт забули і Володимирові довелося вдруге хрестити Русь?

Як відомо, 882 року Аскольда було вбито, а його місце на київському престолі зайняв ладозький князь Олег, язичник. На думку істориків, Олегові ніколи не вдалося б захопити Київ і владу, якби не підтримка всіх інших язичників Київської Русі, що їх на той час лишилося тут багато після Аскольдового хрещення.

Отже, після приходу Олега на київський престол у державі знову запанувало язичництво. З літописів вилучалися всі згадки про подію літа 860 року. Після того минуло сто двадцять вісім років. У Києві князювали Олег, прозваний «віщим», Ігор, якого дехто вважає небожем Олега, його вдова Ольга, її син Святослав, потім Святославів син Володимир, котрий і вирішив приєднати Русь до християнського світу.

Важко сказати, знав він чи не знав про Аскольдове хрещення (більшість істориків схиляються до думки, що знав), зате відомо: все те відбувалося з великою урочистістю і так, мовби Русь справді хрестилася вперше. І згодом на згадку про ту подію Володимира було названо святим. Цього разу нова релігія міцно утвердилася на Русі, стала державною. Тому в свідомість наступних поколінь Володимир і увійшов буцімто першим і єдиним хрестителем Русі. Але був він і не першим, і не єдиним. До речі, свого часу християнство прийняла його бабуся Ольга під час відвідин Константинополя, перші церкви в державі з'явилися ще за часів Аскольда, існували вони й у період панування язичницької релігії, навіть за князювання Святослава, дуже нетерпимого до християнства.

Отже, Київську Русь хрестили двічі з інтервалом у сто двадцять вісім років.

Зазначені документи переконують, що християнство міцно вкоренилося в життя українського народу, навіть раніше 988 року, як це подає усталена версія.

Зміцненню християнства сприяли його гуманістичні ідеї. Розповідаючи про його початки, М. Грушевський так описує період після його прийняття: „Духовенство, священики почали навчати людей, що гріх сваритись, грабувати, убивати, наказували жити по-християнськи; забороняли жити без вінчання, держати по кілька жінок, почали відрізняти дітей шлюбних від нешлюбних. Те саме наказували книги, що читались тепер у нас. Поволі – поволі, але не минало то без послуху. Вже князі не вбивали одні одних без милосердя і сорому, як давніше. Про самого Володимира писали наші книжники, що він дуже змінився потім, як вихрестився. Перед тим був суворий і немилосердний, про різні його вчинки криваві складались навіть байки всякі, а коли вихрестився, став добросердним і ласкавим. Дбав про убогих і калік, навіть додому велів розвозити всяку страву тим, які не могли прийти на княжий двір по милостиню”.

Таким чином, християнство принесло на Русь нові моральні цінності, передусім любов до ближнього, милосердя і прощення.

Значну роль у моральному розвитку суспільства відіграли проголошені християнством принципи рівності усіх перед Богом, однаковості прав і обов’язків; земне життя набувало певної цінності перед перспективою спасіння, вічного життя в раю.

З часу прийняття християнства його гуманістичні ідеали ввійшли в побут, звичаї і культуру нашого народу.

Українська культура ввібрала в себе моральні християнські цінності, поєднавши в собі минуле і сучасне життя народу. Українська культура відтворює родинні й суспільні моральні звичаї та побут. Вона ґрунтується на засадах милосердя, чуйності до знедолених, доброзичливому ставленні до носіїв інших культур. Її основою є загальнолюдські цінності – працелюбство, повага до людей, до рідної землі, до матері й родини, любов до знань, до природи.

На жаль, сучасне суспільство живе в складній ситуації постійної зміни моральних цінностей та духовних ідеалів. У зв’язку з цим настала гостра проблема формування моральності підростаючого покоління за допомогою збереження та відтворення традиційних християнських моральних чеснот, якими пронизана українська культура і які своїм змістом відповідають загальнолюдським.

Сприяти розв’язанню цих складних моральних завдань покликаний курс „Християнська етика в українській культурі”, викладання якого здійснюватиметься за рахунок годин варіативної складової навчального плану з обов’язкової письмової згоди батьків.

„Дорогою Милосердя” назвали автори курс навчання християнської етики в 2 класі. У ньому передбачається познайомити дітей із такими етичними чеснотами як совість, милосердя, людяність,  доброчинність, вдячність, відповідальність.

Курс складається з трьох тем: „Таємниці нашого світу”, „Уроки доброчинності”,  „Любов творить чудеса”. Мета – сприяти усвідомленню дітьми того, що світ сповнений краси і мудрості; його походження – це прояв любові Творця до людей і до всього живого. Люди ж покликані турбуватися про природу, виявляти любов до своїх рідних, піклування про родину, вміти робити добрі справи, дослухатися голосу совісті. Другокласники повинні вчитися розрізняти гарні і погані вчинки, вміти чути голос власної совісті, бути уважними до своїх слів та вчинків, не ображати інших, бути слухняними; розуміти красу люблячого, турботливого серця.

Як бачимо, завдання не прості. Вони потребують емоційної наснаги вчителя, доброго знання ним відповідних творів української культури. Водночас учитель зможе скористатися для досягнення цієї мети міжпредметними зв’язками, інтеграцією курсу християнської етики з навчальними предметами, що їх вивчають учні 2 класу. Запинимось, на окремих із них:

 

 

 

 

Читання

Курс читання, що є складовою освітньої галузі „Мова і література”, одним із завдань передбачає формування морально-етичних уявлень і почуттів.

Змістова лінія Державного стандарту з читання „Коло читання” визначає таку тематику творів для читання:

 – твори про природу в різні пори року;

 – твори про дітей, їхні стосунки, взаємини в сім’ї , школі;

 – ставлення до природи, людей, праці;

 – твори, у яких звучать мотиви любові і пошани до рідної землі, мови, традицій українського та інших народів;

 – твори, у яких утверджуються добро, співчуття, людяність, честь, дружба.

Як видно із перерахованого, дітям пропонується для читання тематика, що своїм змістом співзвучна із мотивами, передбаченими християнською етикою.

Тож учитель має нагоду використати міжпредметні зв’язки на уроках християнської етики з матеріалом уроків читання.

Так, у „Читанці” О. Савченко (I частина) є розділ „Рідна домівка, рідна сім’я – тут виростає доля моя”. Високомораль­ними художніми творами цього розділу вчитель християнської етики може скористатися на 5 уроці „Тепло рідної домівки”. На урок виноситься розв’язання таких проблем: родину єднає любов її членів один до одного; у чому може виявлятися наша любов до батьків та рідних. Саме ці мотиви є основними в поезіях „Все починається з мами” А. Костецького, „Тільки мама” В. Лучука, „Мамина рука” Д. Павличка. Аналізом віршів учитель підведе дітей до розуміння того, що мамина любов і турбота про дитину – уособлення Божої опіки над дитиною. Цілком логічно буде скористатися змістом цих творів і на 28 уроці „Золоте серце мами”, на якому розглядатиметься питання, як бути вдячним своїм матусям і бабусям за любов, ласку, терпіння й турботи.

Вірші „Я навчаюся у тата” П.Осадчука, „Бабця спить” В.Багірової, оповідання „Той ще не музика, хто в дудку дме” А.Григорука вчитель використає на 6-му уроці, тема якого „Дружня родина”. Бесіда за цими творами допоможе вчителеві показати, якими мають бути стосунки дитини з дідусем і бабусею, сестрами і братами;  як дитина проявлятиме турботу й піклування про своїх рідних.

На уроці №8 „Краса люблячого серця” доцільно скористатися поезією В. Лучука „Тільки мама”.

Герой вірша відчуває ніжну ласку матері в усьому – і тоді, коли вона запитує, й тоді, коли піднімає його зі сну, і навіть тоді, коли повчає:

     – На ходу сніданок з’їм!

– Так не слід робити!

                              Тільки мама може так лагідно сварити.

Ніжна ласка матері асоціюється з теплими сонячними променями у вірші „Мамина рука ” Д. Павличка:

Видалось мені,

Що лежу я в сні,

Що співає мені мати

Золоті пісні,

Що мене торка

Ніжна і легка,

Наче те весняне сонце,

Мамина рука.

Глибока мудрість міститься у вірші „Все починається з мами” А. Костецького. Чимало може зробити людина: „Моря й океани здолати, гору найвищу штурмом узяти, можна пройти крізь пустелі та хащі...”

Адже вона відчуває мамину любов, адже „ найдорожче стоїть за словами: у світі все починається з мами!”

Слід нагадати дітям одну із заповідей „Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітнім ти був на землі”, підвести учнів до розуміння її смислу: для дитини батьки заступають Бога на землі, тож непошана до батьків сприймається, як непошана до Бога .

Глибинний смисл має оповідання В. Сухомлинського „Сьома дочка”. Про свою любов до матері говорили сім дочок. Вони дуже скучили за матір’ю, яка повернулася додому” аж через місяць після відвідин сина, що “жив далеко – далеко”. Перша донька скучила, “немов маківка за сонячним променем”, друга ждала маму, “як суха земля жде краплинку води”, третя плакала за мамою, “як маленьке пташеня за пташкою”. Четверта донька щебетала, як їй тяжко було без мами (“Як бджолі без квітки”), п’ятій – ненька снилася, “як троянді сниться краплина роси”. Виглядала маму, “як вишневий садок виглядає соловейка”, шоста донька. Як бачимо, дуже гарними словами повідали матері про свою любов шість доньок. Тільки сьома дочка “нічого не сказала”. Але саме її любов – справжня. Бо любити – означає піклуватися. Сьома дочка «зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води в мисці – помити ноги». Саме її серце любляче, красиве, – у ньому живе любов і турбота. Сьома донька має у своєму серці християнські ідеали добра й співчуття.

Це оповідання можна використати й на 23 уроці “Любов творить чудеса”, мета якого довести, що любов до людей реалізується у справах, коли долається егоїзм і виявляється жертовність.

Цікавий життєвий приклад описує авторка оповідання “Сини”, що звучить як притча, – В. Осєєва. Три жінки набирають воду з криниці. Дві з них хваляться своїми синами: у першої він “спритний і сильний, ніхто його не подужає”, друга називає свого сина соловейком. На запитання, чому не розповідає про свого сина третя жінка, та відповіла, що “нічого особливого” немає в її сина.

Коли ж матері понесли тяжкі відра, вибігли три хлопці. І справді, перший з них “через голову перевертається, колесом крутиться”, інший – “соловейком заливається”. Тільки третій “до матері підбіг, узяв у неї тяжкі відра й поніс”. Тож і побачив дідусь, який ішов за жінками, тільки одного сина. Сприяє засвоєнню основної думки твору й завдання закінчити речення :

Хто щиро любить матір, той …

Бути уважним до своїх рідних – такий мотив оповідання А.Григорука “Той ще не музика, хто в дудку дме ” . Денисків дідусь, людина доброї душі, зважив на прохання внука – купив йому дудочку. І невдовзі від тієї дудочки всім не стало спокою: дудочка гриміла, наче “молодий, повний сили весняний грім”. Навіть у дворі “качки й кури ходили якісь знервовані. Пес Кудлай боявся вилізти з буди. А кіт Муркаш – той і зовсім з обійстя втік.” Повчання дорослих автор передає прислів’ями:

·       Купив дуду на свою біду.

·       Ваші грають – наші плачуть.

·       Гарно грає, але танцювати неохота.

·       Той ще не музика, хто в дудку дме.

·       Красненько дякуєм. Але не за те, що грали, а за те, що перестали.

Підтекст кожного з них осуджує байдужих невмійків, егоїстичних людей, не здатних помічати поруч із собою інших людей.

У розділі “Читанки” О.Савченко (ч.І), що називається “Буду я природі другом: милуюся, оберігаю, прикрашаю…” зібрані твори, автори яких закликають оберігати природу навколишнього світу. Вникаючи у зміст творів, дитина оцінюватиме й своє ставлення до навколишнього світу як до дарунку Творця, відчуватиме потребу наслідувати християнські чесноти в повсякденному житті й творити добрі справи.

На уроці №4 “Світ потребує нашої турботи” слід використати оповідання “Ялинка” С.Носаня. На думку лісника дядька Карпа, люди чинять не по-людському. Вони безжалісно знищують ялинки, деревця, які ростуть років десять. Жаль і осуд звучить у словах лісника :“ Постоїть вона в хаті для втіхи тиждень-два – і на смітник”. Діти, з якими розмовляв дядько Карпо, вже кілька років прикрашають ту ялинку, “що росте на подвір’ї біля Оленчиного вікна”. Такою є моральна позиція, що спонукає дітей оберігати природу.

На цю ж тему написано поезію Олександра Олеся “Ялинка”. Слова зайчика – ніби голос совісті, що оцінює вчинки як добрі чи погані:

Ти ялинку посади,

А тоді рубай, ледащо!

Тетянка, героїня оповідання “Повінь” В.Чухліба, врятувала зайчика з біди, вона готова забрати його додому, в клітку до кролів. Та зайчикові потрібна воля, і дівчинка з татком відпустили звірятко в ліс. Хіба це не християнське милосердя?

Ідея милосердя звучить у вірші В.Коломійця “Не лови метелика”. Відпускає на волю з клітки Синичку герой оповідання І.Сенченка “Жаль, та не дуже, плакала б, та не хочеться ”.

Милосердна людина не може пройти повз чужу біду – така мета уроку №10 “Серце, сповнене співчуттям”. На цьому уроці можна обговорити зміст оповідання І.Сенченка та поезію Л.Костенко “Перекинута шпаківня”. Хіба ж не до совісті дитини звертається поетеса , розкривши біду в шпачиній сім’ї?

Як же, хлопці, хатку ви прибили,

Що її порушили вітри?!

Плаче шпак уранці після зливи,

Де шумлять на греблі явори…

Важливої моральної чесноти – працьовитості – навчають вірші Г.Чубач “Я беру своє відерце”, М.Стельмаха “Сонце стукає в віконце”, А Костецького “Проста арифметика” та оповідання А.М’ястківського “Казка про яблуньку”, якими вчитель може скористатися на уроці №11 “Уроки турботливості” та №20 “За що цінується праця. Працелюбність.”

Уміння подолати свої лінощі, вчасно прийти на допомогу, виконати доручену справу – ці проблеми уроку допоможуть зрозуміти дітям названі твори. Поспішає в садок “посадити яблуні, груші, персики, горіхи добрим людям для утіхи” герой вірша “Сонце стукає в віконце” М.Стельмаха.

Привабливий результат матиме весела колективна робота – зелений, співучий, заквітчаний сад (“Проста арифметика” А.Костецького). Такі чудеса здатні творити  людські руки. Добре серце й працьовиті руки допомагають дичці стати яблунею семи сортів (“Казка про яблуню А.М’ястківського”). Тож добро слід творити – такий лейтмотив останнього підсумкового уроку №30 “Радість від творення добра”, на якому можна використати щойно проаналізовані твори. Зроблене добро принесе радість тому, хто його чинить.

Розділ читанки “Вірші – поетичні картини природи” (ч.ІІ) містить високохудожні поетичні замальовки рідної природи. Образне слово здатне викликати в душі дитини замилування красою, а також трепетне почуття любові до Того, Хто подарував нам цей світ, та вдячність. На уроці №2 “Світ – дарунок любові Творця” можна скористатися цими творами.

Божий світ – доцільно створений, до такої думки можна підвести дітей, прочитавши з ними поезію Лесі Українки “Вишеньки”. Дітям хочеться поласувати ягідками, вони засмучені: ягідки “високо виросли на гіллі”. Та “якби зросли низесенько, чи то ж би доспіли?”. Справді, світ сповнений краси й мудрості. Тож аналізом цих творів слід спонукати замислитися, хто Митець такої краси й довершеності всесвіту. (урок №1 “Таємниці нашого світу”).

Розділ “Оповідання” (Читанка, ч.ІІ) допоможе вчителеві християнської етики розкрити смисл таких понять як милосердя, людяність, совість, доброчесність, турбота про ближніх. Так, в оповіданні В.Сухомлинського “Горбатенька дівчинка” учні витримали екзамен на людяність. Зміст оповідання складає всього один епізод – директор школи приводить у клас горбатеньку дівчинку. Учитель затамував подих, він очима благав своїх пустотливих дітей: “Хай не побачить дівчинка у ваших очах ні подиву, ні насмішки”. І вони проявили розуміння: дивилися з цікавістю і лагідно посміхалися. Цим епізодом письменник сказав надзвичайно багато – одним поглядом, одним необережним словом можна поранити людську душу. Людяність може проявитися і в слові, і у вчинках, і навіть у погляді.

Проблему совісті розкриває В.Нестайко у творі “Руденький”. Зіставляючи вчинки чорненького й руденького хлопчиків, учні усвідомлюють справжню цінність добрих вчинків. Чорненький хлопчик “похапливо” з’їв свою цукерку, вихопив у дівчинки її і дременув у під’їзд. Зовсім по-іншому вчинив руденький. Він віддав дівчинці свою цукерку.

 Важливе місце в розкритті теми совісті займає у творі розмова дідуся  з руденьким хлопчиком. Руденький зізнався, що “поганим бути легко, а хорошим – важко”, але йому соромно бути поганим. Головна думка оповідання – в словах дідуся: “Ну, тоді я помилився. Пробач, ти не просто хороший хлопчик. Ти справжній молодець! Бо в тебе є совість, голубе мій, – а це в людині головне.”

Визначити зміст поняття гостинності допоможе другокласникам народна казка “Лисичка і Журавель”. Уроки турботливості засвоюютьучні, прочитавши казку М. Трублаїні “Про дівчинку Наталочку і сріблясту рибку”. Срібляста рибка повинна дістати лебедеві черевички, інакше він її з’їсть. На допомогу рибці поспішила зелена жабка, горобчик-молодець і дівчинка Наталочка. Вона віддала свої черевички, наказала поспішати рибку рятувати. Переказала свою подяку срібна рибка жабці-скрекотушці, жабка – горобчикові-молодчикові, а горобчик – Наталочці.

На уроці № 10 “Серце сповнене співчуттям” бесідою за цією казкою учитель підведе дітей до висновку: допомога іншим – це ніби співпраця людини з Богом.

На уроці №17 “Безкорислива дружба” можна проаналізувати твори, у яких оспівано дружбу, прислів’я про дружбу.

За читанкою В. Науменко покажемо інтегрованість уроків християнської етики з уроками читання (використання морально – етичних проблем творів читанки на уроках християнської етики) таблицею:

Матеріал читанки	Тема уроків «Християнська етика в українській культурі»
А.Григорук «Хочеш бути щасли­вим, не будь лінивим»; О.Орач «Дбайливчик»	«За що цінується праця. Працелюбність» (урок №20)
М.Підгірянка «Ліс», «Прийшла осінь»; Т.Шевченко «Зоре моя вечірняя», «Сонце заходить», «Зацвіла в долині червона ка­лина», «Тече вода з-під явора»	«Світ – дарунок любові Творця» (урок №2)
Українська народна казка «Коло­бок»	«Справжнє добро. Скром­ність» (урок №19)
«Як серед птахів виникла друж­ба» (бірманська народна казка)	«Безкорислива дружба» (урок №17)
«Злагода» (киргизька народна казка)	«Тепло рідної домівки» (урок №5)
Ю.Ярмиш «Та сама мишка», П.Кос­тюченко «У котиковій хатинці»	«Уроки турботливості» (урок №11)
Л.Павленко «Загадкові діви» О.Олесь «Біга зайчик-скаку­нець», «Ліс восени», К.Перелісна «Змерз», Б.Лепкий «Журавлі», І.Калинець «Стежечка»	«Вчись творити добро» (урок №29) «Світ потребує нашої турботи (урок №4)»

Отже, християнські мотиви доброчесності, совісті, милосердя, дружби, любові, як показує аналіз читанок, глибоко ввійшли в художні твори, тож учителеві слід вміло скористатися наявним матеріалом.

 

Образотворче мистецтво

(підручник Л. М. Любарської, Резніченка М. І.., Протопової О. М. – К.: Форум, 2003. – 127 с.)

Оскільки програма „Мистецтво” передбачає формування змісту загальної мистецької освіти за моделлю поліцентричної інтеграції знань, що відбиває поліфонічний художній образ світу, то в ній закладені й елементи християнської культури. Завдання вчителя християнської етики – ефективно використати їх.

На уроці „Таємниці нашого світу” учитель може розглянути з учнями пейзажі на с. 8 (репродукції картин В. Ван Гога „Хлібне поле з женцем і сонцем” та А. Мильникова „Біля озера”) і на с. 11 (С. Шишко „Парковий міст. Київ”), які унаочнять твердження про те, що світ сповнений божественної краси, задуманий для добра і злагоди. Цю думку підтверджує поезія М. Стельмаха „На баштані”, у якій мальовничо відтворено чарівний куточок рідної землі. Прекрасні зорові образи („підкачавши білі штані ходить бусол по баштані”; „жовтобокі спілі дині ходять в гості до братів – до статечних кавунів”) створюють емоційний настрій замилування гармонією світу.

Тема „Світ потребує нашої турботи”(урок 4) стане зрозумілішою дитині, якщо вчитель створить емоційно-позитивну атмосферу репродукціями картин І. Левітана „Яблуні, що квітують” (с.73) та А. Грицая „Зима”(с. 35). Проведена бесіда допоможе дітям зрозуміти потребу наслідувати приклади християнського добротворення, потребу піклуватися про довкілля, турбуватися про його розквіт і гармонійне співжиття людини і природи.

До теми „Наші маленькі друзі” (урок № 7) можна скористатися матеріалом „Хто живе в ставку?” (підручник с. 20 – 21).

Ілюстративний матеріал познайомить другокласників із мешканцями водоймищ. Поетичні твори викличуть настрій щирого, людяного ставлення до них. Хіба не викличе усмішку поезія Івана Гущака „Жабенятко жовтороте”:

Жовтенятко жовтороте

шию, лапки і животик

гріє спрагло у калюжі

(бо калюжу любить дуже).

Журавлю кричить: „Мерщій

із калюжі! Пляж тут мій”.

Матеріал теми допоможе з’ясувати християнське поняття милосердя і людяності. Діти усвідомлюватимуть свою відповідальність у ставленні до рослин і тварин.

Тема „Краса люблячого серця” (урок № 8) співзвучна з темами мистецтва „Світ комах” с. 22-23, „Біла кізонька” (с. 26-27). Авторський текст цих сторінок – дуже людяний, щоб намалювати метелика чи кізоньку, творці підручника спонукають дітей розглянути уважно, побачити красу живих створінь. Як відомо, любов починається з відкриття. Дитина привчається бути уважною до навколишнього світу, відкривати красу, полюбити її. Те, що любимо, ми бережно плекаємо. Дивовижну легенду створила В. Лебедова „Коза Гаїза”, яку слід використати з темою «Біла кізонька»:

„Косата зоря спинилася над вертепом, що стояв при дорозі до Віфлеєму. Гаїза знала цей вертеп , бо часто заскакувала туди, щоб скубнути сінця з ясел і подратувати осла, що мав там своє стійло. Тепер не могла зрозуміти, що це таке є в тому вертепі, де спинилася косата зоря і крилаті постаті і пастирі.

Вона сміливо пересунулася вперед. Ніхто її не займав, усі з пошаною віддавали комусь поклін. Гаїза і собі заглянула туди і з дива мало не замекала. У яслах на сіні лежало мале Дитятко, а при ньому по один бік стояла молода жінка, а по другий – старець із довгою бородою.

 „Яке гарне оце Мале людське! Але чому Воно таке сумне? Так далеко дивиться кудись перед себе! Невже ж Воно хворе? Ану, побачу!”

І, присунувшись ближче до Дитятка, почала своєю м’якою борідкою пестити Його ніжки й рученята. Малий розплющив широко очі, глянув на рогату тварину і всміхнувся – і раз, і другий, і третій. А за ним всміхнулась і Мати, і бородатий дідусь, і пастирі, навіть сумний осел весело крутнув головою.

– Ось як треба діток забавляти! – сказала Гаїза. – Малі мусять сміятися, радіти. Побачите, як Воно ще засміється!

І, відштовхнувши осла і вола на бік, щоб зробити собі місце, почала Гаїза виводити перед Дитятком найкращі свої козячі танки і штуки. А вона була в цьому мистець. Ходила вихилясам, притупцювала ніжками, вертіла головою, немов хотіла взяти когось на ріжки. А Малий у яслах дивився на чудну танцюристку, а потім сплеснув радісно в рученята і зайшовся перлистим сміхом.”

Тема „Боже милосердя до людей. Різдво Христове” (урок № 16) інтегрується з темою „Різдвяні голубочки”. Зробленими виробами діти привітають своїх рідних на Різдво. Учителеві можна використати легенду Віри Лебедової, яка розкриває пошану людей до голубів – саме ці птахи принесли найкраще пір’ячко, щоб народженому Божому дитяткові була м’яка постілька в яслах. Подаємо уривок із легенди „Горда пава”:

„Пташки (волові очка) заніміли, зачудовані незвичайною новиною і великою честю, яка їм припала, – побачити першими Божого Сина.

А потім кинулися порядкувати домівку.

– Та що зробимо з волом та ослом? Вони так багато місця займають і так голосно ремигають, – журилися.

– Не бійтеся! – відізвався осел. – Ми теж хочемо побачити Дитятко, та будемо гріти Його своїм подихом, бо ніч холодна.

– То залишайтесь! Але миші треба доконче прогнати, вони цілу ніч шарудять і гризуть, спати не зможе Маленький.

 – О, ні! Залиште нас! – просили мишки. – Ми вам долівку позамітаємо хвостиками чистенько, а потім заховаємось в куточку. І ми хочемо бачити Боже Дитятко.

– Ну, то залишайтеся і робіть порядки. Але павуків не можна ніяк залишити, вони позатягали скрізь по стінах і кутках своє павутиння. Це ж негарно!

– О, ні! Залиште нас! – просились павуки. – У стінах і стелі є діри, крізь них дує вночі холодний вітер, а ми заснуємо їх щільно нашим полотенцем, щоб Дитятко не змерзло.

– Ну, то залишайтеся і робіть свою роботу! Та де покладе Мати дитину? – питали волові очка один одного.

– Авжеж ніде інде, тільки в наших яслах, – відізвався віл. – Господар приніс нам ще з вечора свіжого сіна, м’якенько й тепло буде в ньому лежати.

– Ні, сіно колотиме тільце Дитини, треба подбати про щось краще, – говорили мишки.

– А що ж м’якше від пташиного пір’я? – сказала волове очко – мати. – Я своїм дітям вистиляю завжди гніздо пір’ям. Скиньмося по пір’ячку і буде Дитинці постілька.

– Справді! Полечу і сповіщу всіх птахів довкола, чого нам треба, – промовив волове очко – батько.

– А ми, – задзебоніли мишки, – скочимо до лисиць і вивірок, – у них є завжди багато вичесаної шерсті.

Ще далеко було до вечора, а вже птахи й звірі мали сходитися до вертепу зі своїми приносами. Найкраще пір’ячко принесли голуби й дикі гуси, найм’якшу шерсть – кози-ангори. ”

Опрацювання теми „Подарунок від душі” (урок № 13) можна інтегрувати з темою „Свищики”. Гарно розфарбована й прикрашена розписом іграшка стане чудовим подарунком дитини для рідних. Матеріал уроку формує почуття вдячності, прищеплює уміння дарувати й приймати дарунки від інших, розкриває справжню цінність подарунку насамперед у тих почуттях, з якими їх готують і дарують.

Визнана дітьми світу, шведська письменниця Сельма Лагерлеф написала легенду „Ісусові пташенята”, у якій розкрила християнський підтекст глиняних іграшок:

„Одного весняного дня Ісусик набрав трохи глини і почав з неї ліпити пташенят.

Ісус виліпив семеро пташок, поставив їх рядком проти сонця, а сам узявся допомагати товаришеві.

Коли ж сонце почало заходити і його промені лягли скоса на воду недалекої річки, Ісусик побачив, що вода стала від них неначе золота. Він набрав у долоні трохи тієї води і покропив нею свої глиняні іграшки.

І сталося диво: пташенята зробилися теж кольорові, з жовтими шийками, помаранчевими спинками, а крильця в них неначе вкрилися золотом. Здавалося ось – ось затріпають крильцями, підлетять угору й почнуть щебетати.”

Опрацювання теми „Воскресіння Христове – перемога Божого милосердя над злом” (урок №25) можна поєднати з темою „Писанка ”(с.58). Виготовлені крашанки й писанки стануть чудовою окрасою великоднього столу, допоможуть виконати практичну частину (розмальовування писанок) уроку № 26 „Зустрічаємо свято”.

Стануть у нагоді музичні твори, які програма „Мистецтво” рекомендує для прослуховування та виконання в 2 класі. Покажемо їх використання на уроках християнської етики.

Музичні твори	З якою темою християнської етики вони інтегруються
Українські колядки та щедрівки; „Щедрик”, обробка М.Леонтовича; „Нова радість стала”	„Боже милосердя до людей. Різдво Христове” (урок №16)
„Ой хто, хто Миколая любить” (народна пісня)	„Подарунок від душі” (урок №13); „Молитва до святого Миколая” (урок № 15)
І.Кириліна „Розгнівалась на літо зима”	„Серце, сповнене співчуттям”  (урок №10)
С.Прокоф’єв „Вечір. Дощ і веселка”; А.Вівальді „Осінь”; П.Чайковський „Осіння пісня” М.Лисенко „Осіннє листя”; А.Мігай „Дощик”; К.Дебюсі „Сніг танцює”; І.Кириліна „Вінок з барвінку”	Тема „Таємниці нашого світу” (уроки №1, №2, №3, №7, №8)
Український народний ляльковий театр „Вертеп”. Розігрування сценок зимових обрядів („Коза”, „Зірка”)	„Боже милосердя до людей. Різдво Христове” (урок №16)
О.Янушкевич „Весняні котики”	„Воскресіння Христове – перемога Божого милосердя над злом” (урок №25)
Ю.Михайленко „Пісня про матусю”	„Золоте серце мами” (урок №28)

“Я і Україна”

(підручник Н.М.Бібік, Н.С.Коваль, К.: Форум, 2003)

 

Навчальний курс „Я і Україна” реалізує галузь „Людина і світ” Державного стандарту початкової загальної освіти. Його мета – сприяти формуванню в учнів потреби до пізнання світу. У процесі навчання в учнів формуються уявлення про цілісність світу. Саме ці аспекти навчального предмета можна інтегрувати з деякими темами курсу „Християнська етика в українській культурі”. Розкриємо міжпредметні зв’язки між цими курсами.

Тема „Твоя аптечка” (с. 14 – 16) допоможе вчителеві християнської етики провести бесіду на уроці №2 („Світ – дарунок любові”), щоб діти глибше зрозуміли – природа – це творіння Боже. Господь створив усі умови для того, щоб людина раділа з життя. Матеріал спонукає учнів замислитися, чи вміємо ми користуватися цими дарами, чи проявляємо вдячність Богові за створений ним світ, сповнений краси і мудрості.

Глибоким доповненням до уроку №15 (тема „Молитва до святого Миколая”) може стати тема „Народний календар” (с.17), саме та її частина, у якій автори підручника розповідають про дні вшанування християнських святих.

Полюбити світ, як дарунок Бога, допоможуть теми „У царстві рослин” (с. 28–29), „У царстві тварин” (с. 32– 33), „Як тварини готуються до зими” (с.45–47) та ін..

Такі уроки християнської етики, як „Тепло рідної домівки” (урок №5), „Дружна родина”(урок №6) співвідносяться з темою „Родина. Рідня. Рід .” (с.51– 55). Вона допоможе розкрити християнські цінності у житті кожної родини.

До теми „За що цінується праця. Працелюбність” (урок № 20)  можна використовувати матеріал „Про трудолюбивих  і лінивих” (с. 62 – 65).

Повагу до людей, красу людських взаємин розкривають теми „Екзамен у школі чемності” (с. 66–69), „Школа ввічливості” (с. 72–73), „Гостини” (с. 74– 74 ), „Ніхто не має права ображати людину” (с. 82–85), і цим матеріалом доречно скористатися, опрацьовуючи теми „Чесне слово” (урок №18), „Справжнє добро. Скромність” (урок № 19). Учням пропонується обговорити  в класі, як конкретно виявляється милосердя у ставленні до людей, які вчинки можна назвати злими і як їх позбутися, чи можна назвати добрим того, хто погано ставиться до товаришів; поміркувати над прислів’ям „Хто людям добра бажає, той і собі має”.

Добре підібраний матеріал теми „Зима щедра святами” (с. 96-97). Він логічно співвідноситься з уроками №13 (тема „Подарунок від душі”), №15 (тема „Молитва до святого Миколая”). Поезія М.Підгірянки навчає дітей щирості у проханні до святого Миколая :

Святий Миколаю,

Прийди до нас з раю,

Принеси нам дари

Кожному до пари.

Цукерки смачненькі,

Булочки пухкенькі,

Книжечок багато

Читати у свято.

Краса, мудрість і сутність зимових християнських свят подана доступною для розуміння другокласників мовою. Цим матеріалом доречно доповнити зміст уроку №16 (тема „Боже милосердя до людей. Різдво Христове”)

Про весняні християнські свята розповідає тема „Весняні свята” (с.125 – 127). Щасливі, веселі люди на Великдень вітаються словами: „Христос воскрес!” – „Воістину воскрес!”, тричі цілуються, обмінюються писанками. У темі знаходимо поради, які пишуться писанки. І звичайно ж, доцільно скористатися цим матеріалом на уроках № 24, 25 (теми „Вербна неділя” та „Воскресіння Христове – перемога Божого милосердя над злом”), зокрема щоб розкрити народні традиції цього свята.

 

 

Трудове навчання. Майстер і Майстринка.

(підручник І.М. Веремійчика, К., 2002)

 

Програмою „Трудове навчання : технічна і художня праця” враховано вимоги щодо змістового синтезу технічної і художньої праці.

Результати конструктивно-художньої творчості учнів можна використовувати на окремих уроках християнської етики. Так, теми „Аплікаційні композиції” (с. 27), „Акваріум” (с.28), „Квіти” (с. 29), „Осіння квітка” (с.30), „Композиція з трав і квітів” (с. 31– 32), „Вироби з каштанів і жолудів”, „Сувеніри з насіння ясена”, „Вироби – сувеніри з пір’я” (с.33–36) – чудова ілюстрація до першого розділу підручника християнської етики „Таємниці нашого світу”, у якому учні засвоюють важливі християнські чесноти „совість”, „милосердя”, „доброчесність” та навчаються турбуватися про світ, подарований людям Творцем.

Тема „Різдвяна листівка” (с. 47) інтегрується з уроком №16 „Боже милосердя до людей. Різдво Христове.”

 

 

Основи здоров’я

(Н.М. Бібік, Т.Є. Бойченко, Н.С. Коваль, О.І. Манюк. – К., 2003)

 

Необхідна умова успішного розвитку кожної людини – її здоров’я. Важливе завдання сучасної школи – навчити дітей – берегти і зміцнювати своє здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міжпредметні зв’язки

курсу “Християнська етика

в українській культурі”

з навчальними предметами,

що вивчаються в початковій школі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Видавництво “Університет” Київського міського педагогічного університету імені Б.Д. Грінченка

02152, м. Київ, пр-т П. Тичини, 17

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців,  виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції

 серія ДК №3011 від 23.10.2007р.

Київський міський педагогічний університет
імені Б.Д. Грінченка

 

 

 

 

до курсу
«Християнська етика
в українській культурі»

1-4 класи

 

 

 

Київ - 2007
 

 

 

 

 

Сценарії святкових заходів до курсу “Християнська етика в українській культурі: 1-4 класи / Упор.: Бєлкіна Е.В., Беззуб Ю.В., Руденко В.П. – К.: Університет, 2007. – 84 с.
Запропоновані у збірці сценарії святкових заходів, розроблені вчителями, які викладають курс “Християнська етика в українській культурі”.
Для вчителів початкових класів.

 

 

 

 

 

 

© КМПУ імені Б.Д. Грінченка, 2007

ВСТУП

Вирішальною умовою формування духовного світу дитини є цілеспрямована багатоаспектна і всебічна діяльність у контексті цілісного самоусвідомлення особистості
Кількість цінностей для сприймання особистістю обмежена, а внутрішній світ дитини своєрідний і багатий, отже мета педагогічного впливу полягає у прилученні дитини до тих християнських цінностей, які мають універсальне гуманістичне значення, абсолютний характер і, що найважливіше для виховання, — позитивну спрямованість.
Мета конкретизується через систему завдань, а саме:
— пробудження в дитини бажання бути моральною;
— розгляд християнських цінностей як основи розвитку суспільно значущих рис і якостей особистості;
— формування в дітей і молоді моральної свідомості на основі організації моральних стосунків дітей шляхом  включення їх в стихійну або спеціально організовану діяльність;
— формування в дітей розуміння й особистісного ставлення до сутнісних питань щодо сенсу і мети життя людини;
— вироблення етико-естетичного ставлення до життя і до власної життєдіяльності;
— формування моральної культури, толерантного ставлення до інших культур і традицій;
— розвиток чеснот і позитивних моральних якостей дитини, спонукання до самовдосконалення;
— підтримка здібностей, культурної творчості, спрямованої на особистісний саморозвиток;
Пропонована програма курсу «Християнська етика в українській культурі» є загальноосвітньою і культурологічною. Вона побудована на засадах інтеграції етичного, естетичного та релігійного компонентів у житті дитини на основах християнської моралі, традиційної для українського народу.
У процесі формування морального розвитку особи ефективнішими є активні форми й методи навчання (ситуаційно-рольові ігри, аналіз соціальних ситуацій морально-етичного характеру, інсценізації тощо), які дають можливість предметно, безпосередньо й емоційно залучатися до ситуації морального пошуку та морального вибору.
Особливе місце у вихованні посідають такі форми й методи прилучення дітей до світу християнських цінностей, які передбачають поєднання за допомогою художньо-музичних образів традиційних форм роботи з художньою діяльністю самих учнів.
Підготовка та проведення святкових заходів дасть можливість учням не тільки засвоїти інформацію з історії того чи іншого християнського свята, долучать дітей до традицій українського народу, а й дадуть можливість творчо реалізуватися кожній дитині. Адже в процес підготовки включаються учні всього класу: одні виступають акторами, інші готують декорації та костюми, ще одних можна залучити до режисури свята.
Варіанти сценаріїв свят до Дня Святого Миколая (їх найбільше), Свята Матері, Свята Різдва, Стрітення Господнього, Великодня, розроблені безпосередньо вчителями, які викладають курс «Християнська етика в українській культурі». Різноманітність та різноплановість запропонованих сценаріїв дає можливість вчителям з 1 по 4 класи вибрати собі той, що найбільше сподобався, або з кількох сценаріїв зробити власний.

СЦЕНАРІЇ СВЯТКОВИХ ЗАХОДІВ

ДЕНЬ СВЯТОГО МИКОЛАЯ

ВАРІАНТ СЦЕНАРІЮ СВЯТА

Михайленко Олена Василівна,
вчитель ЗНЗ № 150 м. Києва

1-й учень.
Святий добрий Миколай!
На тебе ждемо вже давно,
Що даси ти нам, про це не знали,
Та просимо тебе одне:
Ти нашим батькам дай сили,
Щоб виховати нас могли.
2-й учень.
А дорогому народу
Ти добру долю принеси.
Усяке зло й лиху пригоду
Від України відверни.
А нам діткам в здоров'ї дай зростати,
Щоб щасливими були.
3-й учень.
І на свято Миколая
Дуже добре усі знають,
Що на свято в чобіток
Для слухняних діточок.
Має він у своїй торбинці
Найприємніші гостинці.

19 грудня – Миколи – чудотворця найшанованішого з усіх святих. Сидить по праву руку від самого Бога. Святий Миколай є охоронцем дітей, рятував їх у морі. І не тільки вважався захисником дітей, а й усіх мореплавців. Він захисник усіх бідних і знедолених.

Миколай.
От і все. Дарунки склав. Десь Ангелик мій пропав.
(Ангелик заходить до хати).
Ну що ж, мій помічнику,
Збираймось у дорогу,
Візьми книжку записну
І дарунків цілу гору,
Щоб не пропустили ми
Ні однієї хати
Із хорошими дітьми,
Як погода?
Ангелик.
Знов хурделить,
Снігом землю стелить.
Нам потрібно поспішати
Щоб до ранку встигли ми
Всім дарунки рознести.
Миколай.
Потемніло вже на дворі.
Чи посвітять з неба зорі?
Щоб не заблукали ми.
Ангелик.
Ясно зірочка, скотися,
По доріжці засвітися.
Зірочка.
Добрій справі я завжди
Поспішу допомогти.
А щоб швидше ви дійшли,
Освічу я вам хатки,
Де святого Миколая
Усі діти вже чекають.
Учень.
Пісню слави заспіваєм
Щирим серцем ми не раз.
Миколай.
Що ж, діточки, співайте,
Моє серце звеселяйте.
(Пісня "Хто, хто Миколая любить").
4 учень.
На Святого Миколая
Радість світ увесь проймає,
Хай радіє увесь світ,
Український наш народ!
Миколаю раді всюди,
В кожній хаті свято буде.
Помолімось всі до нього,
Щоб він не минув нікого.
5 учень.
Святий Миколаю,
Ми тебе благаєм,
Обдаруй нас теплотою,
Ласкою і добротою,
Зійшли щастя на наш рід,
На український народ.
6 учень.
Ой дивіться – покотилась
З неба зіронька ясненька,
Десь над школою зупинилась.
Зірочка.
Ось яка кімната світла.
Оля, Таня і Маринка.
Діточки слухняні, чемні,
Зупинюсь я тут напевно.
У їхнє віконце заглянемо.
Пізно всі вони лягають,
Встати до Схід-сонця.
– А це що за різочки?
Бісенятко.
Я їх тут поклав
Для нечемних діточок.
Зараз з себе сніг обтрушу,
Кину різки під подушки,
Ото буде вже потіха,
Дітям – плач, а мені – сміх!
Зірочка.
Бісенятко, ти бридке,
Різками скарати тебе.
А тут чемні і слухняні
Навчаються діточки.
Бісенятко.
Всюди тепер добрі діти. Де ж ці різочки подіти?
Зірочка.
Одну забери собі,
Іншим дай таким, як ти.
Миколай.
Годі, годі сперечатись, час в ігри грати.
Бісенятко.
Ох ти, зірочко погана
Не введеш мене в оману,
Годі тут собі сіяти,
Моїй справі заважати!
Ти своєму Миколаю
Своїм сяйвом помагаєш.
Снігом тебе притрушу,
Твоє сяйво погашу.
Зірочка.
Я не дівчинка мамина,
Я є зірочка ясненька
Я на свято Миколая
Йому завжди помагаю,
Бо сідала на хатинки,
Де є добрі діточки.
Зірочка.
Дякую оцій хатинці,
Дорогим усім діткам,
Що мене чемно приймали,
Обігріли ви мене
Теплими серцями,
Та пора мені, мабуть,
Освіщати добру путь,
Не минув, щоб іншу хатку
Миколай із Ангелятком.
Миколай.
Мир і щастя вашій хаті,
Та пора вже вирушати,
Щоб були ви всі багаті,
Щоб біда вас обминала,
Тільки радість звеселяла.
Мир вам, мої діточки,
Заспівайте залюбки. (Пісня).
Миколай.
Ой, де ж наша Зірка-ясна,
Де ж пропала вона, помічниця?
Зірочка.
Ой, дідусю, я не винна,
Не моя оце провина.
Мене Бісик обдурив.
Ось і різку загубив,
Але дітки врятували.
І тому я засіяла.
Миколай.
Ти не винна, знаю, знаю.
Бісика за те скараю,
Ну, Ангелику, скажи,
В свою книгу загляни,
І нам вірний знак подай
І куди нам вирушать?
Ангелик.
Оля, Таня і Маринка
Завжди роблять добрі вчинки.
В свою книжку записну
Впишу їхню доброту.
За сьогоднішню пригоду
Заслужили нагороду..
Миколай.
Ваша щедрість, доброта,
Чуйне, тепле серце,
Це подяка є для мене,
Більша, ніж, усі, напевно.
Нас чекають ще багато
Українських діточок чемних,
Чи ми встигнем, обійти їх?
Ангелик.
В нас вже часу небагато,
Треба трішки поспішати.
Зірочко, вперед котись,
Де потрібно, засвітись.
Зірочка.
Здоровенькі ви бувайте і про нас не забувайте. (Пісня "Пошли нам Боже").

ВАРІАНТ СЦЕНАРІЮ СВЯТА

Шутун Любов Василівна, вчитель ЗНЗ № 163 ім. М.П. Кирпоноса м. Києва

Мета: закріпити знання про народні традиції святкування Дня Миколая, приказки, прислів'я, народні ігри та забави, отримані на уроках читання; розвивати зв'язне мовлення дітей, мислення, пам'ять; виховувати любов і повагу до народних звичаїв, традицій, інтерес до минулого України.
Обладнання: ялинка, прикрашена до свята, зоряне небо, місяць, плакат із назвою свята, стілець для гри "Рибка", тарілки з кашею, приказки і прислів'я, свічки.
Діти одягнені в український національний одяг. Зал прикрашений відповідними декораціями.
1-й учень: Я люблю веселий ранок
Холоднючої зими,
Як на двір, на стіни й ґанок
І на шлях за ворітьми.
2-й учень:
Упаде на землю промінь,
Дим пов'ється з димарів,
На ставку підніме гомін
Зграя галок і граків.
3-й учень:
Сніг ясним кришталем блище,
Лютий холод допіка!
Сонце вгору плине вище,
Та не гріє здалека.
Пісня "Зимовий вечір ".
Ведуча:
Ми вже з вами звикли зустрічати Новий рік з Дідом Морозом і вважаємо, що так було і завжди. Тим часом не так давно в Україні Новий рік зустрічали зі Святим Миколаєм, більш знаним у народі як Миколай-чудотворець. У зимову ніч, з 18 на 19 грудня, святий Миколай спускався на срібній вервечці з неба. Сивобородий, у довгій золотистій накидці, він приходив до кожної хати, розкладав подарунки: чи то під подушечки, чи у черевички. Не обминав він жодної дитини.
Миколай-угодник – один з найулюбленіших народних святих, з іменем якого пов'язано безліч легенд та переказів. Купці, мореплавці та землепрохідці бачили у Святому Миколаєві свого охоронця і заступника. Миколая шанували в Україні, вважаючи його покровителем Війська Запорозького. Ще за життя його називали батьком сиріт, бідних, знедолених.
Народився він у місті Патарі, що в Південній Італії, біля 280 року.
Після смерті батьків 17-річний Микола роздав усе своє майно бідним людям і вирушив до Палестини вклонитися святим місцям.
Повернувшись, він став священиком. Відтоді Миколай допомагав усім, хто потребував його допомоги: хворих лікував, рятував рибалок, запобігав стихійному лихові. Не зважаючи на високе становище в церкві, Миколай був людиною скромною, носив простий одяг, їв один раз на день, недосипав, віддаючи нічний час молитвам. У грудні 343 р. Миколай помер.
Поховали його у соборному храмі м. Міри. У 1087 р. мощі святителя були перенесені у м. Бар. А 9 травня мощі перенесено у церкву Іоана Предтечі. Звідси і походить свято весняного Миколая.
Записана така легенда про Святого Миколая.
"Святий Микола на небі не сидить, а на землі людям помагає. Не те, що Касян – за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей. Вони, – каже, – Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують!"
Бог вислухав Касяна та й каже до янголів: "Покличте мені Святого Миколу. Скажіть, щоб зараз прийшов!".
– Нема його на небі! – кажуть янголи.
– А де ж він?
– Пішов на Чорне море людей рятувати!
– Почекай, – каже Бог до Касяна, – Микола прийде, тоді поговоримо!
За якийсь час Бог знову посилає Янголів за святим Миколою.
– Нема його, – кажуть янголи, – на землі від пожежі людей рятує!
Втретє посилає Бог янголів за святим Миколаєм.
– Нема його, – кажуть янголи, – він кайдани розбиває, козаків з неволі визволяє!
Аж за четвертим разом з'явився Святий Миколай перед Богом. В старій свитині, мотузком підперезаний, чоботи в болоті і руки в грязюці.
– Де ти був? – спитав Бог, а Святий Микола йому відповідає:
– Помагав мужикові воза з багна витягнути!
– Ось бач, – каже Бог до Касяна, – за що його люди шанують? Він на небі не сидить, а на землі діло робить, а ти паном тут, на небі, кутки обтираєш. Іди геть від мене! Будуть тебе люди боятися, а не шанувати. Миколу ж будуть згадувати двічі на рік.
3 того часу народ святкує Миколая зимою – 19 грудня та весною – 22 травня.
4-й учень:
В нас сьогодні гарне свято,
Його знають всі малята.
Подаруночків їм досить
Миколай Святий приносить.
Ведуча:
Чи чуєте, діти, як грає музика? То до нас спішить Святий Миколай. Але дорога його далека. Та він прислав до нас своїх провісників – ангелів.
5-й учень:
Іде Святий Миколай.
В небі метушня і рух,
Янголята працю мають
І несуть йому кожух.
6-й учень:
Інші лагодять санки,
Навантажують дарунки.
Світять край шляху зірки,
Шлють на землю поцілунки.
7-й учень:
Пара коників летить,
Креше іскри підківками.
Сяє сріблом, мерехтить
Шлях засіяний зірками.
8-й учень:
Дітвора ж гуде, як рій,
Жде на гостя нетерпляче:
Хто був чемний – той радій,
Хто ж нечемний був – хай плаче.
"Хлопчик Миколай".
Зимовий Миколай здавна вважався покровителем усіх бідних і знедолених, землеробства і тваринництва, земних вод, на яких рятував дітей.
Ось як він допоміг одному хлопчикові, який щодня молився. Якось перед всесвітнім потопом Миколай, зустрів дитинча, що било поклони і приказувало:
– Це тобі, Боже, а це мені, Боже!
– Що це ти, синку, робиш? – запитав святий Миколай .
– Богу молюся...
– А які ще молитви знаєш?
– Ніяких, нікому було вчити.
– Гаразд, це не біда, – погладив хлопчачу голівку бородатий дідусь, – аби щиро і від душі, то і ця молитва тебе спасе від потопу. Ти не потонеш у воді! – і пішов геть.
– За кілька днів земля покрилася водою, лише одна гора лишилася не затопленою. Побачив її хлопчак і пішов поверх океану.
"Миколай і звірі".
Миколай крім того опікувався і дикими звірятами. Одна з легенд, записана на Черкащині, оповідає.
"Один чоловік їхав лісом і захопила його ніч. Мусив ночувати, випріг він воли, дав сіна. Коли дивиться: недалечко від нього на пустирі звіряче збіговисько. Злякався чоловік, ще б пак! Вовки, лисиці, зайці, ведмеді... таке назбігалося – страх глянути! Сидить заєць поруч з вовком і не боїться його. "Що воно за дивовижа" – думає собі чоловік. А коли йому від серця відлягло, він пильніше придивився і побачив: сидить поміж тією звіриною святий Миколай – старий сивий чоловік. Сидить і щось тим звірям розказує, а вони слухають, розвісивши вуха".
"Обряд показників".
На Миколая припадає і обряд показників. Ним був переважно господар. Найраніше вставши, він обходив подвір'я, а потім, зайшовши до хліва, казав тваринам:
– Дай, Боже, добрий день, робись худібонька здорова, та й я з тобою ще з своєю жоною і діточками! – і заходив до хати як перший відвідувач оселі на святого Чудотворця.
З цим днем пов'язаний і обряд пивоваріння. В одній з давніх колядок мовиться: чому так нема, як було давно, а з первовіку Святим Миколаям пива не варять...
Хоч ці рядки писані кілька століть тому, вони наче звернені до нас, сучасників. Але нині не тільки пива не варять, а й не знають про давню традицію наших пращурів. Між тим, в Україні на миколаївські свята в кожному селі кілька днів поспіль гучно святкували з "пивом" (мається на увазі медоваріння) селяни скликали гостей, святкували, а по обіді, запрягши в сани коней, їздили довкола села, "бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав". Недарма в одній з приповідок мовиться: "Микола бородою трусе – дорогу стеле".
Під цю пору зима остаточно лягала на землю. Зібрано збіжжя, зроблено припаси, і селянинові можна було вже не тільки посвяткувати, але й з боргами розрахуватись. Тому, хто не встиг або не зміг віддати до цього дня позичку, казали: "Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не віддаси ніколи".
Пісня "Святий Миколай".
Звучить музика. З'являється чортик.
Чорт співає:
Родом я із пекла,
З різками гнучкими,
Мушу чемних цих діток
Поробити злими.
Чорт звертається до дітей:
Моє чортяче шануваннячко, любі чортята і чортички, гайда зі мною до пекла.
Хлопчики:
Нікуди ми з тобою не підемо!
Чopm (до дівчаток):
А ви підете?
Дівчатка:
Ні, не підемо.

Дівчинка:
Іди собі до своїх. А ми тебе не знали і знати не хочемо
Чорт:
Не біда, ми познайомимось.
Розкажу вам по порядку –
Я маленьке дияволятко,
І диявол в мене татко,
Мати – дияволиха,
Наробити можем лиха.
Дівчатка:
Наші хлопці – ледацюги,
Не вміють робити,
Тільки хочуть біля печі
Свої боки гріти.
Хлопці:
А дівчата цілий рік
Мелють язиками,
А щоб мамі помагати –
В них часу не стане.
Діти грають у "Сніжки".
Чортик (радісно):
Посварив, посварив,
Кулі вже літають,
І дарунки у дітей
Всі попропадають.
Забирає подарунки і зникає.
Ведуча:
Діти, що будемо робити? Треба подарунки повернути. Адже на них чекають всі діти.
З'являється Ангел:
Щоб повернути подарунки, ви повинні пройти випробування. Довести, що ви розумні, знаєте народні прислів'я, приказки, ігри.
1. Котофей, українська народна гра.
2. "Хто швидше кашу з'їсть."
3. Конкурс на кращого знавця українських прислів'їв.
9-й учень:
Коли святий Микола з небес на землю йде, то кожний дім і школа, мов вулик бджіл гуде.
Про святкування дітьми.
У всьому світі відомий знаменитий Санта Клаус, що обдаровує дітвору багатими передноворічними дарунками. У нас цю роль виконує Дід Мороз. Але не всі знають, що в Україні був свій національний патрон дитячих розваг, котрий і дотепер живе на Галичині. Його прообразом є святий Миколай. Здавна на Прикарпатті та і й у Карпатах урочисто готувалися до цього свята. Особливо чекали його діти. Ввечері хтось найповажніший в родині, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в доброго Миколая (на зразок Діда Мороза), заходив до оселі з подарунками, які заздалегідь готували батьки, знаючи уподобання кожного з дітлахів.
Вручаючи іменні гостинці, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив протягом року малюк. Для чемних діток була спеціальна приповідка:
Мамусеній господині,
Що порядок любить все,
Даруночки несу нині,
Бо дитина на них жде,
Ой голубко, моя крале,
Слухай маму все свою –
То не тільки книжку й лялю,
А й цукерок принесу!
Натомість нечемній дитині читався інший вірш:
Ти, дитино моя мила,
Маєш тут, що заслужила, –
Я до тебе загостив
І дарунок тут лишив:
Що не слухала ти тата,
Ані мами, ані брата,
Тому різку, як той гай,
Дає святий Миколай!
Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити "діда Миколая, який знає про все". Це був вельми дієвий виховний момент.
Крім того, в школах влаштовували цікаві вистави, де головною дійовою особою був святий Миколай. Поруч з ним неодмінно сусі¬див в'юнкий чортик, що намагався переконати дідуся в тому, що і вручати дітям подарунки не варто, бо вони були неслухняними. Але такі вистави завжди закінчувалися тим, що добрий Миколай дарував дітям подарунки.
10-й учень.
Коли замерла річка,
І став біленький гай,
Зійшов у темну нічку
На землю Миколай.
11-й учень.
Миколай святий у шапці і у теплім кожушку,
Принесе усім гостинці у чарівному мішку.
12-й учень.
В небесах, де зорі ясні,
Там, де місяць ходить красний,
Сонце так яскраво сяє,
Миколай там поживає.
13-й учень.
Святий та добрий Миколай,
До нас у школу завітай,
На нас маленьких подивися
І подарунків всім нам дай.
14-й учень.
Святий отче Миколаю!
Мою хату не минай,
Подаруй мені потіху
І торбину повну сміху,
І здоров'я для родини,
Красну долю для Вкраїни!
Пісня "Молитва до Миколая".
15-й учень.
Там дітвора чекає
На срібних янголят,
Що із доріг безкраїх
На землю загостять.
16-й учень.
А на санках – дарунки!
Ах, як багато їх!
Для Сашка і для Даринки,
Для всіх, для всіх, для всіх!
17-й учень.
А тим, що пустували,
То чортик в темний кут
На пам'ятку поставить
Гнучкий з лозини прут.
18-й учень.
День Святого Миколая
Взимку всіх завжди вітає.
Пропонує справжнє свято
Снігом й сонцем привітати,
Він планує все згадати,
Щоб зручніше обирати
Подарунки для маляти.
19-учень.
Нині Святий Миколай
В український піде край,
Всім, хто чемний був весь час,
Він даруночки роздасть.
Тут цукерки, шоколадки,
І тістечка, і помадки,
Для дівчаток лялечки,
А для хлопців шабельки.
20-й учень.
Ти сьогодні швидше спать лягай,
Бо приїде в гості Миколай.
Бачиш – перша зіронька горить,
То вже Миколай до нас спішить.
21-й учень.
Святий Отче Миколаю,
Щиро ми тебе благаєм,
Сповни нині наші просьби,
Що на думці ми їх маєм.
Звели дітям подарунки подати.
В надії будемо тебе чекати.
Миколай.
Я прибув до вас сьогодні
З сонячного раю,
З неба вам привіт приношу
І благословляю.
Всі моліться щиро богу
І батьків шануйте,
Всі старанно ви учіться
Й надто не пустуйте.
Всіх дітей, що добрі, щирі,
З празником вітаю,
І для кожної дитини
Я дарунки маю.

Ведуча.
Настав час і нам прощатися,
А ви один за одного подбайте,
Добро і ласку іншим дайте,
І вам сторицею воздасться,
Творіть для інших тільки щастя.
Щоб і в наступний мирний рік,
Вам був приємний медяник.

По країні з краю в край ходить Святий Миколай.

1-й хлопчик.
Я ніде в цій книзі не знаходжу розповіді про Святого Миколая.
1-а дівчинка.
Я теж. Ви, будьте ласкаві, краще розкажіть нам про нього і про сьогоднішнє свято.
Вчителька.
Уважно слухайте, я розповім. Кожного року відзначають два свята Миколая. Перше – 22 травня, а друге – 19 грудня – сьогодні.
Зимового Миколая відзначають урочисто, запрошують гостей. Святого Миколая люди люблять, бо він – захисник усіх бідних, і знедолених. Найбільше люблять і шанують його діти. Для них він – почесний охоронець і завжди приходить з подарунками.
Народ склав про Святого Миколая багато легенд і переказів. У них розповідається, як вій боронить людей від стихійного лиха, особливо на воді.
Всі рибалки мали в своїх куренях образ Святого Миколая і брали його з собою, виходячи в море на промисел.
Святий Миколай є другим після Бога заступником людей від усіх лих і нещасть. Все життя він ніс людям добро і милосердя. Він опікується не тільки людьми, а й дикими звірами.
(Стукіт у двері. До зали входять два ангели у білих шатах).
2-й хлопчик.
А чому це не прийшов Святий Миколай?
Янгол 1-й.
Він нас прислав до вас і наказав, щоб ви зібрали всіх на свято і передали, що Миколай їде з подарунками.
2-а дівчинка. (Радо плеще в долоні).
З дарунками!
Янгол 2-й.
Дарунки – потім, а спочатку
Як іде навчання?
Хто з вас людям добро робить?
Хто живе по правді?
Хто з вас любить рідну неньку,
Як їй помагає?
Хто з вас слуха і шанує
Своїх вчителів? Хто із вас будує
України рідний дім.
Вчителька.
Чи готові всі дати гідну відповідь Миколаю?
Діти (хором).
Готові!

Вчителька.
Тоді давайте заспіваємо колядку "Ой, хто, хто Миколая любить".
Всі (співають).
Ой хто, хто Миколая любить,
Ой хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай
На всякий час помагай,
Миколай,
Ой глянь, глянь на Вкраїну рідну,
Ой глянь, глянь на змучену, бідну.
Ми тебе, всі люди, молим:
Проси в Бога ти їй долі,
Миколаю!
Ой, проси долі для Вкраїни,
Ой, нехай встане із руїни,
Долю-щастя хай вітає,
В славі й волі хай засяє,
Миколаю.
(Чути стукіт у двері).
Вчителька.
Ласкаво просимо! (Заходить Святий Миколай у парчевій ризі з біблією в руках, а за плечима – велика розшита торбина з гостинцями).
Миколай.
Гарно співаєте! А чи знаєте, хто я такий?
Діти.
Знаємо, ми на Вас чекали. Ви – Святий Миколай!
Миколай.
Тоді встаньте ті, хто вчиться краще за всіх.
(Відмінники встають. Миколай і ангели дарують їм подарунки).
Миколай.
Хто знає, яке сьогодні свято?
Діти (хором).
Святого Миколая. Ми його найбільше любимо.
Миколай.
А як ви до нього готувались?
3-й хлопчик.
Вчили колядки, вірші, пісні. Слухали вчительку. Вдома допомагали мамі.
Миколай.
Хто перший порадує гарним віршем?
3-й хлопчик.
Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням
Ти її осіни.
Світлом науки і знання
Нас усіх просвіти
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.
Миколай.
А хто продовжить?
3-я дівчинка.
– Молимось, Боже єдиний:
Нам Україну храми.
Всі свої ласки, щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світла,
Щастя дай, Боже, народу
І многая, многая літа!
Миколай.
Молодці. Отримуйте книжечки, щоб розумненькими росли.
Діти по черзі читають вірші, ангели підносять дарунки.
Миколай.
А чи вмієте ви відгадувати загадки?
Діти.
Вміємо.
Миколай.
Уважно слухайте і відгадуйте.

Впаде з неба – не розіб'ється,
Впаде в воду – розпливеться. (Сніжинка)

Живе – летить, помре – побіжить. (Сніг)

Що це за птиця,
Що сонця боїться? (Сніжинка)

Летить коник, басує,
Полем-долом пустує,
Ніхто його не впіймає,
Ніхто не загнуздає. (Вітер)

Торох, торох, розсипався горох,
Почало світати – нема що збирати. (Небо і зорі)

Голуба хустина,
Жовтий клубок:
По хустині качається,
Людям усміхається. (Небо і сонце)
4-й хлопчик.
А я знаю вірш "Українці ми маленькі".
Миколай.
Розповідай. Послухаємо тебе.
4-й хлопчик.
Українці ми маленькі,
Україна – край рідненький,
Всі ми діти свого роду – українського народу.
Все, що рідне, ми кохаєм, усім людям помагаєм,
Своє знаймо, свого вчімся і до рідного горнімся.
5-й хлопчик.
Я теж знаю віршик.
Миколай.
І тебе послухаємо.
5-й хлопчик. (Звучить вірш "Рідний край").
Тут, де ми живемо, –
Наш рідненький край.
Боже, Україні щастя а долю дай!
Тут, де ми живемо,
Вся рідня, брати.
Боже, промінь згоди
В серцях засвіти.
Батьки за волю
Лили свою кров,
Боже, хай воскресне
Їхня слава знов!
Миколай.
Друзі, я дуже радий, що зустрівся з таким чудовими, розумними, добрими дітьми. Он скільки віршів ви знаєте! Молодці! Непомітно промайнув час, і вже пора прощатись. Піду до тих дітей, хто нині тяжко хворий і не зміг прийти на наше свято. Понесу і їм подарунки.
Вчителька.
Святий Миколаю, ми вам дуже вдячні, що завітали до нас.
6-а дівчинка.
Святий Миколаю,
Тебе ми любимо й благаєм:
Покровом будь над діточками.
6-й хлопчик.
Спасибі! Ми Вас і на той рік будемо чекати.
Миколай.
Обов'язково прийду.
А ви, мої дорогі діти,
Дбайливі будьте, не ліниві,
Стійкі у праці й терпеливі,
Будьте добрі, а не злі,
Щоб усього світу школярі малі
На вас дивились і казали:
«Які ж ці діти України вдалі
Яка ж ця славна Україна,
Як в неї кожна ось така дитина».
1-а дівчинка (підбігає бо столу, бере таріль з печивом, підходить до Миколая).
Пригощайтесь. Ми самі пекли ці "миколайчики".
Миколай (бере печиво, куштує його).
Ох, і смачне! Обдаруй ним усіх присутніх.
(Дівчинка пригощає всіх печивом).
Ігри-вправи для дітей
1. Хто краще зав'яже бант.
2. Хто швидше зашнурує черевики.
Ігри для батьків
1. Хто швидше зробить зачіску (для мам).
2. Хто швидше і краще складе букет (для батьків).
Вчитель.
Кожна людина любить отримувати подарунки. А самі ви їх дарувати вмієте? Це нелегка справа. Отже, запам'ятайте:
1. Подарунок має бути простим і недорогим.
2. Задоволення від нього має одержати насамперед той, кому дарують, а не навпаки.
3. Треба дарувати з добрими почуттями, радіючи.
Господиня.
Наше родинне свято "Гість у дім – радість з ним" підходить до кінця.
Господар.
Щиро дякуємо дорогим гостям за увагу і приємне товариство. На все добре!
(Всі виконують українську народну пісню "І в вас, і в нас...").

ВАРІАНТ СЦЕНАРІЮ СВЯТА

Лагойда Наталія Миколаївна, старший вчитель ЗНЗ № 219 м. Києва

Вчитель.
Є в народу нашого чудові традиції, колядки, щедрівки і вечорниці.

Ось настав чудовий день,
Повний сонця і пісень,
Повний пахощів для друзів,
Що зібрав їх в дружнім крузі.
Показати хочем нині,
Як у нашій Україні
Ми святкуєм Миколая.
Учні.
Ми зібралися у школі
В нашім гарнім, добрім колі,
В нашій радісній родині,
Бо велике свято нині.
А чи є між вас, дівчата,
Хто не знає, що за свято?
Дівчатка.
Нема!
Вчитель.
Може, хлопчики мовчать,
Бо не знають, що сказать?
Хлопчики.
Ми давно його чекаєм,
Бо із дідом Миколаєм
Ми по колу дружно йшли,
Коляду із ним вели.
Поки він ще не прийшов,
Станьмо разом в коло знов.
Миколаю заспіваймо,
В гості діда закликаймо.
(Учні виконують українську пісню "Ой хто, хто Миколая любить").
Ой, хто, хто Миколая любить,
Ой, хто, хто Миколаю служить, –
Тому святий Миколай
На всякий час помагай,
Миколаю!
Ой, хто, хто спішить в твої двори,
Того ти на землі й на морі
Все хорониш від напасти,
Не даєш нам в гріхи впасти,
Миколаю!
Ой, хто, хто к ньому прибігає,
На поміч його призиває,
Той все з горя вийде ціло,
Охоронить душу й тіло,
Миколаю!
Миколай, молися за нами,
Благаєм тебе зі сльозами,
Ми тя будем вихваляти,
Ім'я твоє величати, Миколаю!
Учні.
Сніги покрили поля і гори,
Інеєм блищать і ліс, і гай.
Іде до нас крізь ниви й гори
Святий угодник Миколай.
Що він несе в своїй торбинці?
Багато гарних забавок
Несе чемненькій він дитині.
А для нечемних – жмут різок.
За ним рушають янголята,
Тримають книги у руках,
Що, де, кому з нас треба дати –
Усе списали в тих книжках.
Вчитель.
А тепер сядьмо і трішки відпочиньмо, поміркуємо, як і звідки прийшло це свято.
Учні.
1. Свято Миколая до нас, на Київську Русь, прийшло у 1088-1089 роках за часів Всеволода Ярославовича. І в церковному календарі називається воно "Празник Святого Отця нашого Ніколая, архієпископа Мирлікійського Чудотворця".
2. Історія свідчить, що Миколай жив за часів імператора Костянтина у IV ст. і був архієпископом у Мирах в Лікії (Мала Азія).
3. Народився він у багатій сім'ї і зріс дуже доброю і чуйною до чужої біди дитиною. По смерті батьків він став спадкоємцем великого багатства, яке повністю віддав бідним та калікам.
4. Як щедрий Бог із небес, він часто заходив до помешкання багатодітних чи хворих людей і обдаровував їх, чим міг.
5. Після смерті його визнано святим, а мощі в 1087 р. перенесено у м. Бар, що в Італії, де їх перепоховано.
6. І от з того часу в день Ангела св. Миколая, 19 грудня, ми маємо улюблене свято.
7. Розказують, що св. Миколай допомагав мандрівникам та подорожнім. І особливо – запорозьким козакам. А вони за цю поміч побудували йому 30 храмів, названих його іменем.
Учениця.
А що принесе нам святий Миколай?
Учні.
Я ляльок багато маю,
Але прошу Миколая,
Щоб приніс мені новеньку,
Кучеряву і гарненьку.
Я хотів би дві машинки
І солодкі мандаринки.
Але що це, що я бачу?
Чому наш Володя плаче?
– Мені сумно, як згадаю
Бліду дівчинку з трамвая.
В неї дуже хворі ніжки.
І вона не ходить пішки.
Я не хочу ні машинок,
Ні солодких мандаринок.
Я прошу у Миколая –
Хай ту дівчинку з трамвая
Десь у Львові віднайде
І на ніжки підведе.

Я також собі згадала,
Як цукерки купувала:
Біля нас живе бабуся,
Що просити хліба мусить,
Бо не може вже ходити.
А ніхто на цілім світі
Про старесеньку не дбає
І нічим не помагає.
Попрошу я Миколая –
Хай про неї він згадає.
Все, що він мені готує,
Хай бабусі подарує.
Я у Бога завжди прошу
Не цукерок і не грошей,
А здоров'я мамі й тату,
Миру, щастя в нашу хату,
Слава й волі всій родині,
Нашій рідній Україні.
Учні.
Святий, небесний Отче Миколаю,
До тебе діти прибігають,
І просять щиро, нас ти не забудь!
І в ніч чудес з дарунками прибудь!
Святий і добрий Миколаю,
Чекаємо на тебе давно.
Що нам даси,
Про це не знаємо,
Та просимо тебе одно:
Ти нам у здоров'ї дай зростати,
Завзяття й сили нам надай,
Щоб ми з руїн могли підняти
І звеселити рідний край.
Хурделиця.
Сказала сорока з далекого гаю,
Що пісню про зиму тут дітки співають,
Тому завітала до вашого залу,
Бути на святі й дошкуляти всьому. (Кружляє навколо дітей)
У-у-у! Снігом замету! А як зніму рукавицю,
То накличу хурделицю!
Лисичка.
А ми її не злякаємось,
Гуртом всі об'єднаємось.
Коза.
Тупу-тупу ногами.
Заколю тебе рогами,
Агов, бабо, агов, дід!
Готуйте мені обід.
Тут я добре попрацюю,
Хурделицю замордую. Ме-е-е!
Зайчик.
Хто в біді? Допоможу!
Зараз хутко прибіжу.
Нароблю сніжків багато
Проженемо її із хати.
Ведмідь.
Зайцю, стій, не поспішай,
Я – ведмідь, ще силу маю,
Хурделицю враз здолаю!
Хурделиця.
А ми з Бабою-Ягою
Виженемо тебе мітлою.
Півник.
Сидить баба на замку,
Я закрив: ку-ку-рі-ку!
Лисичка.
Нумо, друзі, нумо разом
Зловимо її та зв'яжем.
Хурделиця.
А я на вас – снігом, снігом!
Діти.
А ми тебе – сміхом, сміхом! (Проганяють Хурделицю. Співають звірята).
Лисичка.
Я – лисичка, я – сестричка,
Не сиджу без діла:
До гаю ходила,
Зиму там зустріла.
Коза.
Я – коза-дереза,
За півкопи куплена.
Я прийшла до вас на свято.
Буду з вами танцювати.
Зайчик.
А я зайчик-побігайчик –
Весело стрибаю.
Я нікого не боюся,
Разом з вами веселюся.
Ведмідь.
Я – ведмідь, я – набрід,
Сьогодні в тривозі:
Скрізь звучить веселий сміх –
Не спиться у барлозі.
Півник.
Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку!
Сидить півник на даху.
Крильцями махає –
З святом всіх вітає. (Виходить)
5-й учень.
Ой ти зимонько-зима,
В тебе жалощів нема!
Снігом вкрила ти садок,
Розігнала всіх пташок.
Вітер твій гуде, шумить,
За вікном мороз тріщить,
А зла віхола щораз
Заганяє в хату нас.
Та щоб нам не сумувати,
Час сніжинок погукати.
Сніжиночки відгукніться,
Веселенько посміхніться
Ми – сніжинки, ми – пушинки,
Легкі крила маємо.
Ми ялинку-верховинку
Радо прикрашаємо.
І грайливі, і щасливі
Новий рік стрічаємо.
Гори милі, сніжно-білі
Танцем привітаємо.
(Танець "Сніжок").
Любі сніжинки! А чи не зустрічали ви по дорозі до нас Святого Миколая?
Сніжинки.
Бачили, бачили, їде на санчатах до нас у гості.
В небі метушня і рух.
Янголята працю мають:
Білий тріпають кожух
Для святого Миколая.
Сів у санки Миколай
В шубі, в теплих рукавицях.
Янголятка, підганяйте,
Щоб на землю не спізниться.
Маємо чого радіти.
Добре знаєте всі, діти!
Долетіла до нас вість,
Що до нас в дорозі гість.
Хто це? Кожен пам'ятай –
Це святий наш Миколай.
Діточок він всіх згадає,
Їм дарунки посилає.
Він вже близько, вже іде.
Наша пісня хай гуде.
(Виконується українська народна пісня "Ішов Миколай лужком, бережком").
Ішов Миколай лужком, бережком,
Святий Миколай лужком, бережком.
Від хати до хати із своїм мішком,
Ішов Миколай з червоним мішком.
Відчиняйте двері – йде Миколай,
Він благословить весь рідний наш край.
Пропаде руїна, а ненька – Україна
Буде процвітати із краю в край.
Вже у вашій хаті святий Миколай,
Поклоном, господар, його зустрічай.
В біді він розрадить і кожному порадить,
До смаку дарунки собі вибирай.
Учні.
Забілів від снігу гай –
Йде святий наш Миколай.
Йде із Янголом маленьким,
Посміхаючись миленько.
Він за нас все пам'ятає,
Нагороди заготовляє,
Нам даруночки приносить,
Для нас в Бога ласки просить.
Все Багатство він віддав
Бідним і стражденним.
За життя його всі мали
Святим і блаженним.
І приходить він до нас
Перед Новим роком
Щедрим, добрим і багатим
Пресвятим пророком.
Ой щось довго він не йде,
Чи дороги не знайде?
Ой смішний, та ще ніколи
Ми не бачили Миколи,
Бо приходить він тихенько,
Коли дітки сплять любенько.
(Дзвонять дзвіночки. На середину залу виходить Новий рік).
Добрий вечір, любі діти.
Мандрував я білим світом
І зустрів я Миколая,
Як виходив він із раю.
Ніс дідусь оцю торбину,
І сказав мені він: "Сину,
Візьми ось одну торбину,
Ці подарунки ти віддай
І скажи, що Миколай
Ще прийде до найчемніших,
Як вони заснуть у тиші".
На порозі Новий рік
І Різдво Христове,
А ви, діти, зустрічати
Ці свята готові?
Діти разом.
Готові!
(Учні виконують українські народні колядки).
"Добрий вечір тобі, пане господарю!"
Добрий вечір тобі, пане господарю!
Приспів (після кожного рядка) Радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи та все килимами.
Та кладіть калачі з ярої пшениці.
Бо прийдуть до тебе
Три празники в гості:
А що перший празник –
Рождество Христове,
А що другий празник –
Святого Василя,
А що третий празник –
Святе Водохреща.
Молодці, діти. А ось і подарунки для вас.
Учень.
Життя Святого Миколая дає нам важливий урок – бути щирими, лагідними, працьовитими і милосердними.
Учитель.
Віншуємо вас, чесна громадо.
Учениця.
Щоб собі у Господа Бога жадаєте, та думкою думаєте,
Учень.
Щоб так воно і сталося!
Учениця.
Допоможи вам, Боже,
Ці свята мирно одпровадити,
Учень.
Та других у радості й веселощі
Щасливо діждати.
Учениця.
Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю на цілий рік і вік!
Учень.
Сим вас віншуємо, самі усім чесним та ґречним низько кланяємось.
(Діти вклоняються)
Всі разом.
Здорові будьте, в гаразді оставайтесь!

ВАРІАНТ СЦЕНАРІЮ СВЯТА

Андріяшик Ольга Анатоліївна, вчитель ЗНЗ № 301 м. Києва

Дійові особи: Святий Миколай, 1-й Ангел, 2-й Ангел, 3-й Ангел, Ангелики, Тарасик, Яринка, дівчинка, Вітер.
(На задньому плані сцени вогні великого міста, збоку росте ялинка, вечір.
Звучить музика "Різдвяна пісня" Л. Працюк).
1-й Ангел:
Ніч розкрила чорні крила,
Землю в темряву сповила.
2-й Ангел:
Сніг засипав всі дороги,
І поля, і перелоги.
3-й Ангел:
Ані сліду не видати,
Ні стежиночки до хати.
1-й Ангел:
Як же Миколай святий
Знайде стежку до дітей?
Вітер (вбігає з мітлою):
Не турбуйтесь, слуги Божі!
Вітер радо вам поможе.
Гляньте, ось мітлу я маю,
Всі шляхи позамітаю,
Брами всі повідчиняю
Я святому Миколаю.
(Замітає шляхи, ангели присвічують).
2-й Ангел:
О, спасибі, Вітер-брате!
Гарно вмієш замітати.
Може б ти ще допоміг,
Щоб світити місяць міг?
В темну ніч їзда тривожна,
Заблудити легко можна....
Вітер:
Добре! Я під небо злину,
Сіру плаху з нього скину.
Вийде місяць з-поза хмар,
Ясний витягне ліхтар,
І усі шляхи осяє
Пресвятому Миколаю!
(Замітаючи сніг, виходить за лаштунки, за хвилю сцена стає освітленою).
3-й Ангел:
Гляньте, місяць в небі світить!
1-й Ангел:
Вже чекають чемні діти
На святого Миколая.
2-й Ангел:
Ми йому на зустріч йдем.
3-й Ангел:
В кожну хату заведем.
(Ангели виходять, з протилежного боку виходить чортик і хухає на пальці рук, робить зігріваючі рухи). Звучить музика Е. Гріга "В печері гірського короля". Із сюїти "Пер Гюнт".
Чортик:
Ой, холодна тут зима –
В пеклі ж холоду нема,
Вибиравсь я, наче в літі!
В пеклі – жар, зима – на світі.
Я без шапки, без кожуха,
Відмерзають хвіст і вуха.
От біда! Чи довго ждати,
Поки всунусь десь до хати,
Де живуть погані діти,
Треба ж кості розігріти!
(Під звуки музики пританцьовує та співає: Ух, ух, ух, ух, ух....).
Замерзає в мене дух!
Не поможе тут і плач –
Грійся, чортику, та й скач!
(Перестає танцювати).
Трохи розігрівсь.... Та цить!
Чути здаля сніг скрипить!
Хтось надходить. На хвилинку
Заховаюсь за ялинку.
(Чортик ховається. Виходять з санчатами Яринка та Тарасик).
Яринка:
Чом, Тарасе, не видати
Ні одного ангеляти,
Ні дзвіночків не чувати!
Може, Миколай Святий
Не прибуде до дітей?
Тарасик:
Неможливо це, сестричко!
Ще хвилинку невеличку
Терпеливо ми заждім.
Миколай Святий в наш дім
Вірю, скоро завітає,
Він про нас всю правду знає.
Ми ж усі учились пильно,
Не вели себе свавільно,
І чужого научались,
Та й свого не відцурались.
1-й Ангел (непомітно вийшов з-за лаштунків, слухає розмову дітей, а потів мовить сам до себе):
Добрі, гарні діти!
Як же ними не радіти?
Чортик: (вихиляється з-за ялинки)
Не мої це друзі-діти!
Ні, не маю чим радіти!
Яринка:
Ми до Господа молились,
Щоб багато дав нам сили,
Щоб багато дав охоти
Перешкоди всі збороти
І колись такими стати,
Як хотіли б тато й мати,
Як хотіла б вся родина
Й наша рідна Україна!
1-й Ангел:
Добрі діти, гарні діти,
України пишні квіти!
(Діти всі разом співають пісню "Крок до зірок")
Чортик:
Не мої це друзі, бачу –
З горя мало не заплачу.
"Звучить музика "Передзвін Києво-Печерської Лаври".
Тарасик: (прислухається)
Сестро, чуєш?
Яринка:
Це дзвіночки!
Тарасик:
Ангеляток голосочки!
Яринка:
Чуєш, брате? Ту-ру-ру
Здаля чути дивну гру....
Тарасик:
Ангелята, видно, грають,
Як Святого проводжають.
(Дзвонять дзвіночки, грають труби, співаючи, виходять на сцену ангели).
Пісня ангелів (вальс).
Сяють зорі, пізній час –
Спіть, малятка, лю-лі-лі!
В гості ми ідем до вас,
Чемні діточки малі,
Чи у місті, чи в селі.
Спить у білій льолі гай,
В'ється полем шлях пустий –
Саночками Миколай,
Друг дитячий, пресвятий,
Їде, їде до дітей...
(Сцена яскраво освітлюється, поважно виходить Святий Миколай у супроводі двох ангелів, вони тягнуть санки, повні подарунків).
2-й Ангел:
Просим, глянь, Дідусю Божий:
Перед містом на дорозі
Ми зустріли цих дітей.
(Звучить музика "Різдвяний канон". Співає "Цвітень",
керівник М. Пилипчак).
Святий Миколай:
Мир вам, діти! ( благословляє).
Яринка:
О, святий наш Миколаю!
Не прогнівайся, благаю,
Що Тобі на зустріч ми
Серед ночі і зими
Аж за місто вийшли з хати!
Ми хотіли привітати,
Поклонитися Тобі...
Тарасик:
Правду мовим, далебі!
Святий Миколай:
Добрі діти – вас я знаю!
Правду з ваших серць читаю,
З ваших синіх оченят –
Дуже, дуже з того рад!
Тільки ви вночі взимі
Не пускайтеся самі
Віддалік від ваших хат!
Тарасик:
Ми гадали, слуги Божі,
Що поможем вам в дорозі,
Шлях у місто вам покажем,
Хто і де живе, розкажем.
Святий Миколай:
Нам якраз туди пора,
Де чекає дітвора,
Щоб її здійснилась казка.
Тарасик:
О, то просимо! Будь ласка! Тут місток, там першій дім, парк і зал...
Святий Миколай:
Хутчіш ходім!
(Знову відізвалися дзвіночки. З-за ялинки висунувся чортик і смикнув Тарасика за рукав, відводить вбік).
Звучить музика "Вибрики". А. Золкін.
Чортик:
Даремно я сюди пригнався,
Замерз, ще й нежиті набрався (чхає),
Брів снігами без кожуха,
Відморозив ніс і вуха.
Друзів тут моїх нема –
Все пропало.... все дарма!...
(Чути завивання вітру, виходить вітер).
Вітер:
Хто ти будеш?
Чортик:
Друг я твій! Перемерз я – розігрій!
Вітер:
О, чортів я розумію! Зараз я й тебе зігрію...
(Вітер з мітлою женеться за Чортиком, той втікає).
Сцена знов освітлюється, дзвонять дзвіночки, на сцену виходять святий Миколай з ангелами. Яринка та Тарасик показують дорогу.
Яринка:
Ось ми в залі!
Погляньте – Олі, Галі, Ромки, Славки та Петрусі –
Українські діти всі!
Святий Миколай:
О, спасибі, друзі браві,
Що дорогу показали!
За цю поміч, милі діти,
Буде вас Ісус любити,
А Ісусикова Мати
Все вам буде помагати.
(Пригортає Яринку та Тарасика, а потім підступає до краю сцени і благославляє громаду дітей).
Мир вам, любі! Ласка Божа
Ваші душі хай осяє!
А громада ваша гожа,
Мов чудова квітка-рожа,
Хай росте і розцвітає
Без пригоди злої, лиха,
Мамі, татові на втіху,
А народові на славу!
Ангели:
Любі хлопчики й дівчата,
Вас вітають ангелята!
Святий Миколай (до ангелів):
А скажіть, небесні дітки, –
Ви ж для них найліпші свідки –
Чи ті діти, що у залі,
Ті спереду і там далі,
Більші, менші і маленькі,
Цілий рік були чемненькі?
Ангели (гуртом):
Так, вони були чемненькі, тата слухали і неньки.
Святий Миколай:
А скажіть, небесні дітки, –
Ви для них найкращі свідки –
Чи молитву рідну знають?
Бога нею прославляють?
Чи шанують рідну мову,
Українське рідне слово?
Ангели:
Так, і моляться, й читають,
Рідні пісеньки співають
Галі, Стефи, Марки, Олі,
Бо вчаться у рідній школі.
Святий Миколай (до дівчинки у залі):
А ходи сюди, дитинко,
На коротку на хвилинку,
Розкажи нам, що ви, діти,
Тут навчилися робити?
Дівчинка (виходить):
Я скажу усе, що знаю,
Пресвятому Миколаю:
Хоч малі ми дитинчата,
Поважаєм маму й тата.
Ми шануєм рідне слово,
Прадідівську рідну мову,
Рідні книжечки читаєм,
Рідні пісеньки співаєм,
І молитвою, що мати
Нас навчила в рідній хаті,
Ми звертаємось до Бога
Про опіку й допомогу.
Святий Миколай:
Чи молилась ти, дитино,
За добробут в Україні,
За бабусеньку – сирітку,
За дідуня і за тітку,
За ровесників дітей
І за рідних всіх людей?
Дівчинка:
Ми всі молимось щоднини
За весь народ України.
2-й Ангел:
Добрі діти, так і треба –
Все те бачили ми з неба.
Святий Миколай:
Бачу я, ви добрі діти –
Буде з того Бог радіти!
Хай же вам, мов сонце світить,
Захищає, мов покров,
Божа ласка та любов!
Не за плату-нагороду,
А тому, що чесні зроду,
Що шляхетні, не пусті,
Правді служите святій.
(До ангелів)
Божі слуги, ангелята!
Розвантажуйте санчата,
Розпаковуйте гостинці
Мирославові, Галинці.
Роздавайте всім, як треба,
Подаруночки із неба.
Дівчинка:
Дякуємо Тобі, Владико, за утіху цю велику!
Яринка:
Дякуємо Тобі, Святий, від усіх оцих дітей!
Тарасик:
Обіцяємо добрими бути,
Слів Твоїх не призабути,
Завжди вчитися охоче,
Бо того Ісусик хоче,
I такими виростати,
Як бажають тато, мати
І увесь наш рідний край!
Ангели (хором):
Всім вам Боже помагай!
(Починається роздача подарунків).
Звучить музика "Дорогою добра", сл. Ю. Ентіна, муз. О. Мінкова.

ВАРІАНТ СЦЕНАРІЮ СВЯТА

Кравець Леся Михайлівна, вчитель ЗНЗ № 90 м. Києва

Мета: виховання учнів на основі загальнолюдських гуманістичних цінностей: добра, правди, любові, справедливості, совісті; поглиблення знань про добро; розвиток уміння визначати добро; виховання схильності до доброзичливості та людяності, розширення світогляду, виховання любові до людей.
Обладнання: клас прибраний виготовленими прикрасами: янголятками та "дружніми овечками", гірляндами із кольорового та сріблястого паперу, сріблястим дощиком.
Янгол 1.
Давно-давно, 1600 років тому, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Нічого не бракувало малому Миколі – ні гарного одягу, ні смачної їжі. Але не мав він ні тата, ні мами. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Але коли виходив він із свого гарного будинку та грався з дітьми, то бачив, у яких темних глиняних хатках вони мешкали. Чув, що вони спали на глиняних долівках і нерідко лягали спати голодні.
Янгол 2.
Був у Миколи старий учитель, що вчив його молитися, читати й писати. Одного разу читав він разом з учителем Святе Письмо, а було там написано: "Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця не відає, що робить лівиця..."
Миколай.
Учителю, поясни мені, як це розуміти?

Учитель.
Це так, сину, коли ти робиш добро іншому, не треба про це нікому оповідати. Краще не хвалитися своїми добрими вчинками.
Янгол 1.
Це було пізньої осені. Миколі вже було відомо, що багато діток у його околиці сидять голодні в нетоплених хатах. Он родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся немає черевиків, а рано він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі галузки, щоб запалити в печі.
Миколай.
Не можу я спокійно спати, коли інші діти голодні, коли їм зимно в хаті.
(Встав і пішов до комори тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив, набрав у торбинку харчів – муки, олії кілька пляшок, повні кишені сухих яблук і слив, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та нові капці. Ще її кілька товстих полін захопив – все поскладавши у велику торбу).
Щоб ніхто не здогадався і не побачив, що він задумав зробити, Миколайко вдав, що йде вже спати, сказавши своїй няні:
Миколай.
Я вже помолився, добраніч, няню! Іду вже спати.
(І коли всі заснули, він вийшов з торбою та пішов до хатини старого Олександра. Поклав торбину на порозі та й побіг швиденько назад).
Олександр.
Хтось дарунки приніс... Кому ж мені дякувати? Дякую тобі, Господи, за подарунки... (і заплакав).
Янгол 1.
Слуги Миколині почали спостерігати, що зникають харчі та одяг, ще дрова. І стали охороняти вночі Миколине добро. Одного разу, коли хлопчик тільки наготував торбу й вийшов зі свого подвір'я, слуга наздогнав Миколу.
Слуга.
Куди ж це несеш цю торбину? Вона ж тяжка, не під силу тобі!
Миколай.
Там діти голодні! Я не можу заснути, як згадаю їх голодних у неопаленій хаті! Зробивши цей добрий вчинок, спокійно я засинатиму, мені стане легше.
Янгол 2.
Минули роки, виріс Микола, здобув освіту і не хотів зберігати своє майно для себе. Віддав усе бідним людям. Сам же став священиком і скрізь чинив тільки добро, вчив людей те саме чинити для доброго самопочування.
Янгол 1.
За це Бог дав йому силу творити щораз більше добра. Микола лікував хворих, допомагав невинним, що перебувають у в'язницях, кожному в потребі йшов назустріч. Всі знали й любили Миколу. А коли він помер, то Церква причислила його до святих.
Янгол 2.
А тепер діти моляться до Святого Миколая, щоб допоміг їм бути добрими – й щоб за те вони були нагороджені. Вони чекають у ніч з 18 на 19 грудня, щоб почути срібні дзвіночки на санчатах, якими їде до них Святий Миколай.
Янгол 1.
Кажуть, що тоді радіє місяць на небі й всміхається, бо він знає, що в цю ніч усі радіють. І ті, що роблять подарунки, і ті, кому їх роблять. Бо найбільше щастя в житті – це робити добро.
Янгол 2.
Коли замерзла річка
І став біленький гай,
Зайшов у темну нічку
На землю Миколай.
Янгол 1.
Від хати і до хати
Снігами через лід
Спішить, спішить завзято
Старенький сивий дід.
Янгол 2.
Він в шапці-невидимці,
У теплім кожушку,
Приніс усім гостинці
У чарівнім мішку.
Янгол 1.
Дітки, 19 грудня День пам'яті святого Миколая у якого ми вчимося доброті і щедрості.
Янгол 2.
Ми вам всім бажаємо бути добрими, турботливими, милосердними.
Янгол 1.
А святий Миколай обов'язково приїде до вас з подарунками.
(Діти виконують українську народну пісню "Ой, хто-хто Миколая любить").

СВЯТО МАТЕРІ

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Михайленко Олена Василівна, вчитель ЗНЗ № 150 м. Києва

Свято Матері відзначають люди всього світу. День Матері припадає на другу неділю травня, коли природа-матінка вбирає свою землю весняними квітами. Травень – місяць Пречистої Діви Марії. Ще в 1903 році молода американська жінка з Філадельфії Анна Джервіс звернулася до сенаторів законодавчих властей, щоб присвятити один день у році особливому вшануванню матерів. Вона поєднала це святкування з квіткою.
Пісня "Ave Maria".
Свято Матері! Що може бути прекраснішим від того дня, коли до отчого дому порогу, під рідну батьківську стріху, мов ластівки до рідного гнізда, злітаються діти, онуки, правнуки.
Злітаються, щоб низько вклонитися матері, заглянути в її ясні очі, які так часто не стулялися ночами. Коли ми були хворі, цілували натруджені материнські руки, що так ніжно нас гладили по голівці, оберігали від спеки і холоду, знімали жар з нашого чола, випікали запашний, духмяний хліб!
О, материнські руки!
У неоплатному боргу ми завжди перед Вами.
Сьогодні зібрались на це свято,
Щоб вшанувати невтомних матерів,
Побажати міцного здоров'я,
Великого щастя, синівської любові і злагоди в житті.
З далекої, нелегкої дороги.
Через печалі й гіркоту розлук
Спішу вклонитись отчому порогу
І доторкнутись материнських рук.
Ти вміла ждать, за це – тобі спасибі.
За теплі короваї на столі.
Ти в путь мене благословила хлібом,
Щоб не цурався рідної землі.
(Танець).
Чому ж мене так вабить рідна хата?
Збадьорює, мов подихом землі!
Бо в ній мене чекає рідна мати,
У світлому серпанку сивини.
Нема в цілому світі, всім вам признаюся,
Кращої матусі, як моя матуся.
Я свою матусю так щиро кохаю, що й розказати не вмію, не знаю.
Як я у колисці лежала маленька,
Ночей не доспала, моя люба ненька.
Як я нездорова, смутна, немоторна,
Усе забуваю, як мати пригорне.
Вона мені купить плаття, черевички.
На зиму до школи – теплі рукавички.
Все мені говорить Матусенька-душка,
Що я України мала щебетушка.
Все в житті бере початок від матері,
І любов до рідної мелодійної пісні також,
Ці пісні передаються з молоком матері,
Коли вона вперше над колискою немовляти,
Співає свою колискову.
У ній і материнська ласка,
І віра, і любов в магічну силу також.
(Пісня).
Мама вишила мені квітами
Сорочку, квіти гарні, весняні,
На, вдягай, синочку.
В нитці сонце золоте,
Пелюстки червоні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Квіточок дамо багато
Матінці на любе свято.
З квіточками у долонях
Переступили сини й доні.
Поцілунками вітаймо,
Многа літа заспіваймо!
Киньмо квіточки під ноги.
Щастя попросімо у Бозі.
Хай в житті вам радість буде,
Дай же Бозю нашим ненькам
Многих, добрих, щасливих літ.
(Пісня "Чи хмаринка в небі").
І ось ми виростимо, розлетімося
З рідної домівки.
Та не забуваймо отчого дому, порогу,
Як тільки можемо, рвімося, летімо
До рідного гнізда.
Бо потім може бути пізно,
І скільки б нам не було
П'ять чи п'ятдесят,
Нам завжди потрібна мати, її ласка, її тепло, її доброта.
Приїжджайте частіше додому,
Щоб не мучила совість потому,
Не привозьте ні грошей, ні слави.
Будьте з матір'ю ніжні, ласкаві.

НЕМА В СВІТІ НАЙМИЛІШОГО, ЯК МАТІНКА ЛЮБА
(родинне свято в 1-му класі)

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Петрик Валентина Іванівна, вчитель школи-інтернату № 23 м. Києва

Мета: розкрити перед дітьми красу материнської любові, вірності; виховувати почуття поваги, шани і вдячності матері.
(Батьки сидять за столами, на столах вишиті серветки, торти, чай). Звучить музика пісні "Зеленеє жито, зелене".
Вчитель:
Дорогі діти! Сьогодні на наше свято прийшли гості: мами, бабусі.
Давайте привітаємо всіх щирим словом.
1-й учень:
Гостей дорогих
Ми вітаємо щиро.
Стрічаємо з хлібом,
Любов'ю і миром.
2-й учень:
Для людей відкрита
Хата наша біла,
Тільки б жодна кривда
В неї не забігла.
3-й учень:
Хліб ясниться в хаті,
Сяють очі щирі.
Щоб жилось по правді,
Щоб жилось у мирі.
(Дівчинка в українському одязі на вишитому рушнику вручає хліб-сіль мамам).
4-й учень:
Квіточок дома багато,
Матінці на любе свято,
З квіточками у долоні
Підійдем сини і доні.
(Діти вручають квіти).
5-й учень:
Поцілунками вітаймо,
Щастя, долі побажаймо.
Киньмо квіточки під ноги,
Щастя попросим у Бога.
6-й учень:
Хай в житті вам радість буде,
Процвітайте як той світ
Дай же, Боже, нашим мамам
Многих, добрих, щасних літ.
Вчитель:
Шановні гості! Дорогі мами! Діти! Вітаємо вас на нашому святі. Сьогодні ми поговоримо про найдорожчу в світі для кожного з нас людину – про маму. Просимо вас взяти участь у нашій щирій розмові. Давайте згадаємо про мамину пісню, рідну оселю.
(Тихо звучить пісня про маму).
Мама – це той світильник добра, що вічно сяє для народу, її пісня, її ласкаві руки виводили на широкий шлях і захищали саме життя від збайдужіння, злочину.
Головною берегинею родини була мати. Її називали святинею. Пригадаємо слова Т.Г. Шевченка про матір.
Учень:
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Вчитель:
Мати народжувала дитину, співала їй, вчила добра і любові. Через мамину пісню дитина пізнає світ, знаходить знайомі предмети. Раніше дитину гойдали в колисках, виготовлених з лози. На Україні існував звичай: коли дитина виростала, колиску не викидали, її берегли, поки в цій оселі жили люди. Колиски робили з осики, калини. Для неї вибирали м'яке, легке, співуче дерево. Під спів маминої пісні росли поети, музиканти, вчені. І велике горе, коли ми забуваємо мамину пісню, адже її мелодія, мова виховують доброту, чуйність, ніжність, милосердя.
Учениця:
Заспівай мені, мамо моя,
Як бувало колись над колискою –
Буду слухати, слухати я
І стояти в замрії вербичкою.
(Звучить "Молитва матері", слова Наталки Позняк, муз. Людмили Херувимської).
Вчитель:
Мати всьому початок. Мати – берегиня роду. Був звичай на Україні на щастя дарувати рушники. Їх називали оберегами людини. Було повір'я, що й сорочка, вишита і подарована на добро, буде оберігати. Сорочку вишивали і дарували не будь-кому, а людині особливо близькій – дитині, братові, чоловікові (демонструє вишиту сорочку).
Учень:
А я пісню про сорочку знаю:
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами, -
Сорочку мама вишила мені...
Вчитель:
Давайте разом заспіваємо цю пісню. (Всі разом виконуємо пісню О. Білаша на слова Д. Павличка "Два кольори").
Дорогі батьки, давайте на хвилинку повернемося в батьківську хату, пригадаємо кожний своє дитинство.
(Звучить пісня "Росте черешня в мами на городі". Цікаві розповіді про своє дитинство, свою маму).
Вчитель:
Хочеться запитати вас, чи доторкнулись ви трішки до святинь свого роду? Чи віриться вам, що нашому українському роду не буде переводу? Не даймо всохнути родовому дереву нашого народу, не забуваймо своїх рідних мам.
(Учні читають вірш "Присяга трьом матерям").
Хоч маленькі ми ще діти,
Мов весняні дрібні квіти,
Величаємо в цю днину
Нашу матір – Україну.
Присягаєм тобі, Мати
Рідний нарід свій кохати
І служити до загину
Спільній неньці Україні.
Присягаєм рідну віру
Завжди визнавати,
Говорить по-українськи,
Молитись, співати.

 

МИ МАТІР НАЗИВАЄМО СВЯТОЮ

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Аксентьєва Людмила Андріївна, вчитель ШДС "Калинка" м. Києва

Зал святково прибраний. На задньому плані ікона Божої Матері, прибрана рушниками, збоку – заповідь Господня – "Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні були твої на землі".
У центрі портрет Тараса Григоровича Шевченка, вишитий рушник і слова:
"І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати, і будуть люди на землі".
(Звучить пісня "Чорнобривці", діти, одягнені в українські костюми, заходять до зали).
Господиня:
Добрий день, шановна родино! Саме родина, бо сьогоднішнє свято – це єднання нас у родину.
Господар:
Шановні батьки, діти, вчителі, гості! Запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на родинне Свято Матері.
(Пісня "Про маму").
1-й учень:
Щороку другої неділі травня весь світ відзначає День Матері. А починалося все так...
2-й учень:
Маленька американка Анна Джарвіс дуже рано втратила найдорожчу в світі людину – маму... Дівчинка була певна, що її мама найкраща у світі. Минув час, вона виросла і зрозуміла, що для кожної людини її мама – най... най... най...
3-й учень:
"То чому б для усіх мам не створити найкраще у світі свято? – думала вже доросла Анна Джарвіс. Ось так у травні, у 1910 році і з'явилося свято – День Матері.
4-й учень:
Свято Матері має в Україні триєдину суть. У цей день ми складаємо шану найдорожчій в світі людині – своїй матусі. Цього дня ми вшановуємо й Божу Матір – Діву Марію та свою Вітчизну – неньку-Україну.
5-й учень:
У багатьох мовах світу слово "мама" починається літерою "м". Не вірите? Переконайтесь! Майка – болгарська; Матка – польська, чеська; Мама – румунська; Мітір – грецька; Мор – норвезька; Me – в'єтнамська; Мудер – голландська; Мутер – німецька; Мадре – іспанська, італійська; Мазе – англійська; Ман – португальська; Мер – французька.
6-й учень:
Перед тим, як тут з'явитись,
На цій сцені, в цьому залі,
Ми хвилин, напевно, з тридцять
Перед дзеркалом стояли –
Перевірили всі банти,
Кожен ґудзик, кожну складку,
Щоб було у нас на святі,
Любі жінки, все в порядку!
І ранесенько всі встали,
Ці рядочки повторяли,
Щоб батьки могли радіти,
Які гарні у них діти.
Спасибі вам, рідні мами,
Що ви тут сьогодні з нами.
До вас наше перше слово.
Всі:
Матусі, будьте здорові!!!
Ми старались, ми спішили,
І пісні, і танці вчили,
Вірші всім вам почитаєм,
Потанцюєм, заспіваєм.
(Танок "Українська полька").
Хто нас, діти, міцно любить,
Хто ласкаво так голубить,
Не стуля вночі очей,
Дбає все про нас, дітей?
Всі:
Мама дорогенька!
Хто колиску нам гойдає,
Хто нам пісеньку співає,
Хто нам казочку розкаже,
Забавочками розважить?
Всі:
Мама золотенька!
Як ви, діточки, ліниві,
Неслухняні та пестливі,
Як буває іноді –
То хто сльози ллє тоді?
Всі:
Все вона, рідненька!
Пісня "Подарунок для мами".
Яке найкраще слово в світі?
Раз мудрий хтось спитав людей.
"Здоров'я" – відповів недужий.
"Ні, молодість, – сказав старий.
"Найкраще – хліб – жебрак говорить.
"Перемога", – відповів солдат.
"Найкраще – воля – "раб промовив,
"Ні – правда!" – вигукнув мудрець.
Аж тут озвався несміливо
Сирітка, ще малий хлопчак:
" Найкраще в світі слово – мама!"
І всі сказали: "Мама?! Так!!!"

Матінко – голубочко ! Люба моя квіточко!
Руки твої лагідні ! Тепленькі, як літечко!
Матінко – голубонько, Калинонько пишная!
Добре в тебе серденько –
Скільки в ньому ніжності!
Матінко – голубонько, Зіронько ясненька!
Ти моя красунечко! Ти така гарнесенька!
У моєї неньки руки золотенькі,
Роботящі, вмілі,
Спритні в кожнім ділі!
У моєї мами очі променисті,
Як блискучі зорі, як озера чисті.
У моєї мами губки-полунички,
Усмішка ласкава, дуже гарне личко!
У моєї мами руки золоті!
Очі карі, вії довгі і густі.
А моя матуся схожа на веселку,
Бо така чудова і така весела.
А моя – як ніжний лісовий дзвіночок!
Ніжні в неї руки, ніжний голосочок!
А моя матуся, гарна, як калинка,
В неї чорні брови,
Губки, як малинка.
Моя мамочка привітна,
Гарна, ніжна, як весна,
І ласкава, і тендітна,
Ніби пролісок вона!
Ваші мами гарні,
З вами згоден я.
Та найкраща мама
Все ж таки моя!
Всі:
І моя красуня!
Ніде правди діти!
Мабуть, тут зібрались,
Всі красуні світу!
Кожен любить свою маму,
Бо вона найкраща сама,
Найдорожча нам людина –
Люба мамочка, єдина!
І тому ми вам бажаєм,
Щоб як квіти ви цвіли,
Щоб завжди здорові, гарні
І щасливі ви були!
(Українська народна жартівлива пісня "Із сиром пироги").
Ой маю я три матері,
Та всі три хороші, –
Три матері, як три квітки,
Як три красні рожі!
Перша мати –
Непорочна, як лілея біла,
Із Дитятком-Немовлятком, Пречистая Діва.
Друга мати – це найкраща на світі країна,
Земля наша, наша славна ненька – Україна.
Третя мати – що ж про неї гарного сказати?
Це ласкава, люба, мила, рідна моя мати...
Є у кожної дитини
Матінка єдина,
Та, що любить нас і дбає,
Розуму навчає.
Є у кожної дитини,
Навіть сиротини,
Наша мати солов'їна –
Рідна Україна.
І у кожного серденька
Є і буде жити
Божа Мати – наша ненька,
Мати всього світу.
(Виходять діти із запаленими свічками в руках, стають біля образу Матері Божої).
Пречиста Мати,
Просять діти вірні, –
Сповни наші просьби,
Сердечні, покірні.
Мати Божа, Мати Єдина,
І в тебе була люба дитина.
Ти свого сина ревно любила,
До свого серця щиро тулила.
Тобі, о Мати, найкраще знати,
Чим для дитини є серце материне,
Добре, зичливе,
Щире й привітне,
Тому до тебе шлю ці молитви.
Дай нашим мамам прожити в мирі,
Дай їм здоров'я, додай їм сили,
Щоб з нас потіхи і слави дожили.
Українці, в кожний час
Господь ласкаво дивиться на нас,
Все дивиться з заквітчаних ікон,
Як прокидаємось й лягаємо на сон.
В здоров'ї тата й маму зберігай,
Сестричці й братикові щастя дай,
Зроби, щоб всі вдоволені були,
На лихо-горе раду щоб знайшли.
Благослови наш любий рідний дім
І всіх-усіх, хто проживає в нім,
І неньку нашу, і садок-розмай,
І наш народ, і рідний край,
І ті могили, що в полях стоять,
І героїв, які в тих могилах сплять.
Під пишним килимом із квітів і трави
На віки-вічні, Боже, прослави!
(Пісня "Молитва за Україну").
Дівчину вродливу юнак покохав,
Дорожчої неї у світі не мав.
І клявся, божився, що любить її
Над сонце, над місяць, над зорі ясні.
"Тебе я кохаю. За тебе умру...
Віддам за кохання і неньку стару!"
Та мила його не боялась гріха,
Була, як гадюка, зрадлива, лиха.
Всміхнулась лукаво і каже йому:
"Не вірю, козаче, коханню твому.
Як справді кохаєш, як вірний єси,
Мені серце неньки живе принеси".
І стався опівночі злочин страшний:
Мов кат, витяг серце у матері син...
І знову до милої, з серцем в руках,
Побіг, і скажений гонив його жах!
Ось-ось добігає, не чуючи ніг...
Та раптом спіткнувся і впав на поріг.
І серденько неньчине кров'ю стекло,
І ніжно від жалю воно прорекло...
Востаннє озвалось до сина в ту мить:
"Мій любий, ти впав...Чи тобі не болить?"
Заспівай мені, мамо... Заспівай мою дитячу колискову, мою колискову-барвінкову, у яку переливається твоя любов.
Матусина пісня біля колиски... У цей час твориться найбільша таємниця людського буття – переливання в душу дитини найщиріших материнських почуттів.
Цієї пісні не може бути без мами - найдорожчої, найріднішої, для кожного з нас людини.
Думаю, усім нам хочеться послухати мамину добру казку, що в дитинстві до кожного заглядала в "шибку сивими очима", послухати колискову, яку співала нам рідна матуся.
Як дітей колишеш ти недремно,
То не раз змахнеш краплину поту.
То ж прислів'я мовить недаремно:
"Хто не мав дітей – не мав клопоту".
Мамин день – це велике свято, адже все починається від мами, її пісні, доброї казки, ніжної колискової…
Ой, щоб спало, щастя знало.
Ой, щоб росло, не боліло,
На серденько не кволіло,
Соньки-дрімки в колисоньки,
Добрий розум в голівоньки.
Заспівай мені, мамо моя,
Як бувало колись над колискою.
Буду слухати, слухати я
І стояти в задумі берізкою.
(Дівчатка, промовляючи до ляльок).
Спи, мій малесенький, спи, мій синок,
Я розкажу тобі безліч казок!
Нащо ти віченьки знову розкрив?!
Спи, моя пташко, то вітер завив.
Спи ж, мій малесенький, годі гулять...
Зайчики білі давно уже сплять.
Спи, моя дитино золота,
Спи, моя тривого кароока,
В теплих снах ідуть в поля жита,
І зоря над ними йде висока.
Спи, моя дитино, на порі.
Пісні сплять і сонна яворина...
Так, як небо в нашому Дніпрі,
Так в тобі не спить хай Україна.
Калина плаче у гаю –
У неї гілка зламана,
І я чомусь не впізнаю
Веселу пісню мамину.
У неї зламане крило –
Мабуть, в сильце піймалася.
Мене на світі не було,
А пісня та співалася.
Іще бабуся і дідусь її у гості кликали.
Я пісні їхньої навчусь,
Як виросту великою.
Її співатиму відтак
Колись своєму синові.
І пісня мамина, як птах,
Злетить над Україною.
(У виконанні дівчаток звучить пісня "Колискова", група дівчаток виконує танок з ляльками).
Нелегка то справа – виховувати дітей... Дуже часто мами наші втомлюються, адже вони багато працюють, а тут ще й ми дошкуляємо – то не слухаємось, то оцінку погану принесли, тоді мамам не до жартів, але сьогодні ми вас трошечки розвеселимо...
Віночок жартів від 1-го класу!
Сиве волосся
– Ти неможливий, синку! Від твоєї неслухняності в мене сивіє волосся!
– А ти, мабуть, мамо, теж не була слухняна, коли була малою, адже бабуля зовсім сива!
Таємниця
– Здається, синку, ти вчора не був у школі? – питає мати.
– Це тобі, напевно, вчителька сказала? Ох, ці жінки... ніколи вони не вміють тримати язика за зубами.
Мама знає
– Мамо, ти знаєш ту вазу, яка переходить у нашій родині із покоління в покоління?
– Авжеж, знаю то й що?
– Так от, моє покоління її щойно розбило.
Назавтра
– Знову мокрі черевики? –
Лає Вітю мати, –
Ти, мабуть, в усіх калюжах
Устиг побувати?
– Що ви, мамо, – каже Вітя, –
Не хвилюйся дуже, –
Ще й на завтра залишилось
Чотири калюжі.
А пам'ятаєте легенду? Створив Бог чоловіка. Звичайно, йому було дуже нудно одному, і тоді Господь вирішив створити жінку. Проблема була в тому, що весь людський матеріал пішов на чоловіка. Тоді Бог взяв кілька яскравих променів сонця, всі чарівні фарби зір, задумливий смуток місяця, красу лебедя, грайливість кошенят, граційність газелі, ласкаве тепло хутра, притягальну силу магніту. Змішав все разом, а потім додав туди: холодне мерехтіння зірок, впертість віслюка, в'їдливість мухи, зажерливість акули, ревнивість тигриці, сміливість пантери, кровожерливість п'явки, отруйність змії, дурман опіуму, безпощадність стихії. Все це змішав, оформив фігуру і вдихнув у неї життя. Як наслідок – вийшла жінка. Цю жінку Бог передав чоловікові і промовив: "Бери її такою і не намагайся переробити, блаженствуй з нею все життя і терпи муки від неї до самої смерті".
(Пісня "Рідна мати моя").
Бабуся! Чи є на світі краща людина? Ні! Скільки вона не доспала ночей, голублячи онучат! Подивіться у бабусині очі, які вони щирі! Це погляд добра і любові, то ж у цей святковий день ми хочемо привітати і наших бабусь.

Моя бабуся люба, гарна й мила,
Вона найкраща від усіх людей.
І хоч вона вже трохи посивіла,
Але так щиро любить нас, дітей.
Бажаєм вам сто років жити ,
Без сліз, без горя, без журби!
Хай з вами буде щастя і здоров'я
На многі літа, назавжди.
Хай в житті вам радість буде,
Процвітайте, як той цвіт.
Дай же, Боже, любим бабцям
Многих, добрих, щасних літ.

Сміється сонце – я сміюсь,
Всміхається бабуся,
Я в добрі очі їй дивлюсь –
Ніяк не надивлюся.
Хай вам сонце сміється,
Хай добро вам ведеться,
Хай годинник вам повільно лічить вік,
А Бог дарує многих, благих літ.
Пісня "Наші побажання".
1-й ведучий:
Кохані матусі і рідні бабулі!
Хай довгі літа накує вам зозуля!
2-й ведучий:
Кінчається свято,
Прощається свято,
Прощатись нам слід.
3-й ведучий:
Бажаєм вам радості,
Щастя й любові,
Бажаєм, щоб завжди
Були ви здорові!
4-й ведучий:
Щоб настрій завжди був
Веселий, хороший,
Щоб в кожній кишені
Водилися гроші!
5-й ведучий:
Ми любимо за все вас:
За строгість, за ласку,
Хай буде життя ваше
Світлим, як казка!

6-й ведучий:
Роде наш красний!
Роде наш прекрасний!
Будьте здорові щодня і щоночі,
Хай світяться щастям
Завжди ваші очі!
7- й ведучий:
Наймиліші, найрідніші!
Щиро любимо ми вас!
А тепер ловіть хутчіше
Поцілуночки від нас!
(Усі діти підбігають до мам, вручають їм подарунки, свято закінчується танком).

 

СВЯТО РІЗДВА ХРИСТОВОГО

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Майданник Тетяна Володимирівна,
вчитель спеціалізованої середньої
школи № 211 м. Києва

1–й ведучий.
Село. Українська хата. Святий вечір напередодні Різдва Христового. Ось господарі – Одарка і Степан – готуються до свята. Степан мете хату.
Одарка:
Що ти там метеш?
(Степан хоче винести сміття).
Одарка:
Хто в Святий Вечір сміття на вулицю виносить?! Ти хочеш, щоб за нас люди балакали?
Степан:
Чого сваришся, ти краще порайся скоріше, а то з голоду померти можна. Давай, скоріше збирай на стіл і будемо їсти!
Одарка:
Хто це до першої зірки їсти сідає?
Степан:
Ти правду кажеш, треба і зачекати. О! Хто це стукає?
(Стук у двері).
Одарка:
Степане! Та це мабуть колядники прийшли, одчиняй скоріше двері!
Колядники.
1-й. Хай за вікном хуртеча злиться, а нам співати і радіти,
Горить ялинка у світлиці, з Різдвом Христовим, любі діти!
2-й. Дніпро обняв дзвінкі Карпати,
А в хаті вже кутя і сіно.
Дозвольте заколядувати.
З Різдвом Христовим, Україно!
Одарка та Степан (радісно):
Колядуйте, колядуйте!
3-й. Ой, ішла колядка
Вулицями міста
У стрічках сріблястих,
В світлому намисті.
4-й. Іскорки веселі
На сніг розсипала,
"Божий Син народився!"
Усіх сповіщала.
5-й. Зірничка з неба світло кидає,
Христос – дитятко нині рождаєсь
Світи, зірнице, Христу й Марії,
Кріпи в нашім серці віру й надію.
6-й. Хай ця зірничка в різдвяні свята
Несе нам щастя по наших хатах!
Здоров'я, втіху, пошану від свята
Багатства і долі на многії літа.
7-й. Маленький Ісусик не спить, дрімає,
Своїми рученятами весь світ обіймає.
І вашу хатину, і вашу родину,
І всю Україну – Христос ся рождає!
(Одарка і Степан виносять коровай і ламають його, хочуть розділити на всіх).
8-й. Добрий вечір вам!
Дайте дохід нам!
Як не дасте доходу –
Перевернем хату на воду!
Та не ламайте, та по цілому давайте!
Добрий вечір! Святий вечір!
Треба заповіді Божі
У життя ввести святі.
Господь каже – живи так-то,
Довго вік свій проживеш.
І по смерті хоч умреш ти,
В Воскресінні оживеш.
9-й. У святих отців є така думка: Господь може тисячу разів народжуватися, але це не має для тебе ніякої користі, якщо Він хоча б раз не народиться в твоїй душі, не народиться для тебе особисто.
10-й. Тому ми і говоримо один одному не "Христос родився", а "Христос рождається".
11-й. Рождається неперестанно в наших душах, якщо ми не зачиняємо перед ним двері.
12-й. Тож нехай ці колядки, ці святкові вистави допоможуть нам вникнути в саму суть цієї незвичайної події.
13-й. Св. Афанасій Великий сказав: "Бог став людиною, щоб людина стала Богом", щоб людина обожилася, щоб усе, що в нас є, було пронизано світлом благодаті.
14-й. Коли народився Спаситель, ангельський хор у небі співав :"Слава в вишніх Богу і на землі мир".
15-й. Тільки вбогі пастушки змогли почути цю новину, тільки вони не спали, тільки їхнє серце було відкрито для благої вісті спасіння.
16-й. За свою дитячу щиру віру й любов, простоту серця, вони сподобилися першими поклонитися Христу.

"ЩО ТРЕТІЙ ЖЕ ПРАЗДНИК – СВЯТЕ ВОДОХРЕЩА"

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Богомаз Тамара Іванівна, вчитель ЗНЗ № 163 м. Києва

Мета: поглибити знання учнів про свято Водохреща, звичаї, обряди, традиції, пов'язані з циклом Різдвяних свят; розвивати творчі здібності учнів, уміння виразно читати поетичні твори; виховувати повагу до традицій наших прапрадідів, патріотизм, милосердя, почуття прекрасного.
Обладнання: полотно із зображенням православного храму, новорічна ялинка, малюнок на дошці із зображенням дійства освячення води на річці, дитячі малюнки на тему "Різдвяні свята".
Шановні діти і гості нашого свята! Сьогодні наш виховний захід присвячений завершенню різдвяного циклу свят. Всі ви знаєте ці свята, але з кожним наступним поколінням традиції святкування забуваються, відходять у минуле, тому, щоб зберегти пам'ять про наших предків, про їхні звичаї та обряди ми вирішили провести виховний захід на тему "А що третій празник – святе Водохреща".
Січень – перший місяць року і найсуворіший місяць зими. Кажуть, що це зими половина, бо січе зиму навпіл. Проте є й інші пояснення назви цього місяця. Січень, бо сніг січе з вітрами. Ще таку назву в давнину пов'язували з тим, що саме о цій порі вільно рубали сокирами (сікли) деревину, бо вона перебувала в стані спокою. Народна мудрість каже, що у січні сонце повернуло на літо, а зима – на мороз. У цьому місяці найясніші, сонячні, але разом з тим – морозні дні. Сонце іноді при сильному морозі видається наче у кільцях . Це ознака стійких морозів. За таку особливість і дістав місяць січень у давнину назву "простинець". А ще січень називали "студень", "тріскун", "шипун", "льодовик", "вогневик". Саме на цей місяць припадає найбільше свят, що позначені особливою поетичністю. В одній з колядок мовиться:
Та прийдуть до тебе три празники в гості: що перший же празник – святеє Рожество, що другий же празник – святого Василя, що третій же празник – святе Водохреща.
Дівчатка співають різдвяну пісню " Добрий вечір, тобі пане господарю".
Протягом усіх Різдвяних свят, які тривали два тижні – від Різдва (7 січня) і до Водохреща (19 січня), в кожній господі тричі варили кутю – багату, щедру і голодну.
Різдво є найдавнішим нашим святом. Походить воно з дуже давніх часів, коли наші предки ще не були християнами. В ті часи це було свято на честь доброго бога сонця, що звався Дажбог. Пізніше, коли наші предки прийняли християнство, того самого дня почали святкувати день народження справжнього Бога – Ісуса Христа.
У Віфлеємі
В стайні на сіні –
Христос родився Всім на спасіння!
Люди, радійте, Христа вітайте,
Божому сину Славу віддайте!
Слава на небі Богу Святому,
На землі спокій
Роду людському.
Різдво починається Святвечором. На це родинне свято готують 12 страв, найосновнішою їжею, звичайно ж, є кутя та узвар.
– Що ще роблять на це свято? (Так, звісно, колядують).
– Хто проспіває нам якусь незвичайну колядку? (додаток № 2).
Наступним святом Різдвяного циклу був Новий рік або свято Василя. Василь приходив не сам, а з дівчиною Маланкою. Увечері хлопчики та дівчатка поодинці чи гуртом обходили оселі сусідів та родичів, щоб защедрувати. Ті, в свою чергу, обдаровували збереженими з осені яблуками, ліщиновими горіхами, гарбузовим чи соняшниковим насінням. Тих, хто приходив пізніше, частували гречаними млинцями.
– Від якого слова, на вашу думку, походить слово щедрівка, щедрувати?
– Розкажіть щедрівку, якою ви ходили щедрувати, (додаток № 1).
Нарешті надходила третя і остання в різдвяному циклі кутя. В народі називали її "голодною". Голодною кутею цей Святвечір зветься тому, що в цей день необхідно дотримуватись строгого посту. На цю вечерю готують кутю та узвар, варять вареники, голубці та всякі інші страви. Усі страви готують з рослинних продуктів. Риби в цей день не їдять також.
Споживши страву, горщика виносили до воріт і розбивали. Деінде мисливці робили кілька холостих пострілів. Ці дійства пов'язували із завершенням свят – розстрілювалися або проганялися кутя та мороз. Діти тим часом вибігали на вулицю, стукали макогонами в хатні кути та тини й декламували: "Геть, кутя, з покуття йди на базар!".
Перед Різдвяними святами хати прикрашали "павучками" та "їжачками", які робили з тіста або глини. А напередодні Водохрещ, на покутті, робили хрестики із соломи і чіпляли біля вікон, обіч віконних рам і дверей. Вони виконували роль оберегів од нечистої сили, котра в дні свят вважалася особливо небезпечною.
Урочиста і найтаємніша частина свята починалася опівночі – службою Божою в церквах. Перед світанком вся процесія йшла до річки святити воду. Заздалегідь парубки й дорослі чоловіки вирубали на льоду великого хреста, витягали з води, тут же, на льоду, встановлювали його, обливали буряковим квасом (він фарбував лід у малиновий колір). Поряд встановлювали також вирубані з льоду престол, вівтар, інші церковні оздоби. Після відправи священик освячував воду, тричі занурюючи в ополонку хреста і прихиляючи до води запалену свічку, а тоді кропив освяченою річковою водою всіх присутніх, вітав зі святом. Тут хлопці випускали з рук принесених із собою голубів.
Освячену воду люди набирали в принесений із собою посуд. Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці й усі співали:
Йордан, Йордан, вода студенька, Пречиста Діва воду брала, Своє Дитя напувала.
Дома кропили цією водою хату, хлів, двір, худобу. Освячена на Водохреща вода вважалася цілющою, її зберігали за образами і використовували для лікування хвороб, при посіві поля, тощо. Зберігали також і свічку, що горіла біля води.
– Хто пам'ятає, як вітаються на Різдво?
На свято Водохреща, зустрівшись, наші пращури говорили:
"Христос Хрестився!", а інші відповідали: "В річці Йордані!"
Здавна наші предки вважали, що вода і вогонь – це основа для життя всього сущого на землі. Тому освяченню води споконвіку приділялася велика увага. Українські знахарі також уміли "замовляти" воду:
Водичко-йорданичко! Вмиваєш луги-береги, коріння, різне каміння, умий і мене від гніву, ненависті й від усякого лиха. Після Водохреща слабшали морози. Тому казали: "Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі".
– Звідки походить такий звичай Хрещення?
Ось як у своєму вірші Ярослав Вільшенко описує свято Водохреща:
Там, на річці на Йордані,
Там Господь Христос хрестився,
З рук Хрестителя Івана
У святій водичці вмився.
Розійшлися Апостоли
Ген за гори, ген за води,
Голосили Боже слово
І хрестили всі народи.
І святий Андрій – апостол
Воду цю приніс за море,
Нашим Дніпром плив він просто,
Аж де Київськії гори.
Наш святий князь Володимир
Нарід ввесь обмив свій рідний
Йордан-водами святими,
Щоби правди став він гідний.
Де є віра в Боже слово,
Де любов є до Вітчизни –
Всіх вода-Йордан обновить,
Всіх Йордан-вода очистить.
Свято Водохреще також називають Богоявленням. Як ви думаєте, чому?
Щоб краще зрозуміти чому, зараз дітки вам розкажуть переказ з Біблії про це свято.

Хрещення господнє
Насправді хрещення Ісуса Христа відбулося через 30 років після Різдва (ви вже чули про те, що Різдво святкували навіть язичники).
Хрестив його чоловік на ім'я Іоан. Іоан Предтеча жив у пустелі, носив одяг з верблюжої шерсті і весь час проводив у молитві. Їв він дуже мало. Бог велів йому йти на річку Йордан і сповістити людям про те, що скоро з'явиться Спаситель. Він говорив: "Покайтеся! Христос уже на землі!". Хто його слухав, того Іоан хрестив у річці Йордан. Тому його християни називають Іоаном Хрестителем.
Коли Іcyсу Христу сповнилося 30 років, він також прийшов з міста Назарета до пророка хреститися. Іоан Хреститель знав, що Христос ніколи не робив гріхів і саме він є Спасителем. Тому він став утримувати його: "Мені треба від Тебе хреститися, а не Тобі від мене".
Але Ісус Христос наполягав на хрещені не тому, що це Йому потрібно, а для того, щоб освятити воду і зробити її джерелом освячення людини: "Допусти це тепер, тому що так належить виконати всю правду". І хрестився. Коли ж він виходив з води, небо відкрилося і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Ісуса Христа. А з неба почувся голос Бога Отця: "Це – Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління".
З тих пір і до нашого часу у пам'ять про хрещення Ісуса Христа 19 січня, ми святкуємо Водохреще. У церкві, а також на річці чи на озері після молитви віруючих Бог освячує воду, як колись освятив її Ісус. Свята вода, якщо з вірою прийняти її, допомагає хворим і здоровим, дає сили і зціляє від хвороб.
– То хто ж відповість, чому свято Водохреща ще називають Богоявленням?
– Під час розповіді ми ще розповідали, що після охрещення води хлопці відпускали принесених голубів. Чому, на вашу думку, саме з голубами приходили юнаки?
Хрещення – це дуже важливий день у житті. Людина немовби знову народжується на світ. Людська душа отримує від Бога благодать, силу творити добро і стає ближчою до Бога. Після хрещення у людини починається нове життя. Бог допомагає їй в усіх добрих справах. А ми самі також намагаємось творити добро, виконувати Божі Заповіді.
Діти всі разам читають молитву Катерини Перелісної.
Молитва
Пошли нам, Боже,
Маленьким дітям,
Щастя, здоров я
На довгії літа!
Щоб виростали
Розумні і сильні,
Душею чисті
І серцем вільні.
Щоб нам світила
Зіронька долі,
Щоб ми не знали
Лиха ніколи.
Наостанок ви розгадаєте кросворд "Коляда" і перевірите себе, як ви запам'ятали інформацію про цикл Різдвяних свят.
Додаток № 1.
Щедрик
Щедрик-щедрик-щедринець!
Ой, який я молодець –
Прийшов посипати,
Забув зерна взяти...
Та маю в кишені
Гороху з півжмені.
Сію, вію жито
У зимі – на літо.
Нехай Бог поможе,
Щоб все було гоже!
З Новим роком будьте,
Мене не забудьте!
(Катерина Перелісна)

Щедрівка
Хто в цьому домі живе-поживає
Того з новим роком поздоровляєм!
Бажаєм щастя всім в цьому домі,
Радості, успіхів в році Новому!..
Дітонькам – добре щоденно учитись,
Щоб з похвалою школу скінчити.
Щастя – дорослим, втіхи – малечі,
Всім добрий вечір, всім добрий вечір.

Додаток № 2.
Звізда, звізда велика, дерев'яна,
Вся в позолоті, аж блищить.
Вже на підході ніч різдвяна,
У ніч таку ніхто не спить!
І ми в цю ніч не будем спати, –
Один раз в році на ходу, –
Від хати підемо до хати
І понесем свою звізду.
Колядки знав ще наш прапрадід
Від незапам'ятних сторіч.
І ми колядці дуже раді,
Колядуватимем всю ніч.
(Марія Хоросницъка)

Віншування
Я – маленький хлопчик,
Виліз я на стовпчик.
На сопілці граю, Христа прославляю.
З Різдвом у цій хаті
Будьте всі багаті.
Хай Ісусик наш маленький
Буде повік Вам любенький.
Я маленька дівонька,
Як у полі квітонька,
Колядоньку вам співаю,
Христа прославляю.
З Різдвом тут до вас прийшла,
Божу радість принесла.

 

СВЯТО СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЬОГО

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Лагойда Наталія Миколаївна, старший вчитель ЗНЗ № 219 м. Києва

Дійові особи: Вчитель, Учень, Учениця, Тарас, Галя, Зима, Сніговик, Хлопчик, Дівчинка, Ведмідь, Їжак, Білочка, Фіалка, Мак, Зайчик, Вихор, Посланець Весни, хлопці, дівчата.
Вчитель.
От і прийшов останній місяць зими – лютий. У народі кажуть: "Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур".
15 лютого наша свята Церква відзначає урочистим Богослужінням свято – Стрітення Господнє. Це свято ще раз нагадує віруючим про найважливішу подію з життя Господа нашого Ісуса Христа і Пресвятої його матері. З вірою і щирою молитвою всі християни дякують Богові за спасіння, звертаються до Господа, щоб Він навчив їх так любити Його і наших ближніх, як Він любив усіх людей, пожертвувавши своїм життям.
Учень.
Ще за часів, коли наш Спаситель був дитиною, існував такий звичай: батьки на сороковий день після народження приносили до Єрусалимської Святині хлопчика, щоб дати йому ім'я. Багаті приносили в жертву Богові однорічне ягня і голуба, а бідні тільки два голуби.
Учениця.
В сороковий день по народженні Христа Спасителя принесла і Божа Мати свого Первістка.
Учень.
При цьому єрусалимському Храмі жили двоє праведних людей – Симеон і пророчиця Анна. Вони Святим Духом були натхненні і сподівалися перед своєю смертю побачити Спасителя. І коли Мати Божа принесла до Святині малого Ісуса, Симеон приступив, узяв його на руки і сказав: "Нині відпускаєш раба твого, Владико, по глаголу твоєму з миром, бо очі мої побачили спасення Твоє, яке ти уготовив перед лицем всіх людей..."
Учениця.
Відомо, що Симеон був священиком і благословив Марію і Йосифа, сказавши їм, що Марія народить Божого Сина.
Учень.
При цій Святині жила також восьмидесятичотирирічна вдова Анна. Коли її чоловік помер, вона пішла до Святині і понад шістдесят років служила Богу в пості і молитві. За це наділив її Господь даром пророцтва. Вона могла передбачити деякі події, щоб уберегти людей від гріха. Крім того, дав їй Господь ласку дожити до тієї хвилини, коли вона побачить Спасителя світу.
Учениця.
Всім, кого знала, Анна розголосила, що вже прийшов на світ Той, кого багато віків чекали всі народи. Господь, Творець Неба і Землі, зробив так, щоб Христос – Господь Спаситель прийшов на світ у людському тілі, народився у бідності. Таке убозтво Христос взяв на себе, щоб дати приклад людям, аби вони не нагромаджували скарбів на цьому світі, не гордилися своїм багатством, а зберігали в собі скарб духа, який є незнищенним і значно ціннішим та дорожчим.
Учень.
У пам'ять про зустріч побожного Симеона з Ісусом Христом церква встановила свято Стрітення. Його давніша назва "Зимобор" або "Громниця". Не випадково, що з перших віків у цей день християни взяли собі за звичай влаштовувати процесії із запаленими свічками як символом правдивого Божого світла, що ним є сам Господь Ісус Христос.
Учениця.
На Стрітення освячували й воду, яка після цього вважалась цілющою. Люди здавна вірять, що в цей день зустрічаються зима з літом і змагаються, кому бути. Про символічну зустріч зими і літа є багато розповідей, сповнених народної дотепності та гумору. Це свято завершує зимовий цикл народних обрядів. На Стрітення люди уважно стежать за погодою, намагаючись виявити найменші її зміни. З цим пов'язано багато народних прикмет:
1. Якщо на Стрітення сніг зранку, буде врожай ранніх зернових, увечері – пізніх.
2. Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай і роїння бджіл.
3. Як на Стрітення тепло й сонячно, то весна буде теплою.
4. Як цього дня мороз і похмура погода, буде рання весна.
5. Якщо на Стрітення зі стріх капає, весна затягнеться, якщо не капає – весна буде рання і суха.
6. Громовиця – скидайте рукавиці, близько весна.
7. Як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то чекайте ще стужі.
8. Як на Стрітення відлига, то ще довго буде зима.
Вчитель.
Напередодні Зимобору жінки випікали обрядове печиво – "жайворонків", давали їх дітям, щоб ті закликали весну, допомогли їй збороти зиму, але виносити їх можна було лише у двір. То ж давайте сьогодні з'їмо по "жайворонку" і допоможемо весні збороти зиму.
Діти пригощають присутніх тістечками.
Тарас.
Зима чогось на зиму не подібна –
І чорна, й мокра, надворі теплінь.
На сніг біленький і на іній бідна,
А б небі чиста-чиста голубінь!
Галя.
А ген на річці продірявилась крига,
Мороз десь подівся чи втік?
Було так чудово... І раптом – відлига,
І сніг весь на вулицях зник.
Зима.
Дякую вам, діти. Мені з вами завжди весело, бо я з вами і на ковзанці, і на гірці. То щічки вам рум'яню, то за вухо ущипну, але без усякого зла, бо я люблю вас! Але найбільше люблю, коли Сніговика робите. Він такий веселий у вас виходить!
Грає музика, вбігає Снігових, пританцьовує.
Сніговик.
Хто мене гукав? Я прийшов! Бо яке ж то свято Зими, коли мене немає! Я веселий і добрий, ану гайда танцювати!
Діти танцюють зі Сніговиком.
Хлопчик.
От як ми багато про зиму знаємо!
Дівчинка.
А ще знаємо, що вона чарівна, неповторна і...
Галя.
І холодна.
Тарас.
Е, ні, Галю, не така вже вона й холодна, а радісна і...
Галя.
Я знаю, що ми зараз робитимемо. Ірина Степанівна читатиме початок фрази, а ми закінчуватимемо риму одним словом
Вчитель.
Зима! Зима! Усякий знає,
Вона холодною буває.
Летять, кружляють, як пушинки,
Легкі білесенькі сніжинки.
Міста чистенькі, білі села.
Зима і радісна, й весела.
Кружляють вальс сніжинки ніжні,
Зима пухка і білосніжна.
Мороз у лід озера кута,
Зима, тоді всі кажуть, люта.
А як насуне хмара сива,
Зима по-своєму красива.
– А вранці іній – от обнова!
Яка зима у нас казкова.
Зима, кажу вам, дуже гарна,
То сонячна, то дуже хмарна.
І не завадило б кожуха,
Така буває завірюха.
І горнуться всі до тепла,
Така зима буває зла.
А блисне сонечко згори,
Ото краса для дітвори.
На гірку всі біжать вони,
Несуть санчата, ковзани.
Яка ж зима? Яка вона?
Вона весела і сумна.
Вона буває і серйозна:
Суха і вітряна, й морозна.
І особлива, і чарівна,
Як королева чи царівна.
Гілок од інею не видно,
Тоді вона, звичайно, срібна.
І пташка змерзла і голодна,
Бо видалась зима холодна.
А на ставочках скресла крига,
Тоді ми знаємо – відлига.
І щезнуть вітри та морози,
Закапають з бурульок сльози.
Вона тепер така смішна,
Бо незабаром йде весна!
Зима.
Що ж, гарно ви про мене розповіли, багато знаєте. Дякую вам, діти, час нам із сніжинками до роботи братися, щоб порадувати всіх біленькими сніжними килимами. Скувати треба річки льодом, щоб на ковзанах діти покатались, а то самі кажете, що незабаром весна.
Виходить під музику.
Вчитель.
Пішла Зима виконувати свою роботу. Нехай ще потішиться своєю владою. Хто знає, може десь по дорозі вона зустрінеться з Весною. А ми з вами подивимось, що відбувається в царстві звірів і квітів, що заснули на зиму.
Ведмідь (глухо).
Гуг-гу, щось довго це триває,
Холодний вихор завіває,
Зимі не видно ще кінця –
Хотів би вже збудитись я.
Їжак.
Це правда, досить того сну,
І я вже мрію про весну.
Фіалка (ніжним голосочком)
Що клопіт вам, це й я признаю,
Та важко і в підземнім краю
Всім нам, беззахисним квіткам.
Як довго стужа потриває,
Коріння нам позамерзає.
То навесні ми не зійдемо,
Від стужі марно пропадемо!
Зайчик (вбігає, сумно)
Вихор прислав мене сюди
Й велів усім переказати,
Що вічно будете ви спати.
Бо, каже він і кажуть люди,
Що ніби вже Весни не буде!
Всі (злякано).
Ой, лишенько, ой лихо нам!

Зайчик.
Велів переказати вам,
Що відтепер Зима з вихрами
Вже пануватиме над нами.
Всі (у розпачі).
Ой, лишенько, ой, лихо нам!
Посланець Весни (вбігає).
Що тут за плач, що тут за крики?
Це промінь сонця нам доніс,
Що плаче і зітхає ліс.
І що ти, Вихре, всіх лякаєш,
Що владу вже над світом маєш!
Вихор.
А може, ні? Чи це брехня? Ні! Вже не прийде та весна!
Посланець Весни (урочисто).
Оце тобі я нагадаю:
Посланець я весни.
Мерщій іди собі звідсіль,
Зникай з лісів, зникай з полів,
Бо як не підеш по-добру...
Вихор.
То що ти зробиш? Не піду!
Посланець Весни.
Закличу сонце проти тебе
– І сам розтопишся від себе!
Вихор злякався, подався назад і зник.
Всі (втішно).
То не пусті про Весну мрії?!
Посланець Весни.
Не тратьте віри, ні надії!
Лягайте й тихо спочивайте,
Весни ясної дожидайте!
Я вже подбав, сніги упали
І землю всю поприкривали,
Щоб вас Мороз не досягнув,
Весну просив я – не забув,
Щоб цього року не барилась,
Щоб вас будити поспішилась.
Всі.
Про неї мріймо уві сні –
Привіт, привіт від нас Весні!
Посланець Весни.
Привіт Весні я передам,
А на прощання скажу вам:
Щоб духом не занепадали,
В найважчий час Весни чекали!
Всі співають веснянку "Благослови, мати!"
Благослови, мати, весну закликати!
Весну закликати, зиму проводжати!
Весну закликати, зиму проводжати!
Зимочка в візочку, літечко в човночку.

Вчитель.
Звірята сподіваються, що Весна сьогодні переможе, і незабаром вони радітимуть привітному сонечку.
А що ж відбувається тим часом у селі, що роблять дівчата і хлопці? Зараз ми про це дізнаємось.
На сцену виходять діти і звірятка, прислухаються до зеленого шуму, гомону пташиного. Найменше дівчатко виходить наперед, простягає рученята до сонечка, Весну закликаючи.
Благослови, мати, весну закликати!
Весну закликати, зиму проводжати!
Весну закликати, зиму проводжати!
Зимочка в візочку, літечко в човничку.
Всі діти співають пісню "Щебетала пташечка".
Щебетала пташечка під віконечком,
Сподівалась пташечка весни з сонечком:
"Прилинь, прилинь, чарівна весна красная,
Як легенька хмарочка в небі ясная.
Осип луки перлами, вкритий росами,
Розлийся джерелами стоголосими!"
Щебетала пташечка під віконечком,
Сподівалась пташечка весни з сонечком.
Дівчата (після пісні).
Хлопці!
Хлопці.
Що?
Дівчата.
Чи ви, хлопці, дужі?
Хлопці.
Та ще які!
Дівчата.
Як ви такі дужі, то виносьте Зиму!
Хлопці зі звірятами виносять "Зиму" – солом'яне опудало на довгій тичці. Дівчата за допомогою червоних стрічок зображають вогонь. Всі гуртом спалюють опудало, промовляючи кілька разів, від повільного до швидкого темпу:
Хай вогонь палає,
Зиму з'їдає.
З'їв вогонь Зиму. Діти, прощаючись, промовляють до глядачів:
Ми гуляли увесь день,
Побороли Зиму,
Ось які ми сильні! –
А зима розтала
І її не стало!
Всі.
Час усім нам додому! (Кланяються, співають пісню).
Ой минула вже зима,
Снігу, льоду вже нема.
Ой нема, ой нема
Снігу, льоду вже нема.
Ой нема, ой нема
Снігу, льоду вже нема.
Прилетіли журавлі
Й соловеєчки малі.
Ой малі, ой малі,
Соловеєчки малі.
Ой малі, ой малі,
Соловеєчки малі.
Лугом квіти вже цвітуть,
Вівці травку вже пасуть.
Ой пасуть, ой пасуть,
Вівці травку вже пасуть.
Ой пасуть, ой пасуть,
Вівці травку вже пасуть.
Всі веснянку співаймо,
Весну рясну вітаймо,
Вітаймо, вітаймо,
Весну красну вітаймо. Вітаймо, вітаймо,
Весну красну вітаймо.

СВІТЛЕ СВЯТО ВЕЛИКОДНЯ

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Кравець Леся Михайлівна, вчитель ЗНЗ № 90 м. Києва

Мета: розширити знання учнів про святкування Великодніх свят; розкрити зміст свят; відроджувати звичаї та обряди нашого народу, примножувати його традиції; виховувати у школярів почуття любові до свого народу.
Обладнання: клас прикрашений вишитими рушниками, гілочками верби, листівками до Великодня, у глиняних тарілках крашанки, писанки, паска. (Діти одягнені в національні українські костюми).
Учень.
Вдягла весна мережану сорочку,
Умившись і звільнившись від турбот,
І підіймає волошкові очі
До вищих, до церковних позолот.
Учень.
Великдень всіх нас на гостини просить,
Малює сонце полотно небес,
І крашанку, як усмішку підносить,
Христос воскрес!
Учень.
Воістину воскрес!
І дзвони засріблилися завзяті,
І ніби покотилось між людьми:
Всі разом. Христос воскрес!
Ведуча.
У нашого народу є улюблений звичай благословення на Великдень їжі й печива.
Мати.
Улянко, неси миски, будемо паски виробляти, вже тісто підійшло. А ти, Сергійку, не сиди на печі, бо паска вийде горбатою, а це вже ознака якоїсь біди. І швиденько віника подай.

Мати (обмахує віником всі кути хати).
Буду паски в піч саджати, а ви, таргани і блощиці, стоноги, геть з моєї хати. Виходьте з моєї світлиці в темницю.
(Звертається до дітей). Ходіть, діти, пасочки виробляти. (Виробляють, а мати садить їх у піч). Господи, поможи!
Ведуча.
За паску господиня хвилюється особливо. Вважалося, що коли паска печеться, потрібно, щоб нікого чужого в хаті не було. (Мати виймає паски з печі).
Улянка.
Моя рум'яніша!
Сергійко.
Зате моя з сиром!
Мати.
Гріх напередодні такого великого свята сперечатися. А пасочки вам усім удалися на славу – і пухкі, і рум'яні.
Діти.
Дай, мамо, покуштувати.
Мати.
Паску, поки не посвятить священик, не їдять.
Улянка.
Ох і гарна! Ох і гарна!
Пасочка рум'яна.
Ох, духмяна, ох, духмяна,
Пасочка рум'яна.
Сергійко.
Тішиться маленька паска,
Тішусь і я,
Що утримаю в руках її я,
Що вона моя!
Ведуча.
Невід'ємною частиною Великоднього свята були і є крашанки і писанки. Яйце – це символ весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду. Писанки ніколи не варять, щоб не вбивати живу силу зародка. На них сонце зображували у вигляді кола, зірку – у вигляді променів, воду – у вигляді хвиль.
Ведуча.
Крашанки розфарбовували у різні кольори.
1-й учень.
Червоний – радість життя, надія, любов. Найбільш розповсюджений колір.
2-й учень.
Жовтий уособлював Місяць і зорі, а в господарстві – урожай.
3-й учень.
Блакитний – символ неба, води, простору, вітру, здоров'я.
4-й учень.
Зелений – колір весни, пробудження природи, надії, радості буття.
5-й учень.
Чорний – символ землі, й родючості.
Ведуча.
Писанок та крашанок робили багато і дарували всім добрим людям в день Великодня. Існує чимало прикмет і прислів'їв, пов'язаних з цим святом.

6-й учень.
Коли на Великдень ясно світить сонце, то через три дні піде дощ.
7-й учень.
Коли на Великдень дощ або хмари, буде Врожай.
8-й учень.
Коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня – льон.
Ведуча.
У ніч перед Паскою намагалися не спати. Світло горіло цілу ніч. А в церкві відбувається святкова служба. У давнину вважали, що на Великдень має грати сонце, а тому люди перед його сходом відчиняли віконниці; щоб упустити до хати царя неба, який приносить у дім щастя і здоров'я.
Улянка (з квіткою на голові).
Всі готуються у хаті.
Я вже йду на двір.
Зелень свята задивилась
У синій простір.
Сергійко.
Ой, сестричко малесенька,
Яка ж бо ти гарнесенька!
За косою барвіночки,
Ще й біленькі рученьки.
Улянка.
На святу неділеньку зібралися.
Будем паску святкувати,
Весну красну звеличати.
Ведуча.
На Великдень у церкву збирались всі: і старі, і малі. (Задзвеніли дзвони). Чуєте, як радісно дзвони грають? Вони нам сповіщають: Христос воскрес! Воістину воскрес!
Ведуча.
Поздоровляти зі святами і христосатися починають уже після Богослужіння! При цьому обмінюються писанками і крашанками. Повернувшись додому із свяченим, вся сім'я тричі промовляла
Мати, батько.
Свята паска у хату.
Дочка, син.
Вся нечисть із хати.
Мати.
Перед тим, як сісти за стіл, потрібно вмитись. Іди, Улянко.
(У череп'яну миску кладе три червоні крашанки, наливає холодну воду. Першою вмивалась дівчина, потім хлопець, мати і батько. За кожним разом воду міняли. Крашанки залишались ті самі).
Батько.
Візьми, Улянко, щоб красива була.
Ведуча.
Із свяченими стравами батько обходив тричі стіл, після чого ділив крашанку і паску на стільки частин, скільки членів родини, роздавав кожному.
Батько.
Дай, Боже, і на той рік дочекатись світлого свята у щасті й здоров'ї.
Ведуча.
Після того, як поснідали свяченим, виходили на вулицю і співали гаївки.
Ведуча.
Жодне Великоднє свято не обходилось без ігор.
Гра "Навбитки" полягає в тому, що один тримає в руці крашанку, носком догори, а другий б'є носком своєї крашанки. Потім б'є другий по протилежному кінці. Чия крашанка розіб'ється з обох кінців, той програв: він віддає свою крашанку тому, хто виграв.
Гра в знахідку. Кладуть кілька шапок, під одну з них – крашанку. Хто відгадає, під котрою з шапок є крашанка, той виграв, а не відгадає – програв.
В такі ігри грали переважно хлопчики, а зараз пограють дівчатка у гру "Подоляночка".
Ведуча.
У великодній понеділок люди ходили один до одного в гості, христосувались, обмінювалися писанками. Цей день називався волочильним. Ще є одна назва понеділка – це "обливний", бо в цей день за стародавнім звичаєм хлопці обливають дівчат водою, а дівчата дарують їм крашанки.
А вже красне сонечко, муз. П. Позицького, сл. О. Олеся.
А вже красне сонечко
Припекло, припекло,
Ясно щире золото
Розлило, розлило.
На вулиці струмені
Воркотять, воркотять,
Журавлі курликають
Та летять, та летять.
Засиніли проліски
У ліску, у ліску.
Швидко буде земленька
Вся в вінку, вся в вінку.
Ой сонечко-батечку,
Догоди, догоди!
А ти, земле-матінко,
Уроди, уроди!
Ведуча.
Ось так проходив "обливний" понеділок. Багато цікавого ви дізналися на нашому святі. Розповідайте друзям, знайомим, рідним про славні народні традиції України, зберігайте їх, примножуйте, бо це – наша історія, наша культура.
Сергійко.
Всі люди співають: Син Божий Воскрес!
Улянка.
Хвала Богу лине з Землі до Небес...
Мати.
У піснях пасхальних Всі славлять Христа.
Батько.
Й радіє нині Земленька свята.
Учень.
Христос воскрес!
Радійте, люди,
Біжіть у поле, у садок,
Збирайте гіллячко і квіти,
Кладіть на Божий хрест вінок.
Нехай бринять і пахнуть квіти,
Нехай почує Божий рай,
Як на землі радіють діти
І звеселяють рідний край.
На вас погляне Божа Мати,
Радіючи з святих небес...
Збирайтесь, діти, нум співати...
Христос воскрес! Христос воскрес!

 

ХРИСТОС ВОСКРЕС І ДУХ НАШ ВОСКРЕСАЄ

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Петрик Валентина Іванівна, вчитель школи-інтернату № 23 м. Києва

Мета заходу: ознайомити з традиціями святкування Великодня, розвивати фантазію учнів при розписуванні писанок.
Обладнання: розмальовані дерев'яні писанки, українські вишиті рушники, Великодній кошик із писанками та крашанками.
Учитель:
У календарі українського народу багато свят. Великдень – одне з найбільших свят християн, воно святкується навесні і пов'язане з Воскресінням Ісуса Христа.
1-й учень:
Вдягла весна мережану сорочку,
Умившись і звільнившись від турбот,
І підіймає волошкові очі до вищих, до церковних позолот.
2-й учень:
Душа стає в цю днину молодою,
Забувши, що слова бувають злі,
І повняться старання добротою
На ранньому скоромному столі.
3-й учень:
Великдень всіх нас на гостини просить.
Малює сонце полотно небес,
І крашанку, як усмішку, підносить:
Христос Воскрес! – Воістину Воскрес!
Учитель:
Великдень – великий день Воскресіння Христового. Здавна цей день вважався днем повного очищення Землі і людей. Велике значення має свято Воскресіння Христа, а особливо для нашого українського народу. Українці, що ступили на шлях свого відродження, бачать у світлому Христовому Воскресінні символ свого відродження, символ національного Воскресіння.
4-й учень:
Ми дуже любим весь наш край і любим Україну,
Її лани і зелен гай, в саду рясну калину.
Там соловейко навесні співає між гілками.
Та й ми співаємо пісні, змагається він з нами.
5-й учень:
Що за день чудовий Воскресіння,
Сповнений любові і надій!
За чиїмось мудрим повелінням світ довкола враз помолодів. Прямо в хату ллється сонця повінь, вже давно такої не було.
6-й учень:
А душа моя стає раптово, наче біле лебедя крило. Хоче в небо визволення ради із пітьми, що застує мені.
Учитель:
Великоднє свято дуже яскраве та багате своїми обрядовими атрибутами. Особливо писанками, які вважалися символами життя. Не менш важливе місце займає і хліб наш насущний. Хай завжди він буде в хаті, на кожнім столі в обрамленні вишитого рушника. І найпершою молитвою нашої духовності воздається хвала Богові за хліб. Слава Тобі, Господи, що ми дочекалися Великодня, а з ним і освяченої Паски, і свяченого яйця.
1-й учень:
Писанки писалі всі, особливо дівчата. Розписуючи писанки, дівчинка купала кожне яєчко у фарбах, розмальовувала так, щоб сподобались писанки мамі. Ця гарна традиція розмальовувати писанки на Великодні свята збереглася і тепер.
2-й учень:
Писанки були Великоднім дарунком при "христосуванні". Люди віталися вигуком "Христос воскрес!", тричі цілувалися, обмінювалися писанками.
3-й учень:
Наші предки вірили, що писанка має магічну силу, приносить добро, щастя, достаток, захищає людину від усього злого. Писанки також носили і на могили своїх рідних.
4-й учень:
З писанок чи крашанок розпочинався Великодній сніданок у кожній оселі. А коли вмитися водою, в якій є червона крашанка, то будеш весь рік гарним і здоровим.
Фізкультхвилинка
Ось іде до нас весна. Все навколо ожива. Підсніжники прокидаються, проліски посміхаються. Пташки прилітають, діти вибігають, на луках стрибають.
Учениця:
Гарна писанка у мене – мабуть, кращої нема!
Мама тільки помагала, малювала я сама.
Змалювала диво-пташку, вісім хрестиків дрібних,
І малесенькі ялинки, й поясочок поміж них.
Хоч не зразу змалювала, – зіпсувала п'ять яєць,
Та як шосте закінчила, тато мовив: "Молодець!".
Я ту писанку для себе для зразочка залишу,
А для мами і для тата дві ще кращих напишу!
Інсценізація дівчатами уривка "Великодній четвер"
– Йде Великдень, йде, дівчата! Будемо писанки писати. Писаночки-крашаночки напишемо аж сім коробочок.
– А й справді! Сьогодні ж Великодній четвер! Якраз писанки писати! Писанки, розмальовані в цей день, будуть довго зберігатися.
– Дівчата, а де ж ми фарби візьмемо?
– Ось я маю жовту. А виварила її з кори дикої яблуньки, що росте в мене в садочку.
– А мене бабуся навчила робити зелену фарбу. Для цього треба мати луску молодого соняшника. А ще принесла темну – із дубової кори.
– А я принесла фіолетову – з кори чорної вільхи.
Учитель:
До нас у гості завітали писаночки. Зараз вони про себе нам щось і розкажуть. (Виходять дівчата в костюмах писанок).
Усі писанки:
Стук, стук, стук, обережно, бо в кошику тісно! Стук, стук, стук, обережно, від жари аж млосно.
Червона писанка:
Я сидіти тут не хочу, на підлогу собі скочу.
Зелена писанка:
Ходімо швидше, вилізаймо, пісню гарну заспіваймо! (Виконують українську народну пісню "Писанка").
Червона писанка:
В буряках мене купала, на червоне змалювала.
Зелена писанка:
У траві мене варила, назелено закрасила.
Жовта писанка:
Мене вбрала у лушпину, у цибулеву свитину.
Коричнева писанка:
У шкірці яблука мочила, це додало мені сили.
Біла писанка:
Я біленькою зосталась, тільки квіточок набралась.
Червона писанка:
А мене квітчають червоні хустинки.
Зелена писанка:
Мене вкривають зелені листочки.
Жовта писанка:
Мене у жовті узори прибрала.
Коричнева писанка:
На мене коричневих цяток наклала.
Біла писанка:
А я така гарна й не передати!
Усі разом:
Усі ми гарненькі – і хочемо сказати:
Христос воскрес! – шепочуть квіти,
Лунає шелест їх по лузі.
Христос воскрес! – українські діти,
Радійте всі – ви наші друзі!
Учитель:
Як гарно, що і сьогодні живе в Україні традиція зустрічати весну писанками. Справжня писанка народжується довго. Роздивимося барвисте яйце. Чого тут тільки нема! На писанці можна побачити знайомі рослини, різноманітні геометричні малюнки і навіть зображення тварин. А придивіться до кольорів барвистої писанки. Яскраві, соковиті фарби якнайкраще передають весняну палітру. Ясно-жовтий колір символізує сонце, весняне тепло; блакитний – небо, повітря, чисту воду; зелений – воскресіння природи, розмаїтість рослинного світу; бронзовий – родючу матінку-землю; червоний – радість, любов, святковий настрій. Ваша справа – не забути звичай предків.
Фарбування, нанесення візерунків на писанки.
Аналіз робіт.
Підсумок заходу.

ВЕЛИКДЕНЬ

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Мазуренко Інна Яківна, вчитель ЗНЗ № 83 м. Києва

З історії свята
Великдень – свято свят і торжество торжеств, приурочене пам'яті воскресіння Ісуса Христа. Це свято є одним із найбільших свят у християнській релігії.
Святкують Великдень переважно у квітні, тому що Великодні дні не дотримуються певного числа – вони залежать від довготи м'ясниць, а тому можуть бути зміщені в часі.
Скажімо, з 1983 по 2000 рік Великдень лише тричі святкували в травні, а решта – у квітні.
Великдень називають ще Великим Днем, або Паскою. Остання назва походить від обрядового печива – паски, яка спеціально випікалася до цього дня. Великдень – родинне свято. На нього повинна зібратися родина, долаючи всі перешкоди. Кажуть, що й сонце на радощах у той день не заходить, тому цей день такий «великий». Це свято в родинах українців завжди було пов'язане з глибоким осмисленням життя людини на Землі.
Напередодні Великодня виготовляли писанки, крашанки, мальованки, їх не лише святили в церкві, а й обмінювались ними, немов великодніми картками-привітами.
У святкові дні дівчата починали водити хороводи під супровід розлогих пісень. Меншим дівчатам дозволяли грати в скакалки. Ці забавки тривали до того часу, доки не обсадяться городиною.
Воскресіння Христа – перемога Божої Правди. А традиційний Великодній привіт: "Христос Воскрес" – "Воістину (справді) Воскрес", – замінюють часто: "Христос Воскрес! – Воскресне Україна!". (В. Скуратівський. Обереги пам'яті. – Скарбниця, 1992).

Хід свята

Входять хлопчик, дівчинка, господиня з короваєм на рушнику.
Здрастуйте, друзі хороші,
Здрастуйте, друзі мої.
В ясний цей день і погожий,
Шлем вам вітання свої.
Господиня.
У нас здавна є традиція славна:
Воду брати з чистої криниці,
Муку з ярої пшениці.
Руками добрими замісити
І гостей на свято запросити.
Хлопчик.
Прийміть щиросердечні вітання зі Святом Свят і Торжеством Торжеств — Великоднем!
Дівчина.
Радіймо торжеству Життя, дарованого нам Господом!
Звучить музика. Всі вклоняються. Коровай кладуть на стіл на сцені.
Господиня.
Великдень – одне з найбільших після Різдва Христового свят у християнській релігії. Свято пов'язане із воскресінням Ісуса Христа, тому й має назву Великий день або Великдень.
Хлопчик.
Великдень українці завжди святкували радісно, піднесено. Готувалися до нього заздалегідь.
Дівчина.
Упродовж тижня наводили лад у господарстві, прибирали, мазали хати, розмальовували стіни зсередини, інколи і знадвору. Прикрашали покуть, вивішували найкращі рушники.
Сходять зі сцени.
Пісня-сварка Уляни і Мотрі (інсценізація).
Мотря.
Ой, Уляна, Уляна, в тебе в хаті погано!
Уляна.
Брешеш, брешеш, сусідко, що в мене в хаті гидко!
Мотря.
Горщики під лавкою поросли отавкою,
Мисочки на полиці поросли печерицями.
Уляна.
Чи ж я не хазяйка, чи не господиня?
Сім днів хати не мела, печі не топила!
Мотря.
Подивіться на неї, премудрую швачку,
Віник на кілочку, а мисник – в куточку!
Уляна.
Гарна я хазяйка, добра господарка!
Як прийде Великдень, буде в мене гарно.
(Прибирає кімнату).
Господиня.
Ой, вже близько любе свято!
Діточки, скоріш до хати!
Бо вже недалечко
Червоне Яєчко!
Як верба розцвіла на зелене гілля –
Вербова Неділя!
Через тиждень – вже Великдень!
Жартома б'є зеленим гіллям верби дітей, що входять до залу, примовляючи:
– Не я б'ю – верба б'є. Не я б'ю – верба б'є!
Через тиждень Великдень!
Недалечко – червоне яєчко!
Страсної п'ятниці люди замішували тісто, а в суботу пекли паску. Паска – здобне тісто, невисокої широкої форми. Верх паски прикрашали: робили з тіста обруч, хрест – "аби файно росла".
Господиня вносить паску. Звучить музика.
Господиня.
Добра паска вродилась, значить, в нашій родині буде все гаразд.
Хлопчик.
Поки в хаті пеклася паска, а на вулиці тим часом...
Всі діти сходять зі сцени, залишається автор.
Автор.
Залишивши гніздечко, покотилось яєчко,
Та котилось воно недалечко...
Квочка з курчатами на подвір'ї гуляла,
Своїх діток забавляла.
Квочка з курчатами виходить під музику.
1-е курча.
Он, дивіться, яєчко на стежці котиться.
2-е курча.
Ану ж, яке воно на колір? Квочка. Біле, як сніг!
1-е курча.
А сніг який? Я ніколи снігу не бачив.
Квочка.
Такий білий, як оте яєчко, що котиться. Однак скоро Великдень. То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна.
Автор.
Закотили курчатка яєчко до своєї хатки й ну його фарбувати... Припустив теплий дощик. Потім стала веселочка в небі.
Вибігає дівчинка-веселочка.
Автор.
Курчатка у веселочки фарб позичили,
На білому яєчку весну намалювали.
Малювали фарбами і писали пір'ячком…
І покотилась писанка зеленим подвір'ячком...
Вибігає дівчинка-писанка, її доганяють курчатка.
Автор.
Курчатка її доганяли, з нею на подвір'ї грали
І на свято Великодня дітям подарували.
Звучить музика. Виходять діти із писанками. Стають півколом. У центрі – писанка.
Писанка.
Як уродилась, то була біла.
Тепер подивіться – рябенька я, ціла.
Розмальовані в мене бочки –
Жовті, червоні і білі квіточки.
Положать на стіл мене –
Я гостям засміюсь.
Ану, відгадайте-но,
Як-то я звусь?
Діти.
Писанка.
Писанка сходить зі сцени. Діти сідають на лавку. Входить Господиня.
Господиня.
Фарбоване великоднє яйце мало різні назви: "писанка", "крашанка", "мальованка".
Дівчатка, де ж ваші писанки?
Дівчатка імітують розмалювання писанок. Виходять діти.
1.
Ой малює Одарочка
Писанки червоні,
І біжать до неї взори –
Півні, зорі, коні.
2.
Кожне просить на писанці
Його написати.
Кожне хоче звеличати
Господнєє свято.

3.
Кожне каже: "На писанці
Я вже не віднині.
Мене здавна так писали,
Та ще в Україні".
4.
Подумала Одарочка,
Сіла за роботу.
Вже всі взори на писанці
У Велику Суботу!
Дівчатка співають, сидячи на лавці, імітують розмальовування писанок. Допомагає їм Господиня.
Пісня "Писанка" (Сл. Д. Чередниченка, муз. В. Кравчука).
Розмалюю писанку, розмалюю,
Коника гривастого намалюю.
Розмалюю писанку, розмалюю,
Соловейка-любчика намалюю.
Розмалюю писанку, розмалюю,
Різьблену сопілочку намалюю.
А моя сопілочка буде грати,
Буде коник весело танцювати.
Звучить музика. Виходять писанки.
Господиня.
За українськими традиціями кожен колір на розфарбованому яєчку має певне значення. Кожна писанка розповідає сама за себе.
Червоний – колір життя, колір крові, дня, радості, любові.
Зелений – колір весни, пробудження природи, надії, радості, буття.
Блакитний – символ неба, простору, вітру, здоров'я.
Чорний – дух померлих, пам'ять про них, про своє коріння.
Жовтий – символ місяця, зірок. Це колір хлібного лану, жита, життя.
Писанки сходять зі сцени.
Господиня.
Гарні писанки ми намалювали. А зараз настав час і відпочити.
Проводяться рухливі ігри, конкурси.
Господиня.
Трішки відпочили. А тепер час збирати кошика, який ми до церкви святити підемо. Покладемо ми до кошика і сир, і масло, і хрін, і ковбаски. Але найголовніше – ми повинні покласти паску, крейду, писанку та свічку.
Виходять паска, крейда, писанка, свічка.
Паска (гордо).
Та що там говорити!
Важливіша я тут!
Без мене вас святити
До церкви не підуть.
Я головна на святі,
Мій рід йде з давнини.
Шанують нас віками
І славлять щовесни.
Та й Паскою Великдень
Звуть люди на землі!
Тоді і день великий,
Як паска на столі...

Крейда.
Я теж, як ви, свячена.
Лиш з церкви принести –
На дверях, хоч не вчена,
Малюю я хрести.
Писанка.
Я писанка-красуня,
Вся в рисках і квітках,
Красу митців несу я, їх славлячи в віках.
Мене кладуть у свято
На пишному столі,
Щоби моїм убранством
Втішалися малі!
Без мене цеє свято
Не буде тим, чим є!
Бо ж писанка багато
Вам радості дає.
Свічка (до всіх).
О. знати ми повинні
Шану собі й другим,
Любов, як ту святиню,
Нести до серця всім.
Свята – це дні єднання
З родиною родин,
Це наше спільне знам'я,
Бо ми народ один!
Господиня.
Тепер все, як слід. Можемо нести кошик до церкви і посвятити.
Вибігають 3 учні.
– А можна я кошика до церкви понесу?
– А можна я? (Сперечаються). – Ні, я!
Господиня.
Понесе той, хто найцікавішу загадку загадає.
1. Людей до церкви скликає,
А сам у ній не буває. (Дзвін)
2. Є деревце – не полінце.
Багато дірочок має,
Весело співає. (Сопілка)
3. Кинути вгору – то біле,
Кинути на землю – то жовте. (Яйце).
Господиня.
Всі загадки добрі! А кошика будемо нести по черзі.
(Йдуть, забирають кошик). Звучить музика. З'являються декорації  церкви. Троє учнів читають вірш.
1-й.
Вдягла весна мережану сорочку
У день святий, звільнившись від турбот,
І піднімає волошкові очі
До вищих, до церковних позолот.
2-й.
Великдень всіх нас на гостини просить,
Малює сонце золото небес,
І крашанку, як усмішку підносить...
Христос воскрес! Воістину воскрес!
3-й.
І дзвони засріблилися завзяті,
І ніби покотилось між людьми: –
Христос воскрес! Чи, може, на цім святі
Із бездуховності воскресли ми?!
Звучить магнітофонний запис дзвонів. Всі встають (виходять із церкви). Перед сценою шестеро дітей. В руках тримають запалені свічки.
Христос воскрес!
1.
Співає жайворонок з небес:
"Христос воскрес! Христос воскрес!"
2.
У небо дзвін гуде з села:
"Христос воскрес! Йому хвала!"
3.
В проміннях сонячних блакить:
"Христос воскрес! Його хваліть!"
4.
Дзюрчить струмок – весняний дзвін:
"Воскрес Христос – Господній син!"
5.
Радіють діти у вінках:
"Христос воскрес на небесах!"
6.
І вся земля, мов той вінок –
З чудесних трав, дітей, квіток!
І в серці радість через край:
Воскресли поле, річка, гай!
І лине пісня до небес:
"Христос воскрес! Христос воскрес!"
Господиня.
Дай нам силу й розум, щоб ми в школі добре вчились.
Віру в тепле, серце чисте, щоб неправді не корились.
Нам усім даруй здоров'я, згоду учнівській родині.
Дай твій захист, волю й долю добрим людям в Україні.
Учні сходять зі сцени із свічками.
1-й учень.
От і зустріли ми Великдень.
2-й учень.
Це свято буває завжди весною, яка приходить разом з теплим сонечком, травичкою і квіточками.
3-й учень.
Радіє природа, радіють люди, дорослі й малі.
Сходять зі сцени. Вибігають три дівчинки.
1-а дівчинка.
Вийди, Петре, на вулицю,
Винось скрипку під полою.
Винось скрипку під полою,
Заграй дівкам під вербою!
Виходить хлопчик із скрипкою.
2-а дівчинка.
Вийди, Грицю, на вулицю,
Винось бубон під полою.
Винось бубон під полою,
Заграй хлопцям під вербою!
Виходить хлопчик із бубонцями.
3-я дівчинка.
Вийди, Іване, на вулицю,
Вийди, Іваночку,
Винеси сопілочку
Та й заграй весняночку.
Виходить хлопець із сопілочкою, всі діти танцюють під мелодію веснянки. Вибігають троє дівчат і троє хлопчиків. Дівчатка дарують хлопчикам писанки. Хлопці – букетики верболозу. Дівчата: "Христос воскрес!". Хлопці: "Воістину воскрес!"
Господиня.
Закінчуються Великодні свята, і наше свято також скінчилось. То дай нам, Боже, у полі роду, а в хаті згоду.
Мирного і голубого вам неба,
Запашного теплого хліба на вашому столі,
Джерельної води у спеку,
І ніколи ніякої біди у житті.
Учениця.
Любі гості! На прощання
Ви прийміть від нас вітання,
В дарунок всі наші пісні
І ось ці пригощання.

 

УКРАЇНСЬКІ ПИСАНКИ – СИМВОЛ ВЕЛИКОДНЯ

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Мазуренко Інна Яківна, вчитель ЗНЗ № 83 м. Києва

Хід свята

Під звуки пісні-гаївки діти в українському національному одязі заходять до класу. За столом маленька господиня розписує писанку.
Учитель.
Що це ти робиш, маленька господиня?
Ведуча.
Розмальовую писанку, бо радісний прийшов день.
Дзвенять дзвони: понад міста, понад села
Лине вісточка весела.
Ясне сонечко над селом,
Наче писанка, зійшло.
Вибігайте з хати, діти!
Як сьогодні не радіти?
Вийдем-вийдем на горбок,
Заспіваєм гаївок,
Що весна вже воскресла,
Нам Великдень принесла.
Учитель.
Дякую тобі, маленька господине, за прекрасні слова, за гарно розмальовану писаночку. То вже ж, мабуть, час і гаївку заспівати?
Діти.
Так.
Виконується пісня-гаївка.
Учитель.
А можна тебе запитати, маленька господине, що це за день – Великдень?
Ведуча.
Великдень – одне з найбільших свят християн. Святкується воно на Україні ще з X століття навесні й пов'язане з воскресінням Ісуса Христа, тому й має назву Великий день, або Великдень. Дівчата, розкажіть про цей день, будь ласка.
Виходять дівчата і читають вірші про Великдень.
1-а дівчина.
Вдягла весна мережану сорочку,
Умившись і змінившись від турбот,
І піднімає волошкові очі
До вищих, до церковних позолот.
2-а дівчина.
Душа стає в цю днину молодою,
Забувши, що слова бувають злі,
І повняться старання добротою
На ранньому скоромному столі.
3-я дівчина.
Великдень всіх нас на гостини просить.
Малює сонце золото небес
І крашанку, як усмішку підносить.
Христос воскрес!
Діти (хором)
Воістину воскрес!
4-а дівчина.
І дзвони засріблилися завзяті,
І ніби покотилось між людьми: –
Христос воскрес!
Чи, може, на цім святі
Із бездуховності воскресли ми?
Діти обмінюються крашанками, засвічується свічка.
Учитель.
Дякую, діти. Дозволь мені, шановна господине, продовжити свято. Святої неділі скрізь звучить піднесене вітання "Христос воскрес!". У відповідь чується радісне "Воістину воскрес!". За давньою традицією після такого вітання люди тричі цілуються і вручають одне одному писанки – великий дар.
Учень.
А чи знаєте ви, що святіше за хліб? (Паска).
Учитель.
Символом паски, початком усього живого у Воскресіння Христове стало яйце. У наших предків яйце було символом весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду. За легендою, найперше яйце мало всередині не жовток з білком, а зародок цілого світу. Життя, яке зберігалось в яйці, потрібно було захистити від злих сил, тому тонку шкаралупку яйця покривали фарбою, різноманітними малюнками-символами.
Учні загадують загадки гостям.
• В одній бочці – два тіста, а не змішуються. (Яйце). У фарбах катається, до церкви збирається. (Крашанка).
Учитель.
Крашанка – це яйце одного кольору. Але всі кольори мають певне значення. Діти демонструють крашанки і розповідають про них.
1-й учень.
Червоне яйце означає радість життя, любов до молодих, надію на одруження.
2-й учень.
Жовте яйце означає місяць і зорі, у господарстві – врожай.
3-й учень.
Блакитне яйце – небо, повітря, здоров'я.
4-й учень.
Зелене – відкриття природи, багатство і плодоріддя землі, врожай.
5-й учень.
Чорне з білим – поминання душ померлих, подяка за охорону від злих сил.
Учитель.
Крапанка розмальовується воском чи фарбою, які кладуть краплинами. Крашанки характерні для Західної України.
Орнамент на дряпанці видряпується гострим предметом. Мальованка розмальовується пензликом.
Писанка – це яйце, розмальоване за допомогою писака (маленької трубочки), в якого заливається розтоплений віск. Цим воском наносять візерунки, потім кладуть у найсвітлішу фарбу, знов малюють, але вже інший візерунок, й кладуть в трохи темнішу фарбу, далі – ще в темнішу. Потім писанку підігрівають. І з тієї хвилини, як на яйце нанесено весь візерунок, воно перестає бути простим яйцем, а стає святковою писанкою.
Діти, а які повір'я існують про писанку, хто мені допоможе згадати?
Учні розповідають повір'я.
1. Пофарбоване, розмальоване яйце вважали оберегом.
2. 3 писанок, крашанок починався великодній сніданок у кожній українській сім'ї.
3. Освячену писанку з давніх-давен клали до першої купелі немовляти, щоб воно зростало в силі.
4. Будуючи нову хату, в кожному кутку клали по писанці. Предки вважали, що писанка охороняє оселю від пожежі, блискавки та різних напастей.
5. Дівчата вмивались водою, в яку опускали крашанку чи писанку, щоб бути рум'яними.
6. Писанки клали в землю, щоб родилося жито, пшениця.
7. Під поріг стайні клали теж писанки, щоб добре велося худобі.
8. Крашанки й писанки служили для святкових розваг, ігор молоді та дітей.
Ось деякі з них (розповідь дітей з імпровізаціями).
Гра "В блудька".
Один з гравців клав крашанку на землю і відміряв п'ять кроків. Іншому гравцеві зав'язували очі, тричі обертали навколо себе і змушували зробити п'ять кроків. Потім він намагався дотягнутися до крашанки рукою. Якщо дотягався, то забирав її собі.
Гра "В дряпка".
Гравця відводили далеко від крашанки, і він, закриваючи шапкою обличчя, намагався підійти до неї.
Гра "Битки".
Гравці "стукали" крашанками попарно. Чиє яйце розбилося, той гравець і програв.
Учитель.
Покажімо цю гру, діти, разом!
Діти стали у кільце,
В кожного в руках яйце.
Юлі випало на славу
Розпочати гру-забаву,
Дуже милу, престару
Великодню гру.
Ходить дівчина кільцем
І постукує яйцем.
Що не стукне – трісь і трісь, –
Яйця тріскаються скрізь –
І ось раптом яйце – хрусь! –
Гру продовжує Петрусь.
Стукнув всього разів три
І так само вийшов з гри.
За Петром пішов Максим,
Декілька дівчат за ним.
В Олі писанка ціла,
Оля в грі перемогла!
Учитель.
Треба пам'ятати, що їсти паску можна лише свячену.
Розповідь учнів з показом плакатів, на яких зображені символи.
1-й учень.
Баранці, олені, коні – то небесні посланці, як і птахи.
2-й учень.
Кривулька знаменує собою нитку життя, вічність сонячного руху.
3-й учень.
Безконечник є символом безконечності, безсмертя, хвиль життя.
4-й учень.
Трикутник – символ вогню, безсмертя, чоловічої та жіночої сили, родини.
5-й учень.
Драбинка символізує прагнення до вищої мудрості.
6-й учень.
Дерево –це дерево життя.
7-й учень.
Риби – це символ душі Христа.
Учитель.
Дякую, діти. Великдень – весняне свято. Давайте заспіваємо весняну пісню "Щебетала пташечка".
Щебетала пташечка (українська народна пісня в обробці Я. Степового).
Щебетала пташечка під віконечком,
Сподівалась пташечка весни з сонечком.
Прилинь, прилинь, чаронько, весна красная,
Як легенька хмаронька в небі ясная.
Вбери степи травами, вквітчай квітками,
Потоки купавами білосніжними.
Осип луки перлами, вкропи росами,
Розлийся джерелами стокосими.
Щебетала пташечка під віконечком,
Сподівалась пташечка весни з сонечком.

Учитель.
А зараз нехай наші шановні гості спробують відповісти на запитання стосовно легенд та звичаїв, пов'язаних з писанками, крашанками.
– Чи можна товкти ногами рештки пофарбованого яйця? (Ні, бо за це Бог наказує хворобою).
– Куди дівають шкаралупу? (Викидають на текучу воду або дають курям, чи сиплять під дерева в садку).
– Для чого відкладають свячене яйце, прийшовши з церкви? (Після сніданку господар бере ці яйця і йде до хліва, де, проводячи крашанкою по спині кожної тварини, каже: "Христос Воскрес!". Потім обчищає яйце і дає їсти худобі, щоб вона була здорова).
– Дякую за цікаві відповіді!
Діти нагороджують гостей писанками за правильні відповіді.
Учитель.
А зараз наші дівчатка й хлопчики виконають коломийки.
1-а дівчинка.
Я писала писаночку,
Писала, писала,
Щоби моя писаночка
Слави здобувала!
2-а дівчинка.
Я писала писаночку.
Кольори вкладала,
Щоби людям писаночка
Радість дарувала!
Хлопчики.
Ой, кувала зозуленька,
Пищали курчата.
Дофарбуйте писаночку,
Просимо, дівчата!
Дівчата.
Що у моїм городчику
Горішки трясуться,
Дала би вам по писанці –
Кури не несуться.
Хлопчики.
Який листок на яворі,
Такий на калині.
Подаруйте писаночки,
Просимо вас нині.
Дівчата. Дали би вам по писанці,
Ще й по писаночці, –
Не нанесли яєць кури,
Вибачайте, хлопці!
Хлопчики.
Ой, калина, калиночко,
В воду нахилися.
Ой, ти, гарна дівчинонько,
Чом мене боїшся?
Дівчата.
Ой, молоді легіники,
У гості зайдете?
Я згубила писаночку!
Чи її знайдете?
Діти (разом).
Ой, кувала зозуленька,
Кувала, кувала,
А ми свої писаночки
Рідним дарували.
Учень.
Яєчко розмальоване, барвисте,
Ним тішиться і старець, і дитя.
Творіння рук людських,
святе і чисте,
Маленький символ нашого життя.
Учениця.
Тут кожна лінія з небес
Промінчиком окреслює хвалу і славу Богу.
Христос воскрес! Воістину воскрес,
До вічності вказавши нам дорогу!
Виконується танок "Українські рушники".
Учитель.
Дякую всім за свято! Нагадую, що в цьому році справжнє свято Великодня відзначатиметься 23 квітня. Тож сходіть до церкви паски освятити та й про писанки й крашанки не забудьте.
1-й учень.
Я писанка-красуня,
Вся в рисках і квітках.
Красу митців несу я,
Їх славлячи в віках!
2-й учень.
Мене кладуть на свято
На пишному столі,
Щоби моїм убранством
Втішалися малі.
3-й учень.
Без мене наше свято
Не буде тим, чим є,
Бо писанка багато
Всім радості дає!
4-й учень.
В цій писанці вкраїнській
Душевна глибина,
Живе блакить барвінка
Й хода весни красна.
Учитель.
Писанку прославляють люди не тільки у віршах, а й у піснях. Послухаємо пісню "Писанка".
Розмалюю писанку, розмалюю,
Гривастого коника намалюю.
Розмалюю писанку, розмалюю,
Соловейка-любчика намалюю.
Розмалюю писанку, розмалюю,
Різьблену сопілочку намалюю.
А сопілка буде грати –
Соловейко щебетати,
А гривастий кониченько
Славно танцювати.
Учитель.
На завершення хочу вам розповісти легенду.
Доля світу залежить від того, скільки писанок кожного року пишеться. Доки пишуться писанки, світ буде існувати, а коли цей звичай зникне, тоді зло знищить світ. Людська любов перемагає найбільше зло. Отже, пишіть писанки, люді добрі.
Співаймо разом з нами пісню "Молитва".
"Молитва" (сл. О. Кониського).
Боже Великий, єдиний!
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням.
Ти її осени.
Світом науки і знання
Нас усіх просвіти,
В чистій любові до краю
Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний,
Нам Україну храни,
Всі свої щедроти
Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю,
Дай доброго світа,
Щастя дай, Боже, народу
І многії літа!
Всім дякую. До зустрічі. Бувайте здорові! Хай вам щастить!

СВЯТО ПАСХИ

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Харченко Ольга Володимирівна, вчитель ЗНЗ № 321 м. Києва

Мета: розширити знання учнів про Великодні свята, їх символи та Великодні привітання; поглиблювати знання з писанкарства; розвивати інтерес до читання символічних знаків; вчити закодовувати власні побажання у графічних знаках; розвивати фантазію, уяву, творчість; виховувати прагнення підтримувати традиції рідного народу.
Обладнання: повітряні кульки, пофарбовані яйця, писанки, паска, оздоблювальний матеріал, макет української селянської хати, два образи, вишиті рушники, українські костюми, костюми Марії Магдалини, імператора.
1-ша дитина:
Вдягла весна мережану сорочку,
Умившись і звільнившись від турбот,
І піднімає волошкові очі
До віщих, до церковних позолот.
Душа стає в цю днину молодою.
2-га дитина:
Забувши, що слова бувають злі.
Повняться старання добротою
На ранньому скоромному столі.
Великдень всіх нас на гостини просить,
Малює сонце полотно небес
І крашанку, як усмішку, підносить.
Разом:
Христос воскрес! Воістину воскрес!
Слово вчителя:
Ми знаходимось на порозі найвеличнішого християнського свята – Великодня. До Великодня готуються заздалегідь. Неділя за тиждень перед Великоднем називається Вербною. Саме в цей день Ісус востаннє увійшов до Храму Божого. Дорогу йому встеляли пальмовими вітами. В Україні пальми не ростуть, тому люди, щоб відзначити цей день, ставлять у своїх оселях вербові гілочки.
Інсценізація. (Вибігає маленький хлопчик, тримаючи в руках гілочки верби, легенько б'є дітей).
Діти:
Хто ти?
Хлопчик:
Я весняний Вістунець, прийшов сповістити, що увесь хрещений люд готується до найкращого свята, – до Великодня.
Діти:
А чого б'єш?
Хлопчик:
Хіба це я? Це свячена вербиця. Навесні, як тільки пригріє сонечко, вона першою прокидається. Її пухнасті котики будять усіх до роботи: "Вставай! Вставай! Настав Білий тиждень! – гукають вони. – Час веснувати! Час орати і сіяти!" Тож і ви не зволікайте, бо: Не я б'ю – верба б'є, За тиждень – Великдень, Недалечко червоне яєчко (легенько б'є дітей). Будь велика, як верба, А здорова, як вода, А багата, як земля. Не я б'ю, верба б'є, За тиждень – Великдень.
Слово вчителя:
Для нашого народу Великдень – Воскресіння Христове – це радісне і величне свято. Після смерті Христа Марія Магдалина сумна прийшла до місця поховання Учителя і зустріла Його там живим. Так вона дізналася, що Христос переміг смерть – воскрес із мертвих! Потім Христос з'явився іншим учням і апостолам.
Інсценізація. (входить Марія Магдалина, вітаючись).
Слово вчителя:
Скрізь розповідала про Ісуса Христа і Його вчення, про смерть на Хресті і про Воскресіння.
(З'являється імператор, важно проходить до трону).
Слово вчителя:
Прийшла вона і в Рим до імператора. Прийнято було приносити імператору дарунки. У Марії Магдалини нічого не було, окрім простого яєчка. Вона простягнула яйце правителеві.
Марія Магдалина:
"Христос Воскрес!"
Слово вчителя:
Здивувався імператор.
Імператор:
"Як можна воскреснути із мертвих! У це не можна повірити, як і в те, що біле яйце може стати червоним".

Слово вчителя:
І тут сталося чудо – яйце почервоніло.
Імператор:
"Воістину Воскрес!» (взяв яйце і разом з Марією Магдалиною виходить).
Слово вчителя:
Відтоді на Великдень ми розмальовуємо яєчка — робимо писанки, даруємо їх один одному і вітаємо: "Христос Воскрес! " А у відповідь чуємо: "Воістину Воскрес!"
1-ша дитина:
Христос воскрес – радійте, діти,
Біжіть у поле, у садок,
Збирайте зіллячко і квіти,
Кладіть на Божий хрест вінок!
2-га дитина:
Нехай бринять і пахнуть квіти,
Нехай почує Божий рай,
Як на землі радіють діти
І звеселяють рідний край.
3-я дитина:
На вас погляне Божа Мати,
Радіючи з святих небес...
Збирайтесь, діти, ну ж співати.
Разом:
Христос воскрес! Христос воскрес!
Слово вчителя:
Так ми стверджуємо нашу віру в перемогу Христа над смертю та в життя вічне. Отож, на Великдень ми ділимося радістю і ділимося всім найкращим з тими, хто цього потребує. Деякі діти ходять до лікарень, приходять у гості до самотніх стареньких бабусь і дідусів, вітають їх зі святом словами "Христос воскрес!", святковими віршами і піснями, дарують їм червоні яєчка і смачні гостинці.
Дитина:
Котилася писаночка
З гори на долину,
Прикотилася прямісінько
До нас у гостину.
Пісня "Розмалюю писанку".
Сьогодні писанка стала символом відродження весняного сонця, всього живого. Його почали розписувати магічними знаками. Так з'явилася писанка.
У місті Коломиї, що на Івано-Франківщині, є музей писанки. Єдиний у світі!
Гра "Впізнай яєчко".
– Нині нам відомі кілька видів оформлення ритуальних яєць.
Подивіться і скажіть, як називаються яйця, що лежать у вас на столі (групова робота, діти розглядають яйця, визначають їх назву, за потреби користуються таблицею).
1-ша дитина:
Крашанки – яйця, фарбовані в один колір рослинним барвником, найчастіше відваром цибулі.
2-га дитина:
Крапанки – мальовнича композиція з різнокольорових цяток.

3-я дитина:
Дряпанки – це крашанки, по яких голкою видряпано орнамент.
4-та дитина:
Мальованки – яйця, розмальовані пензликами.
5-та дитина:
Писанки – яйця, розписані воском за допомогою писачка.
6-а дитина:
Яєчко розмальоване, барвисте,
Ним тішиться і старець, і дитя,
Творіння людських рук, святе і чисте,
Маленький символ нашого життя.
(Діти вибирають яйця, кожна група з'єднує, утворюючи великодню квітку).
Підсумок святкового заходу.
Створення колективної композиції "Великодній вінок".
Всі виконують пісню "Великдень".

 

ЗОЛОТЕ ПРАВИЛО

СЦЕНАРІЙ СВЯТА

Діденко Тетяна Василівна, вчитель ЗНЗ № 293 м. Києва

Дійові особи: бабуся; її онук Артем; гості.
Кімната. Артем складає портфель, збираючись до школи, входить бабуся.
Бабуся:
Артемчику! Не запізнишся до школи?
Артем:
Ні, вже біжу.
Бабуся:
Чекай-но, сьогодні ж день народження Владислава. Твої однокласники будуть його вітати, ти б теж щось приємне приготував для нього.
Артем:
Бабусю! У нашому класі щодня в кого-небудь день народження. На всіх подарунків не накупиш.
Бабуся:
Але він твій друг! І його потрібно привітати.
Артем: (зітхає)
Потрібно, звичайно... Добре, я йому подарую... я йому подарую… а, ось, фломастери. (Кладе у портфель фломастери).
Бабуся:
Але ти скаржився, що вони вже не пишуть! Незручно якось!
Артем:
Зручно, бабусю. Якщо поплювати на них, намочити добряче, писатимуть як нові.
Бабуся:
Артеме! Давай подаруєш щось інше. Ти й Ганнусі подарував поламану ручку. Так не можна.
Артем:
Нема коли. Я побіг.

Бабуся:
Не затримуйся після уроків, будь ласка. Тітка Марія з Ганнусею обіцяли зайти ввечері.
Артем:
Добре, бабусю, прийду вчасно. Бувай.
Бабуся:
Старі фломастери – в подарунок! Владислав, напевно, образиться. Але треба йти – готуватися до приходу гостей.
На столі – посуд, на тарілочці лежать шматочки торту. Видно, що були гості. Чути голоси.
Бабуся:
До побачення, Маріє!
Артем:
Ганнуся, телефонуй, дякую за подарунок.
Гості:
Дякуємо за частування, чай і торт були дуже смачні.
До кімнати заходить бабуся и Артем, який тримає в руках подарунок.
Артем:
Бабусю, дивись. Цікаво, що подарувала мені Ганнуся.
(Розгортає подарунок, виймає гарну сорочку дуже маленького розміру. Здивовано розглядає).
Артем: (Прикладає сорочку до себе)
Це мені?
Бабуся:
Ой, яка гарна!
Артем:
Вона-то нічого, але мала!
Бабуся:
Нормальна сорочка! Ти її намочи, добряче натягни. Нехай на тобі висохне – стане як раз.
Артем:
Ти знущаєшсяз мене. Це Ганнуся з неї виросла, а викинути шкода: "На, Артемчику!" Ото вже скнара!
Бабуся:
Ніяка вона не скнара! Ганнуся так само, як і ти, не дотримується «золотого правила».
Артем:
Що це за правило й чому воно золоте?
Бабуся:
"Золотим правилом" християни називають одну із заповідей Ісуса Христа. Правило дуже просте, але воно стає чудодійним для всіх, хто ним користується.
Артем:
Дуже цікаво.
Бабуся:
Ось послухай: "Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви".
Артем:
Як ти кажеш? Стався так до інших людей, як хотів би, щоб і до тебе ставилися?
Бабуся:
Так, Артемчику, саме так!

Артем: (Знову прикладає до грудей сорочку).
Виходить, це мені висохлі фломастери й поламана ручка відгукуються.
Бабуся:
Виходить, що так!
Артем:
Отже, якщо я хочу, щоб мене любили, я сам маю всіх любити?
Бабуся:
Звичайно. Якщо хочеш мати вірних друзів, сам будь вірним; якщо любиш приємні сюрпризи, роби їх іншим; якщо хочеш поваги до себе...
Артем: (Перебиває бабусю).
Зрозумів, зрозумів: умій поважати інших. І так у всьому-всьому?
Бабуся:
Авжеж! Та хіба ж це складно?
Артем:
Любити легко тільки себе, а інших... інших – буває складно.
Бабуся:
За добро любити неважко.
Артем:
За добро можна, звичайно, але..
Бабуся:
Артеме, я думаю, що в будь-якій людині, якщо вона, звісно, не закінчений негідник, можна знайти гарні риси характеру. От за них уже й можна любити.
Артем:
Можливо, бабусю! Але щось ніхто не квапиться першим чинити добро іншим.
Бабуся:
А ти почни! Запевняю – нічого не втратиш. Побачиш, тобі сподобається.
Артем:
Повірю тобі, бабусю. Спробую-но я це золоте, чудодійне правило ... на Юркові. Знаєш його? Він з паралельного класу, з "Б".
Бабуся:
Знаю. Щось він перестав до нас заходити. Ви, здається, були приятелями.
Артем:
Були, але вже не товаришуємо.
Бабуся:
Чому ж так?
Артем:
Розумієш, йому подарували захоплюючу книжку про інків. Мені дуже хочеться її почитати. А він не дає.
Бабуся:
Мабуть, дуже рідкісна книга?
Артем:
Каже, що дуже, і боїться, що раптом я її загублю.
Бабуся:
Його побоювання можна зрозуміти.
Артем:
А я йому зараз дещо запропоную. (Телефонує). Юрко, ти? Здивований? А в мене сьогодні гарний настрій. Слухай-но, заходь. Тортом поласуємо, бінокль мій візьмеш. Та, ні (Слухає відповідь). Та нема за що так дякувати. (Слухає відповідь). Що? Книга про інків? Звичайно, ще й як мрію! Так ти її захопиш? (Слухає відповідь). От здорово! Чекаю! (Кладе слухавку). Бабусю, неймовірно! Юрко вже біжить і свою безцінну книгу несе. Я думав, що ніколи її не випрошу в нього. А він сам запропонував.
Бабуся:
От бачиш! Переконався?
Артем:
Ще й як переконався! Справді чудодійне правило! (До глядацького залу).
Друзі, як на мене, варто запам'ятати цю золоту істину: "Тож усе, чого тільки забажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви".
Бабуся:
Запам'ятали? А тепер виконуйте й чекайте на приємні сюрпризи! Вони обов'язково будуть.

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………….. 3
День Святого Миколая. Варіант сценарію свята.
          Михайленко Олена Василівна, вчитель ЗНЗ № 150 м. Києва…………...
4
Варіант сценарію свята.
         Шутун Любов Василівна, вчитель ЗНЗ № 163 ім. М.П. Кирпоноса
        м. Києва……………………………………………………………………………

7
Варіант сценарію свята.
        Лагойда Наталія Миколаївна, старший вчитель ЗНЗ № 219 м. Києва.
18
Варіант сценарію свята.
       Андріяшик Ольга Анатоліївна, вчитель ЗНЗ № 301 м. Києва……………
24
Варіант сценарію свята.
       Кравець Леся Михайлівна, вчитель ЗНЗ № 90 м. Києва…………………..
30
Свято Матері. Сценарій свята.
       Михайленко Олена Василівна, вчитель ЗНЗ № 150 м. Києва……………
33
Нема в світі наймилішого, як матінка люба (родинне свято в 1-му класі). Сценарій свята.
       Петрик Валентина Іванівна, вчитель школи-інтернату № 23 м. Києва

34
Ми матір називаємо святою. Сценарій свята.
       Аксентьєва Людмила Андріївна, вчитель ШДС "Калинка" м. Києва…..
37
Свято Різдва Христового. Сценарій свята.
       Майданник Тетяна Володимирівна, вчитель спеціалізованої середньої
       школи № 211 м. Києва……………………………………………………………

44
"Що третій же праздник – святе Водохреща". Сценарій свята.
        Богомаз Тамара Іванівна, вчитель ЗНЗ № 163 м. Києва……………..…..
46
Свято Стрітення Господнього. Сценарій свята.
        Лагойда Наталія Миколаївна, старший вчитель ЗНЗ № 219 м. Києва.
50
Світле свято Великодня. Сценарій свята.
       Кравець Леся Михайлівна, вчитель ЗНЗ № 90 м. Києва…………………
56
Христос воскрес і дух наш воскресає. Сценарій свята.
      Петрик Валентина Іванівна, вчитель школи-інтернату № 23 м. Києва.
60
Великдень. Сценарій свята.
      Мазуренко Інна Яківна, вчитель ЗНЗ № 83 м. Києва……………………..
63
Українські писанки – символ Великодня. Сценарій свята.
     Мазуренко Інна Яківна, вчитель ЗНЗ № 83 м. Києва……………………..
69
Свято Пасхи. Сценарій свята.
     Харченко Ольга Володимирівна, вчитель ЗНЗ № 321 м. Києва…………..
75
Золоте правило. Сценарій свята.
     Діденко Тетяна Василівна, вчитель ЗНЗ № 293 м. Києва………………...
78

 

 

Упорядники:
Бєлкіна Е.В., Беззуб Ю.В., Руденко В.П.

 

Сценарії святкових заходів
до курсу “Християнська етика
в українській культурі
1-4 класи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Видавництво “Університет” Київського міського педагогічного університету імені Б.Д. Грінченка
02152, м. Київ, пр-т П. Тичини, 17
Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи  до Державного реєстру видавців,  виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції
серія ДК №3011 від 23.10.2007р.

 

Нормативні документи